Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №910/6348/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2026 р. Справа№ 910/6348/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;

за участю представників сторін:

від позивача: Колесніченко Б.В.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Бичек В.А.;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 (повний текст складено 07.04.2026)

у справі №910/6348/25 (суддя Паламар П.І.)

за позовом ОСОБА_2

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт"

2. ОСОБА_1

третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант-Інвест"

про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт", ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант-Інвест" про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами приписів ст.ст. 203, 215, 369 ЦК України, ст. 65 СК України, а саме укладення договору за відсутності її (іншого з подружжя) згоди на його укладення.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 р. провадження у справі в частині позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант-Інвест" закрито, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гарант-Інвест".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/6348/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт" та ОСОБА_1 .

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи. Естейт" (зберігач Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сократ") повернути ОСОБА_1 (зберігач Акціонерне товариство "Універсал Банк") 8375000 штук акцій простих іменних інвестиційного фонду в електронній формі існування, емітованих Акціонерним товариством "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" (вид, тип і категорія цінних паперів: акції імені прості інвестиційного фонду, код ISN: UA5000011131 , номінальна вартість однієї акції 1,00 гривень).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт" на користь ОСОБА_2 55 957,60 грн. витрат по оплаті судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 55 957,60 грн витрат по оплаті судового збору.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р. не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215, 369 ЦК України, ст. 65 СК України, оскільки прості іменні акції Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" у кількості 8375000 шт. є спільним сумісним майном позивачки та відповідача 2.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/6348/25 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- позивачка та ОСОБА_1 хоча і зареєстрували шлюб 08.11.2014, але майже з початку укладенні шлюбу подружжя не проживало однією сім`єю, не вело спільне господарство та фінансові справи, як подружжя, фактично зареєстрували шлюб без мети створення сім`ї;

- позивачка ніколи не була зареєстрована за адресою ОСОБА_1 , так і ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований за адресою Позивачки;

- суд першої інстанції не взяв до уваги заперечення відповідача та не вирішив питання про витребування оригіналу спільної заяви на преімплатаційне генетичне дослідження від 23.11.2023, не усунув сумнівів щодо поданої копії зазначеної заяви, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- суд постановив рішення без належної перевірки обставин дійсного проживання позивачки та відповідача 2 та формування ними спільного бюджету;

- акції які є предметом спірного у даній справі Договору були придбані ОСОБА_1 за власні заощадження та грошові кошти отримані у вигляді дивідендів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/6348/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 04.05.2026 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/6348/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 167 872, 80 грн.

Апелянтом протягом встановленого строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки.

У зв`язку із рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 про відсторонення судді Кропивної Л.В. від здійснення правосуддя, та, відповідно, неможливості вчинити процесуальні дії, розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/6348/25.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/6348/25 сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 20.05.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 16.06.2026.

Ухвалою суду від 16.06.2026 відкладено розгляд справи на 23.06.2026.

Позиції учасників справи

04.06.2026 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Явка представників сторін

Представники відповідача 1 та третьої особи у судове засідання 23.06.2026 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі «Електронний суд».

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у пункті 2.2. Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 23.06.2026 за відсутності представників відповідача 1 та третьої особи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

З 8 листопада 2014 р. ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актового запису про шлюб 1794 від 8 листопада 2014 р.

06.12.2023 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙРОН СТАНДАРТ» (надалі - ТОВ «АЙРОН СТАНДАРТ») за участю повіреного Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сократ» укладений Договір № БВ-2023/131 купівлі-продажу фінансових інструментів (надалі - Договір № БВ-2023/131), за умовами якого ТОВ «АЙРОН СТАНДАРТ» зобов`язувався передати у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 прийняти та оплатити наступні фінансові інструменти: акції прості імені (код ФІ (ISIN) - UA5000011131 ) Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аметрин» (код за ЄДР 45170187, код за ЄДРІСІ 13301552), які існують в електронній формі у загальній кількості 8 375 000 штук загальною вартістю 9 124 400,00 грн.

Згідно п. 3.2. договору перехід прав власності на акції здійснювався в Національній депозитарній системі України.

Згідно Акту виконання зобов`язань до Договору № БВ-2023/131 купівлі-продажу фінансових інструментів від 06.12.2023 року ТОВ «АЙРОН СТАНДАРТ» передало, а ОСОБА_1 прийняв та оплатив фінансові інструменти, а саме: акції прості імені (код ФІ (ISIN) - UA5000011131 ) Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аметрин» (код за ЄДР 45170187, код за ЄДРІСІ 13301552), які існують в електронній формі у загальній кількості 8 375 000 штук, загальною вартістю 9 124 400,00 грн.

04.02.2025 року між ТОВ "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт" (покупець) та ОСОБА_1 (продавець) за участю повіреного ТОВ «ФК "Гарант-Інвест" укладений Договір № 040225/02-БВ купівлі- продажу фінансових інструментів (надалі - Договір, спірний Договір), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступні фінансові інструменти (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору у відповідності до умов Договору, предметом купівлі-продажу є фінансові інструменти за наступними реквізитами: акції прості імені (код ФІ (ISIN) - UA5000011131) Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аметрин» (код за ЄДР 45170187, код за ЄДРІСІ 13301552), які існують в електронній формі у загальній кількості 8 375 000 штук, загальною вартістю 9 124 400,00 грн.

Згідно з п. 2.1 Договору покупець зобов`язаний сплатити на поточний рахунок продавця загальну суму Договору у безготівковій формі, вказану в п. 1.3 даного Договору до 31.12.2025 року включно, можливо оплата частками.

Відповідно до п. 3.1 Договору перехід права власності на фінансові інструменти здійснюється в депозитарній системі обліку цінних паперів.

Підтвердження факту переходу права власності на ФІ, які зазначені в п. 1.2 Договору, є виписка від депозитарної установи покупця про зарахування цих ФІ на рахунок у цінних паперах покупця, на підставі якої Сторони підписують Акт прийому-передачі фінансових інструментів (п. 3.4 Договору).

Актом приймання-передачі фінансових інструментів до договору стверджується факт передачі подавцем покупцю 8 375 000 шт. простих іменних акцій Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" загальною вартістю 9 124 400 грн.

У процесі розгляду справи відповідач 2 повідомив, що 3 листопада 2025 р. між ним та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р., згідно умов якої сторони розірвали вищевказаний договір.

Заявлені позивачкою вимоги стосуються визнання договору купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р. недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 369 ЦК України, ст. 65 СК України як такого, що укладений за відсутності її (іншого з подружжя) згоди та спрямований на припинення права спільної сумісної власності на акції, яке можливо було використати в інтересах сім`ї або згодом розподілити між подружжям.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Згідно зі статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У частині першій статті 67 СК України вказано, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Зазначені вище приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Так, як було встановлено вище, відповідач 2 придбав 8375000 шт. простих іменних акцій Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" загальною договірною вартістю 9124400 грн на підставі договору у купівлі продажу фінансових інструментів № БВ-2023/131 від 6 грудня 2023.

Доводи апелянта про фіктивність шлюбу колегія суддів відхиляє, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються копіями актового запису про шлюб № 1794 від 8 листопада 2014 р.

При цьому, як убачається з Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 01.08.2017, у позивачки та відповідача-2, у період шлюбу, народилась донька, що також додатково спростовує доводи апелянта про відсутність шлюбних відносин.

При цьому, відсутність реєстрації місця проживання за однією адресою сама по собі не є доказом відсутності шлюбних відносин.

Посилання апелянта, що шлюбні відносини були припинені між позивачем та відповідачем 2 з 24.02.2022 судом першої інстанції правомірно відхилені, оскільки вказане спростовується банківськими виписками за період 2022-2024 років з рахунків позивачки, якими підтверджується взаємний рух коштів між позивачкою та відповідачем 2, який носив системний характер.

Зокрема, упродовж 12 вересня 2022-13 серпня 2024 роки позивачкою на особисті рахунки відповідача 2. загалом було перераховано 3 310 516,32 грн.

Упродовж 12 серпня 2022 - вересня 2024 років з рахунку відповідача 2 на рахунок позивачки було перераховано 1 154 169 грн.

Доводи апелянта, що з наданих банківських виписок неможливо встановити конкретно особу, якій здійснювались відповідні перерахування колегія суддів відхиляє, оскільки як вірно зазначив позивач, перерахування грошових коштів здійснювалось позивачкою з банківської картки та банківську картку апелянта, то номер рахунку апелянта (IBAN) не відображається, оскільки є конфіденційною банківською інформацією

При цьому, апелянтом в апеляційні скарзі визнано, що ним у період 24.02.2022 - 12.09.2024 на користь позивачки перераховувались грошові кошти, шляхом поповнення (перерахування коштів) її банківської картки, на загальну суму 49200,00 грн., що підтверджується наданою позивачкою банківською випискою АТ «Перший український міжнародний банк» від 13.08.2025.

У вказаний період 24.02.2022 - 12.09.2024 апелянт здійснив на користь позивачки більше 12 банківський транзакцій.

А тому, наведені обставини у своїй сукупності є додатковим свідченням того, що між відповідачем 2 та позивачкою як у період придбання цінних паперів АТ «АМЕТРИН», так і після після цього існували відносини, що за своїм характером, змістом та ступенем довіри відповідають відносинам подружжя та членів однієї родини.

Доводи апелянта, що суд першої інстанції, відхиляючи доводи відповідача 2 про відсутність проживання однією сім`єю, посилався на спільну із позивачкою заяву на преімплантаційне генетичне дослідження від 23 листопада 2023 р., метою проведення якого було питання народження цим подружжям іншої дитини, не витребувавши оригінал відповідної заяви колегія суддів відхиляє, оскільки як вірно зазначив позивач, хоча у судовому засіданні 30.09.2025 представник відповідача 2 заявляв про необхідність витребування оригіналу даного доказу, однак, після пропозицій суду першої інстанції щодо уточнення у довірителя, чи дійсно відповідач 2 підписував дану заяву, в наступних судових засіданнях представник ОСОБА_1 даний доказ під сумнів не ставив.

А тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наведені вище обставини свідчить про спільне ведення подружжям господарства, визнання взаємних прав та обов`язків на наявні в них грошові кошти, спільність таких коштів.

При цьому, посилання відповідача 2 на використання у придбанні акцій Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" коштів, отриманих ним у вигляді дивідендів на суму 7263538,76 грн. та частково з власних заощаджень, розмір яких становить 1860861,24 грн., що підтверджується даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період з січня 2020 року по грудень 2024 року від 14.03.2025, колегія суддів відхиляє, оскільки дохід отриманий апелянтом у вигляді дивідендів, нарахованих на володіння апелянтом інвестиційних сертифікатів ПВНЗІФ «ОРАНЖПАРК», у силу положень ст. 61 СК України, вважається спільно нажитим майном подружжя

Інші доходи, на які посилається апелянт, дані про які містять Відомості з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 14.03.25, як то, заробітна плата, дохід самозайнятої особи тощо, в сумі 1 860 861,24 грн., також, у силу положень ст. 61 СК України, вважається спільно нажитим майном подружжя.

Таким чином, з урахування вказаного вище, прості іменні акції Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" у кількості 8 375 000 шт. є спільним сумісним майном позивачки та відповідача 2., набутим за час шлюбу.

В подальшому, за договором купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 04.02.2025 відповідачем 2 було відчужено на користь відповідача 1 8375000 шт. простих іменних акцій Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" загальною вартістю 9124400 грн.

При цьому, матеріали справи не містять письмової згоди позивача на відчуження відповідачем 2 належних їм акцій Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин", а умови оспорюваних договорів також не містять такої згоди.

У постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначила в постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц погоджуючись із доводами сторони про те, що сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним, зазначила, що необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцевий набувач - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцевий набувач знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно формувала позицію про те, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Верховний Суд зазначає, що об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Тлумачення частини п`ятої статті 12 ЦК України свідчить, що згідно з наведеною нормою добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про визнання такого правочину недійсним.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є керівником та кінцевим бенефіціарним власником (належить 100% статутного капіталу) Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт".

Таким чином, продавець (відповідач 2) одночасно є директором та кінцевим бенефіціарним власником (належить 100% статутного капіталу) покупця (відповідача 1).

А відтак, ТОВ "Девелоперська компанія "О.Ді.Джи.Естейт" не може вважатися добросовісним набувачем акцій АТ «Аметрин», відчужених відповідачем-2 за спірним договором.

А тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р. недійсним.

Згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

З наявних у матеріалах справи розпорядження (фізичної особи) від 4 лютого 2025 р., виписки про операції з цінними паперами за 6 лютого 2025 р. по депоненту ОСОБА_1 слідує, що прості іменні акції Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аметрин" були списані на рахунок депозитарної установи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сократ".

Оскільки договір купівлі-продажу фінансових інструментів № 040225/02-БВ від 4 лютого 2025 р. правомірно визнано недійсним судом першої інстанції, а тому позов про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до вимог ст. 216 ЦК України також підлягає задоволенню.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/6348/25 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/6348/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/6348/25 в залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені за подачу апеляційної скарги, покласти на апелянта.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі № 910/6348/25.

5. Матеріали справи № 910/6348/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повна постанова складена 29.06.2026

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко