Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №332/3881/25 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/3881/25

Провадження №: 2-др/332/16/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( додаткове)

30 червня 2026 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Марченко Н.В.,

при секретарі судового засідання: Петракей Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2026 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором – відмовлено.

12.05.2026, через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення.

Заява обґрунтована тим, що в прохальній частині позовної заяви зазначено позовні вимоги за двома кредитними договорами та всі наявні додатки було надано до суду саме відносно двох кредитних договорів № 002/4309887-CK від 29.01.2018 року та № 6435171644 від 11.01.2021 року, проте судом ухвалено рішення лише відносно договору № 6435171644 від 11.01.2021 року.

Для вирішення даних позовних вимог судом було призначене судове засідання.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Представник позивача у заяві про ухвалення додаткового рішення просив розгляд справи проводити за його відсутності.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 220 ЦПК України, суд. що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

В судовому засіданні встановлено, що 29.01.2018 ОСОБА_1 підписав Заяву-договір про приєднання до Публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №№002/4309887-СК, за умовами якого просив відкрити поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, «Ощадний рахунок» у гривні на його ім`я та виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку «Велика п`ятірка», «Weekend Card», тип електронного платіжного засобу: Кредитка, Mastercard World, сума бажаного кредитного ліміту 1000,00 грн. Картку номер НОМЕР_1 отримав. Окрім того, даним договором визначено строк кредитування 12 місяців з автоматичною пролонгацією на 365 днів , мета отримання кредиту споживчі цілі, спосіб кредитування кредитна лінія, процентна ставка: пільгова 0,00001%, тип процентної ставки фіксована, реальна процентна ставка 39,6% річних.

15.05.2024 між АТ «Таскомбанк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф, відповідно до якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються в реєстрі прав вимог, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною цього договору. Фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором у клієнта прав вимоги та набуття фактором права вимоги на борг. Відступлення права вимоги і всіх інших прав відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру прав вимоги згідно Додатку №2, але не раніше здійснення оплати фактором. Підписаний сторонами та скріплений печатками Акт прийому-передачі Реєстру прав вимоги підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги боргу та є невід`ємною частиною цього договору. Фактор зобов`язаний в день укладення сторонами цього договору сплатити клієнту суму фінансування шляхом безготівкового перерахування коштів в сумі 6388554,98 грн.. Сторони домовилися, що сума боргу, яка відступається клієнтом 153316615,96 грн.

Тобто, сторони договору передбачили обов`язок фактора сплатити кошти на користь клієнта за відступлення клієнтом фактору прав вимоги за кредитними договорами.

Вказаний договір факторингу позивачем подано не у повному об`ємі, а лише його частину, зокрема: вступну частину, розділи 1 (визначення термінів), 2 (предмет договору), 3 (розрахунки), п.п. 4.1 4.5.5 розділу 4 (права та обов`язки сторін) та розділ 12 (місцезнаходження та реквізити сторін).

З цих підстав суд позбавлений можливості в повній мірі дослідити вказаний договір факторингу.

Відповідно до копії акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 7234, після чого, з урахуванням п. 2.1 договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Загальна сума заборгованості складає 153316615,96 грн..

Згідно копії платіжної інструкції №21312 від 15.05.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило АТ «Таскомбанк» 6388554,98 грн. за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024.

З копії витягу з реєстру прав вимог, що є Додатком №1 до Договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, вбачається, що АТ «Таскомбанк» відступив ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги до боржника ОСОБА_1 (порядковий номер 415) за кредитним договором №002/4309887-СК від 29.01.2018, загальний розмір заборгованості складає 9234,72 грн., з яких: 5730,13 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 3504,59 грн. – заборгованість по відсоткам.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №002/4309887-СК від 29.01.2018 станом на 30.06.2025 загальна сума заборгованості становить 9234,72 грн., з яких: 5730,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3504,59 грн. - заборгованість по відсотках.

Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано, клопотань про витребування доказів, які позивач самостійно не може отримати та надати суду, не подавалося позивачем.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У частині 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12). Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (справа №301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №2-879/11 (провадження №61-10005св21).

Позивачем, на підтвердження факту перерахування коштів первісному кредитору за договором факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024 надано копію платіжної інструкції №21312 від 15.05.2024 про перерахування фактором ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь клієнта АТ «Таскомбанк» коштів в сумі 6388554,98 грн.

Разом із тим, суд зазначає наступне.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 року зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18, від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Разом із тим, позивачем, на підтвердження заявлених ним позовних вимог, не надано суду належних та допустимих доказів того, що первісним кредитором АТ «Таскомбанк» було встановлено кредитний ліміт та його суму, а також того, що відповідач отримував кредитні кошти.

Тобто, первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт отримання відповідачкою кредитних коштів на підставі кредитного договору №002/4309887-СК від 29.01.2018 позивачем не надано, хоча позивач був зобов`язаний подати суду всі наявні в нього докази на підтвердження обставин.

Кредитор та позивач як особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Окрім того, додані до позовної заяви документи підтверджують лише умови надання коштів, але вони не є належними та допустимим доказами щодо виконання кредитором обов`язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок відповідача за вказаним договором.

Окрім того, позивачем не надано належного розрахунку заборгованості, оскільки наданий розрахунок заборгованості є документом, що виданий позивачем і не є тим розрахунком заборгованості, за яким можливо прослідувати порядок утворення заборгованості за кредитним договором в сукупності із випискою по кредитному договору.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі №336/4796/18 дійшов такого висновку, що «для стягнення боргу мало надавати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості».

Суд наголошує, що позивач як учасник судового процесу несе ризики, пов`язані з реалізацією або не реалізацією наданих йому процесуальних прав та обов`язків.

Позивач розпорядився наданими йому процесуальними правами на власний розсуд шляхом надання тих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, які він вважав за потрібне, в зв`язку з чим, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити за його недоведеністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувано обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким чином судовим розглядом встановлено, що позивачем не доведено суду, отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором №002/4309887-СК від 29.01.2018 та наявності у нього за вказаним кредитним договором заборгованості.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» щодо стягнення з ОСОБА_1 на його користь заборгованості за Кредитним договором №002/4309887-СК від 29.01.2018 в розмірі 9234,72 грн. задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовної вимоги, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 270 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Доповнити заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 29.04.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

У задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості за Кредитним договором №002/4309887-СК від 29.01.2018 в розмірі 9234,72 грн. – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст додаткового рішення складено 30.06.2026.

Суддя Н.В. Марченко