Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №336/1920/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1920/25

Провадження №: 2/336/1807/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 30 червня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого – судді Зарютіна П.В.,

при секретарі Гордейченко Р.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, за яким просить «розтлумачити зміст заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 28 лютого 2003 року Комишуваською селищною Радою народних депутатів Оріхівського району Запорізької області та зареєстрованого в реєстрі за № 97 наступним чином: вважати, що згідно зазначеного заповіту ОСОБА_3 заповідає земельну ділянку розміром 6,45 га розташовану на території Комишуваської селищної ради - ОСОБА_2 – в цілому».

Ухвалою суду від 3 березняя 2025 року вирішено:

«Відкрити провадження у справі за вищевказаною позовною заявою та призначити справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження».

Ухвалою суду від 11 червня 2025 року вирішено:

«Закрити підготовче провадження та призначити вищевказану справу до судового розгляду по суті»

У судове засідання сторони не явилися.

У порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Так, мати позивача – ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Факт її смерті підтверджений свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 24 вересня 2024 року, актовий запис № 246.

07 лютого 2025 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Дмитрієвої Н.П. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 28 лютого 2003 року оформила заповіт, який був посвідчений Комишуваською селищною Радою народних депутатів Оріхівського району Запорізької області, зареєстрований в реєстрі за № 97, в якому на випадок смерті зазначено таке заповідальне розпорядження: «Все моє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все по Закону я маю право заповідати Земельну ділянку в розмірі 6,45 га, розташовану на території Комишуваської селищної ради – ОСОБА_2 – в цілому».

Позивач вважає, що зазначений заповіт не відповідає волевиявленню матері, про яке вона неодноразово казала і йому, і його сестрі та сусідам за життя, щодо розподілу

між ним та відповідачкою спадкового майна, а саме - мати позивача повідомляла, що

заповітом вирішила тільки долю земельної ділянки площею 6,45 га, розташованої на

території Комишуваської селищної ради.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положеньст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

При цьому, ОСОБА_3 у спірному заповіті на випадок своєї смерті зазначила саме таке заповідальне розпорядження: «Все моє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все по Закону я маю право заповідати Земельну ділянку в розмірі 6,45 га, розташовану на території Комишуваської селищної ради – ОСОБА_2 – в цілому».

Тобто за змістом спірного заповіту ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 все моє майно, в т.ч. і земельну ділянку в розмірі 6,45 га, розташовану на території Комишуваської селищної ради.

Але, як наполягає позивач у позові, зазначений заповіт не відповідає волевиявленню матері, про яке вона неодноразово казала і йому, і його сестрі та сусідам за життя, щодо розподілу між ним та відповідачкою спадкового майна, а саме - мати позивача повідомляла, що заповітом вирішила тільки долю земельної ділянки площею 6,45 га, розташованої на території Комишуваської селищної ради.

Натомість, сторона позивача в судові засідання не являлася. Клопотань про витребування доказів не подавала. Викликані з боку позивача свідки до суду не явилися, в т.ч. за постановленими судовими рішеннями про їх привід.

Такими чином, доказів про інший зміст заповідального розпорядження стороною позивача судлу надано не було, отже у задоволенні позову слід відмовити через його недоведеність.

При цьому суд зауважує, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту.

Роз`яснити, що через неявку у судове засідання всіх учасників справи судове рішення підписано судом без його проголошення.

Роз`яснити, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, що зазначена у вступній частині судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частину другій статті 358 ЦПК України.

Суддя П.В. Зарютін