Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №201/16109/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/16109/25

Провадження № 2/201/1743/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29 червня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання – Піняєва В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що її сини не мешкають у вказаній квартирі з 2015 року без поважних причин.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 грудня 2025 року для розгляду цивільної справи №201/16109/25 визначено суддю Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О.

Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О. від 23 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, запропоновано відповідачам у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали подати суду відзив на позов.

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовну заяву підтримала у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання не з`явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20 вересня 1990 року позивачу ОСОБА_1 був виданий ордер № 11399 на житлове приміщення — квартиру АДРЕСА_1 .

Ордер видано на сім`ю з шести осіб: позивач ОСОБА_1 - основний квартиронаймач, ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 - сини, ОСОБА_5 - мати (а.с.25-26).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.34).

Наразі у вказаній квартирі зареєстрована позивач ОСОБА_1 та відповідачі — ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 31).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченими законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 2 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03), та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві» (рішення від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02).

У цій справі позовні вимоги первісного позову про припинення права користування жилим приміщенням заявлено з підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК України.

Стаття 71 ЖК України регулює питання збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім громадянином та передбачає загальне правило, згідно з яким при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Крім того, частиною третьою статті 71 ЖК України визначено випадки збереження житла за тимчасово відсутньою особою понад шість місяців, а частина п`ята цієї статті передбачає, що відповідно до законодавства України може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Отже, за нормами ЖК України особа втрачає право користування жилим приміщенням у разі відсутності в ньому без поважних причин понад шість місяців.

Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем прямо залежить від причин відсутності, то при вирішенні спору підлягають з`ясуванню обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: 1) непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та 2) відсутність поважних причин такого непроживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк (постанови Верховного Суду від 4 листопада 2025 року у справі № 755/16458/23 (провадження № 61-13675св24), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21)).

У постановах Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 756/167/23 (провадження № 61-12134св24), від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

У постанові Верховного Суду від 3 квітня 2024 року у справі № 161/126/23 (провадження № 61-16023св23) вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічні за змістом висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 6 лютого 2025 року у справі № 490/9394/20 (провадження № 61-15812св23), від 3 грудня 2024 року у справі № 725/5967/21 (провадження № 61-16291св23), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21).

Під час вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення (постанови Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (провадження № 61-46621св18) (про неврахування якої заявляє заявник у касаційній скарзі), від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20 (провадження № 61-15632св20), від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21 (провадження № 61-679св23), від 9 січня 2024 року у справі № 761/38440/21 (провадження № 61-8833св23), від 17 жовтня 2025 року у справі № 206/1119/24 (провадження № 61-7034св25)).

Звертаючись із позовною заявою, позивач вказувала, що її сини — відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_3 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 щонаймеше з 2015 року, їх особисті речі у квартирі відсутні. Вони не сплачують комунальні послуги за місцем реєстрації, не одержують кореспонденцію.

Позивач особисто несе усі витрати на утримання квартири.

Як вбачається з акту обстеження домогосподарства за адресою : АДРЕСА_2 , підписаного сусідами, (мешканець квартири АДРЕСА_3 — ОСОБА_7 , мешканець квартири АДРЕСА_4 — ОСОБА_8 ) відповідач ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у вказаній квартирі не проживають.

Копії паспортів вказаних осіб долучені до матеріалів справи (а.с. 27,28).

У судовому засіданні позивач пояснила, що її син — відповідач ОСОБА_3 із сім`єю тривалий час мешкав у квартирі АДРЕСА_5 .

Зазначена обставина щодо проживання у вказаній квартирі, зокрема, підтверджується заявою ОСОБА_3 від 23 травня 2008 року про реєстрацію його у вищевказаній квартирі (а.с.32-33).

Крім того, позивач вказувала, що наразі ОСОБА_2 перебуває закордоном ( АДРЕСА_6 ), а її ОСОБА_3 у 2015 році виїхав у Запоріжжя, й нарізі мешкає разом із батьком у Полтавській області. Зазначала, що сини не заперечують щодо зняття їх з реєстраціного обліку у квартирі АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні позивач виходила на зв`язок з сином — ОСОБА_2 , вказувала, що знаходиться у судовому засіданні, однак відповідач з технічних причин не зміг приєднатися до відеоконференції.

Слід зазначити, що відповідач ОСОБА_3 також проінформований щодо перебування даної цивільної справи у провадженні суду, оскільки отримав SMS повідомлення про розгляд даної цивільної справи.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі понад установлений Законом строк не мешкають у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин.

На підставі викладеного, суд, керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням — задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем та третіми особами протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя О.О. Куць