Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №450/4877/25 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/4877/25 Провадження № 2-о/450/166/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу і встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком, -

в с т а н о в и в:

Представник заявників ОСОБА_3 через систему «Електронний Суд» звернувся із заявою в порядку окремого провадження, у якій просив розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановивши факт самостійного виховання і утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 .

Мотивував заяву тим, що 16.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, під час якого у них народилось двоє дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що шлюб між заявниками має формальний характер, сімейні стосунки у них не склалися через суттєві розбіжності в характерах, які не дають можливість зберегти сім`ю. Погляди на життя обох з подружжя змінилися, між ними втрачено почуття любові та взаєморозуміння. Станом на сьогодні вони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, подружніх стосунків не підтримують, а примирення між заявниками не є можливе. Повідомив, що 10.10.2025 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у добровільному порядку укладено нотаріально посвідчений договір, яким врегульовано усі питання, що стосуються виховання і утримання їх спільних малолітніх дітей. У вказаному договорі заявники погодили місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде здійснюватися батьком ОСОБА_1 . Заявники погодили між собою, що всі витрати, пов`язані з утриманням дітей, покладаються на батька ОСОБА_1 . Мати не буде брати жодної участі у фінансовому забезпеченні дітей. ОСОБА_1 має можливість повноцінно здійснювати утримання дітей. Станом на сьогоднішній день, він перебуває на військовій службі в Збройних силах України. Доходи ОСОБА_1 дають можливість забезпечити повноцінне утримання дітей. Таким чином, права і інтереси дітей не будуть порушені за умови їх утримання батьком одноосібно. Мати дітей ОСОБА_2 не має наміру брати участі у вихованні дітей, яким є цілеспрямований процес впливу на особистість з метою формування у них певних якостей, знань, умінь та цінностей, що забезпечують їх фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток. Це пов`язано, у першу чергу, з тим, що ОСОБА_2 планує виїзд за межі території України на постійне місце проживання, а також іншими життєвими обставинами, у зв`язку з якими вона вважає подальшу свою участь у вихованні дітей неможливою. Проживати за зареєстрованою адресою місця проживання АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 наміру не має. Вказав, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком ОСОБА_1 є необхідним останньому для застосування п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, для можливості реалізації права на звільнення з військової служби у зв`язку з такою обставиною, як самостійне виховання та утримання дитини за рішенням суду. З огляду на викладене вище, просив задовольнити вимоги заяви подружжя.

Ухвалою від 23.10.2025 року заяву повернуто заявникам, яка скасована постановою Львівського апеляційного суду від 02.04.2026 року, а справа повернута для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11.05.2026 року Пустомитівським районним судом Львівської області отримано матеріали заяви.

Ухвалою від 13.05.2026 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

В судове засідання 29.06.2026 року не з`явились усі учасники розгляду справи, хоча про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином. 29.06.2026 року представником заявників ОСОБА_3 подано заяву, згідно мотивів якої просив проводити розгляд справи у їх відсутності, задовольнивши вимоги заяви.

У відповідності до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Зі змісту ст. 109 СК України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що заявники перебувають у шлюбі з 16.09.2015 року, який зареєстрований Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 16.09.2015 року, актовий запис № 512.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 09.03.2018 року Галицьким районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, заявники є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 11.08.2025 року виконавчим комітетом Підберізцівської сільської ради Львівського району Львівської області, заявники є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із договору, посвідченого 10.10.2025 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ясінським В.Є., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Задовольняючи заяву про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу є однією з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Заявники скористались даним правом та звернулись в суд із заявою і наполягають на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а заявники не мають наміру зберегти шлюб один з одним.

У відповідності із положеннями ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги пояснення заявників, які викладені їх представником у заяві, відсутність згоди на примирення, суд вважає, що причини, що спонукають наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого вимоги щодо розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

В силу вимог ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Частиною 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У відповідності до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122, 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У даній справі представник ОСОБА_3 у заявіОСОБА_1 та ОСОБА_2 просить встановивши факт самостійного виховання і утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Вказаних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

З мотивів заяви вбачається, що ОСОБА_2 не має наміру брати участі у вихованні дітей, оскільки планує виїзд за межі території України.

При цьому доказів на підтвердження наведених мотивів суду не надано, зокрема відсутні докази фактичного перебування ОСОБА_2 за межами території України, наявності у неї права на постійне чи тимчасове проживання за кордоном, житла, місця роботи або інших обставин, які б свідчили про реальність та невідворотність її виїзду за межі України і, як наслідок, неможливість подальшої участі у вихованні дітей. Наведені у заяві доводи ґрунтуються виключно на припущеннях заявників та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Представником ОСОБА_3 у поданій заяві зазначено те, що встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком необхідне для звільнення ОСОБА_3 з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до п.3 ч.12 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, в тому числі, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Таким чином, мотиви заяви є суперечливими, оскільки представник ОСОБА_3 зазначає те, що усі витрати, пов`язані з утриманням дітей покладатимуться на батька ОСОБА_1 , який має стабільний та високий дохід, з огляду на те, що перебуває на посаді заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи військової частини НОМЕР_1 , а матір ОСОБА_2 не нестиме жодних витрат на утримання дітей.

Водночас, у випадку реалізації заявником ОСОБА_1 права на звільнення з військової служби з підстав, для підтвердження яких подано цю заяву, він втратить джерело свого стабільного доходу, наявністю якого представник заявників обґрунтовує можливість одноосібного утримання ОСОБА_1 дітей.

Окрім наведеного, нотаріально посвідченим договором передбачено, що ОСОБА_2 не братиме жодної участі у фінансовому забезпеченні дітей. За таких обставин твердження заявників про належне матеріальне забезпечення дітей лише батьком є внутрішньо суперечливими, оскільки після звільнення з військової служби обставини, на які вони покликаються як на підтвердження спроможності батька самостійно утримувати дітей, істотно зміняться.

Крім цього, звертаючись із даною заявою в суд, представник ОСОБА_3 просить встановити факт одноосібного виховання та утримання дітей батьком, який має місце з 10.10.2025 року, що обґрунтовується виключно укладеним між заявниками нотаріально посвідченим договором.

Разом з тим зазначений вище договір відповідно до ст. 109 СК України врегульовує взаємні права та обов`язки батьків щодо місця проживання дітей, порядку їх утримання та здійснення батьківських прав, однак не є доказом припинення чи обмеження батьківських прав та обов`язків матері або виникнення у батька статусу особи, яка самостійно виховує та утримує дітей у розумінні закону.

З цього приводу слід вказати, що домовленість між батьками не може підміняти собою юридичні факти, з якими закон пов`язує виникнення відповідних правових наслідків.

Фактично представник заявників просить суд надати юридичного значення обставинам, які виникли внаслідок їх добровільного волевиявлення для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, тоді як встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження можливе лише за умови підтвердження існування такого факту належними та допустимими доказами і за відсутності спору щодо нього. Саме по собі укладення між батьками договору не свідчить про те, що мати припинила виконувати свої батьківські обов`язки або втратила можливість їх здійснювати, оскільки такі права й обов`язки є особистими, невідчужуваними та не можуть бути припинені за домовленістю сторін.

Крім цього, за ч. 6 ст. 56 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, стороною заявників, в тому числі заінтересованою особою, не надано суду письмового висновку органу опіки та піклування, який повинен враховувати якнайкращі інтереси малолітніх дітей.

Окрему увагу суд звертає на те, що відповідно до мотивів заяви, ОСОБА_1 з 10.10.2025 року (укладення нотаріально посвідченого договору) вважає, що самостійно здійснює виховання та утримання дітей, у тому числі доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на момент звернення в суд із заявою виповнилось два місяці, хоч і проходить військову службу на посаді заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи військової частини НОМЕР_1 .

За таких обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 , перебуваючи на військовій службі, одноосібно та без участі матері забезпечує повсякденний догляд, виховання і утримання малолітніх дітей, одна з яких є новонародженою. Стороною заявника ОСОБА_1 також не надано доказів того, хто фактично здійснює щоденний догляд за дітьми під час проходження ним військової служби, що не дає суду можливості дійти беззаперечного висновку про існування юридичного факту, встановлення якого просять заявники.

Таким чином, сторона заявників фактично просить суд не встановити існуючий юридичний факт, а надати юридичне значення домовленості між ними з метою виникнення у ОСОБА_1 права на звільнення з військової служби.

При цьому, окреме провадження не може бути використане як спосіб створення юридичних підстав для набуття певного правового статусу чи реалізації передбачених законом соціальних гарантій за відсутності належних доказів існування самого юридичного факту.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Метою звернення до суду з вимогою про встановлення факту самостійно виховання та утримання дитини представник заявників зазначає можливість отримання ОСОБА_1 звільнення з військової служби, що є необхідним для захисту прав малолітніх дітей, натомість представником заявників не доведено що ОСОБА_2 , як матір дитини, не здатна вжити заходів для захисту прав дітей, в разі їх порушення, або не може виконувати свої батьківські обов`язки щодо них.

З цього приводу суд зазначає, що сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відтак, за вказаних вище обставин, без належного підтвердження заявлених вимог, заява про встановлення факту виховання та утримання дітей з батьком фактично пред`явлена в інтересах ОСОБА_1 з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення його з військової служби під час мобілізації, а також застосування ним способів захисту сімейних прав, в тому числі тих, які стосуються інтересів дітей, з метою не проходити військову службу.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного утримання і виховання ОСОБА_1 малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту самостійного утримання і виховання ОСОБА_1 малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 223, 247, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319 ЦПК України, ст. ст. 7, 15, 109, 112, 121, 141, 150, 152, 155, 157 СК України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересовані особи Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради, військова частина НОМЕР_1 , про розірвання шлюбу і встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16.09.2015 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 512.

У задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.