Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №908/386/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2026 м. Дніпро Справа № 908/386/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)

суддів: Андрейчука Л.В., Висоцького А.М.

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Воронов Ю.В.;

від відповідача: Погосян С.Г.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 (суддя Корсун В.Л., повний текст якого підписаний 27.04.2026) у справі № 908/386/26,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “ПЛЮС-МАРКЕТ”

до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”

про стягнення 1 004 640,86 грн,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю фірми “ПЛЮС-МАРКЕТ” через систему "Електронний суд" 17.02.2026 звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” коштів у розмірі 1 004 640,86 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором поставки товару від 30.11.21 № 53-121-01-21-10938, а саме: 263 783,00 грн 3 % річних та 740 857,86 грн індексу інфляції (інфляційних втрат).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення умов договору поставки товару від 30.11.21 № 53-121-01-21-10938 не здійснив позивачу оплату за товар у порядку та строки передбачені відповідним договором, що встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.24 у справі № 908/3210/23 (набрало законної сили 04.07.24), яким вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 8 942 100,00 грн основного боргу, 134 131,50 грн витрат зі сплати судового збору та суму 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Платіжною інструкцією № 854 від 14.01.26, в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на рахунок ТОВ фірми “Плюс-Маркет” перераховано 4 784 236,10 грн. Платіжною інструкцією № 1656 від 02.02.26, в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на рахунок ТОВ фірми “Плюс-Маркет” перераховано 4 157 863,90 грн. Зобов`язання відповідача з виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23 в сумі 4 784 236,10 грн припинено 14.01.26, а зобов`язання з виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23 в сумі 4 157 863,90 грн припинено 02.02.26 його повним виконанням. Моментом фактичного виконання зобов`язання за судовим рішенням по справі № 908/3210/23 є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на рахунок ДВС. Разом із тим, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.25 по справі № 908/155/25 стягнуто з відповідача на користь позивача 695 743,98 грн 3 % річних, 2 804 262,60 грн інфляційних витрат та витрати на сплату судового збору в розмірі 52 500,10 грн за період прострочення з 15.06.22 по 01.01.25. Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, за позивачем зберігається право на заявлення вимог по стягненню з відповідача 3 % річних та інфляційних витрат за період з 15.01.25 по 01.01.26 на суму боргу в розмірі 8 942 100,00 грн та за період з 15.01.26 по 01.02.26 на суму боргу в розмірі 4 157 863,90 грн. А тому, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 1 004 640,86 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором поставки товару від 30.11.21 № 53-121-01-21-10938, а саме: 263 783,00 грн 3 % річних та 740 857,86 грн індексу інфляції (інфляційних втрат) за загальний період з 15.01.25 по 01.02.26.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 у справі №908/386/26 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірми “ПЛЮС-МАРКЕТ” 263 783,00 грн 3 % річних, 740 857,86 грн індексу інфляції (інфляційних втрат) та 12 055,69 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 у справі №908/386/26 та ухвалити нове рішення з урахуванням позиції скаржника, зазначеної в апеляційній скарзі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права (ч. 1 ст. 598, ст. 599, ч. 2 ст. 625 ЦК України), порушенням норм процесуального права (ст. 86, ст. 236 ГПК України), а також без урахування обов`язкових до застосування висновків Верховного Суду.

Скаржник вказує на те, що спірні суми 3% річних та інфляційних втрат були нараховані позивачем на залишок основного боргу в розмірі 8 942 100,00 грн, який стягувався в примусовому порядку в межах зведеного виконавчого провадження № 74403832. Відповідач повністю погасив зазначену заборгованість, перерахувавши кошти на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві двома платежами: 173 923 001,39 грн згідно з платіжною інструкцією № 7567 від 04.12.2025 та 169 211 251,20 грн згідно з платіжною інструкцією № 550 від 27.01.2026 (що включала виконавчий збір). Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється його належним виконанням, а з моменту зарахування коштів на рахунок органу державної виконавчої служби боржник вважається таким, що належним чином виконав свій обов`язок перед стягувачем. Державний виконавець у цьому випадку діє в інтересах стягувача та є законним «отримувачем» коштів, у зв`язку з чим грошові зобов`язання відповідача є фактично виконаними 04.12.2025 та 27.01.2026 відповідно. Натомість позивач безпідставно продовжував нарахування штрафних санкцій по 01.02.2026, тобто за період, коли кошти вже не перебували в користуванні боржника, а були стягнуті на рахунок ДВС.

Крім того, апелянт наголошує, що господарський суд всупереч вимогам ч. 4 ст. 236 ГПК України повністю проігнорував сталу та обов`язкову практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 11.02.2020 у справі № 927/206/19, від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, від 22.05.2024 у справі № 910/3600/22), якою чітко визначено, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме дата надходження коштів з рахунку боржника на рахунок виконавчої служби, а не день їх подальшого розподілу та перерахування безпосередньо стягувачу.

Також судом першої інстанції було грубо порушено ст. 86 ГПК України, оскільки суд помилково констатував відсутність доказів з боку відповідача та не надав жодної правової оцінки документам, долученим до відзиву на позов (листу АТ «НАЕК «Енергоатом» від 28.01.2026, платіжним інструкціям № 7567 та № 550, витягу з розподілу ВДВС від 13.01.2026 та таблиці остаточного погашення від 02.02.2026), не зазначивши в рішенні мотивів їх відхилення.

З огляду на вищезазначене, скаржник вважає висновки суду першої інстанції необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, що є безумовною підставою для скасування рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення в повному обсязі, вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 у справі № 908/386/26 законним, обґрунтованим та ухваленим із дотриманням норм матеріального й процесуального права, у зв`язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач наголошує, що обставини укладення й належного виконання договору поставки, а також розмір заборгованості відповідача вже були встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3210/23, яке набрало законної сили 04.07.2024, а тому в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доказуванню. Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у цій справі є правомірним і обґрунтованим наслідком тривалого прострочення виконання зазначеного судового рішення з боку відповідача.

Позивач вважає безпідставними доводи апелянта щодо моменту припинення зобов`язання та зазначає, що належним виконанням грошового обов`язку є виключно момент надходження коштів на рахунок самого стягувача, а не на депозитний рахунок органу Державної виконавчої служби (ДВС). У межах примусового виконання фактичне зарахування коштів на рахунок ТОВ Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» відбулося лише після їх розподілу та перерахування Шевченківським ВДВС у м. Києві, а саме 4 784 236,10 грн за платіжною інструкцією № 854 від 14.01.2026 та 4 157 863,90 грн за платіжною інструкцією № 1656 від 02.02.2026. Зазначений підхід повністю узгоджується з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», яка пов`язує завершення платіжної операції саме з моментом зарахування суми на рахунок безпосереднього отримувача, а відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прострочення припинилося раніше.

Крім того, позивач звертає увагу, що суд першої інстанції належним чином дослідив та оцінив усі доводи відповідача, а судова практика Верховного Суду, на яку посилається скаржник, не містить релевантних висновків щодо звільнення від відповідальності за ст. 625 ЦК України за аналогічних обставин справи, тому вона обґрунтовано не була застосована місцевим судом.

Позивач також наголошує, що прохальна частина апеляційної скарги сформована з порушенням принципу диспозитивності господарського процесу, оскільки вона не містить чітких і конкретизованих вимог щодо предмету спору майнового характеру, а формулювання про ухвалення рішення «з урахуванням позиції скаржника» підміняє собою суб`єктність сторони. З огляду на відсутність будь-яких порушень матеріального чи процесуального права з боку суду першої інстанції, позивач наполягає на залишенні оскаржуваного рішення без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Висоцький А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 по справі № 908/386/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.06.2026.

У судове засідання 24.06.2026 з`явились представники позивача та відповідача.

Відповідач (скаржник), підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

У судовому засіданні 24.06.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.24 у справі № 908/3210/23 позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено стягнути з акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ПЛЮС-МАРКЕТ” 8 942 100,00 грн основного боргу, 134 131,50 грн витрат зі сплати судового збору та 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.24 у справі № 908/3210/23, апеляційну скаргу акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” - залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.24 у справі № 908/3210/23 – без змін.

29.07.24 Господарським судом Запорізької області, на виконання свого рішення від 01.02.24 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.24 у справі № 908/3210/23 видано відповідні накази.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.25 у справі № 908/155/25 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ПЛЮС-МАРКЕТ” до акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” про стягнення 4 172 090,58 грн заборгованості за договором поставки товару № 53-121-01-21-10938 від 30.11.2021, у т.ч. 696 479,00 грн - 3 % річних та 3 475 611,58 грн інфляційних втрат задоволено частково. Вирішено стягнути з акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі філії “Відокремлений підрозділ “Запорізька атомна електрична станція” на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ПЛЮС-МАРКЕТ” 695 743,98 грн 3 % річних, 2 804 262,60 грн інфляційних витрат та витрати на сплату судового збору в розмірі 52 500,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.25 у справі № 908/155/25, апеляційну скаргу акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” – залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.25 у справі № 908/155/25 – без змін.

29.08.25 Господарським судом Запорізької області, на виконання свого рішення від 20.03.25 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.25 у справі № 908/155/25 видано відповідний наказ.

З огляду на викладене, суд у справі № 908/386/26 виходить з того, що рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.25 у справі № 908/155/25 набрало законної сили 18.08.25.

Оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.24 у справі № 908/3210/23 набрало законної сили 04.07.24, таке судове рішення має преюдиціальне значення, а встановлені в ньому факти повторного доведення не потребують.

Відповідно до платіжною інструкцією від 14.01.26 № 854, в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на рахунок ТОВ фірма “Плюс-Маркет” перераховано 4 784 236,10 грн.

Згідно із платіжною інструкцією від 02.02.26 № 1656, в рамках виконання рішення Господарського суду Запорізької області по справі № 908/3210/23, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м. Києві центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) на рахунок ТОВ фірма “Плюс-Маркет” перераховано 4 157 863, 90 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару та сплатою заборгованості за рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.24 у справі № 908/3210/23, позивач, керуючись приписами ст. 625 ЦК України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних за загальний період прострочення з 15.01.25 по 01.02.26 та індекс інфляції (інфляційні втрати за період з січня 2025 року по січень 2026 року.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом порушених прав з позовом про стягнення 3 % річних та індексу інфляції (інфляційних втрат).

За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода відповідача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його скасувати та ухвалити нове рішення з урахуванням позиції скаржника, зазначеної в апеляційній скарзі.

Розглянувши апеляційну скаргу, в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ є преюдиціальністю. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Господарським судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2024 у справі № 908/3210/23, яке набрало законної сили 04.07.2024, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» задоволено повністю та стягнуто 8 942 100,00 грн основного боргу за договором поставки товару від 30.11.2021 № 53-121-01-21-10938.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.2025 у справі № 908/155/25, яке набрало законної сили 18.08.2025, з Відповідача на користь Позивача за попередній період прострочення з 15.06.2022 по 01.01.2025 вже було частково стягнуто 695 743,98 грн 3 % річних та 2 804 262,60 грн інфляційних втрат.

Щодо тверджень апелянта про те, що грошові зобов`язання є фактично виконаними 04.12.2025 та 27.01.2026 (дати зарахування коштів на депозитний рахунок ДВС), а суд першої інстанції припустився порушень статей 86, 236 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Борг у загальній сумі 8 942 100,00 грн перераховувався на рахунок стягувача (позивача) двома частинами:

- платіжною інструкцією від 14.01.2026 № 854 перераховано 4 784 236,10 грн;

- платіжною інструкцією від 02.02.2026 № 1656 перераховано 4 157 863,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.

Пунктом 52 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону визначено, що отримувачем є особа, на рахунок якої зараховується сума платіжної операції.

В межах спірних правовідносин отримувачем (кредитором) є виключно стягувач ТОВ фірма «ПЛЮС-МАРКЕТ».

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, належним виконанням грошового зобов`язання є саме момент фактичного надходження та зарахування грошових коштів на банківський рахунок позивача, що вірно визначено судом першої інстанції за датами 14.01.2026 та 02.02.2026.

Колегія суддів зазначає, що посилання Скаржника на постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, від 22.05.2024 у справі № 910/3600/22 та інші є безпідставними, оскільки правові висновки у вказаних справах сформовані за інших фактичних обставин. Зокрема, у наведеній апелянтом практиці суди досліджували питання виконання зобов`язань в межах окремого виконавчого провадження, де сплачені боржником кошти були чітко цільовими та персоніфікованими під конкретний наказ суду.

Натомість у справі № 908/386/26 матеріалами справи підтверджується, що виконавче провадження з виконання наказу № 908/3210/23 було приєднано до зведений виконавчих проваджень № 74403832 про стягнення коштів з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь багатьох різних кредиторів. Зараховані апелянтом 04.12.2025 та 27.01.2026 кошти на загальний рахунок зведеного провадження були знеособленими. Боржник у зведеному провадженні не має правового контролю над порядком та строками розподілу цих сум, а самі кошти не вважаються належним виконанням перед конкретним кредитором до моменту, поки державний виконавець не здійснить їх персоніфікацію та розподіл.

Відтак, наявність судового акта про стягнення чи відкриття виконавчого провадження не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум, які є способом захисту майнового інтересу від знецінення коштів, аж до моменту повного зарахування грошей отримувачу. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.19 у справі № 916/190/18 та від 19.06.19 у справі № 703/2718/16-ц та у п. 4.31 постанови Верховного Суду від 22.04.20 у справі № 922/795/19.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника щодо порушення місцевим судом статті 86 ГПК України через неперерахування у тексті рішення документів, доданих до відзиву.

Використана судом першої інстанції формулювання «відповідач належними, допустимими та достовірними доказами не спростував...» є процесуальною оцінкою доказової бази відповідача. Суд першої інстанції дослідив ці документи, проте правомірно визнав їх неналежними для підтвердження факту припинення зобов`язання за статтею 625 ЦК України груднем 2025 року. За усталеною практикою ЄСПЛ, обов`язок суду щодо обґрунтування рішень не може тлумачитись як вимога детально відповідати на кожен довід чи перелічувати всі письмові матеріали, якщо вони не спростовують суті спору.

Щодо доводів позивача про те, що прохальна частина апеляційної скарги сформована з порушенням принципу диспозитивності, оскільки у пункті 3 скаржник просить ухвалити нове рішення «з урахуванням позиції скаржника» замість чітких вимог щодо предмета спору, колегія суддів зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у пункті 2 прохальної частини апеляційної скарги скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026. Відтак, виходячи з суті та загального змісту обґрунтувань апеляційної скарги, кінцевою процесуальною метою відповідача є саме скасування оскаржуваного судового акта та повна відмова в задоволенні позову, у зв`язку з чим доводи позивача в цій частині не є підставою для залишення скарги без розгляду по суті.

Враховуючи вищевикладене, здійснивши перевірку розрахунку позивача річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції визнав його методологічно та арифметично вірним, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Згідно зі статтями 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст. 79 ГПК України.

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування обставин справі, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.04.2026 у справі № 908/386/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 29.06.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя А.М. Висоцький