Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №947/23942/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/23942/25

Провадження № 2/947/4041/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору -

ВСТАНОВИВ:

Заходами електронного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №763251699 від 24.08.2021 у загальному розмірі 68 403,41 гривень до Київського районного суду м.Одеси звернувся ТОВ «ФК «Ейс».

Позовні вимоги обгрунтовані тим що вказаний кредитний договір було укладено між позичальником ОСОБА_1 та ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є позивач, та внаслідок невиконання позичальником свої грошових зобов`язань по поверненню кредиту та оплаті процентів за користування кредитом виникла заборгованість яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 14 660,90 грн., та заборгованості по несплаченим відсоткам у розмірі 53 742,51 грн.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Луняченку В.О.

Ухвалою судді від 12.09.25 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заочним рішенням 25.12.2025 позовні вимоги були задоволені та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 763251699 від 24.08.2021 у розмірі 68403,41 (шістдесят вісім тисяч чотириста три грн. 41 коп.) гривень, з яких заборгованість за сумою кредиту –14660,90 грн., заборгованість за сумою відсотків -53742,51 грн. а також судові витрати у загальному розмірі 9422,40 гривень, з яких 2422,40 грн. - судовий збір, 7000 грн. витрати на правову допомогу.

05.02.2026 відповідач подала до суду заяву про перегляд заочного рішення з мотивів поважності неподання заяв по суті справи , наявності підстав для застосування строків позовної давності до заявлених вимог та незгоди із розміром процентів.

Ухвалою суду від 16.04.2026 заочне рішення було скасовано та розгляд справи призначено у спрощеному провадженні із викликом учасників справи у судове засідання.

12.05.2026 від представника відповідачки надійшла заява про прийняття судом до уваги складний фінансовий стан відповідачки та надати можливість розстрочки виконанню грошових зобов`язань.

Як встановлено судом 24.08.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір ( договір кредитної лінії) № 763251699 на суму 14 750,00 грн. на строк 30 днів з процентною ставкою 1,98% в день, позичальник повідомлений про реальну річну процентну ставу 649%, орієнтовну загальну вартість витрат по кредиту 1 180 грн., , про що свідчить підписаний нею паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт».

Так, згідно умов Кредитного договору, Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував Відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 14750 грн..

Транш сумою 14750 грн. зарахований на карту відповідача №5375414126633824 у день укладення Договору 24.08.2021, про що свідчить наданий 17.10.25 та 27.10.25 АТ «Універсал банк» лист на виконання ухвали суду про витребування доказів, також банком надано виписку про рух коштів по рахунку відкритому на ім`я відповідачки до вказаної картки.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01.

Загальна сума заборгованості, станом на 23.11.2021, за Кредитним договором розрахована первісним кредитором ТОВ « Манівео швидка фінансова допомога», у загальному розмірі 43 063,79 грн., з яких : 14 660,90 грн. - заборгованість по кредиту; 28 402,89 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом за період з 14.08.2021 по 23.11.2021 року.

У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу

30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» станом на 20.01.2022 здійснив додатковий розрахунок заборгованості загальним розміром 68 403,41 гривень, з яких заборгованості за тілом кредиту у сумі 14 660,90 грн., та заборгованості по несплаченим відсоткам за період з 24.11.2021 по 20.01.2022 у розмірі 53 742,51 грн.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором №763251699 від 24.08.21.

Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).

Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 29.05.2025 до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу.

Враховуючи те, що Реєстр Боржників містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру Боржників, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Правовідносини пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитними договорами врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України).

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першої – третьої статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З наданих до суду стороною позивача доказів а саме Договору кредитної лінії №763251699 від 24.08.2021 та паспорту споживчого кредиту у сукупності із наявною інформацією з АТ « Універсал Банк» про зарахування на банківську картку емітовану на ім`я відповідачки саме 24.08.2021 року суму грошей які відповідають умовам кредитної угоди, суд приходить до висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 кредитного договору за умовами якого позичальниця отримала 14 750,00 грн. кредитних коштів на умовах строковості та оплатності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину, визначену у ст. 204 ЦК України , суд приймає наявні договори факторингу як належні докази переходу до позивача права вимоги по вказаному кредитному договору.

Водночас при визначенні розміру заборгованості по нарахованим, за користування кредитними коштами, процентам суд зазначає наступне.

Згідно правових висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також ВП ВС визначила, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст/, при чому строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

У даному випадку при укладенні Договору кредитної лінії №763251699 від 24.08.2021 року сторонами було узгоджено що строк дії основних зобов`язань по поверненню кредитних коштів обмежено 30 днями, а саме до 23.09.2021, , які можуть бути пролонгованими при здійсненні позичальником певних умов – повної сплати процентів нарахованих за перші 30 днів та активування пролонгації через особистий кабінет та /або терміналах самообслуговування ( п.1.8 Договору).

Позивачем не надано доказів що строк повернення кредитних коштів ( строк кредитування) було пролонговано а тому суд приходить до висновку що у позивача є право вимагати стягнення з позичальника лише процентів , які нараховані у строк дії кредитування який було визначено у тридцять днів у сумі 2 610,90 грн., яка визначена сторонами як сума сплати процентів за перші тридцять днів ( п. 1.14.1 Договору).

Також у п. 1.9.3 Договору сторонами узгоджено що у випадку несплати процентів у Дисконтний період ( перші 30 днів) розрахунок загальної вартості кредиту змінюється , та згідно приписів п. 1.14.2 такий розмір встановлюється у загальному розмірі 23 511,50 грн., складовими якого є сума кредиту 14 750,00 грн., та проценти за перші 30 днів у розмірі 8 761,50 грн.

Як вже зазначалось вище суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог ( ст. 13 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 касаційний суд дійшов такого висновку:

«ПРОЦЕНТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

ПРОЦЕНТИ ЗА НЕПРАВОМІРНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

Отже, відповідно до позиції Верховного Суду, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання. У такому випадку нарахування можливе на підставі ст. 625 ЦК України: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

А ні у розрахунках заборгованості а ні у мотивувальної частині позовної заяви не визначено що розрахунок заборгованості здійснено відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.

У свою чергу жодних заяв про уточнення або зміну підстав заявлених позовних вимог від сторони позивача не надходило , а застосування судом інших правових підстав для стягнення , навіть при тому що суд знає закон і має право самостійно визначатись саме із правовою підставою заявлених вимог , у даному випадку буде виходом за межі заявлених стороною вимог що порушує основний принципів судочинства – змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства.

Таким чином суд, враховуючи узгоджені сторонами умови повернення кредиту та процентів , та факт невиконання позичальником своїх зобов`язань по своєчасному поверненню кредиту внаслідок чого розмір процентів під час строку кредитування визначений у розмірі 8761,50 грн. , вважає що стягненню підлягає саме вказаний розмір заборгованості.

У розрахунку заборгованості, здійсненим первісним кредитором визначено факт сплати позичальником 89,10 грн. тілу кредиту та 2610,90 грн., процентів , які зараховуються судом при визначенні розміру заборгованості.

Таким чином суд приходить до висновку що розмір заборгованості які підлягає стягненню складає заборгованість за тілом кредиту у сумі 14 660,90 грн., та заборгованість за процентами, які нараховані у Дисконтний період з урахуванням факту невиконання позичальником строків повернення , у сумі 6 150,60 грн., що у загальному розмірі складає 20 811,50 грн.

Що стосується зави відповідачки про застосування строків позовної давності суд приймаючи до уваги, що дисконтний період ( строк кредитування ) закінчився 23.09.2021 року а позов подано 26.06.2025 року, вважає що строк позовної давності на момент подання позову не сплив , з наступних підстав.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України).

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, а саме : «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Відповідно, дана норма передбачає, що строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії воєнного стану.

Закон від 14.05.2025 №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦК України, на період дії воєнного стану. Проте вищезазначений Закон, також зазначає, що він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108, тобто набрання чинності відбудеться 04.09.2025, саме з цієї дати відбудеться відновлення обчислення строків позовної давності. Виходячи з цього, на момент подання позову діяли нормативно-правові акти щодо зупинення строку позовної давності а тому строк позовної давності по заявленим вимогам не сплив.

Що стосується заяви відповідачки про розстрочку виконання рішення суду суд вважає що вказане клопотання не є таким що підлягаю задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 3, 4ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу, як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

В той же час, згідно з ч.5ст.435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Водночас відстрочення виконання судового рішення не є право перетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов`язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 року у справі №916/190/18.

У даному випадку суд враховує , що відповідача , якої достеменно відомо при існуючу заборгованість у період з 23.09.2021 жодних платежів для погашення заборгованості не здійснювала , що свідчить що посилання не матеріальні складнощі , які дозволяють лише періодичні платежі , не відповідає поведінці самої боржниці.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Судовий збір сплачено позивачем у розмірі 2422,40 грн., а тому , враховуючи часткове задоволення позовних вимог, він підлягає стягненню пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 737,00 грн.

Між позивачем та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» 04.02.2025 укладено договір про надання правової допомоги №29/05/25-01, додатком до якого є протокол погодження вартості послуг.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 05.06.25 вартість виконаних робіт - правничої допомоги становить 7000 грн.

Згідно з приписами статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Стосовно застосування критеріїв співмірності витрат на професійну правничу допомогу України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

У даному випадку стороною відповідача обґрунтованих заяв про застосування критеріїв співмірності до заявлених позивачем вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу не заявлено.

Таким чином заявлені вимоги про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у повному обсязі з урахуванням пропорційності витрат розміру задоволених позовних вимог, що у даному випадку складає суму 2130,14 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м. Київ, шоссе Харківське, буд. 19 оф. 2005) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 м.Одеса,місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості по кредитному договору.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 763251699 від 24.08.2021 у загальному розмірі 20 811,50 (двадцять тисяч вісімсот одинадцять гривень п`ятдесят копійок) гривень, з яких заборгованість за тілом кредиту у сумі 14660,90 грн., заборгованість за відсотками у сумі 6 150,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 42986956) судові витрати, пропорційно задоволеним вимогам, у загальному розмірі 2867,14 ( дві тисячі вісімсот шістдесят сім гривень чотирнадцять копійок .) гривень, з яких 737,00 грн. - судовий збір, 2 130,14 грн. витрати на правову допомогу.

Відмовити у задоволені клопотання ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду.

Повний текст рішення складено 04.06.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко