Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №504/3113/25 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа № 504/3113/25

Номер провадження 2/504/1446/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді Вінська Н.В.,

секретаря Коцар А.М,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 яким просить зобов`язати відповідача демонтувати камеру відеоспостереження на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача 10000 (десять тисяч) гривень моральної шкоди. Мотивує позовні вимоги тим, що позивач по справі ОСОБА_1 є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач, ОСОБА_2 є власником сусіднього будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачем встановлено відеокамеру на другому поверсі свого будинку, об`єктив якої направлено на належне позивачу подвір`я та житло. ОСОБА_1 вважає , що сусід ОСОБА_2 порушив охоронювані законом особисті права та права членів його сім`ї на особисте життя та його таємницю, оскільки ч.1 ст.307 ЦК України визначено, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Цими неправомірними діями відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яку він оцінює у 10000 (десять тисяч) гривень.

Позивач у судове засідання не з`явився надавши до суду заяву якою просив проводити розгляд справи у його відсутність, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся судом належним чином, відзиву на позов не подав, про поважність причин неможливості прибуття його в судове засідання суд не повідомив. Тому суд вважає за можливе розгляд справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановлення заочного рішення, оскільки, щодо заочного вирішення справи не заперечує позивач.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, а також фото- та відеоматеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України, окрім іншого, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому, статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Правове регулювання правовідносин, пов`язаних із захистом інтересів фізичної особи при проведенні фото-,кіно-,теле- та відеозйомок, визначено ст.307 ЦК України, відповідно до якої фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода фізичної особи може виражатись як у письмовій так і в усній формі, залежно від обставин, при яких провадиться відповідна зйомка.

Окрім цього, в окремих випадках згода особи на зйомку презюмується, тобто фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не висловить своє заперечення щодо цього. До таких випадків презумпції згоди на знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку відносяться зйомки, які проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. У випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з її участю вилучені. І при цьому зовсім не важливо чи ця зйомка проводилась відкрито, чи методом «прихованої камери».

Окрім випадків заборони зйомки, законодавець також надає фізичній особі можливість захисту і у випадку, коли вона попередньо погодилась на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку. В цьому випадку фізична особа має право вимагати припинення її публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя.

Безумовно, захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки, який передбачений даною статтею, є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав особи, таких як права на індивідуальність (ст.300 ЦК України), права на особисте життя та його таємницю (ст.301 ЦК України), права на повагу до гідності та честі (ст.297 ЦК України), права на недоторканність ділової репутації (ст.299 ЦК України) тощо.

В обґрунтування вищезазначеної позовної вимоги, позивач стверджує що враховуючи мету встановлених камер, для них очевидним є те, що їхні сусіди, зокрема відповідач по справі, здійснює відеоспостереження не тільки за домоволодінням в межах своєї присадибної ділянки, але і за їхнім домоволодінням та земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, а об`єктами цього спостереження є вони, жителі зазначеного домоволодіння, оскільки таке відеоспостереження захоплює значну частину простору, який знаходиться за межею належного відповідачам будинку та земельної ділянки.

Таким чином, позивачі вважають, що своїми діями відповідач втручається в їхнє особисте життя.

Статтею 301 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Передбачене даною статтею право гарантує фізичним особам право на особисте життя та його таємницю. Дане право є відповідним розвитком положень ст.32 Конституції України, ст.12 Загальної декларації прав людини, ст.8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст.17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Під поняттям «особисте життя» слід розуміти поведінку фізичних осіб поза межами виконання різноманітних суспільних обов`язків, тобто життєдіяльність людини в сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що звільнені від «тягаря суспільних інтересів».

Відповідно до ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Як вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачу на праві приватної власності належить садовий (дачний) будинок з надвірними спорудамиза адресою АДРЕСА_3 .

Аналізуючи заявлені позовні вимоги та надані позивачем фото – матеріали вбачається на фасаді сусіднього до належного позивачу будинку встановлено камеру відеоспостереження яка спрямована та охоплює радіусом огляду домоволодіння позивача.

Суд погоджується з тим, що кожна особа має право використовувати систему відеоспостереження у межах своєї приватної власності.

При цьому, щодо можливості ведення відеофіксації у громадському місці важливо пам`ятати, що у цьому випадку згода особи на зйомку презюмується, тобто як зазначав суд вище, фізична особа вважається такою, що погодилась на зйомку, аж поки вона не висловить своє заперечення щодо цього. Однак, у випадку, коли фізична особа заперечила щодо її фіксації на відповідну плівку, то зйомка повинна бути припинена, а моменти з її участю вилучені.

Відповідно до ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно дост.275ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року (справа №576/910/15-ц, провадження №61-21480св18) вказано, що суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що особа, перебуваючи сама та з членами своєї родини на території своєї земельної ділянки, мала право на захист свого особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб. Вона не надавала право на проведення фото- та відеозйомки себе особисто та членів своєї родини. Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що слід зобов`язати припинити відеозйомку подвір`я у належному особі домоволодінні і знищити усю зібрану щодо цього відеоінформацію.

До такого ж за своєю суттю висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 03 березня 2020 року (справа № 279/2012/17, провадження № 61-42511св18).

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ч.1 ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до переконання про те, що відповідач встановленням камери відеоспостереження об`єктив якої направлений у двір ОСОБА_1 порушує немайнові права позивача, які підлягають захисту у судовому порядку.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

ОСОБА_1 вказує, що у наслідку встановлення відповідачем камер відеоспостереження, він та його рідні перебувають в стані напруги та дискомфорту, що завдає душевного болю і страждань, викликає незручності і як наслідок позивач вимушений нести витрачаю додаткові зусилля та кошти для відновлення своїх прав та звичного ритму життя.

Разом з тим позивачем не конкретизовано які саме додаткові зусилля ним вжито та яким чином встановлення відповідачем відеоспостереження вплинуло на звичайний ритм життя позивача.

Судом під час розгляду справи не встановлено фактів вчинення відповідачем будь-яких неправомірних діянь стосовно позивача, які спричинили моральну шкоду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачем завдано моральну шкоду.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи позивач не надав належних та достатніх доказів щодо завдання йому моральної шкоди та необхідності її відшкодування.

Питання судових витрат суд вирішує за правиламист.141 ЦПК України, відтак, з відповідача на користь позивачів слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст.12,81,141,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , демонтувати камеру відеоспостереження на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 об`єктив якої направлено на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , суму сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суд протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Суддя : Вінська Н. В.