Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №216/6481/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/6481/25

провадження №2/216/3250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

22 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого, судді Чирського Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Смолдирева М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Кривого Рогу, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Позивач Військова частина НОМЕР_1 , в інтересах якої діє представник за довіреністю Шпилькін І.В., через систему «Електронний суд» звернулася до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із зазначеним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_2 , зі складом сім`ї дві особи, такими що втратив право користування жилою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 , зі складом сім`ї дві особи, із квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані доводами про те, що Військовослужбовець ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та потребувала поліпшення житлових умов шляхом надання службового житла. У зв`язку із тими обставинами, що ОСОБА_1 в межах населеного пункту де розташована військова частина НОМЕР_1 не була забезпечена житлом, а також те, що зареєстрована в межах міста Кривий Ріг (розташування військової частини НОМЕР_1 ), то були всі наявні підстави надати їй на умовах передбачених законодавством квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цю квартиру відповідач зайняв складом сім`ї дві особи. При отриманні вищезгаданого житла між командуванням військової частини НОМЕР_1 і військовослужбовцем було укладено договір про користування службовою квартирою. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 року № 298 молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, начальника радіостанції ремонтно - відновлювального батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17 жовтня 2024 року №113-РС з військової служби у запас з урахуванням пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «і» (через сімейні обставини військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісті або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень, здійснений на підстав частини першої статті 125 Сімейного кодексу України (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), з 18 жовтня 2024 року виключити зі списків частини для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При виключенні зі списків особового складу частини, а також станом на момент підготовки даного позову ОСОБА_1 службове житло не здала, чим порушила вимоги чинного законодавства.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.12.2025 року позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: визнано громадянку України ОСОБА_1 такою що втратила право користування жилою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ; виселено громадянку України, ОСОБА_1 , із квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, 19.02.2026 року відповідач звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 10.12.2025 року та поновлення строку на подання цією заяви.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року відповідачу поновлено процесуальний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 08.04.2025 року прийнято до розгляду.

14.04.2026 року ухвалою суду постановлено скасувати заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.12.2025 року у цивільній справі №216/6481/25 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, призначивши судове засідання.

Учасники у судове засідання не з`явилися.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли відносини з приводу службового житла, які підлягають вирішенню на підставі Цивільного кодексу України, Житлового кодексу, та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відповідності до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Судом встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 93 від 21.09.2017 військовослужбовця ОСОБА_1 , призначену наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 20 вересня 2017 року № 180-РС на посаду радіотелефоніста відділення управління взводу управління реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув з військової частини НОМЕР_3 , з 21 вересня 2017 року зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

На підставі протоколу засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 № 9 від 18 квітня 2023 року у відповідності до Статті 118 Глави 3 Житлового Кодексу України, до пункту 1 розділ IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 380 від 31 липня 2018 року, до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від З серпня 2006 року №1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», до пункту 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року N1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», надано право старшому солдату ОСОБА_1 на зміну статусу «штатно посадове житло» однокімнатної штатно - посадової квартири за адресою: АДРЕСА_1 на «службове житло» та забезпечення його нею для проживання на період військової служби в Криворізькому гарнізоні військовій частині НОМЕР_1 складом сім`ї 2 (дві) особи: ОСОБА_1 , 1984 року народження; ОСОБА_3 , 2009 року народження. На підставі Ордера від 28 червня 2023 року №1477, виданого виконавчим комітетом Центрально-Міської районної у місті ради, молодший сержант ОСОБА_1 отримала службове житлове приміщення (службове житло) за адресою: АДРЕСА_1 (однокімнатна квартира, загальна площа 34,0 м2 , житлова площа - 17,9 м2) на склад сім`ї 2 (дві) особи.

При отриманні вищезгаданого житла між командуванням військової частини НОМЕР_1 і військовослужбовцем ОСОБА_1 було укладено договір про користування службовою квартирою.

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 року № 298 молодшого сержанта ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за контрактом, начальника радіостанції ремонтно-відновлювального батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17 жовтня 2024 року №113-РС з військової служби у запас з урахуванням пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підпункту «і» (через сімейні обставини військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісті або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень, здійснений на підстав частини першої статті 125 Сімейного кодексу України (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу), з 18 жовтня 2024 року виключено зі списків частини для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З метою повідомлення громадянки ОСОБА_1 про необхідність виселення військовою частиною було підготовлено лист від 12.05.2025 року № 8619 з вимогою звільнити раніше зайняту нею жилу квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, як вбачається з позову, до сьогодні ОСОБА_1 службове житло не здала.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла.

Як зазначила відповідачка в обґрунтування заперечень на позов у своїй заяві про перегляд заочного рішення, вона виконувала обов?язки військової служби, проходячи службу в Збройних Силах України та виконувала свої службові завдання в Антитерористичній операції та Операції об?єднаних сил, у зв?язку з чим отримала статус учасника бойових дій. що підтверджується посвідченням НОМЕР_4 , виданого 23 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 військовослужбовці та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.

У відповідності до статті 31 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно статті 34 ЖК України, потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках.

Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно статті 37 ЖК України, облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв`язку з виходом на пенсію.

У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, працівники медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших установ і організацій, які безпосередньо обслуговують трудовий колектив підприємства, установи, організації, та інші особи за їх бажанням беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов нарівні з робітниками і службовцями цього підприємства, установи, організації.

Військовослужбовець ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та потребувала поліпшення житлових умов шляхом надання службового житла.

У зв`язку із тими обставинами, що ОСОБА_1 в межах населеного пункту, де розташована військова частина НОМЕР_1 , не була забезпечена житлом, а також те, що зареєстрована в межах міста Кривий Ріг (розташування військової частини НОМЕР_1 ), то були всі наявні підстави надати їй на умовах, передбачених законодавством, квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При отриманні вищезгаданого житла між командуванням військової частини НОМЕР_1 і військовослужбовцем ОСОБА_1 було укладено договір про користування службовою квартирою.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 ЖК України).

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Відповідно до частини першої статті 126 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 114 ЖК України надане громадянам у зв`язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

ОСОБА_1 являється одинокою матір?ю і у неї на утриманні перебуває її неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як було зазначено відповідачкою та підтверджено матеріалами справи, колишній чоловік і батько спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , видане Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3687).

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 520/13358/17 вказав, що одинокою матір`ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримання дитини без участі батька.

У даній справі судом встановлено, що у розумінні статті 125 ЖК України ОСОБА_1 вважається одинокою особою, яка проживає разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 у спірній квартирі, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх виселення, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до приписів статті 125 ЖК України не підлягають виселенню зі службового житла без надання їм іншого житлового приміщення.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 357/3258/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 524/4914/16-ц, від 20 жовтня 2021 року у справі № 154/127/21.

У зазначених справах Верховний Суд розтлумачив положення абзацу сьомого статті 125 ЖК України як таке, що гарантує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів наявності у власності відповідачів іншого житла.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наявність законодавчо встановленої заборони виселення без надання іншого житла, вказує на неможливість захистити права Військової частини у обраний в розглядуваній справі спосіб.

Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає недоведеним встановлення фактичної наявності підстав для виселення відповідача ОСОБА_1 з неповнолітнім сином із службового житлового приміщення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, а позивачем при подачі позову не сплачено судовий збір, то з позивача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5-8, 10,11, 12,13,81,141, 263-265, 280-282, 259 ч.6 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням - відмовити в повному обсязі.

Стягнути із Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.).

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Повний текст рішення складено 29.06.2026 року.

Суддя Г.М. Чирський