Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №916/1491/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1491/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

прокурор: Шунькіна Н.О.,

від Південного офісу Держаудитслужби: не з`явився

від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: не з`явився

від Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: не з`явився

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод": Басюк С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 про відмову у забезпеченні позову, суддя в І інстанції Щавинська Ю.М., в м. Одесі

у справі №916/1491/26

за позовом: першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби; Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області; Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод"

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 104 664,34 грн

ВСТАНОВИВ

Перший заступник керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод", в якій просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 31.12.2024 до договору закупівлі №46 від 28.11.2024, укладеного між Відділом житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод" на користь Відділу житлово комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області неустойку у сумі 104 664,34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що укладення вказаної додаткової угоди стало підставою для не нарахування замовником штрафних санкцій за порушення умов договору з боку ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" за несвоєчасне виконання робіт, а отже додаткова угода №1 від 31.12.2024 укладена сторонами з порушенням вимог п. 4 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для визнання її недійсною в судовому порядку в силу частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України, відтак, прокурор також просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 01.01.2025 до 11.06.2025 у сумі 104 664,34 грн на підставі п.8.3 договору.

Разом з позовною заявою прокурором подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій останній просив суд:

- накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод" як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать ТОВ "Котовський асфальтобетонний завод" у межах суми позовних вимог на загальну суму 104664,34 грн;

- накласти арешт на нерухоме майно, же належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод" у межах ціни позову 104 664,34 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову прокурор зазначає, що предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 104 664,34 грн, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідач має нічим не обмежену можливість у будь-який момент розпорядитися коштами та майном, у тому числі шляхом їх відчуження, що створює обґрунтований ризик невиконання судового рішення в майбутньому. З огляду на це, накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову є співмірним, обґрунтованим та адекватним заходом забезпечення позову, який не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, не створює подвійного забезпечення та спрямований на гарантування реального виконання рішення суду й ефективний захист інтересів держави.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/1491/26 відмовлено у задоволенні заяви першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову у справі №916/1491/26.

Суд виходив із того, що до заяви про забезпечення позову фактично не додано належних доказів, а наведені доводи зводяться до загальних посилань на норми процесуального права та судову практику без конкретизації обставин ризику невиконання рішення суду. Саме по собі припущення про можливість відчуження майна чи розпорядження коштами не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки заявник повинен довести наявність реальних обставин, які свідчать про ризик утруднення або неможливості виконання рішення суду. Таких доказів у матеріалах заяви не подано. При цьому суд звернув увагу, що предмет спору та підстави нарахування пені підлягають встановленню під час розгляду справи по суті, а на момент розгляду заяви не підтверджено жодних дій відповідача щодо відчуження майна, наявності виконавчих проваджень, боргів чи інших обставин, які б свідчили про ризики невиконання рішення.

На адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області, в якій прокурор просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/1491/26 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що з огляду на грошовий характер вимог виконання можливого рішення суду напряму залежить від наявності у відповідача достатніх коштів, тому арешт коштів та майна в межах суми позову є пов`язаним із предметом спору та спрямованим на забезпечення реального виконання рішення. Можливість розпорядження коштами може створювати ризик невиконання рішення та не потребує доведення “очевидних речей”, а також що арешт є допустимим заходом забезпечення позову в межах ціни позову. Арешт коштів має тимчасовий характер, не позбавляє відповідача права власності, може бути скасований або замінений у порядку ГПК України та не призводить до надмірного обмеження прав відповідача. Враховуючи наведене, застосування арешту коштів є пропорційним, співмірним та необхідним заходом забезпечення позову, спрямованим на гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що забезпечення позову у вигляді арешту коштів і майна є передчасним та необґрунтованим, оскільки позивач не довів наявності реальних дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання можливого рішення суду, а доводи ґрунтуються лише на припущеннях. Сам факт можливості розпорядження коштами не є достатньою підставою для арешту, а застосування такого заходу має ґрунтуватися на доведених ризиках невиконання рішення. Натомість у справі відсутні докази відчуження майна, закриття рахунків чи інших дій, які б свідчили про недобросовісну поведінку.

Також ТОВ «Котовський АБЗ» зазначає, що підприємство тривалий час здійснює господарську діяльність, виконує публічні договори, є активним учасником закупівель і має статус критично важливого підприємства, що зумовлює необхідність стабільного фінансування для виплати заробітної плати, податків та виконання зобов`язань. На думку відповідача, арешт коштів у межах суми позову створює непропорційне обмеження господарської діяльності, порушує баланс інтересів сторін та може призвести до негативних соціально-економічних наслідків, тоді як сума позову є незначною порівняно з оборотами підприємства і не свідчить про ризик невиконання рішення суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено справу до розгляду на 23.06.2026 об 11:00.

В судовому засіданні 23.06.2026 представники учасників справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Судова колегія звертає увагу, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Колегія суддів враховує, що предметом спору у даній справі є, окрім іншого, вимога майнового характеру, а саме: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котовський асфальтобетонний завод" на користь Відділу житлово комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області неустойки у сумі 104 664,34 грн.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Судова колегія звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Так, Подільська окружна прокуратура одночасно з поданням позову в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області та Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради звернулась із заявою про забезпечення позову до ТОВ «Котовський асфальтобетонний завод» у справі про визнання недійсною додаткової угоди до договору підряду та стягнення неустойки у сумі 104 664,34 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 46 від 28.11.2024, що, на думку прокурора, суперечить вимогам статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України.

Прокурор зазначає, що відповідно до статей 136, 137 ГПК України суд має право вжити заходів забезпечення позову на будь-якій стадії процесу, якщо їх невжиття може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист порушених прав. При цьому позов може бути забезпечений, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, прокурор зазначає, що у справах про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися коштами та відчужити майно є беззаперечною, а вимога надання доказів щодо очевидних обставин свідчить про застосування надмірного стандарту доказування та порушує баланс інтересів сторін. З огляду на це невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання майбутнього рішення суду, нівелювати його функцію як механізму поновлення порушених прав та зумовити необхідність подання нових позовів у разі вибуття майна відповідача.

На думку прокурора, співмірним та адекватним заходом забезпечення позову є накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ «Котовський асфальтобетонний завод» у межах суми позову 104 664,34 грн, що не створює подвійного забезпечення, не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно залишається у його володінні, а обмежується лише право розпорядження ним. У разі недостатності коштів на рахунках такий захід гарантуватиме реальне виконання рішення суду, не втручатиметься у господарську діяльність товариства та забезпечить баланс інтересів сторін. Крім того, згідно з довідкою з ЄДР станом на 26.03.2026 ТОВ «Котовський асфальтобетонний завод» зареєстроване та не перебуває у процесі припинення, а отже продовжує здійснювати господарську діяльність і використовувати кошти не для проведення розрахунків із позивачем.

Так, судова колегія зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися такими коштами є беззаперечною, що в майбутньому ускладнить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Одеської міської ради.

За таких умов, вимога надання доказів щодо очевидних речей свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду про відмову у забезпеченні позову у даній справі відсутні та прокурором до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що Відповідач здійснює будь-які дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації тощо).

Сам факт звернення із заявою про забезпечення позову не звільняє прокурора від обов`язку доведення обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування відповідних заходів, та не є підставою для відступу від принципів рівності сторін і змагальності процесу.

За відсутності доведених ризиків утруднення виконання рішення суду застосування такого заходу не відповідатиме вимогам пропорційності, тим більше, що забезпечення позову не повинно мати на меті створення для відповідача негативних наслідків, тотожних наслідкам задоволення позову, та не може використовуватися як інструмент попереднього примусу до виконання спірного зобов`язання.

Судова колегія звертає увагу, що самі лише твердження про потенційну можливість ухилення Відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, з огляду на заявлені у цій конкретній справі предмет і підстави позову щодо неправомірності дій Відповідача без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

З огляду на наведене, всі доводи прокурора щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.

Враховуючи останню правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема у постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів Позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, які фактично зводяться до невиконання Відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати та наявного припущення, що майно, яке є у Відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, приймаючи до уваги що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

При цьому твердження Апелянта стосовно порушення невиконання Відповідачем обов`язків по укладеному між Сторонами Договору стосуються обґрунтування підстав позову, тобто суті позовних вимог, та жодним чином не свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки сам по собі факт наявності між Сторонами судового спору не може бути належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, Верховний Суд в постановах від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19 та від 23.07.2021 у справі №915/1429/20 дійшов висновку про те, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Водночас, не довівши відсутності або недостатності у Відповідача грошових коштів для виконання судового рішення у разі задоволення позову, Позивач просить накласти арешт на нерухоме майно, яке не є предметом спору та щодо якого відсутня інформація про вжиття Відповідачем заходів, направлених на його відчуження з метою ухилення виконання потенційно негативного для нього судового рішення, у зв`язку з чим такі заходи не є співмірними та адекватними.

За таких обставин, враховуючи, що Позивачем при зверненні з заявою про забезпечення позову не доведено наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів.

Суд також зауважує на тому, що у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, на яку посилається апелянт, міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

З огляду на викладене, зазначений висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов`язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.

Це підтверджується тим, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив, що вказаний у вищенаведеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами і нерухомим майном не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом, з огляду на його підстави і предмет, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, що, у свою чергу, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Застосування арешту грошових коштів у кожному спорі про їх стягнення фактично означало б запровадження загального правила про автоматичне забезпечення позову, що прямо суперечить положенням процесуального закону та правовим висновкам Верховного Суду щодо виключного характеру таких заходів. Хоча заявлений захід формально кореспондує із майновим характером позовних вимог, сам по собі цей факт не є достатнім для його застосування без доведення необхідності такого втручання, оскільки визначальним є не лише вид заходу, а й наявність об`єктивних підстав для його застосування у конкретних обставинах справи.

Ризик утруднення чи неможливості виконання рішення суду має бути реальним, конкретним і підтвердженим доказами, а не ґрунтуватися на абстрактних припущеннях або загальних міркуваннях про можливу поведінку відповідача. Суд не може підміняти доказування логічними припущеннями, навіть якщо вони видаються вірогідними.

Крім того, судова колегія враховує пояснення відповідача, викладені останнім у відзиві на апеляційну скаргу, де останній зазначає, що ТОВ «Котовський АБЗ» має статус критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення підприємства, що підтверджується розпорядженням Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 27.01.2026 № 58/А-2026, та продовжує виконувати низку договорів у сфері публічних закупівель, пов`язаних із ремонтом дорожньої інфраструктури, будівництвом укриттів, утриманням комунальних доріг, а також бере участь у виконанні робіт з облаштування фортифікаційних споруд на території Одеської області.

Крім того, відповідач зазначає про відсутність будь-яких доказів його недобросовісної поведінки, зокрема вчинення дій щодо відчуження активів, закриття рахунків чи виведення капіталу, а тому вважає, що застосування заходів забезпечення позову у даному випадку призведе до порушення балансу інтересів сторін та створить ризик дестабілізації діяльності підприємства, наслідки якої будуть неспівмірними із сумою заявлених позовних вимог.

Таким чином, оцінивши доводи прокурора щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/1491/26.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/1491/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі №916/1491/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29.06.2026.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська