Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №922/1627/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Харків Справа №922/1627/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

прокуратури – не з`явився;

позивача – не з`явився;

першого відповідача – не з`явився;

другого відповідача – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача – Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (вх.№1082Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 року у справі №922/1627/25,

за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова,

в інтересах держави в особі Міністерства науки і освіти України,

до 1. Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут»,

2. Української Інженерно-Педагогічної академії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (позивач) до Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (відповідач 1) та Української Інженерно-Педагогічної академії (відповідач 2), в якій просила суд:

- визнати недійсними додаткові угоди від 22.10.2021 року №1, від 25.10.2021 року №2, від 26.10.2021 року №3, від 15.12.2021 №5, від 15.12.2021 №6, від 16.12.2021 №7, від 22.12.2021 №8, від 23.12.2021 №9, від 23.12.2021 №10, від 23.12.2021 №11, від 24.12.2021 №12, від 28.12.2021 №13, від 10.02.2022 №14 до договору від 01.04.2021 №87;

- стягнути з першого відповідача на користь позивача кошти в сумі 159837,00 грн.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що вищевказані додаткові угоди до договору №87 від 01.04.2021 року про зміну ціни за одиницю товару (електрична енергія) укладені всупереч вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 632 ЦК України, а також суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання бюджетних коштів, виділених на вищевказану закупівлю.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 року у справі №922/1627/25 (повний текст складено 23.04.2026 року, суддя Буракова А.М.) позов задоволено.

Визнано недійсними додаткові угоди від 22.10.2021 року №1, від 25.10.2021 року №2, від 26.10.2021 року №3, від 15.12.2021 року №5, від 15.12.2021 року №6, від 16.12.2021 року №7, від 22.12.2021 року №8, від 23.12.2021 року №9, від 23.12.2021 року №10, від 23.12.2021 року №11, від 24.12.2021 року №12, від 28.12.2021 року №13, від 10.02.2022 року №14 до договору від 01.04.2021 року №87.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, код ЄДРПОУ 42206328) на користь Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185) кошти в сумі 159837,00 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Харківенергозбут” (61057, м. Харків, вул. Гоголя, буд. 10, код ЄДРПОУ 42206328) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок № UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету – 0901010) 16956,80 грн судового збору.

Стягнуто з Української Інженерно-Педагогічної академії (61003, м. Харків, вул. Університетська, 16, код ЄДРПОУ 02071228) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок № UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету – 0901010) 16956,80 грн судового збору.

Перший відповідач – Приватне акціонерне товариство “Харківенергозбут” з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2025 року у справі №922/1627/25;

- ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі або залишити позов без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що збільшення ціни відбулося обґрунтовано та зумовлено різким збільшенням середньозваженої ціни електричної енергії на РДН в ОАЕС України, що є підставою для зміни істотних умов договору відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» - зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. При цьому, оскільки укладення додаткових угод, яким збільшено ціну за одиницю товару відбулось на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», то відсоток такого збільшення не обмежений пороговим значенням 10% встановленим п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні наголошує на тому, що у зв`язку з тим, що при укладанні додаткових угод до договору на постачання електричної енергії були порушені вимоги ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», то вони підлягають визнанню недійсними. Разом з цим, позивачем при подані позовної заяви, а судом при прийнятті оскаржуваного рішення, не було враховано, що відповідно до п.2 ч.1 ст.43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.

Отже, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, виходячи із предмета та підстав позову обраних прокурором.

Апелянт зазначає, що подання позовної заяви прокурором в інтересах позивача, який є розпорядником коштів державного бюджету до підприємства, що є суб`єктом державного сектору економіки та від якого державний бюджет отримує дивіденди, не може вважатися способом захисту порушених інтересів держави у сфері публічних фінансів та виключає наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, що не було враховано судом першої інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача – Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 року у справі №922/1627/25. Учасникам справи встановлено строк до 09.06.2026 року протягом якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Встановлено, що учасники справи мають право до 15.06.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1627/25.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 25.05.2026 року.

29.05.2026 року матеріали справи №922/1627/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Міністерства науки і освіти України надало заяву (вх.№6026 від 29.05.2026 року), в якій просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника. При цьому, позивач вказує, що додатковими угодами №1-14 до договору від 01.04.2021 року №87 про закупівлю електричної енергії ціну договору збільшено поетапно на 114,51% від первинної ціни, що перевищує встановлений законодавством 10% ліміт і свідчить про порушення приписів законодавства про публічні закупівлі. У заяві міністерство просить доводи апелянта оцінити критично.

У судове засідання 18.06.2026 року представники учасників справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Суд в ухвалі від 25.05.2026 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що відповідно до ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги у даному судовому засіданні за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.03.2021 року Українською інженерно-педагогічною академією, код ЄДРПОУ 02071228, проведено процедуру відкритих торгів UA-2021-02-25-003151-b щодо закупівлі товару «Електрична енергія для забезпечення потреб гуртожитків УІПА» ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія, очікуваною вартістю 1367971,00 грн.

За результатами проведеної закупівлі, Українською інженерно-педагогічною академією було укладено договір №87 від 01.04.2021 року з учасником-переможцем ПрАТ «Харківенергозбут» на закупівлю електроенергії вартістю 1138019,94 грн з обсягом постачання 540700 кВт/год, вартістю 2,104716 грн за 1 кВт/год для гуртожитків та 2,104716 грн за 1 кВт/год для технічних цілей та освітлення дворів, східних і номерних знаків. Термін дії договору до 31.12.2021 року.

Джерелом фінансування закупівлі електроенергії є державний бюджет.

Відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) ціна за 1 кВт/год. становить 2,104716 грн, у т.ч. ПДВ.

Пунктом 13.1, 13.2 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з 01.04.2021 року та діє до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом та цим договором, про будь-яку зміну ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Пунктом 13.8, 13.10 договору передбачено, що усі зміни до договору у випадках передбачених частиною 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткових угод між ними, які є невід`ємною частиною договору. Усі зміни та доповнення оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками.

Пунктом 13.6 договору передбачено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту пропозиції тендерних торгів (у тому числі ціни за одиницю) переможця процедури закупівлі. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема пункт 13.6.2 договору регламентує, що зміна істотних умов договору у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії здійснюється зміна ціни товару за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на підставі письмового звернення постачальника з обов`язковим додаванням оригіналу довідки Торгово-промислової палати України, що підтверджує коливання ціни товару на ринку, що є предметом закупівлі за цим договором. При цьому покупець має право відмовитись від такої пропозиції постачальника, в тому числі у разі надання постачальником документу/документів, який/які не підтверджують коливання ціни такого товару на ринку.

Також, пунктом 13.7. договору передбачено, що дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.

У подальшому між сторонами було укладено 14 додаткових угод до вищевказаного договору про закупівлю електроенергії №87, більшість з яких стосуються підвищення ціни за одиницю товару.

Додатковою угодою №1 від 22.10.2021 року до договору про постачання електричної енергії сторонами зменшено кількість товару до 507494 кВт/год, зменшено ціну договору до 1138017,95 грн з ПДВ та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 01.09.2021 року становить 2,278164 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Тобто ціна зросла на 7,61% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №2 від 25.10.2021 року (через 3 дні після підписання додаткової угоди №1) сторонами зменшено обсяг електроенергії до 476894 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 11.09.2021 року становить 2,4687828 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Тобто ціна зросла на 16% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №3 від 26.10.2021 року (через день після підписання додаткової угоди №2) сторонами зменшено обсяг електроенергії до 448807 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 21.09.2021 року становить 2,678274 грн за 1 кВт/год з урахуванням ПДВ. Тобто ціна зросла на 27,25% порівняно з умовами договору.

Додаткову угоду № 4 від 03.12.2021 року сторонами укладено у зв`язку з продовженням терміну дії договору про постачання електричної енергії до 28.02.2022 року.

Додатковою угодою №5 від 15.12.2021 року сторонами зменшено обсяг електроенергії до 425462 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 01.11.2021 року становить 2,9085048 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Тобто ціна зросла на 38,49 % порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №6 від 15.12.2021 року (в той же день, коли укладено додаткову угоду №5) сторонами зменшено обсяг електроенергії до 404351 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,1615272 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Тобто ціна зросла на 50,37% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №7 від 16.12.2021 року (через день після підписання додаткових угод №5, №6) сторонами зменшено обсяг електроенергії до 385362 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії до 3,4395996 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Тобто ціна зросла на 63,67% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №8 від 22.12.2021 року сторонами зменшено обсяг електроенергії до 218973 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 01.12.2021 року становить 3,7452012 грн з ПДВ. Тобто ціна зросла на 77,92 % порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №9 від 23.12.2021 року (через день після підписання додаткової угоди №8) сторонами зменшено обсяг електроенергії до 218973 кВт/год та збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 10.12.2021 року становить 4,0810572 грн з ПДВ. Тобто ціна зросла на 94,08 % порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №10 від 23.12.2021 року (в той же день, коли укладено додаткову угоду №9) сторонами збільшено ціну за 1 кВт/год електроенергії, зокрема, встановлено, що ціна з 21.12.2021 року становить 4,4501628 грн з ПДВ. Тобто ціна зросла на 111,66% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №11 від 23.12.2021 року сторонами встановлено ціну за 1 кВт/год електроенергії у сумі 3,7452012 грн з ПДВ. Тобто ціна вище на 77,92% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №12 від 24.12.2021 року сторонами встановлено ціну за 1 кВт/год електроенергії у сумі 4,0810572 грн з ПДВ. Тобто ціна вище на 94,08% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №13 від 28.12.2021 року сторонами встановлено ціну за 1 кВт/год електроенергії у сумі 4,4501628 грн з ПДВ. Тобто ціна вище на 111,66% порівняно з умовами договору.

Додатковою угодою №14 від 10.02.2022 року сторони дійшли згоди, що на січень 2022 вартість за 1 кВт/год електроенергії становить 4,5122148 грн з ПДВ. Тобто ціна зросла на 114,51% порівняно з умовами договору.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор вказав, що при укладенні вищевказаних додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу №87 від 01.04.2021 року порушено вимоги ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме мало місце збільшення ціни вартості товару на 114,51% від первинної ціни.

Прокурор вважає, що зміна ціни товару шляхом укладення вказаних додаткових угод без наявності передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» підстав призвела до спотворення результатів процедури закупівлі, нівелювала досягнуту в ході укладення договору економію бюджетних коштів, а також порушила права та охоронювані законом інтереси держави. З огляду на це, додаткові угоди укладено з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 зазначеного Закону, зокрема в частині перевищення гранично допустимого розміру збільшення ціни за одиницю товару.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, суд зазначає наступне.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону «Про прокуратуру»).

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі №3-рн/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та ін.) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).

Згідно пункту 1 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, прокурори та їх заступники подають позовні заяви саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

Як вбачається з пункту 2 резолютивної частини вищезазначеного рішення Конституційного суду України, під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 зроблено висновок про застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Міністерство освіти і науки України, як центральний орган виконавчої влади, згідно ст.ст. 1, 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Згідно ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У розумінні частини 1 статті 22 БК України МОН України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері освіти та розпорядником вищого рівня по відношенню до Української інженерно-педагогічної академії, а також є його засновником та органом управління. Отже, МОН України є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді окружною прокуратурою на адресу МОН України було направлено лист від 14.02.2025 року в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням відповіді МОН України від 25.02.2025 року про те, що у разі залучення судом Міністерства до участі у справі, представництво інтересів буде забезпечено у встановленому порядку, та нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, наявні підстави для подання позову безпосередньо прокурором.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурором визначено стороною у справі певний орган.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019 року у справі №761/3884/18.

Окружна прокуратура звернулася до суду з позовною заявою у даній справі в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, що зумовлено захистом державного інтересу, оскільки протягом тривалого строку інтереси держави залишались незахищеними, що потребувало реагування зі сторони органів прокуратури.

У постанові від 12.03.2025 року у справі №924/524/24 Верховний Суд зазначив, що у категорії спорів щодо визнання недійсними положень договорів, укладених у межах публічних закупівель, звернення Прокурора в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та належного виконання договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі».

З огляду на це, представництво прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення:

- в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб`єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб`єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача;

- в інтересах розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами. У такому випадку звернення обґрунтовується тим, що розпорядник коштів має безпосередній контрольний обов`язок щодо цільового та ефективного використання державних або місцевих фінансів, що є предметом відповідного договору. Його функції спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства при здійсненні закупівель та використанні бюджетних коштів, а тому він може бути позивачем у справах, пов`язаних із їх нецільовим використанням;

- в інтересах органу державного фінансового контролю. Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого згідно з постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016 року, Державна аудиторська служба України здійснює моніторинг та контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, законністю витрачання коштів та укладення договорів у межах бюджетного фінансування.

Відповідно, звернення прокурора в інтересах такого органу є обґрунтованим, якщо спір стосується порушень, що входять до його компетенції.

З огляду на це колегія суддів виснувала, що у кожному конкретному випадку визначення належного суб`єкта представництва інтересів держави здійснюється з урахуванням специфіки спірних правовідносин, характеру позовних вимог та правового статусу відповідних суб`єктів у сфері публічних закупівель. При цьому таке обґрунтування може засновуватися одночасно на сукупності повноважень відповідного суб`єкта, зокрема його статусу як власника юридичної особи, що є стороною договору, та розпорядника коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування відповідних правочинів.

Отже, виходячи з актуального підходу Верховного Суду, у спорах, що стосуються законності та ефективності використання бюджетних коштів, а Міністерство освіти i науки України є головним розпорядником бюджетних коштів, останнє має повноваження зі здійснення контролю за станом фінансової дисципліни закладу освіти та наділена процесуальною дієздатністю щодо подання позовів до суду з вказаних питань.

Сам по собі факт існування корпоративних відносин між Державою та першим відповідачем не спростовує висновку про належність Міністерства освіти i науки України й не свідчить про відсутність у неї повноважень та обов`язків щодо захисту інтересів, пов`язаних із законним та ефективним використанням бюджетних коштів. При цьому перший відповідач виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанцій обґрунтованим про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави

Щодо суті позовних вимог.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані зі сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною четвертою статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

У спірних правовідносинах договір про закупівлю був укладений у період дії положень норм частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» у редакції Закону №114-ІХ. Оспорювані додаткові угоди до нього в редакції Закону №1530-ІХ, у зв`язку з чим під час оцінки правовідносин слід застосовувати законодавство, чинне на момент їх виникнення.

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод від 22.10.2021 року №1, від 25.10.2021 року №2, від 26.10.2021 року №3, від 15.12.2021 №5, від 15.12.2021 №6, від 16.12.2021 №7, від 22.12.2021 №8, від 23.12.2021 №9, від 23.12.2021 №10, від 23.12.2021 №11, від 24.12.2021 №12, від 28.12.2021 №13, від 10.02.2022 №14 до договору від 01.04.2021 №87 про постачання електричної енергії та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на користь Міністерства освіти і науки України надмірно сплачених за ними коштів у розмірі 159837,00 грн у зв`язку підвищенням ціни на товар, з огляду на що колегія суддів відзначає таке.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина п`ята статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (станом на момент укладення додаткових угод) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі! унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 року у справі №920/19/24).

У постановах від 21.11.2025 року у справі №920/19/24, від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 року у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 року у справі №918/703/23, від 02.07.2024 року у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 року у справі №917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 року у справі №924/413/24, від 15.10.2024 року у справі №918/18/24, від 08.10.2024 року у справі №918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов`язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Звертаючись до суду з позовом прокурор вказав, що додаткові угоди до договору не містять жодних обґрунтувань зміни істотних умов в частині збільшення ціни за одиницю товару. Відсутні посилання на будь-які підтверджуючі документи від постачальника в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару. Загальний відсоток збільшення ціни за 1 кВт/год товару, порівняно з первісними умовами договору, склав понад 114%. Тобто на переконання прокуратури додаткові угоди до договору укладені всупереч вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», статей 632, 652 ЦК України, а також суперечать інтересам держави в частині недотримання вимог щодо максимальної економії та ефективності витрачання публічних коштів, виділених на вищевказану закупівлю.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у даній справі прокуратурою доведено, що додатковими угодами сторони збільшили ціну за одиницю товару понад 10% від ціни, що була визначена сторонами в основному договорі за результатами процедури закупівлі, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак такі додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Додаткові угоди до договору №87 від 01.04.2021 року не містять об`єктивних обґрунтувань зміни істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. Також відсутні посилання на будь-які підтверджуючі документи від постачальника в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару.

Апелянт зазначає, що спірні додаткові угоди до договору про закупівлю не можуть бути визнані недійсними, оскільки за приписами п.2 ч.1 ст.43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.

Однак такі доводи є помилковими, оскільки судом встановлено, що спірні додаткові угоди не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові від 21.11.2025 року у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У такому разі двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

При цьому було наголошено, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

Тотожна позиція викладена також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 року у справі №904/192/22, постанові Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі №904/193/22.

З огляду на це, за обставинами цього спору звернення в інтересах держави з вимогами про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності шляхом повернення (стягнення) коштів саме на користь головного розпорядника бюджетних коштів є належним способом захисту, який відповідає характеру спірних правовідносин та спрямований на реальне відновлення порушеного бюджетного інтересу. У зв`язку з цим доводи скаржника про обрання неналежного способу захисту є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанцій щодо підставності заявлених вимог.

Щодо вимоги прокурора про стягнення 159837,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки спірні додаткові угоди від 22.10.2021 №1, від 25.10.2021 №2, від 26.10.2021 №3, від 15.12.2021 №5, від 15.12.2021 №6, від 16.12.2021 №7, від 22.12.2021 №8, від 23.12.2021 №9, від 23.12.2021 №10, від 23.12.2021 №11, від 24.12.2021 №12, від 28.12.2021 №13, від 10.02.2022 №14 до договору від 01.04.2021 №87 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини сторін щодо визначення ціни електричної енергії підлягають регулюванню умовами договору від 01.04.2021 року №87.

Отже, загальний обсяг спожитої електричної енергії складає 230318 кВт/год та він мав би бути оплачений за ціною 2,104716 грн за кВт/год; 230318 кВт/год *2,104716 грн = 484754,00 грн.

Натомість, з урахуванням спірних додаткових угод, зазначений обсяг електроенергії було оплачено грошовими коштами у сумі 644591,00 грн. Отже, грошові кошти в сумі 159837,00 грн є такими, що були безпідставно одержані першим відповідачем (644591,00 грн - 484754,00 грн = 159837,00 грн), підстава їх набуття відпала, а тому перший відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Вказане узгоджується з висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі №905/1907/21.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин і норм права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 року у справі №922/1627/25 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 року у справі №922/1627/25 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 29.06.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов