Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №753/9382/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

справа № 753/9382/25

провадження № 61-4105 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко Оксани Михайлівни, на рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 01 грудня 2025 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2025 року, які ухвалено у складі судді Одарюка М. П.,

та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року, які ухвалені у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 травня 2024 року вона видала нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_2 , якою уповноважила його діяти

від її імені у відносинах, пов`язаних із продажем 1/2 частини належного

їй нерухомого майна, а саме: житлового будинку, земельної ділянки. Вона передала ОСОБА_2 право на одержання грошових коштів за договором купівлі-продажу нерухомого майна.

28 лютого 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини належного їй нерухомого майна.ОСОБА_2 отримав

від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 640 000,00 грн.

На момент укладення вищевказаного договору купівлі-продажу нерухомого майна вона перебувала за межами України.

Вказувала, що ОСОБА_2 не повернув їй грошові кошти, отримані від продажу належної їй 1/2 частини нерухомого майна.

Вважала, що ОСОБА_2 повинен повернути не лише грошову суму, отриману

від продажу належного їй нерухомого майна, а й три проценти річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочення грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2

на свою користь грошові кошти у розмірі 1 640 000,00 грн, три проценти річних

у розмірі 5 661,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 24 600,00 грн, а також нею сплачений судовий збір у розмірі 15 140,00 грн та витрати на правничу допомогу

у розмірі 38 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти

у розмірі 1 670 261,37 грн, з яких: грошові кошти, отримані за договором

купівлі-продажу частки нерухомого майна від 28 лютого 2025 року,

у розмірі 1 640 000,00 грн; три проценти річних у розмірі 5 661,37 грн та інфляційні витрати у розмірі 24 600,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір

у розмірі 15 140,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , діючи

як представник по довіреності від імені ОСОБА_1 , 28 лютого 2025 року продав за 1 640 000,00 грн частину нерухомого майна останньої за відповідним договором купівлі продажу нерухомого майна, проте не виконав свій обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих від продажу майна.

ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_4 із приводу передачі їй грошових коштів у розмірі 1 640 000,00 грн, але останній ухиляється від виконання свого безумовного обов`язку перед довірителем. Тобто відповідач безпідставно користується майном позивача у власних інтересах.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем, тому він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (частина друга статті 625 ЦК України). Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, обґрунтований, він не спростований відповідачем.

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено відповідно до статті 141 ЦПК України.

Районний суд застосував норми ЦК України, урахував відповідну судову практику Верховного Суду України та Верховного Суду.

Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 -адвоката Вітер В. М., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 10 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, районний суд надав оцінку доказам, наданим

на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України,

Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував усі фактичні обставини справи, судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача

на користь позивача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 54 000,00 грн, як просив позивач.

Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2025 року залишено без змін.

Додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня

2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки як по суті вирішення спору, так і щодо розподілу витрат на правничу допомогу.

Суд першої інстанції правильно виходив із доведеності позивачем факту невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, які закріплені умовами довіреності від 11 травня 2024 року. Відповідач безпідставно не повернув позивачу грошові кошти, отримані від продажу належної позивачу 1/2 частини нерухомого майна.

При цьому позивачем направлялася відповідачу досудова вимога про повернення грошових коштів, яку останній не виконав.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження передачі ОСОБА_2 грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 1 640 000,00 грн.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що довіреністю від 11 травня 2024 року не передбачено його обов`язку вчинити конкретні дії щодо передачі грошових коштів ОСОБА_1 . Навіть за умови відсутності такого спеціального пункту в довіреності відповідач зобов`язаний діяти в інтересах свого довірителя

та передати кошти відразу після укладення договору купівлі-продажу належного

позивачу нерухомого майна.

Районний суд обґрунтовано стягнув із ОСОБА_2 інфляційні втрати

та три проценти річних за відповідний період, що узгоджується з частиною другою статті 625 ЦК України.

Стягуючи із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, а не 54 000,00 грн, як просила ОСОБА_1 , судом першої інстанції враховано фактичні обставини справи, критерії реальності та розумності їхнього розміру, характер і складність виконаної адвокатом роботи.

Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України, врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково, ухвалено додаткове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України,

Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував усі фактичні обставини справи, судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання.

Суд апеляційної інстанції зазначив про наявність правових підстав для стягнення

з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу,

а не 19 000,00 грн, як просила ОСОБА_1 .

Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним, відповідає складності справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У березні 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чугаєнко О. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання

про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року прийнято до розгляду доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко О. М.,

які подано до суду касаційної інстанції у межах передбаченого законом строку

з виконанням вимог статті 398 ЦПК України.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко О. М., про зупинення виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2025 року, додаткового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2025 року

та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року задоволено. Зупинено виконання вищевказаних судових рішень до закінчення

їх перегляду у касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко О. М.,

з урахуванням її доповнень, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не надали правову оцінку поданим сторонами доказам, не встановили фактичні обставини у справі, невірно застосували норми матеріального права і врахували нерелевантну судову практику Верховного Суду.

Суди попередніх інстанцій помилково послалися на існування між сторонами правовідносин із договору доручення лише на підставі видачі позивачем довіреності на ім`я відповідача.

Основна сума заборгованості у даному спорі складає 1 640 000,00 грн, тобто зобов`язання щодо такої суми заборгованості не можуть виникати лише з договору доручення, а не довіреності. Договір доручення між сторонами не укладався.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що майно, яке належало позивачу, утримувалося та ремонтувалося відповідачем за власні грошові кошти,

він сплачував усі нотаріальні витрати в ході переоформлення майна.

ОСОБА_1 видала відповідну довіреність на ім`я відповідача добровільно,

в останнього відсутній обов`язок щодо передачі позивачу грошових коштів, отриманих від реалізації її майна. При цьому в довіреності відсутні строки повернення грошових коштів.

Крім того, досудову вимогу позивач пред`явила відповідачу у травні 2025 року,

а про її існування відповідач дізнався лише в липні 2025 року. Вказане впливає

на визначення періоду для застосування частини другої статті 625 ЦК України.

Вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду про застосування частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах.

Оскільки суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з відповідача на користь позивача основну суму боргу, інфляційні втрати та три проценти річних, тому були відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору та витрат на правничу допомогу у відповідних розмірах. Розмір витрат

на правничу допомогу є завищеним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_1 - адвоката Вітера В. М., в якому зазначається,

що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права й встановили усі фактичні обставини у справі.

Суди попередніх інстанцій вірно вирішили спір по суті та правильно здійснили розподіл судових витрат.

Крім того, ОСОБА_1 понесла витрати на правничу допомогу у Верховному Суді, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 20 000,00 грн, на підтвердження чого надає певні докази. Представник ОСОБА_1 просить суд стягнути

цей розмір витрат на правничу допомогу на користь останньої з відповідача.

Додатково посилається на частину восьму статті 141 ЦПК України й зазначає,

що докази витрат на правничу допомогу будуть надані у визначений процесуальним законом спосіб (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві спільної часткової приватної власності належала

1/2 частина житлового будинку та 1/2 частина земельної ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:093:3002, площею 0,04 га, цільове призначення

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 ( а. с. 19-21, т. 1).

11 травня 2024 року ОСОБА_1 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеренко О. Л., уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси з питань, пов`язаних

з продажем належної їй 1/2 частини нерухомого майна, а саме вищевказаних житлового будинку та земельної ділянки ( а. с. 22, т. 1).

У довіреності, разом із іншим, зазначено право представника одержати належні

ОСОБА_1 гроші та майно за укладеним договором.

28 лютого 2025 року ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , уклав

із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н. М., зареєстрованого в реєстрі за номером 89 (а. с. 23-26, т. 1).

Згідно з указаним вище договором, представник продавця передав у власність покупця 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також

1/2 частину земельної ділянки, площею 0,04 га, що знаходиться за вищевказаною адресою, цільове призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3210945900:01:093:3002.

Ціна продажу частини земельної ділянки становила 190 000,00 грн (пункт 2.1 указаного договору купівлі-продажу).

Ціна продажу частини житлового будинку - 1 450 000,00 грн (пункт 2.3 указаного договору купівлі-продажу).

Грошові кошти від продажу належної ОСОБА_1 1/2 частини нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, ОСОБА_2 не передав

ОСОБА_1 .

01 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітер В. М., звернувся до ОСОБА_2 із досудовою вимогою про негайне повернення грошових коштів, одержаних за договором купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку, у загальній сумі 1 640 000,00 грн ( а.с.33-38).

У вказаній досудовій вимозі зазначено про необхідність узгодження дати, часу

та місця передачі вказаних грошових коштів особисто з ОСОБА_1 (пункт 2 прохальної частини досудової вимоги).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко О. М., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414

цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує

при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо вирішення спору по суті

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується стягнення (повернення) грошових коштів за продаж нерухомого майна, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих

на себе зобов`язань на підставі довіреності, яку видано позивачем.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є,

за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

Представник завжди має вчиняти правочин в інтересах сторони, яку він представляє. Для забезпечення інтересів цієї сторони представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Словосполучення «у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є» необхідно розуміти так, що представник

не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи тих, представником яких він одночасно є (див.: постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21, від 03 липня 2024 року у справі № 203/4168/19).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина перша та третя статті 244 ЦК України).

У Главі 68 ЦК України немає спеціальних вимог до форми договору доручення.

З урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності довіреність має передбачати повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою,

яку він представляє (довірителем). Договірне представництво виключає можливість видання довіреності, яка передбачає можливість представника розпорядитися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить суті представництва (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18).

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя (частина перша статті 1000 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав

у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки

це стане можливим (частина перша статті 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення

та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006 ЦК України).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений

або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки

і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання

не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга статті 530 ЦК України).

За відсутності домовленості повіреного з довірителем про встановлення строку (терміну) передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, таке передання має відбуватися негайно. Для цього довіритель не має заявляти вимогу про передання одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3

частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, який допускає припис речення другого частини другої статті 530 ЦК України (див.: постанову Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року

у справі № 458/229/18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних

із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції

за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено фактичні обставини у справі, надано правову оцінку поданим сторонами доказам і зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві спільної часткової приватної власності належала 1/2 частина житлового будинку та 1/2 частина земельної ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:093:3002, площею 0, 04 га,

які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довіреності від 11 травня 2024 року позивач уповноважила

ОСОБА_2 представляти її інтереси з питань, пов`язаних із продажем належної

їй 1/2 частини вказаного нерухомого майна та на одержання належних їй грошових коштів за укладеним договором. Факт укладення цієї довіреності та її зміст сторонами не заперечується.

28 лютого 2025 року між відповідач, діючим в інтересах позивача, та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу частки земельної ділянки та частки житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук Н. М. та зареєстрований у реєстрі за номером 89.

Відповідно до цього договору відповідач передав у власність покупця вищевказане нерухоме майно, а саме :1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки.

Судами попередніх інстанцій надано правову оцінку положенням указаного договору, у тому числі, щодо ціни продажу нерухомого майна (190 000,00 грн

та 1 450 000,00 грн).

ОСОБА_2 не заперечує як факт продажу нерухомого майна від імені позивача, так і ціну, за якою майно було продано.

ОСОБА_1 зазначала у позові про те, що відповідач, діючи від її імені

по довіреності, продав належне їй нерухоме майно, проте не передав їй грошові кошти, отримані ним від продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 28 лютого 2025 року.

При цьому представник ОСОБА_1 у травні 2025 року направив відповідачу досудову вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 1 640 000,00 грн.

Установивши вищевказані фактичні обставини, зокрема, факт неповернення відповідачем грошових коштів позивачу, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про наявність правових підстав для стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 640 000,00 грн, які відповідач одержав за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 28 лютого 2025 року.

У спірних правовідносинах відсутні правові підстави для неповернення цих коштів власнику. Відповідач безпідставно не повернув грошові кошти їх власнику.

Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність між сторонами договірних відносин, а також на відсутність у довіреності конкретного пункту

про необхідність повернення грошових коштів і відповідні строки їх повернення,

так як вищевказані грошові кошти належать позивачу.

Відповідач обізнаний про те, що правочин з продажу нерухомого майна вчинено ним від імені позивача на підставі довіреності. Доводи відповідача фактично зводяться до небажання повертати грошові кошти їх власнику.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем, тому він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що передбачено частиною другою статті 625

ЦК України.

Суди попередніх інстанцій вірно задовольнили позов, зокрема, у відповідній частині, вказавши про обґрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості. Відповідач не спростував указаний розрахунок заборгованості, контррозрахунок

до суду не подав.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1 670 261,37 грн, з яких: грошові кошти, отримані за договором купівлі-продажу частки нерухомого майна від 28 лютого 2025 року - 1 640 000,00 грн; три проценти річних - 5 661,37 грн та інфляційні витрати - 24 600,00 грн.

При цьому відповідач не заперечує факт складення позивачем довіреності, вчинення дій на виконання довіреності від імені позивача, укладення від імені останньої договору купівлі-продажу майна, факт отримання грошових коштів від продажу майна позивача, а лише ставить під сумнів законність повернення грошових коштів власнику. Проте, судами попередніх інстанцій надано детальну правову оцінку відповідним доводам відповідача, з якою погоджується Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору,

що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду

з указаного питання є сталою та сформованою, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Верховний Суд наголошує, що у кожній справі суд виходить

з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо розподілу судових витрат

У касаційній скарзі відповідач зазначає про необхідність скасування судових рішень в частині розподілу судового збору, а також про необхідність скасувати додаткові судові рішення, якими здійснено розподіл витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд зазначає, що розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено районним судом із урахуванням статті 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також із урахуванням задоволення позову та суми судового збору, який сплачено позивачем при пред`явленні позову до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, судами попередніх інстанцій надав оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження цих витрат, застосовано відповідні норми ЦПК України, Закону України

«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховано фактичні обставини справи та судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання.

Суд першої інстанції і суд апеляційної інстанції зменшили розмір витрат на правничу допомогу, який просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 .

Верховний Суд не надає оцінку правильності зменшення розміру цих витрат, так як позивач не оскаржила судові рішення судів попередніх інстанцій у частині розподілу витрат на правничу допомогу (стаття 400 ЦПК України).

У свою чергу, доводи відповідача в цій частині мають загальний характер

і зводяться до того, що судами попередніх інстанцій невірно вирішено спір по суті,

а вказане, на думку заявника касаційної скарги, повинно вплинути на розмір судових витрат, які стягнуто з відповідача на користь позивача.

Отже, доводи відповідача про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій у частині розподілу судового збору, а також про наявність підстав для скасування додаткових судових рішень відхиляються Верховним Судом.

Висновки, зроблені Верховним Судом

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, як щодо вирішення спору суті, так і щодо розподілу судових витрат, у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів

і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення

без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401

ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки

доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність

та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції

у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року було задоволено клопотання представника відповідача про зупинення виконання судових рішень суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції до закінчення

їх перегляду в касаційному порядку.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги

без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, виконання судових рішень, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, слід поновити.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат на користь заявника касаційної скарги Верховим Судом не здійснюється.

Вказане стосується й витрат на професійну правничу допомогу, оскільки це може бути передчасним.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 понесено судові витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, розподіл яких просить здійснити. Проте, незважаючи на те, що до відзиву додано певні докази понесення відповідних витрат і зазначено їхній орієнтовний (попередній) розмір, у мотивувальній частині відзиву вказано про орієнтований розмір таких судових витрат, які очікує понести позивач, і зазначено, що докази щодо розміру

цих витрат будуть надані додатково (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Таким чином, Верховний Суд не здійснює розподіл цих витрат, так як неможливо визначитися, чи представник позивача зазначає розмір витрат на правничу допомогу, який просить уже стягнути з позивача, чи лише про орієнтовний розмір цих витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 416, 418, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чугаєнко Оксани Михайлівни, залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2025 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня

2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2026 року, додаткову постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року залишити

без змін.

Поновити виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 01 грудня 2025 року, додаткового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 грудня 2025 року, додаткової постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2026 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк