Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №752/15570/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

справа № 752/15570/22

провадження № 61-5437св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа- Києво-Святошинська окружна прокуратура Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Українав особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), третя особа - Києво-Святошинська окружна прокуратура Київської області, про відшкодування моральної шкоди, завданої процесуальними діями, що обмежують права громадян.

Позовна заява мотивована тим, що 27 вересня 2019 року йому стало відомо про існування ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17, якою кримінальне провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року відносно підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) ОСОБА_2 було закрито та звільнено її від кримінальної відповідальності у зв`язку із дійовим каяттям на підставі статті 45 КК України.

В ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 вказано: «…дії головного бухгалтера ТОВ «Івакан» ОСОБА_2 сприяли здійсненню злочинного плану, службових осіб ТОВ «Група компаній Смарт» та ТОВ «СІБУД», які полягали у замаху на заволодіння бюджетними коштами за допомогою підприємств ТОВ «Вімакс Трейд Груп», ТОВ «Група компаній Смарт» та ТОВ «СІБУД», шляхом внесення до документів податкової звітності неправдивих відомостей щодо наслідків нібито проведених фінансово-господарських операцій з приводу придбання конопляної олії».

Вказував, що він є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБУД» (далі - ТОВ «СІБУД»), а тому зазначена ухвала стосується його прав та інтересів, у зв`язку із чим він звернувся до Волинського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17 його апеляційну скаргу було задоволено частково, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції.

Апеляційний суд при розгляді справи № 165/1060/17 дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відповідності клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності вимогам статті 287 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). У клопотанні прокурора були встановлені фактичні обставини не лише про вчинення

ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, а також вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі, ТОВ «СІБУД», директором якого є він.

Позивач зазначав, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали у повному обсязі виклав фактичні обставини, які були зазначені прокурором в його клопотанні, як були достовірно встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року за частиною першою статті 366 КК України відносно ОСОБА_3 . Крім того, в ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб можливо ідентифікувати. При цьому, вказані особи не мають процесуального статусу у кримінальному провадженні № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року відносно ОСОБА_2 , питання щодо їх обвинувачення у вчиненні будь-яких злочинів чи звільнення від кримінальної відповідальності прокурором у клопотанні не ставилося та судом першої інстанції не розглядалося.

Такий виклад фактичних обставин кримінального провадження у клопотанні прокурора суперечить вимогам статті 287 КПК України, оскільки цією нормою процесуального права не передбачено виклад обставин кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання підозри у відношенні осіб, які не є підозрюваними або обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Клопотання прокурора суперечить положенням статті 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вважав, що зазначеними процесуальними діями прокурора було обмежено його права, як громадянина та, як наслідок, йому було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Завдану моральну шкоду позивач оцінив в 1 000 грн за один день процесуальних дій посадових осіб, що обмежують права громадян.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з Держави Україна (Державного бюджету України) шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на свою користь 1 880 000 грн моральної шкоди, завданої процесуальними діями, що обмежують права громадян та 20 000 грн витрат на правничу допомогу;

- встановити спосіб виконання рішення шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді інвестиційних монетНаціонального банку України за їх номінальною вартістю, як законного засобу платежу на території України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКС України на користь ОСОБА_1 33 869,15 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії прокурора Києво-Святошинської окружної прокуратури відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме, інші процесуальні дії, що обмежують права громадян є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки в ухвалі Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, якою було скасовано ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року, зазначено, що: «головний бухгалтер ТОВ «Івакан» ОСОБА_3 сприяла здійсненню злочинного плану, службових осіб ТОВ «Група компаній Смарт» та ТОВ «СІБУД» які полягали у замаху на заволодіння бюджетними коштами за допомогою підприємств ТОВ «Вімакс Трейд Груп», ТОВ «Група компаній Смарт», ТОВ «СІБУД», шляхом внесення до документів податкової звітності неправдивих відомостей щодо наслідків нібито проведених фінансово-господарських операцій з приводу придбання конопляної олії». Проте, в матеріалах провадження за клопотанням прокурора відсутні зазначені докази, які суд першої інстанції поклав в обґрунтування висновку щодо причетності як ОСОБА_2 , так і інших підприємств до замаху до заволодіння бюджетними коштами.

Районний суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача моральну шкоду з моменту, коли ОСОБА_1 дізнався про існування ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року, а саме - з 27 вересня 2019 року, як зазначає сам позивач у своїй апеляційній скарзі на вказану ухвалу, до 25 березня 2021 року - дата постановлення ухвали Волинським апеляційним судом про скасування ухвали Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року.

При визначенні розміру моральної шкодидля підрахунку розміру моральної шкоди суд взяв до уваги період у 18 місяців, а саме: один рік з 27 вересня 2019 року до 27 вересня 2020 року; жовтень 2020 року; листопад 2020 року; грудень 2020 року; січень 2021 року; лютий 2021 року та березень 2021 року, а розмір мінімальної заробітної плати із розрахунку 7 100 грн на місяць

Ураховуючи те, що в судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що, на його думку, вина прокуратури у спричиненні йому моральної шкоди становить 25 %, а вина суду, який постановив оскаржувану ним ухвалу - 75 %, проте до суду вимоги він заявити не може, тому просив відшкодувати шкоду, з урахуванням обмеження його прав, як громадянина лише прокуратурою, районний суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача 1/4 від зазначеної вище суми моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Апеляційні скарги керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області, ДКС України задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ні в клопотанні прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, ні в ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року жодних відомостей щодо особи ОСОБА_1 зазначено не було. Значення прокурором у клопотанні переліку певних юридичних осіб, в одній із яких працював позивач, без посилання на можливе вчинення ним кримінального правопорушення, не є підставою для стягнення на його користь моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить розглядати справу в судовому засіданні за його участі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи

У квітні 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2025 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року визначено суддю-доповідача Тітова М. Ю. та суддів, які входять до складу колегії: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України.

У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2026 року у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі розпорядження виконуючого обовязки заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 червня 2026 року № 609/0/226-26 справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., Судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Луспеник Д. Д.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували факт того, що в ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 судом вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі, ТОВ «СІБУД», директором якого він є. Такі протиправні дії судів, на думку заявника, свідчать про порушення його прав та законних інтересів.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У червні 2025 року Києво-Святошинська окружна прокуратура Київської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що суди повно та правильно встановили обставини справи, надали їм правильну правову оцінку та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вважає наведену заявником практику Верховного Суду нерелевантною до спірних правовідносин.

Доводи особи, яка подала додаткові пояснення

У липні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.

Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у липні 2025 року ОСОБА_1 додаткові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням доповнень до касаційної скарги поза межами визначеного процесуального строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року у справі № 165/1060/17 кримінальне провадження № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року відносно підозрюваної ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито та звільнено її від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК України, у зв`язку із дійовим каяттям.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у справі № 165/1060/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року скасовано і призначено новий розгляд клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в суді першої інстанції.

Апеляційний суд при розгляді справи № 165/1060/17 дійшов висновку про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відповідності клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності вимогам статті 287 КПК України. У клопотанні прокурора були встановлені фактичні обставини не лише про вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, а також вказано про вчинення злочинів іншими особами, у тому числі, ТОВ «СІБУД», директором якого є ОСОБА_1 . Суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали в повному обсязі виклав фактичні обставини, які були зазначені прокурором в його клопотанні, як достовірно встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження від 28 лютого 2017 року № 3201711020000005 за частиною першою статті 366 КК України відносно ОСОБА_3 . Крім того, в ухвалі суду першої інстанції фактично були встановлені обставини вчинення злочинів іншими особами, щодо яких здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні, назви яких безпосередньо зазначені в ухвалі та зі змісту фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, цих осіб можливо ідентифікувати. При цьому, вказані особи не мають процесуального статусу у кримінальному провадженні № 3201711020000005 від 28 лютого 2017 року відносно ОСОБА_2 та питання щодо їх обвинувачення у вчиненні будь-яких злочинів чи звільнення від кримінальної відповідальності прокурором у клопотанні не ставилося та судом першої інстанції не розглядалося. Такий виклад фактичних обставин кримінального провадження у клопотанні прокурора суперечить вимогам статті 287 КПК України, оскільки цією нормою процесуального права не передбачено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, його правова кваліфікація та формулювання підозри у відношенні осіб, які не є підозрюваними або обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Клопотання прокурора суперечить положенням статті 62 Конституції України, якою передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Частиною шостою статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Цим законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

- закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.

Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21) та інші судові рішення Верховного Суду, у тому числі, від 09 липня 2025 року у справі № 554/2378/23 (провадження № 61-3565св25).

Частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установивши, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявності причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що ні в клопотанні прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, ні в ухвалі Нововолинського міського суду Волинської області від 31 липня 2017 року жодних відомостей щодо особи ОСОБА_1 зазначено не було.

Отже, позивач не довів наявність обставин завдання йому шкоди, право на відшкодування якої передбачено положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За встановлених обставин, висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам щодо застосування норм процесуального права, зокрема, щодо доказовості та преюдиційності, викладеним упостанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, на яку посилався заявник як на підставу касаційного оскарження.

Апеляційний суд належно виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд належно дослідив всі зібрані у справі докази та надав їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Вимоги касаційної скарги заявника про скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року, не підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення вже скасовано постановою апеляційного суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні за його участі

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд. Рішення про виклик сторін для надання пояснень судом не приймалося.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні за його участі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник