Суд: Балаклійський районний суд Харківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 17 червня 2026 р.
Справа: №610/5090/25
Суддя: Феленко Ю. А.
Справа № 610/5090/25
Провадження № 2/610/839/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.06.2026 Балаклійський районний суд Харківської області в складі:
головуючого – судді Феленка Ю.А.,
за участю: секретаря судового засідання Афоніної Д.О.,
представника позивача ОСОБА_1 – адвокат Хайнацької Г.М.,
відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
відповідача ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Балаклія Ізюмського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – ОСОБА_4 , про повернення безпідставно набутого майна,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
23.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Балаклійського районного суду Харківської області із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якій просив стягнути з відповідачів на його користь грошові кошти у сумі 317 271,88 грн.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що наприкінці 2024 року до нього та його дружини ОСОБА_4 звернулася їхня дочка ОСОБА_3 , яка на той час разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 перебувала за кордоном, з проханням допомогти їй вирішити питання з кредиторами та надати грошові кошти у сумі 5-6 тисяч доларів США на погашення кредитних заборгованостей. Починаючи з грудня 2024 року до початку березня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надали відповідачам приблизно 7 500 доларів США, що становить 317 271,88 грн. Проте дзвінки та вимоги колекторів, кредиторів та банків не припинялися, а відповідачі продовжували просити у позивача та його дружини кошти начебто на погашення кредитів. Позивач, розуміючи, що надані ним кошти не пішли на погашення кредитів, просили ОСОБА_2 повернути їх. Натомість влітку 2025 року ОСОБА_2 ініціював низку безглуздих судових процесів до ОСОБА_4 , вклавши, на думку позивача, саме на це отримані від нього кошти. Тобто відповідач ОСОБА_2 безпідставно отримав грошові кошти позивача та привласнив їх собі. Під час чергового дзвінка від представника кредитора позивач дізнався, що ОСОБА_3 неодноразово отримувала кредити, які зобов`язувалася погасити на пільгових умовах, проте не виконувала своїх зобов`язань за кредитними договорами щодо повернення кредитних коштів. Відтак, оскільки надані позивачем кошти на погашення кредитів відповідачами були витрачені на власний розсуд, чим останні порушили узгоджені сторонами умови, позивач вважає, що відповідачі набули вказані грошові кошти безпідставно, та звернувся до суду із позовом про їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України.
12.01.2026 через електронний кабінет в системі "Електронний суд" відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що позовні вимоги не визнає, просив виключити його зі складу відповідачів у справі, як неналежного відповідача, або відмовити у задоволенні в частині позовних вимог, пред`явлених до нього. На обґрунтування відзиву зазначив, що він не є належною стороною у спірних правовідносинах, не набував спірні кошти у власне користування, отже не є особою, до якої можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України. Грошові кошти, які позивач вважає безпідставно набутими, перераховувалися добровільно, без укладення будь-яких договорів, визначення строків та умов їх повернення, як добровільна фінансова допомога у межах сімейних відносин, без визначення отримувача як боржника. ОСОБА_2 не звертався до позивача з проханням про надання йому коштів, не приймав на себе жодних зобов`язань щодо їх повернення, не висловлював волі на виникнення боргових правовідносин. Його картковий рахунок використовувався виключно як технічний платіжний інструмент для проведення окремих переказів, що не свідчить про набуття ним будь-якого майнового блага. Він не отримував економічної вигоди, не розпоряджався коштами у власних інтересах та не зберігав їх за собою, що виключає саму можливість його безпідставного збагачення. Кредитні зобов`язання ОСОБА_3 , які існували на момент здійснення грошових переказів у період з грудня 2024 року до березня 2025 року, були повністю погашені у березні 2025 року, що підтверджується платіжними документами та випискою з бюро кредитних історій. Кредити, щодо яких у подальшому надходили вимоги від колекторів та банків, були оформлені значно пізніше – у травні-липні 2025 року, тобто після здійснення спірних переказів, здійснених позивачем. Таким чином, відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок між грошовими переказами, здійсненими позивачем своїй донці та її кредитними зобов`язаннями, на які він посилається. Крім того, відповідач стверджує, що позивач перераховував грошові кошти ОСОБА_3 частинами у різних час та на різні рахунки в якості допомоги на погашення кредитів, на поїздки в Україну та назад, на особисті потреби, витрати на онука, побутові витрати, як загальна сімейна допомога без визначеної мети. Позивач не надав жодного доказу, що зазначені кошти надавалися як позика, супроводжувалися умовою повернення, мали визначений строк, підтверджувалися розписками чи договорами. Сам факт добровільного перерахування коштів не створює боргових зобов`язань та не є підставою для застосування ст. 1212 ЦК України. До відзиву відповідач долучив зведену аналітику кредитної історії відповідача ОСОБА_3 станом на 01.01.2026 (а.с. 39-93).
13.01.2026 через систему "Електронний суд" надійшов відзив від відповідача ОСОБА_3 , в якому вона просила відмовити у задоволенні пред`явлених до неї позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки отримані від позивача грошові кошти мали добровільний, сімейний характер фінансової допомоги, не надавалися на умовах позики, не супроводжувалися встановленням обов`язку їх повернення та не утворювали між сторонами жодних боргових або договірних зобов`язань. Грошові кошти позивач надав їй добровільно, без укладення будь-яких письмових чи усних договорів, без визначення строків, порядку або умов повернення, у межах сімейних відносин між батьками та дочкою. Відповідачка не укладала з позивачем договору позики, не брала на себе обов`язку повернення коштів, не погоджувала жодних умов щодо їх обов`язкового повернення. Сам факт родинних відносин та надання фінансової допомоги в складний період життя не створює боргових зобов`язань. Окрім цього, отримані кошти використовувалися нею на поточні життєві потреби сім`ї, у тому числі на побутові витрати, особисті потреби, придбання речей для дитини, а також витрати, пов`язані з поїздкою в Україну. Частина грошових коштів позивач перераховував на банківський рахунок її чоловіка ОСОБА_2 , який використовувався виключно як технічний рахунок у зв`язку з тимчасовими обмеженнями та блокуванням її банківських рахунків. Зазначена обставина не змінює правової природи отриманих коштів як добровільної сімейної фінансової допомоги та не свідчить про виникнення будь-яких боргових або договірних зобов`язань. Її кредитні зобов`язання, які існували на момент здійснення батьком грошових переказів у період з грудня 2024 року до березня 2025 року, були повністю погашені у березні 2025 року, що підтверджується платіжними документами та кредитною історією. Кредити, за якими у подальшому надходили вимоги від банків та колекторів, були оформлені значно пізніше – у травні-липні 2025 року, тобто після здійснення спірних грошових переказів, що підтверджується документами, наданими самим позивачем, та даними з бюро кредитних історій. Таким чином, відсутній будь-який причинно-наслідковий зв`язок між грошовими переказами, здійсненими позивачем та її кредитними зобов`язаннями, на які він посилається. Щодо тверджень про "узгоджені умови", то жодних письмових доказів того, що кошти передавалися виключно за умови їх використання на погашення кредитів, суду не надано. Надіслане позивачем поштове відправлення не може вважатися належною та юридично значущою вимогою про повернення коштів, оскільки на момент її надсилання між сторонами не існувало боргового зобов`язання Сама по собі вимога не створює обов`язку повернення коштів без наявності правової підстави. Відсутній договір або інший правочин, з якого такий обов`язок міг би виникнути. Скріншоти особистого листування, долучені позивачем, мають емоційний та побутовий характер і відображають обговорення складної фінансової ситуації. У зазначеному листуванні відсутні домовленості про позику, строки або умови повернення коштів, згадки про суму, заявлену у позові, будь-які правові формулювання характерні для боргових відносин. До відзиву відповідач долучила зведену аналітику її кредитної історії станом на 01.01.2026 та скріншоти на підтвердження часткового погашення кредитних зобов`язань (а.с. 94-157).
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги із наведених у позовній заяві підстав.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що особисто він грошові кошти ні у кого не просив. Позивач надавав гроші своїй донці ОСОБА_3 для погашення нею заборгованості за кредитними договорами, а його рахунок лише використовувався для перерахування на нього цих коштів, оскільки рахунки дружини були заблоковані. Отримані ОСОБА_3 кошти від батька були витрачені на погашення кредитів.
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, зазначила, що дійсно зверталася до своїх батьків з проханням допомогти їй та надати грошові кошти для погашення кредитів. Батько добровільно надавав їй кошти, а вона їх витрачала на погашення заборгованості за кредитами та власні потреби. Жодних договорів позики з позивачем вона не укладала, боргові розписки не писала.
Третя особа – ОСОБА_4 , інтереси якої представляє адвокат Хайнацька Г.М., у судове засідання не прибула, про дату, час та місце його проведення була повідомлена належним чином. Їй представник у судовому засіданні зазначила, що ОСОБА_4 підтримує позовні вимоги позивача.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
09.01.2026 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження з викликом сторін на 17.02.2026 (а.с. 31).
Ухвалою від 17.02.2026 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 08.04.2026 (а.с. 173).
08.04.2026 судове засідання було відкладено до 11.06.2026.
У судовому засіданні 11.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
На підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 13:00 год 18.06.2026.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як убачається зі змісту позовної заяви, та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 в період з 29.12.2024 до 09.03.2025 надавав своїй донці ОСОБА_3 та її чоловікові ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 317 271,88 грн, шляхом перерахування на їхні карткові рахунки.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано роздруківку скріншотів з телефону його переписки з відповідачкою ОСОБА_3 від 03.10.2024 та 04.10.2024. У вказаній переписці відповідачка повідомила батькам, що отримала кредити в різних банківських установах, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за кредитними договорами у загальному розмірі 1 200 доларів США. Крім того, смс-повідомленням ОСОБА_3 надіслала номер своєї банківської картки, та через деякий час повідомила, що гроші отримала та подякувала (а.с. 16).
З наданих позивачем скріншотів квитанцій з мобільного додатку убачається, що на банківську картку отримувача ОСОБА_5 з картки № НОМЕР_1 були здійснені перекази коштів: 29.12.2024 о 09:17 год у сумі 5 175,88 грн, 08.01.2025 14:46 год – 25 750 грн, 08.01.2025 о 14:47 год – 29 870 грн, 16.01.2025 о 10:28 год – 16 480 грн із зазначенням категорії – перекази (а.с. 18).
Крім того, позивачем надано копії квитанцій АТ КБ "ПРИВАБАНК" про здійснення переказів грошових коштів через платіжні термінали самообслуговування:
- 06.03.2025 о 10:52 год з банківської картки ОСОБА_1 на рахунок банківської картки отримувача ОСОБА_3 № НОМЕР_2 у сумі 50 000 грн та 06.03.2025 о 13:56 год у сумі 50 000 грн;
- 06.03.2025 о 10:59 год з банківської картки ОСОБА_1 на рахунок банківської картки отримувача ОСОБА_2 № НОМЕР_3 у сумі 29 399,02 грн, 06.03.2025 о 14:03 год – у сумі 19 600 грн, 06.03.2025 о 14:07 год – у сумі 29 399,02 грн;
- 08.03.2025 о 16:05 год з банківської картки ОСОБА_4 на рахунок банківської картки отримувача ОСОБА_2 № НОМЕР_4 – у сумі 29 998 грн та 09.03.2025 о 12:17 год на рахунок банківської картки отримувача ОСОБА_2 № НОМЕР_3 у сумі 29 399 грн (а.с. 17).
За даними сайту судової влади України та копії ухвали судді Балаклійського районного суду Харківської області 25.11.2025 відкрито провадження у справі за позовом АТ "АКЦЕНТ-БАНК" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у сумі 13 422,22 грн (а.с. 19, 20).
З повідомлення, що було надіслано ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" на адресу відповідача ОСОБА_3 , убачається, що її заборгованість перед ТОВ "МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА" за кредитним договором № 196151828 від 23.07.2025 станом на 09.10.2025 складала 9 930,78 грн (а.с. 21).
За даними інформації, наданої ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА", заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № 5751790 від 15.08.2025 станом на 10.09.2025 складає 15 383,75 грн (а.с. 22).
10.01.2026 Українським бюро кредитних історій сформовано звіт, який містить зведену аналітику кредитної історії ОСОБА_3 , у якої було усього 89 кредитів, з яких 66 закриті, 23 відкриті; кредити закриті достроково – 42. Загальна сума кредитів становить 148 106,59 грн, загальна сума діючих кредитних лімітів 199 301,99 грн.
Відповідно до вказаного вище звіту за період з 29.12.2024 до 09.03.2025 відповідачем ОСОБА_3 було закрито 26 кредитів на загальну суму 141 963 грн (а.с. 44-93, 97-146).
З наданих відповідачем ОСОБА_3 копій квитанцій, роздрукованих з додатку "Monobank", убачається, що нею в період з 17.02.2025 до 27.02.2025 здійснювалися перекази коштів, при цьому неможливо встановити, на рахунки яких установ були перераховані ці кошти, а також призначення вказаних платежів. Відтак копії зазначених квитанції не підтверджують факт перерахування грошових коштів саме на погашення кредитних заборгованостей (а.с. 147-157).
Норми права, які застосував суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд , має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 328 ЦК України визначені підстави набуття права власності
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 1212 глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" визначені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з таким набуттям або збереженням.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Статтею 1215 ЦК України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Мотиви суду.
Як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_4 у період з 29.12.2024 до 09.03.2025 здійснював грошові перекази на картку своєї доньки – ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_2 . Загальний розмір перерахованих позивачем та його дружиною коштів склав 317 271 грн.
Факт перерахування коштів на банківські картки відповідачів не заперечується сторонами.
Позивач стверджує, що вказані вище кошти він надавав донці добровільно на її прохання для погашення нею заборгованості за кредитними договорами. Оскільки заборгованість у повному обсязі відповідачами погашена не була, позивач вважає, що вони всупереч узгодженим ними умовам використали надані кошти не за цільовим призначенням, а на власні потреби.
Відповідачі позовні вимоги не визнали. ОСОБА_3 стверджувала, що батько надавав їй кошти добровільно у якості матеріальної допомоги та підтримки, жодних договорів вони не укладали, умови щодо повернення коштів не узгоджували, боргову розписку не складали. Отже, будь-які договірні правовідносини між сторонами відсутні.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 27/12240/22, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Отже, як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 неодноразово здійснював перекази грошових коштів відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , знаючи, що між ним та відповідачами відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, тобто позивач добровільно надав кошти, а тому його поведінка є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховував відповідачам грошові кошти неодноразово із своєї банківської картки та картки своєї дружини, а саме з 29.12.2024 до 09.03.2025 різними сумами було здійснено 11 платежів. Оскільки позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачами, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі неодноразово з різних банківських рахунків, що виключає наявність помилки в його діях, поведінка позивача щодо вимоги повернення цих коштів як безпідставно набутих відповідачами є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Крім того, з наданої відповідачами кредитної історії убачається, що значну частину наданих позивачем коштів було використано відповідачами на погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитними договорами. Інші кошти, відповідач ОСОБА_3 витратила на власні потреби та на потреби малолітньої дитини. При цьому підстави для виникнення обов`язку у відповідача витрачати надані позивачем кошти тільки на погашення кредитів відсутні.
Відтак доводи позивача, що відповідачі набули грошові кошти безпідставно не підтверджені жодним належним, допустимим та достовірним доказом, як того вимагає ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Між сторонами не існувало договірних або інших зобов`язань, відповідно до яких позивач надавав кошти відповідачам. Будь-які здійснені ним перекази не є виконанням зобов`язань, передбачених договором або законом, як це визначено ст. 509 ЦК України, оскільки таких не існувало.
Позивач здійснював платежі добровільно, без примусу чи впливу з боку відповідачів. Це є важливим аспектом, оскільки добровільність дій виключає можливість вимагати повернення коштів, якщо немає інших правових підстав для цього. Позивачем підтверджено факт відсутності між сторонами будь-яких зобов`язань. Належні докази укладення між ними договорів у матеріалах справах відсутні.
За таких обставин, ОСОБА_1 , достеменно знаючи, що в нього відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснював неодноразові платежі на їхні банківські рахунки добровільно в якості допомоги між членами сім`ї.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог суд відмовляє повністю, судовий збір, сплачений позивачем при подані позову, розподілу не підлягає та повністю покладається на позивача.
Керуючись статтями 3, 15, 16, 316, 317, 319, 328, 509, 1212, 1213, 1215 ЦК України, статтями 5, 13, 19, 76-81, 109, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд –
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – ОСОБА_4 , про повернення безпідставно набутого майна – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .
Повне судове рішення складено 29 червня 2026 року.
СуддяЮ.А. Феленко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua