Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №914/1/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного комунального підприємства «Луцьктепло» на Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі

за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло»

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення

за участю представників:

позивача, апелянта: Олейник І.О.,

відповідача: Мудрик І.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

19.05.2026, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю - визнати недійсним та скасувати Рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 відкрито апеляційне провадження, судове засідання призначено на 17.06.2026.

05.06.2026 надійшов відзив (вх.№01-04/4785/26) на апеляційну скаргу.

У судове засідання 17.06.2026 прибули представники сторін, які підтримали процесуальні позиції, висловлені у процесуальних заявах по суті розгляду апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на думку позивача, ухвалюючи оскаржуване Рішення, відповідач здійснив неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, з огляду на що Рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 підлягає скасуванню.

Позивач вважає, що ринок послуг з обслуговування вузлів комерційного обліку (послуги з технічного обслуговування та заміни ВКО) є конкурентним ринком, якому притаманна економічна конкуренція, відповідно, Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» не займає монопольне (домінуюче) становище на такому ринку.

Відповідач помилково вважає доказом зловживання позивачем монопольним становищем той факт, що планові витрати на заміну вузлів комерційного обліку (затверджені наказами № 315, 287, 382) були вищими, ніж фактично понесені витрати за період 2022– 2025 років, і різниця склала 4 761 633,80 грн.

2. Короткий зміст оскаржуваного процесуального рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що в оскаржуваному рішенні адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України обґрунтовано визнано, що дії ДКП «Луцьктепло», які полягають у встановленні Наказами №315, Наказом №87 та Наказом №382 та застосуванні з 01.10.2022р. по 30.09.2025р. для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, завищених розмірів плат за абонентське обслуговування, у які включені необґрунтовані витрати на забезпечення обмінного фонду лічильників комерційного обліку теплової енергії, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

19.05.2026, не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю - визнати недійсним та скасувати рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025.

Апеляційна скарга мотивована наступним:

1. судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору (ст. 277 ГПК України).

2. висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають реальним фактичним обставинам справи та матеріалам правовідносин.

3. судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права — статтю 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та положення Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

4. судом першої інстанції порушено норми процесуального права (статті 86, 236 ГПК України), що виразилося у формальному підході та ігноруванні доказів Позивача.

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало відзив (вх.№01-04/2328/26 від 13.03.2026) на апеляційну скаргу, у якому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що не підлягає скасуванню.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

5. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Розпорядженням Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 11 вересня 2025 року розпочато справу за ознаками вчинення ДКП «Луцьктепло» порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Під час здійснення державного контролю за дотриманням суб`єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції на ринку послуг з постачання теплової енергії та гарячого водопостачання, Відділенням встановлено, що у розрахунок абонплати для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають у будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, ДКП «Луцьктепло» включило витрати на забезпечення обмінного фонду комерційних приладів обліку теплової енергії, які фактично не були понесені підприємством, чим завищено розмір за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальної послуги з постачання теплової енергії.

Дії ДКП «Луцьктепло», які полягають у встановленні наказами від 21.09.2023 № 287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», від 12.09.2024 № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» та застосуванні з 1 жовтня 2023 року для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, завищених розмірів плат за абонентське обслуговування, у яке включені необґрунтовані витрати на забезпечення обмінного фонду лічильників комерційного обліку теплової енергії, містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

31 жовтня 2025 адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Відповідач) ухвалила рішення №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 відповідно до якого:

1. визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» у період з 01.10.2022р. по 30.09.2025р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії в територіальних (географічних) межах міста Луцька, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні) із часткою 100 відсотків, як таке, що не має на цьому ринку жодного конкурента;

2. визнано дії державного комунального підприємства «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20), які полягають у встановленні Наказами від 20.10.2023р. № 315 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», від 21.09.2023р. № 287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» та від 12.09.2024р. № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» та застосуванні з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2025 року для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії завищених розмірів плат за абонентське обслуговування, у які включені необгрунтовані витрати на забезпечення обмінного фонду лічильників комерційного обліку теплової енергії, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

3. вирішено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20) накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення;

4. зобов`язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20) припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення у тримісячний строк з дня одержання рішення та усунути наслідки.

Оскаржуване рішення обґрунтовано тим, що у розрахунку абонплати для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, ДКП «Луцьктепло» передбачило витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, а саме:

- з 01.10.2022р. по 30.09.2023р. у розмірі 2 641 696,90 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 20.10.2023 №315 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 693 171,50 грн., що на 1 948 525,40 грн. менше;

- з 01.10.2023р. по 30.09.2024р. у розмірі 2 765 223,83 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 21.09.2023р. №287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 1 213 369,20 грн., що на 1 551 854,63 грн. менше;

- з 01.10.2024р. по 15.09.2025р. у розмірі 2 005 253,77 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 12.09.2024р. № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 744 000,00 грн., що на 1 261 253,77 грн. менше.

Відповідно, фактичні витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, які понесло підприємство, були нижчими, ніж передбачено абонплатою.

ДКП «Луцьктепло» при проведенні розрахунку абонплати, встановленої Наказом №287 з 01.01.2023р. та Наказом №382 з 01.10.2024р. не здійснило перерахунку (не зменшило) витрат на забезпечення обмінного фонду, які були включені у розрахунок абонплати Наказом №315 та Наказом № 287 та фактично не були понесені Підприємством у період з 01.10.2022р. по 30.09.2023р. та у період з 01.10.2023р. по 30.09.2024р. та в наступні періоди за періодами дії абонплати не придбало (не закупило) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» на суму різниці, яка склалася між витратами, передбаченими в абонплаті та фактичними витратами.

Сума різниці, яка склалася між витратами, передбаченими в абонплаті та фактичними витратами за період з 01.10.2022р. по 15.09.2025р. на придбання (закупівлю) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» склала 4 761 633,80 грн.

7. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом апеляційного провадження є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання оцінки наявності/відсутності підстав для визнання недійсним і скасування рішення відповідача, яким визнано, що позивач займав монопольне становище на ринку послуг та оцінка обставин зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

7.1. Порядок оцінки доказів у справах про оскарження рішень органів АМКУ, якими встановлено порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Постанови КГС ВС від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

За приписами ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Специфіка означених спорів полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ з`ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів частини першої статті 59 Закону, зокрема, є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- не доведення обставин, які мають значення для справи та які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Водночас, відповідне з`ясування наявності/відсутності підстав для визнання недійсним чи скасування рішення АМК у силу приписів статті 59 Закону, дослідження та оцінка доказів, ухвалення судового рішення здійснюється господарськими судами у відповідності до приписів процесуального права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 виснувала, що у розгляді справ про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, але при цьому, зобов`язані перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм.

7.2. Щодо оцінки монопольного становища позивача на ринку.

Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225-р/к у справі №63/7-02-197-2025 від 31.10.2025р. про порушення законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» з 01.10.20222р. по 30.09.2025р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії в територіальних межах міста Луцька Волинської області, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні).

Визначення монопольного (домінуючого) становища ДКП «Луцьктепло» здійснювалося в порядку, встановленому Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605 (із змінами) (далі - Методика).

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р, зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605.

Встановлення (монопольного) домінуючого становища на ринку не потребує аналізу господарської діяльності абсолютного числа (100%) учасників товарного ринку, оскільки пов`язане з ринковою поведінкою господарюючих суб`єктів, діяльність яких фактично не має значення для функціонування ринку.

Верховний Суд неодноразово констатував, що саме до повноважень органу Антимонопольного комітету України віднесено вирішення питання щодо визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, та наявності чи відсутності підстав вважати особу такою, що зловживає своїм монопольним становищем (Постанова КГС ВС від 03.07.2018р. у справі № 910/4425/16).

Уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», належить до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України. Подібного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 05.03.2020р. у справі № 910/2921/19.

Суду під час розгляду справи необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

Відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року за № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2002 року за № 317/6605, товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.

Суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції відносно тих обставин, що у межах антимонопольної справи адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України були вчинені всі передбачені Методикою дії, відповідно до чинного законодавства, під час дослідження відповідного ринку та зроблено висновки щодо належності позивача до суб`єкта, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії у відповідних географічних межах.

Як слідує з оскаржуваного рішення АМК, відповідачем при розгляді справи встановлено, що позивач є єдиним суб`єктом господарювання, що надає послуги з постачання теплової енергії у територіальних (географічних) межах м. Луцька, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні).

Обставини монопольного (домінуючого) становища на ринку транспортування та постачання теплової енергії в межах м. Луцька не заперечувались позивачем.

7.2.1. Щодо оцінки доводів апеляційної скарги про не встановлення монопольного (домінуючого) становища позивача на ринку надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та заміни вузлів комерційного обліку.

Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Отже, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та накладення штрафу за відповідне порушення господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту його зловживання таким становищем, та в чому конкретно (дія / бездіяльність) воно (зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) полягало / виявилося.

Здійснення такої кваліфікації дій суб`єкта господарювання, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку має узгоджуватися з частинами першою та другою статті 13 Закону і відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів АМК.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 виснувала, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного урядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.

Рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставинах, що стали підставою для ухвалення певного рішення.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Крім того, зазначив, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень (Подібний висновок викладено у постанові від 10.09.2020 у справі №910/23375/17).

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас, за змістом приписів статті 12 Закону, суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції (Постанова КГС ВС від 07 листопада 2024 року у cправі №910/3313/21).

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами обставини наявності на ринку надання послуг з технічного обслуговування, ремонту та заміни вузлів комерційного обліку теплової енергії в межах м. Луцька.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює долучені до позову докази наявності конкуренції, а саме Листи ОСББ «Приватник» №17 від 05.11.2021 року, ОСББ «Січова 7» №16 від 05.11.2021 року, ОСББ «Сагайдачного 20» №1 від 19.01.2022 року, протокол загальних зборів ОСББ «Загородня 2» від 10.08.2021 року (т. 1 а.с. 49-51), які надані позивачем в обґрунтування підстав позову.

Оскільки, прийняття рішень про самостійне обслуговування ремонту та заміни вузлів комерційного обліку не створює для позивача економічної конкуренції, так як відсутня комерційна мета такого обслуговування.

До матеріалів справи позивачем не долучено укладених договорів з надання комерційних послуг іншими суб`єктами господарювання у межах м. Луцька стосовно обслуговування ремонту та заміни вузлів комерційного обліку.

7.2.2. Крім того, наявність у позивача монопольного (домінуючого) становища, в тому числі на ринку надання комерційних супутніх послуг з абонентського обслуговування, до складу якого обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку води і теплової енергії, підтверджується змістом даної послуги, яка є супутньою та невід`ємно пов`язаною з постачанням теплової енергії в межах м. Луцька.

Відносини, між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність: - з постачання теплової енергії та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії регулюються Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії».

Відповідно до пункту 4 Правил постачання теплової енергії послуга надається споживачу для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт споживача для потреб опалення та приготування гарячої води.

Згідно з пунктом 9 Правил постачання теплової енергії постачання теплової енергії для потреб опалення в опалювальний період та на індивідуальні теплові пункти для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону № 2189.

Послуги з постачання теплової енергії за споживчими характеристиками мають своє функціональне призначення та визначені фізичні, технічні та експлуатаційні характеристики, зокрема, відповідно до пункту 6 Правил постачання теплової енергії, виконавець забезпечує постачання теплової енергії у відповідній кількості та якості, що забезпечує надання послуги встановленим нормативам: - за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем - до межі внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі) та інженерно-технічних систем приміщення споживача; - за договором з колективним споживачем, колективним договором, індивідуальним договором, договором з власником (користувачем) будівлі - до межі зовнішніх інженерних мереж постачання послуги виконавця та внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (будівлі).

Відповідно до абзацу третього пункту 13 Правил постачання теплової енергії, з пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором, або шляхом надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення з пропозицією укласти електронний договір (офертою) (за наявності електронних кабінетів у споживача виконавця).

Згідно з абзацом четвертим пункту 13 Правил постачання теплової енергії індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії (типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговування внутрішньобудинкових систем), затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.

ДКП «Луцьктепло» на офіційному веб-сайті опублікувало типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, який відповідно до абзацу четвертого пункту 13 Правил постачання теплової енергії індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Відповідно до індивідуальних типових договорів на послуги з постачання теплової енергії: «споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з:

- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплої енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 року № 1022, та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;

- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб сайті виконавця (пункт 30 типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії)».

Отже, шляхом укладання типових договорів споживачі є суб`єктами споживання послуг з абонентського обслуговування до моменту відмови від надання таких послуг.

Тобто, підтверджуючи монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії шляхом укладання відповідних договорів, АМКУ доведено укладання та надання супутніх послуг споживачам, 100% яких обслуговує ДКП «Луцьктепло».

Матеріали справи не містять доказів наявності у позивача бодай одного конкурента з надання аналогічних послуг.

Враховуючи відсутність заперечень щодо монопольного (домінуючого) становища позивача з надання основної послуги (з постачання теплової енергії), доведеним є наявність монопольного (домінуючого) становища позивача з надання з надання супутніх послуг з абонентського обслуговування, до складу якого обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (за відсутності доказів надання комерційних послуг іншими суб`єктами господарювання у межах території дослідженого ринку).

Отже, статус позивача на ринку надання послуг з комерційних послуг з абонентського обслуговування, до складу якого обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку води і теплової енергії підпадає під визначення ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» монопольного (домінуючого) становище на ринку, оскільки матеріали справи містять відомості щодо укладення типового усіма споживача з одночасним включенням до складу послуг оплати за абонентське обслуговування, до складу якого обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку води і теплової енергії.

7.3. Щодо перевірки встановлених судом першої інстанції обставин зловживання монопольним (домінуючим) становищем зі сторони позивача, у межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 2210-III порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210-III передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону № 2210-III).

Стаття 13 Закону № 2210-III не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації (Постанова КГС ВС від 04 грудня 2025 року у справі № 910/12657/24).

З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги в частині відсутності фактів реального порушення майнових чи інших прав мешканців м. Луцька, як підстави для скасування оскаржуваного рішення.

В силу приписів статті 13 "Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку" Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що перелік дій/бездіяльності, які можуть бути визнані АМК зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є вичерпним (Постанова КГС ВС від 20 червня 2023 року у cправі №904/2888/22).

У силу приписів пункту 2 частини першої статті 50 Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до приписів Закону України Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (статті 1, 3, 7) та Закону (статті 12, 13) АМК наділений повноваженнями на прийняття відповідного рішення як щодо визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище, так і до визнання його дій/бездіяльності зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за абонентське обслуговування – це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Отже, юридичний зміст поняття абоненського обслуговування, закладений статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає включення до плати саме переліку витрат, зокрема пов`язаних з обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії.

Постановою Кабінету Міністрів України №808 від 21 серпня 2019 року установлено, що плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови (пп. 2 п. 2).

Таким чином, положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету Міністрів України №808 від 21 серпня 2019 року визначено критерії формування плата за абонентське обслуговування, до складу якої включено відшкодування витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку води і теплової енергії, а також - з урахування планових витрат виконавця.

З урахуванням наведеного змісту нормативно-правових актів, апеляційний суд погоджується з позицією органу АМКУ та висновками суду першої інстанції стосовно того, що плата за абонентське обслуговування розраховується виконавцем комунальної послуги на плановий період (12 місяців), виходячи з його витрат, які, у свою чергу, визначаються з урахуванням завдань та функцій, визначених статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Такі витрати виконавця комунальної послуги мають підтверджувати виконання запланованих у планованому періоді завдань (функцій), пов`язаних саме із абонентським обслуговуванням відповідних споживачів.

Оскаржуваним рішенням встановлено, що у розрахунку абонплати для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, ДКП «Луцьктепло» передбачило витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, а саме:

- з 01.10.2022 по 30.09.2023 у розмірі 2 641 696,90 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 20.10.2023 № 315 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» (далі - Наказ № 315), водночас фактичні витрати за зазначений період склали 693 171,50 грн., що на 1 948 525,40 грн. менше;

- з 01.10.2023 по 30.09.2024 у розмірі 2 765 223,83 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 21.09.2023 № 287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» (далі - Наказ № 287), водночас фактичні витрати за зазначений період склали 1 213 369,20 грн., що на 1 551 854,63 грн. менше;

- з 01.10.2024 по 15.09.2025 у розмірі 2 005 253,77 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 12.09.2024 № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» (далі - Наказ № 382), водночас фактичні витрати за зазначений період склали 744 000,00 грн., що на 1 261 253,77 грн. менше. Отже, фактичні витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, які понесло Підприємство є значно нижчими, ніж передбачено абонплатою.

Отже, доведеними є обставини, що отримані ДКП «Луцьктепло» суми перевищують витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, які передбачені у розрахунку абонплати, встановленої Наказом № 315, Наказом № 287 та Наказом № 382 та діяли з 01.10.2022 по 30.09.2025.

Поряд з тим, ДКП «Луцьктепло» при проведенні розрахунку абонплати, встановленої Наказом № 287 з 01.01.2023 та Наказом 382 з 01.10.2024 не здійснило перерахунку (не зменшило) витрат на забезпечення обмінного фонду, які були включені у розрахунок абонплати Наказом № 315 та Наказом № 287 та фактично не були понесені Підприємством у період з 01.10.2022 по 30.09.2023 та у період з 01.10.2023 по 30.09.2024; в наступні періоди за періодами дії абонплати не придбало (не закупило) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» на суму різниці, яка склалася між витратами, передбачених в абонплаті та фактичними витратами.

Сума різниці, яка склалася між витратами, передбачених в абонплаті та фактичними витратами за період з 01.10.2022 по 15.09.2025 на придбання на придбання (закупівлю) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» склала 4 761 633,80 грн. (тоді як передбачено абонплатою 7 412 174,50 грн., закуплено ДКП «Луцьктепло» комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду на суму 2 650 540,70 грн.).

Апеляційний суд зауважує, що адміністративною колегією АМКУ не заперечувалось право позивача встановлювати плату за абонентське обслуговування, не встановлено перевищення граничного розміру такої плати, зокрема вартості послуг з обслуговуванням та заміни вузлів комерційного обліку води і теплової енергії, не заперечувалось право на планування витрат та формування обмінного фонду (цільового накопичувального резерву), а лише встановлено не дотримання вимог законодавства в частині визначення суми таких витрат за результатом кожного періоду та не врахування розміру відповідної плати у наступному плановому періоді.

Матеріали справи не містять відомостей щодо вчинення позивачем жодних дій, окрім накопичення невикористаних грошових коштів, в частині перенесення невикористаних коштів на наступний період з одночасним зменшенням абонентської плати; врахування витрат попереднього періоду з метою визначення планового розміру платежу з абонентської плати, що прямо передбачено положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Постанови Кабінету Міністрів України №808 від 21 серпня 2019 року.

Оскільки, абонентська плата має бути платежем, спрямованим на відшкодування планових витрат виконавця та надавача послуг, її розмір має враховувати підтверджені фактичні витрати.

Дії щодо використання та розпорядження коштами абонентської плати повинні відповідати не лише інтересам позивача, а також враховувати інтереси споживачів.

Крім того, положеннями ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено саме відшкодування витрат, пов`язаних з обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води та теплової енергії, шляхом сплати споживачами комунальних послуг виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування.

Загальне регулювання дій виконавця послуг у випадку їх ненадання або не повного надання врегульовані ст. ст. 3, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципах, зокрема: 1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; 2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; 5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо.

Виконавець комунальної послуги або управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний самостійно здійснити перерахунок вартості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком за весь період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, а також сплатити споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законодавством або договором (ч. 2 ст. 26 Закону).

Тобто, позивач зобов`язаний був вживати заходів з метою уникнення обмеження понаднормової оплати за обслуговування, яка систематично перевищувала відповідні витрати та не враховує майнових інтересів споживачів.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що доведеними та обґрунтованими є висновки адміністративної колегії АМКУ відносно завищення вартості витрат на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку води та теплової енергії, не вчинення дій зі зменшення відповідної плати у межах планових періодів, включення завищених витрат на забезпечення обмінного фонду вузлів комерційного обліку шляхом прийняття описаних вище наказів для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних приладами комерційного обліку теплової енергії, завищеного розміру за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальної послуги з постачання теплової енергії.

Підсумовуючи, висновки адміністративної колегії АМКУ щодо оцінки неможливості вчинення таких дій ДКП «Луцьктепло» за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з постачання теплової енергії в територіальних межах міста Луцька, а також супутніх послуг гуртуються на встановлених обставинах справи, які не спростовані позивача, узгоджуються з положеннями законодавства та не є свавільними.

7.4. Щодо оцінки доводів апеляційної скарги відносно не підтвердження обставин ущемлення інтересів споживачів.

Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

В оскаржуваному рішенні адміністративною колегією АМКУ визнано бездіяльність підприємства, яка не відповідає вимогам законодавства, яке регулює надання споживача послуг, а також порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку постачання теплової енергії, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яка була б неможливою за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - це індивідуальний або колективний споживач.

Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Колективний споживач - це юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;

Відповідно до пункту 3 Правил №1198 споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

АМКУ, в силу приписів Закону та Закону України "Про Антимонопольний комітет України", будує свою діяльність, зокрема, на принципі захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Таким чином, АМК, приймаючи оскаржуване Рішення, діяв у спосіб, у порядку, у межах і відповідно до повноважень, визначених Законом.

Подібні правові висновки з оцінки дій суб`єкта природної монополії надведено Верховним судом у Постанові КГС ВС від 20 червня 2023 року у cправі №904/2888/22, підтвердивши зловживання монопольним становищем, яке виявилося у не проведенні перерахунку послуг споживача.

У даній справі, ДКП «Луцьтепло» посилається на захист виключно власних економічних інтересів, однак жодним чином не пояснює обставин систематичного невикористання коштів плати за абонентське обслуговування, не зменшення такої плати споживачам після завершення планового періоду, а також не вчинення інших дій, які відповідали б добросовісній, чесній діловій практиці та були спрямовані на зменшення фінансових витрат та економічного навантаження на споживачів комунальних послуг.

Як наслідок, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для скасування чи визнання недійсним Рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025, які визначені у частині першій статті 59 Закону, або скасування рішення суду першої інстанції, з підстав, передбачених ст. 277 ГПК України.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. 277 ГПК України обставин, тому апеляційну скаргу Державного комунального підприємства «Луцьктепло» слід залишити без задоволення; Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26 - залишити без змін.

9. Розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Державного комунального підприємства «Луцьктепло» на Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.04.2026 у справі №914/1/26 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги – залишити за апелянтом.

4. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

5. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 17.06.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 29.06.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Іванчук С.В.

Суддя Ржепецький В.О.