Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №916/4139/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4139/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради – Миронюк Вероніка Олександрівна (самопредставництво)

від Фізичної-особи підприємця Жака Анатолія Сергійовича – адвокат Ювченко Андрій Васильович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної-особи підприємця Жака Анатолія Сергійовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2026 (повний текст складено та підписано 16.04.2026, суддя Літвінов С.В.)

у справі №916/4139/25

за позовом Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради

до Фізичної-особи підприємця Жака Анатолія Сергійовича

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ

Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив розірвати договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019 р., укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Жаком Анатолієм Сергійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Шулік О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 870, щодо об`єкту оренди: нежилі приміщення цокольного поверху загальною площею 114,7 кв.м, що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. 2-га Промислова, буд. 3.

В обґрунтування позову позивач послався на невиконання відповідачем умов названого вище договору, в зв`язку з чим у позивача виникло право на розірвання орендної угоди в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.04.2026 по справі №916/4139/25 позов задоволено повністю, розірвано договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019 року, укладений між управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Жаком Анатолієм Сергійовичем, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Шулік О.А., та зареєстрований в реєстрі за № 870, щодо об`єкту оренди: нежилі приміщення цокольного поверху загальною площею 114,7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. 2-га Промислова, буд. 3.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач не виконує умови укладеного між сторонами договору оренди, а саме не сплачує орендну плату, тривалий час не використовує об`єкт оренди, не виконує умови договору щодо страхування об`єкту оренди, не забезпечує схоронності об`єкту оренди та утримання його у належному стані, а також не повідомив про зміну адреси, видів господарської діяльності та реквізитів, та не забезпечив доступ орендодавця до об`єкта оренди, що є підставою для його розірвання у судовому порядку.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2026 у справі № 916/4139/25 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову - відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права, з огляду на наступне:

- суд першої інстанції необґрунтовано вважав, що обставини бойових дій на території Херсонської області (в тому числі у м. Херсон) та повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, в жодний спосіб не могли впливати на можливості виконання відповідачем обов`язку з внесення орендної плати;

- відповідач у період з січня 2023 року по грудень 2023 року (включно) був звільнений від орендної плати за орендоване нерухоме майно, без будь-яких окремих рішень орендодавця, оскільки в цей період тривав воєнний стан в Україні;

- тому позовні вимоги в частині розірвання договору оренди не підлягають задоволенню, у зв`язку з недоведеністю позивачем істотного порушення умов договору та відсутністю порушення строків внесення орендної плати за заявлений період;

- щодо відсутності доступу орендодавця до об`єкту оренди, апелянт зазначає, що перед тим, як орендодавець мав намір здійснити обстеження об`єкту оренди, такі дії не погоджувались з відповідачем;

- зміна місця мешкання відповідача пов`язана з тимчасовою окупацією його місця реєстрації (м. Гола Пристань Херсонської області), у зв`язку із чим відповідач, вимушений орендувати житло на підконтрольній українському уряду території України. Вид господарської діяльності, яку наразі провадить відповідач охоплює можливості та потребу використання орендованого приміщення за цільовим призначенням;

- судом першої інстанції було допущено порушення п.3 ч.3 ст.277 ГПК України, оскільки справу було розглянуто господарським судом за відсутності Відповідача та його представника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 24.06.2026.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що позовні вимоги про розірвання договору оренди комунального майна у цій справі були обґрунтовані не виключно наявністю заборгованості Відповідача зі сплати орендної плати, а сукупністю встановлених порушень умов договору оренди комунального майна міської територіальної громади.

Позивач стверджує, що за результатами всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи судом першої інстанції встановлено факт наявності вказаних порушень з боку Відповідача, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи. При цьому Відповідачем під час розгляду справи не надано належних доказів, які б спростовували наведені Позивачем обставини або підтверджували належне виконання умов договору оренди.

Позивач не погоджується із твердженням скаржника щодо наявності правових підстав для звільнення його від орендної плати за 2023 рік, оскільки у спірний період Відповідач не належав до кола орендарів, на яких поширювалась дія вказаної пільги.

Щодо посилання скаржника на обставини непереборної сили як підставу для звільнення від сплати орендної плати та неможливості виконання інших умов договору, позивач зазначає, що скаржником не надано будь-яких доказів, які б свідчили, що такі обставини вплинули саме на його можливість належного виконання зобов`язань за умовами Договору, тобто таких, які можна вважати обставинами непереборної сили (форс-мажорними).

З приводу посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, позивач вказує, що судом було забезпечено належне направлення запрошення для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, як представнику відповідача, так і представнику позивача. Окрім того, секретарем судового засідання здійснювався телефонний дзвінок представнику відповідача, під час якого останній повідомив, що вже не має можливості брати участь у судовому засіданні.

Під час судового засідання від 24.06.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується з доводами та вимогами апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 09 липня 2019 року між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (правонаступником якого є Департамент розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (Орендодавець)) та ФОП Жаком Анатолієм Сергійовичем (Орендар) укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 (далі – Договір № 2098).

За умовами Розділу 1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 114,7 кв.м., які розташовані за адресою: місто Херсон, вулиця 2-га Промислова, будинок 3 (три), вартість яких визначено відповідно до незалежної оцінки, виконаної ФОП Броніним А.О., становить 71986,00 грн., без урахування ПДВ, які необхідні йому для здійснення побутового обслуговування. Право власності Орендодавця на нежилі приміщення цокольного поверху, що передаються в оренду, належить на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Херсонською міською радою 27.04.2011 року, на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 19.047.2011 року № 182. Право власності на приміщення зареєстровано Комунальним підприємством «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради 12.10.2011 року, реєстраційний номер майна: 33514362, номер запису 3922 в книзі 11.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.4. Договору вступ Орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та акта прийняття-передачі вказаного майна з орендодавцем. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийняття-передачі.

Пунктом 3.1. Договору погоджено, що Орендна плата визначається відповідно до Положення про розрахунок та порядок використання плати за оренду об`єктів комунальної власності міської територіальної громади. затвердженого рішеннями міської ради від 28.12.2011 № 499, зі змінами і становить 7320,98 без урахування ПДВ за рік (додаток 1 ).

Орендна плата становить 610,08 грн (червень 2019 року) згідно з рішенням міської ради від 28.12.2011 № 499 перераховується Орендарем управлінню комунальної власності, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства (п.3.2. Договору).

Розділом 5 Договору визначено, що Орендар зобов`язується:

- використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього Договору;

- своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (Орендодавцю) орендну плату;

- протягом дії договору оренди здійснювати поточний та капітальний ремонт та інші види ремонту орендованих основних фондів;

- у разі припинення дії цього Договору, повернути Орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду;

- застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством;

- відшкодувати витрати управління комунальної власності по оформленню договору оренди;

- дотримуватись правил благоустрою території, забезпечення чистоти і порядку, затверджених рішенням міської ради від 31.05.2011 № 221;

- надавати доступ до об`єкта оренди представникам Орендодавця;

- нести відповідальність за дотримання правил експлуатації інженерних мереж, пожежної та техногенної безпеки і санітарії в приміщеннях, згідно з законодавством;

- у разі зміни назви, телефону, юридичної адреси та платіжних реквізитів повідомляти про це Орендодавця у тижневий строк.

Згідно з Розділом 7 Договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду комунальне майно, згідно з розділом № 1 цього Договору за актом прийняття-передачі майна, який підписується одночасно з цим Договором.

У відповідності до п.п. 8.1., 8.2., 8.3. Договору Орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду. Виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов цього Договору. Відмовитись від цього Договору у разі, якщо заборгованість Орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.

У п. 11.1. Договору, сторонами погоджено, що цей Договір діє з 09 липня 2019 року до 09 липня 2049 року.

Додатком до Договору оренди є розрахунок плати за базовий місяць оренди комунального майна у відповідності до якого орендна плата за рік становить 7320,98 грн, а за базовий місяць оренди, червень 2019 – 610,08 грн.

09.07.2019 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі об`єкта комунальної власності міської територіальної громади від балансоутримувача – суб`єкту підприємницької діяльності.

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, позивач зазначив, що відповідач, у порушення взятих на себе договірних зобов`язань:

- своєчасно та у повному обсязі не вносить орендну плату, що призвело до утворення заборгованості за період з 01.01.2023 по 31.12.2023;

- не виконав зобов`язання за п.п. 5.5 п.5 Договору щодо страхування об`єкту оренди;

- не забезпечує доступ орендодавця до об`єкту оренди, чим порушує п.п. 5.8 п.5 Договору;

- у порушення умов договору (п. 5.10) не повідомив Орендодавця по зміну місцезнаходження, контактні дані та вид діяльності.

На переконання позивача, сукупність таких порушень (заборгованість з орендної плати, відсутність страхування об`єкту оренди, неповідомлення про зміну реквізитів, відсутність доступу до об`єкта оренди, невиконання ремонтних робіт, недотримання умов договору щодо збереження майна) свідчить про невиконання Орендарем взятих на себе зобов`язань за договором оренди, та є відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України підставою для розірвання договору за рішенням суду, з огляду на наявність такої загальної підстави, як істотність його порушення.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Як свідчать наявні матеріали справи, за своєю юридичною природою укладений між сторонами Договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019, є договорами найму (оренди) комунального майна.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Правові, економічні та організаційні відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна", за умовами якого орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Отже, Договір оренди комунального майна міської територіальної громади №2098 від 09.07.2019 став підставою виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

У даному випадку, як вже було вказано вище, у п. 11.1. Договору, сторонами погоджено, що цей Договір діє з 09 липня 2019 року до 09 липня 2049 року.

Згідно з проведеним Департаментом розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради розрахунком у відповідача наявна заборгованість з орендної плати у розмірі за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 в розмірі 13 050,45 грн.

При цьому, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім не здійснювалось нарахування орендної плати за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження своєчасної сплати ним орендної плати за період 01.01.2023 до 31.12.2023.

Дійсно, в матеріалах справи міститься платіжна інструкція від 12.11.2025 про перерахування позивачем на користь відповідача 2000 грн з призначенням платежу – «за оренду по вул. 2-гій Промисловій, 3 у м. Херсоні».

В той же час, колегія суддів зазначає, що за умовами п.3.2. Договору орендна плата перераховується Орендарем управлінню комунальної власності, не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

Відтак, вищевказана часткова оплата була здійснена відповідачем з порушенням визначеного договору строку, а також не у повному обсязі.

Наведене, відповідно свідчить про порушення з боку відповідача взятих на себе зобов`язань з повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Щодо твердження відповідача про те, що він був звільнений від орендної плати у період з 01.01.2023 по 31.12.2023, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (у редакції, чинній у період спірних правовідносин; далі – постанова Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:

- фізичні особи та фізичні особи-підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;

- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь).

Відтак згідно з наведеною нормою обов`язковою умовою для звільнення орендарів від орендної плати за користування державним і комунальним майном є розташування об`єкта оренди в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану.

При цьому текстуальний вираз норми "на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року" означає встановлення присічного строку її дії саме до 31.12.2022 незалежно від інших наведених раніше подій або дій (припинення чи скасування воєнного стану).

Про те, що, починаючи з 01.01.2023, орендарям, визначеним підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, орендна плата нараховується у розмірі 100% без урахування знижки також роз`яснено у листі Міністерства економіки України №3211-07/11185-09 від 14.03.2023.

Тобто, підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 встановлено норму про звільнення від орендної плати, яка діє: 1) за колом осіб – для орендарів державного та комунального майна; 2) у просторі – на території адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану; 3) у часі – з присічним строком (межею існування суб`єктивного права) до 31.12.2022.

Перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, був затверджений наказом Міністерства юстиції України №1307/5 від 01.04.2022.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з 18.11.2022 територію Херсонської міської територіальної громади виключено з Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, затвердженого наказом Мін`юсту №1307/5 від 01.04.2022, відповідно до наказу Міністерства юстиції України №5152/5 від 17.11.2022 (набрав чинності з 18.11.2022).

Таким чином, з 18.11.2022 на територію Херсонської міської територіальної громади припинила поширюватися дія норми підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 про звільнення від орендної плати орендарів державного та комунального майна.

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України №5840/5 від 27.12.2022, що набрав чинності 13.01.2023, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України №1307/5 від 01.04.2022 "Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за №386/37722.

При цьому, як вбачається з преамбули наказу Міністерства юстиції України №5840/5 від 27.12.2022, його прийнято відповідно до підпункту 1 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України №209 від 06.03.2022 "Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану".

Згідно з підпунктом 1 пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України №209 від 06.03.2022 "Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану" (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1364 від 06.12.2022, яка набрала чинності 25.12.2022) установлено, що протягом дії воєнного стану припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України №469 від 09.05.2023, яка набрала чинності 23.05.2023, до вказаної норми внесено зміни, згідно із якими протягом дії воєнного стану припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих рф територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф.

Отже, починаючи з грудня місяця 2022 року, змінилося правове регулювання порядку визначення територій, на яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції. По-перше, такі адміністративно-територіальні одиниці визначаються на підставі переліку, що затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. По-друге, самі території повинні мати статус таких, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих. При цьому з 23.05.2023 для територій активних бойових дій зроблено виключення щодо таких територій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, територію Херсонської міської територіальної громади віднесено до наступних територій: 1) з 01.03.2022 до 11.11.2022 – територія, тимчасово окупована рф (підпункт 1.9 пункту 1 розділу І); 2) з 11.11.2022 до 01.05.2023 – територія можливих бойових дій (пункт 11 розділу ІІ); 3) з 01.05.2023 – територія активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (підпункт 3.6. пункту 3 розділу І у редакції наказу №199 від 13.07.2023).

Тобто у період з 18.11.2022 до 01.05.2023 територія Херсонської міської територіальної громади не відносилася до територій активних бойових дій або тимчасово окупованих рф територій, а з 01.05.2023 є територією активних бойових дій, на якій функціонують державні електронні інформаційні ресурси, тобто наявний доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України.

Постановою Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024, яка набрала чинності 08.05.2024, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".

Зокрема, доповнено пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 підпунктом 11, згідно з яким орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих рф територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку.

При цьому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024 передбачено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 11 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року. Надмірно сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

При розгляді цієї справи апеляційний господарський суд враховує позицію, викладену у рішеннях Конституційного Суду України №1-зп від 13.05.1997, №1-рп/99 від 09.02.1999, №3-рп/2001 від 05.04.2001 та №6-рп/2012 від 13.03.2012, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, колегія суддів враховує висновки, викладені у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) №1-рп/99 від 09.02.1999, згідно з якими в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

У даному випадку доповнення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 підпунктом 11, яким звільнено від нарахування орендної плати орендарів державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих рф територіях України, є переходом від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої із застосуванням зворотної дії у часі (ретроактивної форми).

Однак, зворотна дія норм підпункту 11 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024 поширена на вказані правовідносини, починаючи з 01.01.2024. Тобто дія цих норм ретроспективно не поширюється на правовідносини, що існували у 2023 році, зокрема, у спірний у цій справі період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Принцип правової визначеності як складова верховенства права передбачає обов`язок держави забезпечити стабільність та передбачуваність правового регулювання, а також недопустимість розширювального тлумачення норм, що встановлюють пільги чи звільнення від обов`язків. Звільнення від сплати орендної плати є винятком із загального правила обов`язковості виконання зобов`язань, а тому такі норми підлягають вузькому, а не розширеному тлумаченню. Аналогічний підхід неодноразово застосовувався Верховним Судом, який наголошував, що пільги та преференції не можуть застосовуватися поза межами прямо встановлених законом умов та строків їх дії.

При вирішенні спору має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами сторін зобов`язання. Надання відповідачу переваги у вигляді фактичного звільнення від виконання грошового зобов`язання за відсутності прямо визначених законом підстав порушувало б принцип рівності учасників цивільних відносин та призводило б до непропорційного втручання у майнові права орендодавця.

Стабільність цивільного обороту передбачає обов`язковість виконання взятих на себе договірних зобов`язань та неприпустимість їх довільної модифікації. Невиконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати за відсутності передбачених законом умов звільнення порушує принцип стабільності договірних відносин. Учасник господарських відносин повинен усвідомлювати правові наслідки своїх дій та бездіяльності. Відсутність сплати орендної плати у період, коли норма про звільнення не діяла, об`єктивно створює заборгованість незалежно від суб`єктивного сприйняття стороною обсягу своїх обов`язків.

За таких обставин, оскільки з 18.11.2022 на територію Херсонської міської територіальної громади припинили поширюватися положення норми підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, дія якої в подальшому припинилася 31.12.2022, а норми про звільнення від орендної плати орендарів державного та комунального майна були знову введені лише з 01.01.2024 постановою Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024, нарахування відповідачеві орендної плати на підставі договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019, за якими об`єкти оренди комунальної форми власності розташовані на території вищенаведеної територіальної громади, у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 є правомірним.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21 надано тлумачення статті 651 Цивільного кодексу України в контексті розмежування понять відмови від зобов`язання, розірвання договору в односторонньому порядку та односторонньої відмови від договору.

Зокрема Верховний Суд зазначив про існування різниці між відповідними поняттями, яка полягає у тому, що:

- одностороння відмова від зобов`язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов`язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов`язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов`язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у справі № 727/898/19 наголосив, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 465/5980/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у виді припинення господарських правовідносин, а тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлено законом або безпосередньо в договорі.

Зазначений усталений висновок щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та в постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, від 04.03.2025 у справі № 922/1290/24.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК).

Частиною 2 ст. 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Частиною 1 статті 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У відповідності до п. 8.3. Договору Орендодавець має право відмовитись від цього Договору у разі, якщо заборгованість Орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.

Виходячи з вказаних умов Договору, позивач має право відмовитись від договору у випадку, зокрема, наявності з боку відповідача заборгованості з орендної плати загалом не менше ніж три місяці.

У даному випадку, як вже було вказано вище, відповідач за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 не здійснював жодних орендних платежів за укладеним з позивачем Договором оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019, відповідно заборгованість Орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що відповідачем було допущено порушення умов договору в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів, а тому з огляду на наявність заборгованості орендаря з орендної плати за більш ніж три місяці (з 01.01.2023 по 31.12.2023), позивач з огляду на положення чинного законодавства та погоджені сторонами умови Договору реалізував своє право на відмову від договору та його розірвання.

Колегія суддів також звертає увагу й на інші порушення умов договору, допущені відповідачем.

Так, згідно ч. 6 ст. 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця згідно з Порядком передачі майна в оренду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» також передбачено обов`язок орендаря зі страхування комунального та державного майна.

Так, пунктом 175 зазначеної постанови визначено, що орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору оренди зобов`язаний застрахувати орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно на користь балансоутримувача, а єдиний майновий комплекс - на користь орендодавця майна на період строку дії договору оренди на суму вартості майна відповідно до висновку про ринкову вартість (акта оцінки), визначеного відповідно до законодавства про оцінку майна, під час передачі такого майна в оренду - якщо така оцінка майна здійснювалася; або балансової вартості майна, але не менше ніж добуток місячної орендної плати за орендоване майно за договором оренди, помножений на 100, - якщо оцінка ринкової вартості такого майна не здійснювалася. Орендар зобов`язаний постійно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії договору оренди майно було застрахованим.

Пунктом 176 постанови передбачено, що орендар протягом десяти календарних днів з дати укладення договору страхування надає балансоутримувачу та орендодавцю завірені належним чином копії договору страхування (договорів страхування) і платіжного доручення (платіжних доручень) про сплату страхового платежу (страхових платежів).

Оплата послуг страховика здійснюється за рахунок орендаря (страхувальника) (пункт 177 постанови).

Орендодавці контролюють своєчасність укладення договорів страхування орендованого майна та у разі порушення орендарем обов`язку щодо укладення договору страхування повідомляють орендаря про розірвання договору оренди (пункт 178 постанови).

Розділом 5 Договору визначено, що Орендар зобов`язується, зокрема, застрахувати орендоване майно в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, укладання договору страхування комунального майна є обов`язковим для орендаря, якщо це передбачено договором оренди та чинним законодавством України. Це істотна умова договору оренди, і порушення цієї вимоги може бути підставою для розірвання договору.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів на підтвердження виконання взятого на себе договором та передбаченого чинним законодавством обов`язку зі страхування орендованого комунального майна.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що невиконання відповідачем обов`язку щодо страхування орендованого майна створює істотні ризики для Орендодавця, що діє в інтересах територіальної громади як власника комунального майна. Договір страхування є важливим механізмом захисту майнових інтересів територіальної громади у випадку настання непередбачуваних подій — пожежі, затоплення, протиправних дій третіх осіб або стихійного лиха, які можуть призвести до пошкодження чи знищення об`єкта оренди. Відсутність чинного договору страхування позбавляє Орендодавця гарантій отримання страхового відшкодування у разі настання таких обставин, що, у свою чергу, може спричинити значні матеріальні збитки бюджету громади.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність здійснення орендарем страхування орендованого майна є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє іншу сторону отримати очікуване при укладенні договору.

Також відповідачем порушуються й інші зобов`язання за договором, а саме щодо надання доступу орендодавцю до об`єкта оренди (пп. 5.8 п. 8), щодо проведення ремонтних робіт (пп.5.3 п.5), щодо повідомлення орендодавця про зміну місцезнаходження, реквізитів та засобів зв`язку (пп.5.10 п.5).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 08.10.2024 посадовими особами Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради здійснювався вихід за місцезнаходженням об`єкту оренди з метою його обстеження. За результатом обстеження складено Акт від 08.10.2024 № 63/24 та встановлено, що: загальний стан об`єкта оренди задовільний, слідів використання приміщення орендарем не виявлено; пошкоджено скло у п`ятьох віконних отворах; відсутній доступ до приміщення, збереження комунального майна користувачем не забезпечено.

В той же час, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, як на підтвердження надання доступу орендодавцю до об`єкта оренди, так й про проведення ремонтних робіт орендованих приміщень.

Зокрема, відповідачем не надано жодних доказів належного утримання об`єкта оренди: фотоматеріалів або інших документальних підтверджень, які б свідчили про використання об`єкта оренди за цільовим призначенням на виконання пункту 5.1 Договору, а також про здійснення ним протягом строку дії Договору капітального, поточного та інших видів ремонту відповідно до пункту 5.3 Договору.

Натомість, долучені позивачем до Акту обстеження фотоматеріали підтверджують неналежний технічний стан об`єкта оренди, а саме часткову відсутність скління у віконних прорізах приміщення, що є об`єктом оренди.

Зазначені обставини в сукупності, свідчать про факт неналежного виконання відповідачем обов`язків орендаря щодо збереження та утримання об`єкта оренди.

Суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що розділом 5 Договору визначено, що Орендар зобов`язується, серед іншого, у разі зміни назви, телефону, юридичної адреси та платіжних реквізитів повідомляти про це Орендодавця у тижневий строк.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідачем було припинено діяльність 30.03.2023, номер запису: 2004880060021001766. Місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Жака Анатолія Сергійовича за даними реєстру значилося: АДРЕСА_1 .

Однак, 04.12.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2010350000000698377 про реєстрацію Фізичної особи-підприємця Жака Анатолія Сергійовича, але вже з іншими визначеними видами діяльності. Місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Жака Анатолія Сергійовича за даними реєстру вказано: АДРЕСА_2 .

З огляду на таке, відповідач, змінивши місцезнаходження за умовами укладеного між сторонами договору оренди, повинен був повідомити позивача про такі обставини у тижневий строк.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання такого обов`язку.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що невнесення орендної плати відповідачем більш ніж за три місяці поспіль, невиконання умов підпункту 5.5 пункту 5 Договору щодо страхування об`єкту оренди, а також незабезпечення схоронності об`єкту оренди та утримання його у належному стані, неповідомлення про зміну адреси, видів господарської діяльності та реквізитів, незабезпечення доступу орендодавця до об`єкта оренди, невиконання ремонтних робіт об`єкта оренди, в сукупності свідчить про суттєво порушення відповідачем умов договору та є підставою для розірвання Договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019.

З приводу посилання апелянта на те, що на можливості виконання відповідачем обов`язку з внесення орендної плати вплинули не залежні від нього (форс-мажорні) обставини, а саме бойові дії на території Херсонської області (в тому числі у м. Херсон), колегія суддів зазначає таке.

У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, за чинним законодавством України (стаття 617 ЦК України, стаття 218 ГК України) сам факт наявності обставин непереборної сили звільняє від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від обов`язку виконувати зобов`язання належним чином.

Щодо ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України.

1) форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору (постанова Верховного Суду від 13.09.2023 р. у справі №910/8741/22)

2) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин;

- перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин;

- форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024р. у справі №913/308/23).

Отже, чинним законодавством України передбачена можливість звільнення сторін зобов`язання від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору, за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань у зв`язку з форс-мажорними обставинами, але не від виконання цих зобов`язань в цілому.

Відповідно, наявність форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення особи від господарської відповідальності, передбаченої законом або умовами договору, але не звільняє від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання (у даному випадку своєчасної сплати орендних платежів).

Cудова колегія також зауважує, що у спірних правовідносинах позивачем не заявлялась вимога ані щодо стягнення заборгованості з орендної плати, ані штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів; предметом позову є виключно розірвання Договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 2098 від 09.07.2019.

При цьому, слід зауважити, що як вже було вказано вище, підставами для розірвання Договору оренди, позивачем визначено сукупність обставин, а не лише наявність у відповідача заборгованості з орендної плати.

Судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апелянта, які зводяться до добросовісного виконання зобов`язань за договором до моменту повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, оскільки у даному випадку, однією з підстав для розірвання договору, позивачем визначено заборгованість більш ніж за три місяці, а саме за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, тобто за період після настання подій на які посилається відповідач.

Не заслуговують на увагу у доводи апелянта про те, що він у період з січня 2023 року по грудень 2023 року (включно) був звільнений від орендної плати за орендоване нерухоме майно, оскільки як вже було вказано вище, з 18.11.2022 на територію Херсонської міської територіальної громади припинила розповсюджуватись дія норми підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, дія якої в подальшому припинилася 31.12.2022, а норми про звільнення від орендної плати орендарів державного та комунального майна були знову введені лише з 01.01.2024 постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512.

Колегією суддів також не приймаються до уваги посилання апелянта на висновки викладені у рішеннях Господарського суду Одеської області у справах за позовами Департаменту розвитку об`єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради до суб`єктів господарювання щодо стягнення заборгованості за договорами оренди за 2023 рік та щодо розірвання договорів оренди, оскільки за приписами ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно, у суду апеляційної інстанції відсутній обов`язок врахування висновків місцевого господарського суду у подібних правовідносинах.

Не знайшли свого підтвердження й доводи апелянта з приводу порушення місцевим господарським судом норм процесуального права.

За твердженням апелянта, його представник 06.04.2026 о 12:00 год., будучи повідомленим про дату та час судового розгляду, здійснив вхід в особистий кабінет відеоконференцзв`язку, з метою участі у судовому розгляді справи №916/4139/25. Протягом двох годин очікування, його не було підключено до судового засідання в режимі відеоконференції, а справу розглянуто за відсутності сторони відповідача, тим самим позбавивши його права на реалізацію його прав як сторони під час судового розгляду.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.11.2025 було задоволено клопотання представника відповідача про участь у всіх судових засіданнях по цій справі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т.1, а.с. 102-104).

Отже, судом першої інстанції було забезпечено можливість представника відповідача взяти участь у судових засіданнях по цій справі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 19.03.2026 розгляд справи було призначено на 06.04.2026 о 12:10.

Зі змісту протоколу судового засідання від 06.04.2026 вбачається, що представника відповідача, адвоката Ювченка А.В. було запрошено до відеоконференції по справі. Конференцію відкрито о 13:16:26 (т.1, а.с. 183-185).

Втім, представник відповідача своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався та не приєднався до відеоконференції.

За приписами ч.5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 06.04.2026 представник позивача під`єднався до відеоконференції та така відбулась, без жодних технічних збоїв з боку суду.

Судова колегія зауважує, що дійсно ухвалою Господарського суду від 19.03.2026 розгляд даної справи було призначено на 06.04.2026 о 12:10, в той час як засідання, згідно з відомостями протоколу судового засідання розпочалось о 13:16:26.

Втім, на переконання колегії суддів, сама по собі затримка початку розгляду справи судом першої інстанції не є об`єктивною перешкодою для реалізації представником відповідача свого права на участь у судовому засідання, та відповідно не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

В свою чергу, представник відповідача, у разі дійсної та об`єктивної неможливості участі у розгляді справи, через затримку у часі призначеного до розгляду судового засідання, не був позбавлений можливості звернутись до суду із відповідним клопотання про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за його відсутності тощо.

Однак, наявні матеріали справи не містять, а представником відповідача не надано жодних доказів на підтвердження повідомлення суду про об`єктивну неможливість участі у судовому засіданні, а також не надано клопотань про відкладення розгляду справи, розгляд справи за відсутності представника відповідача тощо.

В свою чергу, відповідач стверджуючи про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права не зазначає про намір надання будь-яких пояснень, доказів, клопотань, які мали суттєве значення для справи та могли вплинути на прийняте судом рішення.

Слід також зауважити, що представник відповідача приймав участь у судовому засідання Господарського суду Одеської області від 16.02.2026, про що свідчить наявний у матеріалах справи протокол судового засідання (т.1, а.с. 171-173).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що Господарським судом Одеської області було забезпечено можливість участі представника відповідача у судовому засіданні призначеному на 06.04.2026, якою останній не був позбавлений можливості скористатись.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 06.04.2026 по справі №916/4139/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.06.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.