Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №486/705/25 — Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Справа № 486/705/25

Провадження № 2/486/318/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Волощук О.О.,

за участю секретаря судового засідання Гайдук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , який діє через свого представника – адвоката Петрину О.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Свою позицію представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з 19.09.2008 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . На день подання позову Южноукраїнським міським судом Миколаївської області розглядається справа №486/18/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, ними 02.02.2024 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобовою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №366, було придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість квартири на момент укладення договору становила 1348088 гривень. Право власності на вказану квартиру за спільним рішенням сторін оформлено на відповідачку. Враховуючи, що право власності на квартиру оформлено на ОСОБА_2 , вона маніпулює цим, зазначає, що квартира належить лише їй, а позивач має тільки право користування квартирою. Після придбання квартири, в ній було зроблено повністю ремонт та придбані меблі. Метеріальне забезпечення сім`ї здійснювалось позивачем.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру по 1/2 частці за кожним.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025 дану справу розподілено судді Савіну О.І.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального провадження.

09.05.2025 року ОСОБА_2 , яка діє через свого представника – адвоката Горбенко В.О., подала відзив на позовну заяву про поділ спільного майна, в якому зазначила, що позовні вимоги визнає частково.

Вказує, що в спірній квартирі зареєстровані та фактично проживають на сьогоднішній день троє осіб: сама відповідач ОСОБА_2 , неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Квартира має 3-и (три) окремі кімнати, неповнолітній син досить дорослий для того щоб мати окрему кімнату від матері. Фактично двоє синів проживають в одній кімнаті, витяги з реєстру територіальної громади приєднані до даного відзиву. Відповідач вважає, що вказані обставини, мають значення для справи та являються підставами для відступу від рівності часток при поділі майна подружжя. Вважає, що при фактичному поділі майна має бути враховано порядок користування таким майном. Як фактично сторони в майбутньому будуть користуватися таким майном. В даній ситуації є три особи чоловічої статі, одна особа жіночої статі, жінці потрібна окрема кімната від синів та колишнього чоловіка, синам, також, потрібна окрема кімната від батьків. Позивач являється військовослужбовцем, має стабільний високий дохід, відповідач отримує мінімальну заробітну плату, фактично має на утриманні неповнолітню дитину - сина, який проживає з нею. Всі витрати по утриманню спільного майна несе відповідач, витрати по утриманню сина несе відповідач. Вважає, що викладені обставни є підставами для всеж таки відступу від рівності часток при поділі зазначеного майна подружжя.

Тому просить суд частково задовольнити позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, а саме: визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 1/3 частину право власності, а за ОСОБА_2 2/3 частири право власності на вказану квартиру.

29.05.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона вказала, що відповіданчем до відзиву не надається жодних підтверджуючих документів щодо наявності вказаних обставин. Просить суд врахувати, що спірна квартира була придбана за кошти, які позивач заробив, перебуваючи на службі в Збройних Силах України. За його кошти був зроблений капітальний ремонт в квартирі, придбані меблі та побутова техніка. Банківська картка позивача в період перебування у шлюбі знаходилась у відповідачки і вона нею користувалась на власний розсуд. Всі витрати на утримання квартири також оплачувались за рахунок позивача ОСОБА_1 . Щодо врахування судом порядку користування квартирою. Зазначене питання повинно вирішуватись також в судовому порядку, тобто відповідач мав можливість подати зустрічну позовну заяву про становлення порядку користування квартирою або має право в подальшому звернутись до суду іх вказаною вимогою.

Отже, враховуючи, що спірне майно набуте сторонами за час шлюбу, то таке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу розподілено 25.02.2026 року та передано судді Волощук О.О.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року справу прийнято до провадження судді Волощук О.О. та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача надала суду письмову заяву про розгляд справи без їхньої участі, зазначила, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували з 19.09.2008 року у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20.03.2025 року розірвано /а.с.7, 25-27/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17.04.2025 року, трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобовою О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №366, дата державної реєстрації 02.02.2024 /а.с.10/.

Відповідно до Витягів з реєстру територіальної громади, за адресою спірної квартири: АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 /а.с.6, 39, 40, 41/.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Крім того, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності, подружжя (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19).

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст. 68 СК України, зазначається, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Приписами ч.ч. 2,3 ст.71 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2,3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Судом встановлено, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована на ОСОБА_2 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти.

При цьому, суд зауважує, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відступити від засад рівності часток у спільному сумісному майні подружжя, оскільки позивач являється військовослужбовцем, має стабільний високий дохід, відповідач отримує мінімальну заробітну плату, фактично має на утриманні неповнолітню дитину - сина, який проживає з нею. Всі витрати по утриманню спільного майна несе відповідач, витрати по утриманню сина несе відповідач.

В свою чергу позивач просить суд поділити спільне майно подружжя на рівні частки, у відповідності до загального правила, визначеного в ч. 1 ст. 70 СК України, та визнати за ними право власності на 1/2 частку об`єкта спільної сумісної власності.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності.

Згідно з ч.2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з ч.3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Аналізуючи наведені норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодних доказів того, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, пошкодив спільне майно відповідачем не подано.

Також, як встановлено судом за наданими доказами, позивач та відповідач зареєстровані спільно з неповнолітньою дитиною у спірній квартирі, а відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів, що позивач не сплачує аліментів або розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Сам факт проживання дитини з відповідачем, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, відповідачем не доведено.

За таких обставин, враховуючи, що спірне майно набуте сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, виходячи з принципу рівності часток подружжя у спільному майні, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частці за кожним.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 повністю.

Керуючись статтями 12-13, 133, 141, 258-259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. 136 СК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - задовольнити.

Визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру по 1/2 частці за кожним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 29.06.2026.

Суддя О.О. Волощук