Вирок від 28 червня 2026 р. у справі №357/6544/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/6544/26

1-кп/357/813/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.06.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

учасника кримінального провадження:

представника потерпілого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 8 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026111030000590 від 10.04.2026, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Чорнокінці Чортківського р-ну Тернопільської обл., громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, непрацевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України,-

У С Т А Н О В И В:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Розпорядженням заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів влади Маловільшанської сільської ради №135-к від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_4 призначено на посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого апарату Маловільшанської сільської ради Київської області.

Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства юстиції України №1059/5 від 25.06.2015 року «Деякі питання щодо визначення адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» Державне підприємство «Національні інформаційні системи» с адміністратором Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України. Адміністратор Єдиних та Державних реєстрів здійснює заходи зі створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення реєстрів, відповідає за їх технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, здійснює технічні та технологічні заходи 3 надання, блокування та анулювання доступу до цих реєстрів, а також інші заходи (дії), передбачені законодавством

Відповідно до статті 6 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» власник системи надає користувачеві відомості про правила і режим роботи системи та забезпечує йому доступ до інформації в системі відповідно до визначеного порядку доступу.

Державним підприємством «Національні інформаційні системи» державному реєстратору Маловільшанської сільської ради ОСОБА_4 надано ідентифікатор доступу до Єдиних та Державних реєстрів, зокрема до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 2 частини 1, пункту 9 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) від 01.07.2004, в редакції станом на 25.10.2021, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) – єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження; реєстраційна дія – державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» від 05.07.1994, в редакції станом на 25.10.2021, інформаційна (автоматизована) система – організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Порядок доступу до інформації в системі – умови отримання користувачем можливості обробляти в системі та правила обробки цієї інформації.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону встановлені загальні засади державної реєстрації, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону, державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав не нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії;

4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;

5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження;

6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна, об`єкту незавершеного будівництва, майбутньому об`єкту нерухомості у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з пунктом 77 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (далі – Порядок № 1127) встановлено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ, частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції.

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт є відсутність однієї i більше відомостей, передбачених цим пунктом, крім випадків передбачених пунктами 78, 79 та 80 цього Порядку.

Абзацом першим пункту 78 Порядку № 1127 встановлено, що Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у разі прийняття його в експлуатацію до запровадження єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, що невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності, проводиться за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію такого об`єкта, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту. Такий документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб`єкта, що здійснював прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Згідно з абзацом першим пункту 79 Порядку № 1127 державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у разі присвоєння завершеному будівництвом об`єкту адреси без застосування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва проводиться за наявності документа, що підтверджує присвоєння с такому об`єкту адреси, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту. Такий документ за наданими заявником у заяві реквізитами та відомостями про суб`єкта, що здійснював присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, отримується державним реєстратором шляхом звернення до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 18 Закону, під час проведення державної реєстрації державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Відповідно до статті 23 Закону, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній, формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до І січня 2013 року.

Пунктами 3, 4, 5 частини 1 статті 24 Закону, передбачено підстави відмови в державній реєстрації прав, серед іншого: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1127 у разі, коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви. Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення щодо зупинення розгляду заяви виконав вимоги реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, а також у разі коли державним державного реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора щодо відновлення розгляду заяви. У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, у строк встановлений в абзаці другому цього пункту, державний реєстратор приймає рішення щодо відмови в державній реєстрації прав.

Таким чином, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого апарату Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області ОСОБА_4 , будучи наділеним державою відповідними повноваженнями державного реєстратора, зобов`язаний діяти добросовісно обґрунтовано, розсудливо, з метою з якою ці права та обов`язки йому надано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та в спосіб, що передбачені Конституцією України та чинним законодавством про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Встановлено, що 19.05.2025 до Відділу адміністративних послуг Маловільшанської сільської ради, що розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вулиця Богдана Хмельницького, 39, надійшла заява №67004716, складена від імені ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на будівлю що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці загального користування з додатками: технічний паспорт. серія та номер: ТІ01.5821-5385-1666-6129, виданий 19.05.2025, довідка про показники ОНМ, серія та номер: б/н від 19.05.2025.

Державним реєстратором ОСОБА_4 , вказану заяву за № 67004716 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2025 о 18 годині 38 хвилин та сформовано друковану форму заяви, розпочато її розгляд.

У подальшому, 21.05.2025 державний реєстратор Маловільшанської сільської ради ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_3 , маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, всупереч вимогам ст.ст. 3,10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» віл 01.07.2004 та п.п. 12,77 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015, будучи достовірно обізнаний про порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, без належних для того законних підстав, за відсутності відомостей про прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію та відомостей про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013, прийняв рішення № 79016954 щодо заяви № 67004716 від 19.05.2025 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та несанкціоновано змінив інформацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно – відкрив розділ та вніс відомості про речові права на нерухоме майно у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а саме запис №79016954 про реєстрацію за ОСОБА_6 (код РНОКПП: НОМЕР_1 ) права власності на нежитлову будівлю загальною площею 198.8 кв.м, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, селище Гребінки, вулиця Проектна, будинок 11, на земельній ділянці загального користування, з присвоєнням реєстраційного номеру об`єкту нерухомого майна №3142820032020.

Таким чином, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.1 ст.362 КК України, без кваліфікуючих ознак, а саме як несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованих системах, вчинена особою, яка має право доступу до неї.

2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованого злочину, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

2.2. Обсяг доказів.

Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.

Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз`яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.

Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.

2.3. Показання обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та додатково пояснив, що працював на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації виконавчого апарату Маловільшанської сільської ради Київської області з 2024 року до початку 2026 року. До його обов`язків входило прийняття заяв та реєстрація прав власності. ОСОБА_6 звернулась із заявою щодо реєстрації права власності на магазин-кафе, надавши неповний пакет документів, зокрема були відсутні документи на землю. Здійснюючи реєстрацію права власності, він розумів що не вистачає документів та що це несанкціонований доступ. Наразі не працює, живе за рахунок збережень.

2.4. Дослідження письмових матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, в тому числі щодо речових доказів.

До матеріалів провадження надано постанову про визнання предметів (документів) речовими доказами та їх приєднання до матеріалів кримінального провадження від 17.03.2026.

Також до матеріалів провадження надано копію паспорту на посвідчення особи обвинуваченого та документи, які свідчать, що обвинувачений є громадянином України, має постійне місце проживання, характеристика за місцем проживання відсутня, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, непрацевлаштований, раніше судимий вироком Обухівського районного суду Київської області від 22.12.2025 за ч.1 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

3.Кваліфікація дій обвинуваченого судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження щодо речових доказів та ті, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 , поза розумним сумнівом, у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.362 КК України, а саме у несанкціонованій зміні інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп`ютерах), автоматизованих системах, вчиненій особою, яка має право доступу до неї.

4. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які відповідно до ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Проте, обставиною, що пом`якшує покарання, яка не визначена ст.66 КК України, суд визнає визнання вини обвинуваченим.

Інших обставин, із тих, які не визначені ст. 66 КК України, але б тією чи іншою мірою могли б впливали на пом`якшення покарання, судом не встановлено.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

5. Мотиви призначення покарання.

5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, просив призначити обвинуваченому за ч.1 ст.362 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 3 (трьох) тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) грн.

Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що розкаюється у вчиненому та з врахуванням наявності на утриманні двох неповнолітніх дітей та тієї обставини, що він наразі непрацевлаштований, просив призначити покарання у виді штрафу у мінімальному розмірі.

5.2. Висновки суду щодо покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, виходить із положень ст.ст. 50 та 65 КК України, відповідно до яких покарання є заходом державного примусу, що застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та має бути необхідним і достатнім для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Покарання повинно відповідати принципам законності, пропорційності, обґрунтованості, справедливості та індивідуалізації й не становити надмірного тягаря для особи, що кореспондує з вимогами ст.8 КПК України та практикою Європейського суду з прав людини щодо дотримання балансу між публічним інтересом та правами людини.

Суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. При цьому суд керується положеннями статей 65–67 КК України, вимогами ч.1 ст.368 КПК України та роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Також враховано підходи, відповідно до яких покарання як форма втручання держави має відповідати вимогам законності та пропорційності й забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи.

Вчинене ОСОБА_4 умисне кримінальне правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), автоматизованих систем, передбачене ч.1 ст. 362 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів (ст.12 КК України).

Оцінюючи дані про особу обвинуваченого у їх сукупності, суд враховує, що він має постійне місце проживання, характеристика за місцем проживання відсутня, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, непрацевлаштований, раніше судимий.

В ході судового розгляду обвинувачений визнав вину в повному обсязі.

Отже, з урахуванням вказаних обставин та особи обвинуваченого ОСОБА_4 , його відношення до скоєного, майнового стану, наявності пом`якшуючої та відсутності обтяжуючих покарання обставин, наявні підстави вважати, що можливість соціальної реабілітації не втрачена, суд у відповідності до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливі з призначенням йому покарання у виді штрафу у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.362 КК України, - дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн.

На переконання суду, призначення саме такого покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Обмежень, щодо можливості застосування покарання у виді штрафу, враховуючи матеріальний стан обвинуваченого, судом не встановлено.

5.3. Щодо застосування положень ч.4 ст.70 КК України.

Судом встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 362 КК України, було вчинено обвинуваченим до постановлення вироку Обухівського районного суду Київської області від 22.12.2025, яким його засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки із застосуванням ст. 75 КК України.

Загальним правилом, визначеним ч.4 ст.70 КК України, є призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у разі встановлення після постановлення вироку факту вчинення особою до його ухвалення іншого кримінального правопорушення. Такий підхід послідовно відображений у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 23.09.2019 у справі № 199/1496/17 та від 22.01.2024 у справі № 236/4167/20.

Разом із тим положення ч.4 ст.70 КК України не можуть тлумачитися ізольовано від інших норм Загальної частини Кримінального кодексу України, які регулюють порядок визначення та виконання покарання.

Так, відповідно до ч.3 ст.72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень або за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає та виконується самостійно.

Таким чином, законодавець прямо виключив можливість застосування механізму складання покарань щодо штрафу. На відміну від інших видів основних покарань, штраф не впливає на визначення остаточного покарання у виді позбавлення волі, а виконується автономно.

За встановлених у даному кримінальному провадженні обставин застосування ч.4 ст.70 КК України не призводить до будь-якої зміни правового становища засудженого, оскільки незалежно від застосування чи незастосування цієї норми покарання у виді штрафу відповідно до прямої вказівки ч.3 ст.72 КК України підлягає самостійному виконанню, а покарання у виді позбавлення волі вже визначене вироком Обухівського районного суду Київської області від 22.12.2025.

Крім того, застосування у цьому випадку положень ч.4 ст.70 КК України фактично потребувало б повторного вирішення питання про застосування ст.75 КК України, визначення початку перебігу іспитового строку, покладення обов`язків, передбачених ст.76 КК України, та інших правових наслідків, які вже були остаточно вирішені попереднім вироком.

Водночас Кримінальний кодекс України не містить спеціального регулювання щодо порядку визначення початку перебігу іспитового строку або повторного застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадках, коли за новим вироком призначається виключно покарання у виді штрафу, що відповідно до ч.3 ст.72 КК України виконується самостійно.

Суд також бере до уваги правовий підхід, викладений Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у постанові від 01.04.2024 у справі №183/6854/20, відповідно до якого при застосуванні ч.4 ст.70 КК України суд не вправі здійснювати ревізію законного та обґрунтованого попереднього вироку, оскільки діє презумпція його законності.

На переконання суду, за обставин цього кримінального провадження застосування ч.4 ст.70 КК України не забезпечує досягнення її функціонального призначення - визначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, натомість призводить до необхідності повторного вирішення питань, остаточно вирішених попереднім вироком, без будь-яких матеріально-правових наслідків для визначення виду та розміру покарання.

Враховуючи відсутність прямого нормативного регулювання зазначеної ситуації та необхідність забезпечення узгодженого застосування положень ч. 4 ст. 70 і ч. 3 ст. 72 КК України, суд доходить висновку, що у даному випадку самостійне виконання покарання у виді штрафу та покарання, призначеного попереднім вироком, найбільшою мірою відповідає принципам правової визначеності, справедливості та презумпції законності судового рішення, виключаючи формальне застосування механізму, який не породжує жодних матеріально-правових наслідків.

6. Цивільний позов не заявлено.

7. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Як встановлено із матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.04.2026 щодо ОСОБА_4 було обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1, 2, 3, ч.5 ст.194 КПК України строком до 30.05.2026 (включно).

Питання доцільності обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів (документів) вирішити відповідно до п.7 ч.9 ст.100 КПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.ст.53, 70, 72, 362 КК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Речові докази:

?копії документів реєстраційної справи щодо реєстрації права приватної власності на будівлю, нежитлова будівля кафе літера «А-1» площею 198,8 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3142820032020, рішення індексний номер: 79016954 від 21.05.2025, які відповідно до постанови про визнання предметів (документів) речовими доказами та їх приєднання до матеріалів кримінального провадження від 17.03.2026, зберігаються при матеріалах кримінального провадження – залишити при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: ОСОБА_1