Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №916/2869/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2869/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Аленіна О.Ю.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.,

за участю представників учасників справи:

від Акціонерного товариства “Херсонгаз”: Лук`янов О.В., Зангієв А.Г.,

від Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль”: Єрашов І.В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”: Літвінов Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонгаз”

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 року, суддя в І інстанції Шаратов Ю.А., повний текст якого складено 12.12.2025, в м. Одесі

у справі: №916/2869/25

за позовом: Акціонерного товариства “Херсонгаз”

до відповідача: Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”

про стягнення 137 851 545,88 грн

ВСТАНОВИВ

В липні 2025 року Акціонерне товариство «Херсонгаз» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» про стягнення 137 851 545,88 грн, з яких 34 697 160,94 грн – інфляційні втрати, 7 567 698,12 грн – 3 % річних, 95 586 686,82 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Типового договору розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 щодо своєчасної оплати за періоди: з червня 2021 року по лютий 2022 року; з грудня 2022 року до травень 2025 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/2869/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд встановив, що право вимоги АТ “Херсонгаз” до АТ “Херсонська ТЕЦ” за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року передано ТОВ “ГК “Нафтогаз України” на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно.

В той же час, передання такого права вимоги іншій особі тягне за собою припинення такого права у АТ “Херсонгаз”.

Отже, вимоги щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, нараховані за невиконання зобов`язання за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року, не можуть існувати окремо від основного зобов`язання. В той же час, право таких вимог АТ “Херсонгаз” до АТ “Херсонська ТЕЦ” було передано ТОВ “ГК “Нафтогаз України” на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю, оскільки АТ "ХЕРСОНГАЗ" не є належним позивачем за заявленими позовними вимогами.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Акціонерного товариства “Херсонгаз”, в якій останнє просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/2869/25 та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність АТ «Херсонгаз» як позивача, пославшись виключно на укладення договорів відступлення права вимоги №101/ПГ-4812-ВПВ від 15.11.2023 та №16102025 від 16.10.2025, якими ТОВ «ГК «Нафтогаз України» передано право вимоги до АТ «Херсонська ТЕЦ» щодо сплати частини основного боргу за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 №1-300/Т/2019. При цьому скаржник наголошує, що нараховані у даній справі пеня, 3% річних та інфляційні втрати стосуються періоду до відступлення права вимоги, коли основна заборгованість існувала перед АТ «Херсонгаз».

За твердженням скаржника, умовами договорів відступлення передано лише право вимоги щодо частини основного боргу та нарахувань, пов`язаних із його простроченням на користь нового кредитора після укладення цих договорів. Водночас вимоги про стягнення неустойки, процентів річних та інфляційних втрат, що виникли за період існування заборгованості перед первісним кредитором, сторонами до предмета відступлення не включалися, а тому право їх нарахування та стягнення залишилось за АТ «Херсонгаз».

Апелянт наголошує, що на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору №16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025, передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» право вимоги АТ «Херсонгаз» до АТ «Херсонська ТЕЦ» за договором розподілу природного газу щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за періоди: з березня 2022 року по жовтень 2023 року; з серпня 2024 року до серпня 2025 року.

Проте, предметом позову у справі № 916/2869/25 є вимога АТ «Херсонгаз» про стягнення з АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» нарахованої неустойки (пені), процентів річних, інфляційних нарахувань у сумі 137 851 545,88 грн, у зв`язку з неналежним виконанням умов Типового договору розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 щодо несвоєчасної оплати наданих послуг за періоди: з червня 2021 року по лютий 2022 року; з грудня 2022 року до травень 2025 року.

Судом першої інстанції, інших матеріалів справ, ніж договори про відступлення права вимоги не досліджувалось; інших обставин, які мають значення для справи - не з`ясовувалось. Фактично, суд першої інстанції, під час розгляду справи, обмежився дослідженням лише договорів про відступлення права вимоги № 101/ПГ-4812-ВПВ від 15.11.2023 та № 16102025 від 16.10.2025.

Тобто, судом першої інстанції взагалі не розглянуто та залишено поза увагою частину позовних вимог про стягнення неустойки (пені), процентів річних, інфляційних у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Типового договору розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 щодо своєчасної оплати за періоди: з червня 2021 року по лютий 2022 року; з листопада 2023 року до липень 2024 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що між АТ «Херсонгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» укладено договори відступлення права вимоги від 15.11.2023 №101/ПГ-4812-ВПВ та від 16.10.2025 №16102025, за якими новому кредитору передано права вимоги за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 №1-300Т/2019, у тому числі щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, що прямо передбачено пунктом 1.1 договорів відступлення права вимоги. На думку відповідача, умови цих договорів не містять часових обмежень щодо нарахування неустойки, тому новий кредитор має право нараховувати та стягувати відповідні платежі з моменту прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Крім того, відповідач вказує, що право вимоги до боржника виникло у нового кредитора з моменту укладення договорів відступлення права вимоги, що узгоджується з пунктами 1.3 та 7.1 цих договорів, а доводи апелянта про інше є помилковим тлумаченням їх умов. При цьому відповідач наголошує, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував правові висновки Верховного Суду щодо правової природи договору відступлення права вимоги, за якими новий кредитор набуває обсяг прав, що належав первісному кредитору, у межах відповідного зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що апелянтом неправильно визначено розмір судового збору за подання апеляційної скарги. На його думку, судовий збір мав становити 1 397 760 грн, тоді як апелянтом сплачено 1 271 760 грн, у зв`язку з чим підлягає доплаті 126 000 грн, оскільки понижуючий коефіцієнт 0,8 застосовується окремо до кожної процесуальної дії при поданні документів в електронній формі.

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа зазначає, що пунктом 1.1. Договорів про відступлення права вимоги передбачено, що до Нового кредитора переходять всі права щодо частини основного боргу, право вимоги щодо якої відступається згідно з цим пунктом Договору, за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1 300Т/2019, включаючи право нарахування і отримання неустойки (штрафу, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань за прострочення сплати Боржником основного боргу на користь Нового кредитора. Позов АТ «Херсонгаз» (вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та неустойки, нараховані за невиконання зобов`язання за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року) жодним чином не направлений на відновлення або визнання будь-якого права Позивача. Таке право АТ «Херсонгаз» (вимоги до АТ «Херсонська ТЕЦ») було передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025.

У письмових поясненнях позивач зазначив, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат здійснено відповідно до вимог статті 625 ЦК України та офіційних індексів Держстату, а пені - згідно з пунктом 8.2 Договору, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ. Оцінюючи правові підстави позову в частині укладених договорів про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та 16.10.2025, позивач вказав, що відповідно до статей 514, 627, 628 ЦК України та буквального змісту пункту 1.1 цих договорів, Новий кредитор (Нафтогаз) набув право на нарахування штрафних санкцій виключно з дати їх укладення та лише за прострочення виконання зобов`язань перед самим Новим кредитором щодо переданих обсягів боргу. Оскільки предметом цесії була лише сума основного боргу АТ «Херсонська ТЕЦ», а право вимоги щодо штрафних санкцій, нарахованих за період прострочення перед Первісним кредитором (АТ «Херсонгаз»), Новому кредитору не передавалось і в направлених боржнику повідомленнях не зазначалось, право Первісного кредитора на їх нарахування припинилося в момент підписання договорів відступлення, де передані суми відображені в розрахунку як погашені («оплата»). Позивач наголосив на обов`язковості договору (стаття 629 ЦК України) та зазначив, що позиція відповідача ґрунтується на розширеному тлумаченні правочинів, тоді як за статтями 6, 213 ЦК України та сталою практикою Верховного Суду (зокрема, у справах № 695/2077/21 та № 753/13820/16-ц) суд при тлумаченні умов договору не вправі виходити за межі його тексту, підміняти дійсну волю сторін чи доповнювати правочин новими істотними умовами, які не були предметом їхнього взаємного волевиявлення.

Відповідач у письмових поясненнях, наданих до суду, зазначив, що укладені між АТ «Херсонгаз» і ТОВ «ГК «Нафтогаз України» договори про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та 16.10.2025 не містять положень, які б обмежували право нового кредитора нараховувати неустойку, 3 % річних та інфляційні втрати певною датою або визначали інший момент виникнення такого права.

Крім того, відповідач звернув увагу, що відповідно до умов договорів до нового кредитора перейшло право нарахування та отримання неустойки, процентів річних та інфляційних втрат за прострочення сплати основного боргу. Також послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 639/469/24, якою відхилено доводи про відсутність у нового кредитора права вимагати стягнення сум, що виникли до укладення договору відступлення права вимоги.

Також до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив, що на виконання ухвали суду від 24 березня 2026 року АТ «Херсонгаз» подає розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення у цій справі, з виключенням із такого розрахунку сум та періодів нарахування, що охоплюються предметом договорів про відступлення права вимоги. Зокрема, з розрахунку виключено суми основного боргу, а також нараховані на них пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за такі періоди (охоплюються предметом договорів про відступлення права вимоги): березень 2022 року - травень 2022 року; липень 2022 року - грудень 2022 року; січень 2023 року - жовтень 2023 року; серпень 2024 року - грудень 2024 року; січень 2025 року - серпень 2025 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 24.03.2026 об 12:30.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 19.05.2026 об 12:30 та в подальшому судом було оголошено перерву в розгляді даної справи до 23.06.2026 о 12:00.

В судовому засіданні 23.06.2026 брали участь представники учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.10.2019 Законом України “Про ринок природного газу” та Кодексом газорозподільних мереж, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, 21.10.2019 між Акціонерним товариством “Херсонгаз” (далі - Позивач, Оператор ГРМ) та Акціонерним товариством “Херсонська теплоелектроцентраль” (далі - Відповідач, Споживач), було укладено Типовий договір розподілу природного газу № 1-300Т/2019 (далі - Договір).

За умовами Договору, Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1 Договору).

Згідно п. 12.1. Договору цей Договір укладається на невизначений строк.

Згідно з пунктом 2.3. Договору, відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Законом України "Про ринок природного газу", та Кодексом газорозподільних системи.

Відповідно до п.6 гл.6 розд.6 Кодексу ГРМ, п. 6.4. Договору, періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць.

За п. 6.5. Договору, споживач, що не є побутовим, зобов`язаний здійснити оплату величини вартості перевищення річної замовленої потужності протягом 10 робочих днів з дня надання Оператором ГРМ рахунку на оплату.

Відповідно до п. 6.6. Договору, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

В подальшому між стонами було укладено Додаткову угоду від 08.01.2020 до Договору, за якою було внесено зміні до Договору про розподіл природного газу, серед іншого доповнено розділ IV "Порядок розрахунків".

Відповідно до умов абз. 1 п. 6.7 розділу VI Договору (нумерація в редакції Додаткової угоди до Договору від 08.01.2020) остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг.

Відповідно до п. 6.3 Договору величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.

Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов`язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення (Пункт 6.2 Договору).

Тариф АТ «Херсонгаз» у спірному періоді такий:

- у період з 01.01.2021 до 31.12.2021 відповідно до постанови НКРЕКП від 16.12.2020 № 2463 у розмірі 1,68 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ);

- з 01.01.2022 діє встановлений постановою НКРЕКП від 22.12.2021 № 2773 у розмірі 1,62 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ).

Надання Товариством послуг з розподілу природного газу за визначеним Договором підтверджується, зокрема, належним чином укладеними між Сторонами актами наданих послуг з розподілу природного газу у 2021-2025 роках (щомісячні).

Відповідач оплату за надані послуги здійснював несвоєчасно та не виконував зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.7 Договору.

Позивачем нараховано Відповідачу заборгованість в розмірі 137 851 545,88 грн., з яких 34 697 160,94 грн. – інфляційні втрати, 7 567 698,12 грн. – 3 % річний, 95 586 686,82 грн. – пеня.

15.11.2023 між АТ «Херсонгаз» (як Первісним кредитором) та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (як Новим кредитором) укладено договір №101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги (далі – Договір про відступлення права вимоги 1, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги 1 Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає право вимоги до боржника Первісного кредитора – Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (код ЄДРПОУ 00131771, місцезнаходження: Бериславське шосе, буд. 1, м. Херсон, 73000) (Боржник), а саме право вимагати погашення (сплати) частини основного боргу, який становить 151 654 958 грн 47 коп. (сто п`ятдесят один мільйон шістсот п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень сорок сім копійок) та виник за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 на підставі актів наданих послуг з розподілу природного газу:

- від 31.03.2022 №286-300-3ТХГ за березень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн (де залишок заборгованості складає – 9 228 431,64 грн);

- від 30.04.2022 №287-300-3ТХГ за квітень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.05.2022 №288-300-3 ТХГ за травень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.12.2022 (коригуючий) за червень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.12.2022 (коригуючий) за липень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.12.2022 (коригуючий) за серпень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.12.2022 (коригуючий) за вересень 2022 року на загальну суму 7 356 619,62 грн;

- від 31.12.2022 (коригуючий) за листопад 2022 року на загальну суму 4 797 795,41 грн;

- від 31.12.2022 №295-300-3ТХГ за грудень 2022 року на загальну суму 9 595 590,80 грн;

- від 31.01.2023 № 296-300-3ТХГ за січень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 28.02.2023 №297-300-3ТХГ за лютий 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 31.03.2023 №298-300-3ТХГ за березень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 30.04.2023 №299-300-3ТХГ за квітень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 31.05.2023 №300-300-3ТХГ за травень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 30.06.2023 №301-300-3ТХГ за червень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 31.07.2023 №302-300-3ТХГ за липень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 31.08.2023 №303-300-3ТХГ за серпень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 30.09.2023 №304-300-3ТХГ за вересень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн;

- від 31.10.2023 №305-300-3ТХГ за жовтень 2023 року на загальну суму 7 269 856,70 грн, і підтверджується актом звіряння розрахунків від 01.11.2023, підписаним між Первісним кредитором і Боржником.

Пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги АТ «Херсонгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» погодили, що до Нового кредитора переходять всі права щодо частини основного боргу, право вимоги щодо якої відступається згідно з цим пунктом Договору, за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019, включаючи право нарахування і отримання неустойки (штрафу, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань за прострочення сплати Боржником основного боргу на користь Нового кредитора.

Відповідно до пункту 1.2. Договору про відступлення права вимоги одночасно з відступленням Первісним кредитором права вимоги відповідно до пункту 1.1 Договору, Новий кредитор набуває права, пов`язані з фактом переходу права вимоги, включаючи права бути позивачем в судах, стягувачем у виконавчому провадженні, кредитором у справах про банкрутство Боржника тощо.

Згідно з пунктом 1.3. Договору про відступлення права вимоги сторони погодились, що відступлення права вимоги відбувається і Новий кредитор набуває права вимоги з дати укладення Договору згідно з пунктом 7.1 Договору.

Оригінали вказаних актів наданих послуг розподілу природного газу та акта звіряння розрахунків передані Позивачем при укладенні Договору про відступлення права вимоги ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Листом від 20.11.2023 вих. № 231120/1014/1419 АТ «Херсонгаз» повідомило АТ «Херсонська ТЕЦ», що відповідно до договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 АТ «Херсонгаз» передав належне йому право вимоги за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 у розмірі 151 654 958 грн 47 коп. (сто п`ятдесят один мільйон шістсот п`ятдесят чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім гривень сорок сім копійок) новому кредитору – ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

16.10.2025 між АТ «Херсонгаз» (як Первісним кредитором) та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (як Новим кредитором) укладено договір № 16102025 про відступлення права вимоги (далі – Договір про відступлення права вимоги 2, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги за Договором Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає право вимоги до боржника Первісного кредитора – Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (код ЄДРПОУ 00131771, місцезнаходження: Бериславське шосе, буд. 1, м. Херсон, 73000) (Боржник), а саме право вимагати погашення (сплати) частини основного боргу, який безумовно визнаний Первісним кредитором і Боржником і становить 66 200 000 грн 00 коп. (шістдесят шість мільйонів двісті тисяч гривень 00 копійок) та виник за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 на підставі актів наданих послуг з розподілу природного газу (в обсягах та сумах, які не оскаржуються Первісним кредитором та Боржником):

- від 31.08.2024 № 315-300-ЗТХГ за серпень 2024 року на загальну суму 4 739 760,68 грн (де залишок заборгованості складає - 1 457 798,84 грн);

- від 30.09.2024 №316-300-ЗТХГ за вересень 2024 року на загальну суму 4 739 760,68 грн;

- від 31.10.2024 №317-300-ЗТХГ за жовтень 2024 року на загальну суму 4 739 760,68 грн;

- від 30.11.2024 №318-300-ЗТХГ за листопад 2024 року на загальну суму 4 739 760,68 грн;

- від 31.12.2024 №319-300-ЗТХГ за грудень 2024 року на загальну суму 4 739 760,68 грн;

- від 31.01.2025 №320-300-ЗТХГ за січень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 28.02.2025 № 321-300-ЗТХГ за лютий 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 31.03.2025 №322-300-ЗТХГ за березень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 30.04.2025 №323-300-ЗТХГ за квітень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 31.05.2025 №324-300-ЗТХГ за травень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 30.06.2025 №325-300-ЗТХГ за червень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 31.07.2025 №326-300-ЗТХГ за липень 2025 року на загальну суму 6 476 219,24 грн;

- від 31.08.2025 № 327-300-ЗТХГ за серпень 2025 року на загальну суму 449 623,76 грн і підтверджується актом звіряння розрахунків від 30.09.2025, підписаним між Первісним кредитором і Боржником.

Також пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги до Нового кредитора переходять всі права щодо частини основного боргу, право вимоги щодо якої відступається згідно з цим пунктом Договору, за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019, включаючи право нарахування і отримання неустойки (штрафу, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань за прострочення сплати Боржником основного боргу на користь Нового кредитора.

Відповідно до пункту 1.2. Договору про відступлення права вимоги одночасно з відступленням Первісним кредитором права вимоги відповідно до пункту 1.1 Договору, Новий кредитор набуває права, пов`язані з фактом переходу права вимоги, включаючи права бути позивачем в судах, стягувачем у виконавчому провадженні, кредитором у справах про банкрутство Боржника тощо.

Згідно з пунктом 1.3. Договору про відступлення права вимоги сторони погодились, що відступлення права вимоги відбувається і Новий кредитор набуває права вимоги з дати укладення Договору згідно з пунктом 7.1 Договору.

Оригінали вказаних актів наданих послуг розподілу природного газу та акта звіряння розрахунків передані Позивачем при укладенні Договору про відступлення права вимоги 1 ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Листом від 20.10.2025 вих. №251020/1014/1961 АТ «Херсонгаз» повідомило АТ «Херсонська ТЕЦ», що відповідно до договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 АТ «Херсонгаз» передав належне йому право вимоги за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 у розмірі 66 200 000 грн 00 коп. (шістдесят шість мільйонів двісті тисяч гривень 00 копійок) новому кредитору – ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Як зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Типового договору розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 щодо своєчасної оплати.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що вимоги щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, нараховані за невиконання зобов`язання за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року, не можуть існувати окремо від основного зобов`язання. В той же час, право таких вимог АТ “Херсонгаз” до АТ “Херсонська ТЕЦ” було передано ТОВ “ГК “Нафтогаз України” на підставі договору №101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно.

Отже предметом апеляційного перегляду даної справи є з`ясування наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 137 851 545,88 грн, з яких 34 697 160,94 грн – інфляційні втрати, 7 567 698,12 грн – 3 % річних, 95 586 686,82 грн – пеня з договором.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

За змістом положень процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначаючи чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, зазначено, що це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним". Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, 21.10.2019 між Акціонерним товариством «Херсонгаз» (Оператор ГРМ) та Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль» (Споживач) укладено типовий договір розподілу природного газу №1-300Т/2019.

За умовами договору Оператор ГРМ зобов`язався надавати послуги з розподілу природного газу, а Споживач - приймати їх та оплачувати у визначені договором строки. Договір укладено на невизначений строк, а відносини сторін, не врегульовані ним, регулюються Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем. Розрахунковим періодом визначено календарний місяць, при цьому остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до актів наданих послуг.

В подальшому сторони уклали додаткову угоду від 08.01.2020, якою змінено порядок розрахунків. Вартість послуг визначалася виходячи з річної замовленої потужності та тарифів, встановлених НКРЕКП (у 2021 році - 1,68 грн за 1 мі на місяць, з 01.01.2022 - 1,62 грн за 1 мі на місяць без ПДВ).

Надання послуг підтверджується щомісячними актами за 2021– 2025 роки, однак відповідач здійснював оплату несвоєчасно, чим порушив умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 8.2. Договору у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення Споживачем, що є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені здійснюється починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку здійснення оплати за цим Договором.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Відповідно до вимог пункту 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором невстановлений інший розмір відсотків. Оскільки, Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманої послуги розподілу природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Сторонами Договору погоджено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за умовами Договору Сторони несуть відповідальність згідно з умовами Договору та чинним законодавством України. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

У зв`язку з цим позивач нарахував 137 851 545,88 грн, з яких 95 586 686,82 грн становить пеня, 7 567 698,12 грн - 3 % річних та34 697 160,94 грн - інфляційні втрати.

Разом з цим, 15.11.2023 між АТ «Херсонгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (як Новим кредитором) укладено договір №101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги. Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги 1 Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає право вимоги до боржника Первісного кредитора – Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Боржник), а саме право вимагати погашення (сплати) частини основного боргу, який становить 151 654 958 грн 47 коп. та виник за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 на підставі актів наданих послуг з розподілу природного газу.

16.10.2025 між АТ «Херсонгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» укладено договір №16102025 про відступлення права вимоги. Відповідно до пункту 1.1. Договору про відступлення права вимоги за Договором Первісний кредитор передає (відступає), а Новий кредитор приймає право вимоги до боржника Первісного кредитора – Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» (Боржник), а саме право вимагати погашення (сплати) частини основного боргу, який безумовно визнаний Первісним кредитором і Боржником і становить 66 200 000 грн 00 коп. та виник за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 на підставі актів наданих послуг з розподілу природного газу (в обсягах та сумах, які не оскаржуються Первісним кредитором та Боржником).

З урахуванням приписів статті 204 Цивільного кодексу України сторонами не доведено жодної з ознак неправомірності вказаних правочинів, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, вони не визнані судом недійсними, тобто в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України договори про відступлення права вимог є обов`язковим для виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

За змістом ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому в ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (аналогічний висновок міститься у п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18).

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що право вимоги АТ «Херсонгаз» до АТ «Херсонська ТЕЦ» за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300/Т/2019 щодо оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу виключно за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно.

Такий висновок безпосередньо випливає зі змісту укладених між АТ «Херсонгаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України» договорів про відступлення права вимоги від 15.11.2023 № 101/ПГ-4812-ВПВ та від 16.10.2025 № 16102025, якими сторони чітко визначили обсяг відступленого права вимоги шляхом зазначення конкретних актів наданих послуг з розподілу природного газу, на підставі яких виникла заборгованість боржника.

Зокрема, договором від 15.11.2023 № 101/ПГ-4812-ВПВ новому кредитору передано право вимоги щодо частини основного боргу, сформованого за актами наданих послуг за березень – вересень 2022 року, листопад 2022 року та за період з грудня 2022 року по жовтень 2023 року включно, що в сукупності охоплює період з березня 2022 року по вересень 2022 року та з листопада 2022 року по жовтень 2023 року.

Водночас договором від 16.10.2025 № 16102025 ТОВ «ГК «Нафтогаз України» набуло право вимоги щодо заборгованості, підтвердженої актами наданих послуг за період із серпня 2024 року по серпень 2025 року включно.

В той же час, передання такого права вимоги іншій особі тягне за собою припинення такого права у АТ «Херсонгаз».

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Як зазначалось, пунктом 1.1., 1.3. вказаних Договорів про відступлення права вимоги передбачено, що до Нового кредитора переходять всі права щодо частини основного боргу, право вимоги щодо якої відступається згідно з цим пунктом Договору, за договором розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019, включаючи право нарахування і отримання неустойки (штрафу, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань за прострочення сплати Боржником основного боргу на користь Нового кредитора. Відступлення права вимоги відбувається і Новий кредитор набуває права вимоги з дати укладення Договору згідно з пунктом 7.1 Договору.

Отже, враховуючи те, що сторони у договорі про відступлення права вимоги прямо передбачили, що до Нового кредитора переходять всі права щодо нарахування і отримання неустойки (штрафу, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань за прострочення сплати Боржником основного боргу на користь Нового кредитора, такі вимоги (виключно за періоди з березня 2022 року по вересень 2022 року, з листопада 2022 року до жовтня 2023 року та з серпня 2024 року до серпня 2025 року передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на підставі договору № 101/ПГ-4812-ВПВ про відступлення права вимоги від 15.11.2023 та договору № 16102025 про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно) не можуть існувати окремо від основного зобов`язання, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що право таких вимог АТ «Херсонгаз» до АТ «Херсонська ТЕЦ» було передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на підставі договорів про відступлення права вимоги від 16.10.2025 відповідно.

Так, відмовляючи у задоволенні позову повністю, місцевий господарський суд виходив із того, що після укладення зазначених договорів про відступлення права вимоги АТ «Херсонгаз» втратило право вимоги до відповідача щодо стягнення будь-яких сум, пов`язаних із виконанням договору розподілу природного газу №1-300Т/2019.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі.

Як було зазначено вище, позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Типового договору розподілу природного газу від 21.10.2019 № 1-300Т/2019 щодо своєчасної оплати за періоди:

-з червня 2021 року по лютий 2022 року;

-з грудня 2022 року до травень 2025 року.

За змістом статей 512, 514 Цивільного кодексу України у разі відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу таких прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, наслідком укладення договору цесії є заміна кредитора лише у межах того обсягу прав вимоги, який прямо переданий за відповідним договором.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен був встановити не лише сам факт укладення договорів про відступлення права вимоги, а й конкретний обсяг переданих прав, співвіднести його із заявленими позовними вимогами та з`ясувати, чи охоплюються спірні нарахування відповідними договорами цесії.

Однак суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про припинення у позивача будь-яких прав вимоги до відповідача за договором розподілу природного газу.

Місцевим господарським судом не було здійснено аналізу розрахунку позовних вимог, не встановлено, за які саме періоди позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати, а також не перевірено, чи співпадають такі періоди із періодами, які були предметом відступлення права вимоги за договорами цесії.

Натомість із матеріалів справи та наданого позивачем розрахунку вбачається, що частина заявлених вимог дійсно стосується періодів, право вимоги щодо яких було передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за договором, однак інша частина нарахувань стосується періодів, які не охоплювалися договорами про відступлення права вимоги та щодо яких АТ «Херсонгаз» залишилось належним кредитором.

Так, пунктом пункту 1.1. Договору №101/ПГ-4812-ВПВ від 15.11.2023 передано право вимоги лише щодо заборгованості, яка виникла починаючи з березня 2022 року та до жовтня 2023 року включно.

Водночас жодних положень про передачу права вимоги щодо заборгованості за період з червня 2021 року по лютий 2022 року вказаний договір не містить.

Таким чином, право вимоги щодо нарахованих на відповідну заборгованість пені, 3% річних та інфляційних втрат залишилось саме за АТ «Херсонгаз».

Аналогічно пунктом пункту 1.1. Договору №16102025 від 16.10.2025 право вимоги було передано лише щодо заборгованості за періоди з серпня 2024 року по серпень 2025 року.

Отже, період з листопада 2023 року по липень 2024 року взагалі не був охоплений жодним із договорів про відступлення права вимоги.

Відповідно право вимоги щодо стягнення штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань за цей період також залишилось у позивача.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів встановила, що до періодів, які не охоплюються договорами про відступлення права вимоги та щодо яких АТ «Херсонгаз» не втратило статусу кредитора, належать:

-період з червня 2021 року по лютий 2022 року;

-період з листопада 2023 року по липень 2024 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком за період з червня 2021 року по лютий 2022 року нараховано:

- Інфляційні втрати – 26 756 222,44 грн;

- пеня - 46 237 543,94 грн;

- 3% - 3 637 476,80 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат, пені та 3 % річних за період з червня 2021 року по лютий 2022 року.

За результатами проведеного перерахунку встановлено, що за червень 2021 року інфляційні втрати становлять 3 215 631,75 грн, пеня – 5 601 233,17 грн, 3 % річних – 492 614,14 грн; за липень 2021 року – відповідно 3 203 292,07 грн, 5 480 082,13 грн та 469 335,13 грн; за серпень 2021 року – 3 228 020,89 грн, 5 355 677,04 грн та 446 056,11 грн; за вересень 2021 року – 3 081 407,32 грн, 5 228 017,88 грн та 423 528,02 грн; за жовтень 2021 року – 2 972 427,95 грн, 5 096 103,42 грн та 400 249,00 грн; за листопад 2021 року – 2 876 326,22 грн, 4 968 193,96 грн та 377 720,91 грн; за грудень 2021 року – 2 804 679,80 грн, 4 828 519,82 грн та 354 441,89 грн; за січень 2022 року – 2 784 700,83 грн, 4 913 468,27 грн та 347 807,30 грн; за лютий 2022 року – 2 589 735,61 грн, 4 766 248,25 грн та 325 724,30 грн.

Загалом за вказаний період інфляційні втрати становлять 26 756 222,44 грн, пеня – 46 237 543,94 грн, а 3 % річних – 3 637 476,80 грн.

Також за період з листопада 2023 року по липень 2024 року позивачем нараховано: Інфляційні збитки – 2 945 717,52 грн; пеня - 9 603 867,40 грн; 3% - 1 051 405,90 грн.

Судом також перевірено розрахунок за період з листопада 2023 року по липень 2024 року та встановлено, що за листопад 2023 року інфляційні втрати становлять 523 717,05 грн, пеня – 1 691 586,11 грн, 3 % річних – 182 244,34 грн; за грудень 2023 року – 556 533,85 грн, 1 572 669,89 грн та 171 556,82 грн; за січень 2024 року – 376 489,91 грн, 931 200,64 грн та 102 846,31 грн; за лютий 2024 року – 361 187,07 грн, 838 266,64 грн та 93 861,24 грн; за березень 2024 року – 335 809,22 грн, 724 599,03 грн та 82 199,14 грн; за квітень 2024 року – 325 678,34 грн, 615 519,61 грн та 70 512,06 грн; за травень 2024 року – 409 915,30 грн, 664 230,54 грн та 76 269,43 грн; за червень 2024 року – 56 386,78 грн, 1 274 112,77 грн та 135 956,94 грн; за липень 2024 року інфляційні втрати відсутні, пеня становить 1 291 682,17 грн, а 3 % річних – 135 959,69 грн. Загалом за вказаний період інфляційні втрати становлять 2 945 717,52 грн, пеня – 9 603 867,40 грн, а 3 % річних – 1 051 405,97 грн. Таким чином, загальна сума інфляційних втрат за обидва періоди становить 29 701 939,96 грн.

Загальна сума інфляційних втрат: 29 701 939,96 грн; пені: 55 841 411,34 грн; 3% річних: 4 688 882,77 грн.

Загальна сума нарахувань, яка підлягає стягненню: 90 232 234,07 грн.

Таким чином, загальний розмір вимог, право на заявлення яких залишилось за АТ «Херсонгаз» та не було передано ТОВ «ГК «Нафтогаз України», становить: 90 232 234,07 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що саме по собі відступлення права вимоги щодо окремих періодів заборгованості не припиняє права первісного кредитора щодо інших, не переданих за договором цесії вимог.

Відтак висновок суду першої інстанції про повну відсутність у позивача права вимоги є передчасним та таким, що зроблений без повного з`ясування обставин справи.

Разом з цим, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції вважав справедливим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір пені на 50%.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21).

Так, у п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 року у справі №910/353/19).

Проте, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року у справі №916/553/19, від 22.11.2019 року у справі № 922/937/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Судова колегія наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК).

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, судом враховано:

-відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

-очевидну неспівмірність заявлених до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання ;

-правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

-відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання.

-пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Судова колегія враховує, що в суді першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.

У вказаній заяві відповідач зазначив, що несвоєчасне виконання грошових зобов`язань зумовлене не недобросовісністю Відповідача, а настанням виняткових обставин загальнодержавного масштабу: пандемії COVID-19 та повномасштабної військової агресії РФ.

Період формування значної частини боргу збігся з початком пандемії COVID-19 та жорстких карантинних обмежень, що призвели до падіння реальних доходів і купівельної спроможності населення - кінцевих споживачів послуг ТЕЦ. Через стрімке падіння рівня оплати комунальних послуг фінансовий результат підприємства погіршився з 5,6 млн грн прибутку у 2020 році до 238,1 млн грн збитку у 2021 році, а вартість чистих активів стала від`ємною (-636,5 млн грн). Попри фінансову кризу, Відповідач не мав юридичного права припинити роботу в опалювальний сезон 2020– 2021 років, оскільки ТЕЦ забезпечує теплом понад 40 тисяч фізичних осіб та десятки об`єктів критичної і соціальної інфраструктури (лікарні, школи, дитячі садки), а зупинка підприємства призвела б до надзвичайної ситуації техногенного характеру.

Повномасштабне вторгнення РФ, окупація міста Херсона з 01.08.2022 по 11.11.2022 військовими формуваннями агресора та його подальше перебування у фронтовій зоні остаточно підірвали платоспроможність підприємства. Наслідком війни стала демографічна катастрофа -виїзд понад 70% мешканців громади (населення скоротилося з 317 тисяч до менш ніж 70 тисяч осіб), що позбавило Відповідача більшої частини абонентської бази. Як наслідок, у 2022 році чистий збиток АТ «Херсонська ТЕЦ» сягнув катастрофічних 543,8 млн грн, а сукупний непокритий збиток зріс до 1,3 млрд грн, що підтверджується висновками незалежних аудиторських перевірок.

Протягом 2023– 2024 років ТЕЦ продовжила функціонувати в умовах щоденних обстрілів, оскільки всі її виробничі потужності розташовані за адресою: Бериславське шосе, 1, лише за один кілометр від лінії зіткнення по річці Дніпро. Регулярні руйнування обладнання зафіксовані правоохоронними органами у межах кримінальних проваджень та змушують Відповідача здійснювати непередбачувані капітальні витрати на термінові ремонти. Фінансове становище підприємства стабілізувалося лише наприкінці 2024 року завдяки екстреній докапіталізації на суму 1,211 млрд грн з боку мажоритарного акціонера АТ «НАК «Нафтогаз України», що дозволило частково зменшити заборгованість, але не усунуло загальну операційну збитковість.

Крім фактичного руйнування економіки регіону, на платоспроможність Відповідача вплинули прямі законодавчі обмеження. Місто Херсон офіційно віднесене до територій активних бойових дій, на яких Постановою КМУ № 206 від 05.03.2022 та п. 10-2 розд. XIII ЗУ «Про виконавче провадження» заборонено стягувати заборгованість із населення за житлово-комунальні послуги, начесляти їм штрафи та примусово виконувати судові рішення. Ці державні гарантії захисту громадян позбавили ТЕЦ дієвих механізмів впливу на боржників, внаслідок чого дебіторська заборгованість перед підприємством виросла вдвічі - з 279 млн грн у 2022 році до 565,4 млн грн у 2024 році.

При розгляді питання про зменшення неустойки Відповідач просив врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.06.2025 у справі № 916/2299/24 за аналогічним спором, де відповідачем виступало саме АТ «Херсонгаз». У тій справі суд зменшив нараховану АТ «Херсонгаз» пеню більш ніж на 99% (із 60,2 млн грн до 600 тис. грн), визнавши перебування в місті Херсоні під час окупації та бойових дій винятковою обставиною для зниження санкцій. Оскільки АТ «Херсонська ТЕЦ» перебувало в ідентичних форс-мажорних обставинах, стягнення пені у повному обсязі порушить баланс інтересів сторін, засади справедливості та добросовісності.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням приписів ст..86 ГПК України та засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, відповідно до умов діючого законодавства, на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України наявні підставі для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 50%.

Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача, так і позивача у даній справі.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці, у тому числі суду касаційної інстанції, щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині повної відмови у позові, а позовні вимоги АТ «Херсонгаз» підлягають частковому задоволенню.

Щодо посилань відповідача, що апелянтом неправильно визначено розмір судового збору за подання апеляційної скарги, судова колегія зазначає таке.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 2 наведеної норми встановлені розміри ставок судового збору, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, апеляційних скарг у справі про банкрутство, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на вищевикладені приписи Закону України «Про судовий збір» сума судового збору, яка повинна бути сплачена заявником за подання даної апеляційної скарги, становить 1 271 760,00 грн та розраховується наступним чином: 1059800,00 грн (сума, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, та яка обмежена 350-ма розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році) * 150% (при поданні апеляційної скарги) * 0,8 (понижуючий коефіцієнт) = 1 271 760,00 грн (максимальний розмір сплати судового збору станом на 2025 рік).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підстави для часткового скасування судового рішення визначені статтею 277 ГПК України, відповідно до якої такими підставами є 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на обставини, які встановлені вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з одночасним ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В першій інстанції позивач сплатив судовий збір 847 840 грн (сума, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, та яка обмежена 350-ма розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році – 3028 грн, а також із застосуванням коефіцієнту 0,8).

Суд відмовив у позові, а отже витрати було покладено на позивача.

При подані апеляційної скарги позивач сплатив 1 271 760 грн (1059800,00 грн - сума, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, та яка обмежена 350-ма розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році) * 150% (при поданні апеляційної скарги) * 0,8 (понижуючий коефіцієнт) = 1 271 760,00 грн (максимальний розмір сплати судового збору станом на 2025 рік))

З огляду на те, що позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 847 840,00 грн, а при поданні апеляційної скарги – 1 271 760,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у загальному розмірі 1 387 407,32 грн, з яких 554 962,93 грн – за подання позовної заяви та 832 444,39 грн – за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Херсонгаз” на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/2869/25 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2025 у справі №916/2869/25 – скасувати частково.

Позов Акціонерного товариства “Херсонгаз” – задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” (73000, Херсонська обл., місто Херсон, Бериславське шосе, будинок, 1, ЄДРПОУ 00131771) на користь Акціонерного товариства “Херсонгаз” (73036, Херсонська обл., місто Херсон, вулиця Поповича, 3, ЄДРПОУ 03355353) заборгованість у розмірі 62 311 528,40 грн, з яких: 29 701 939,96 грн інфляційних втрат, 4 688 882,77 грн 3% річних, 27 920 705,67 грн пені, а також судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 554 962,93 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль” (73000, Херсонська обл., місто Херсон, Бериславське шосе, будинок, 1, ЄДРПОУ 00131771) на користь Акціонерного товариства “Херсонгаз” (73036, Херсонська обл., місто Херсон, вулиця Поповича, 3, ЄДРПОУ 03355353) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 832 444,39 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.06.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

О.Ю. Аленін