Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №757/19276/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/19276/25-ц

пр. 2-3611/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судових засідань: Птащуку Є. В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального провадження цивільну справу № 757/19276/25-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України, у якому просить стягнути з державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 та була двічі притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП постановами посадових осіб зазначеного органу, які в подальшому були скасовані судом апеляційної інстанції.

Так, постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 833 від 30 серпня 2023 року позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн за неявку 30 червня 2023 року до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за викликом. Не погодившись із зазначеною постановою, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у справі № 759/19469/23 у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, постанову № 833 від 30 серпня 2023 року скасовано, а справу про адміністративне правопорушення направлено на новий розгляд до компетентного органу. У подальшому, як зазначає позивачка, провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито.

Крім того, постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 452 від 09 квітня 2024 року позивачку повторно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 5 100 грн. Підставою для винесення зазначеної постанови, за твердженням позивачки, стала її відмова 05 квітня 2024 року від отримання повістки про прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивачка зазначає, що на момент винесення постанови мала чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, надану наказом Міністерства економіки України № 8162 від 01 квітня 2024 року строком на шість місяців. Зазначену постанову вона також оскаржила до суду. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 листопада 2024 року у справі № 759/11691/24 у задоволенні позову було відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року рішення суду першої інстанції скасовано, постанову № 452 від 09 квітня 2024 року визнано протиправною та скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Позивачка також зазначає, що на підставі постанови № 833 від 30 серпня 2023 року 03 жовтня 2023 року державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві було відкрито виконавче провадження, а 15 грудня 2023 року винесено постанову про арешт коштів боржника, у зв`язку з чим було заблоковано її банківські рахунки. Аналогічно, на виконання постанови № 452 від 09 квітня 2024 року 31 травня 2024 року відкрито виконавче провадження, а 26 червня 2024 року накладено арешт на її грошові кошти. За твердженням позивачки, у зв`язку з арештом рахунків вона була позбавлена можливості користуватися власними коштами та була вимушена позичати кошти для забезпечення повсякденних потреб.

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачка зазначає, що внаслідок дворазового, незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності вона протягом майже двох років перебувала у стані постійного психологічного напруження, хвилювалася щодо можливості незаконної мобілізації, зазнала душевних страждань, приниження честі та гідності, погіршення психоемоційного стану, порушення сну, погіршення взаємовідносин із колегами та близькими, а також була змушена звертатися за психологічною підтримкою до рідних і знайомих. На підтвердження зазначених обставин посилається на письмові пояснення близьких осіб.

Посилаючись на статтю 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, позивачка вважає, що моральна шкода, завдана незаконними рішеннями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає відшкодуванню за рахунок держави, у зв`язку з чим просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на її користь 1 000 000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.05.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.03.2026 року закрите підготовче провадження у цивільній справі № 757/19276/25-ц справу призначено до судового розгляду по суті.

12.06.2025 до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог, представник Державної казначейської служби України зазначив, що Казначейство є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки відповідно до статей 170 ЦК України, 25 Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, належним відповідачем є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діями якого, на думку позивача, завдано шкоду. При цьому Казначейство виконує лише функції щодо безспірного списання коштів на виконання судових рішень і не є суб`єктом спірних матеріальних правовідносин, не порушувало прав позивачки та не може нести відповідальність за дії інших органів державної влади. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що визначений позивачкою спосіб захисту шляхом стягнення коштів «з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку» не відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки порядок виконання судового рішення не повинен визначатися у резолютивній частині рішення суду. Також зазначено, що позивачкою не доведено наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, необхідних для покладення на державу обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Представник Казначейства вказав, що скасування постанов начальників ІНФОРМАЦІЯ_2 № 833 від 30.08.2023 та № 452 від 09.04.2024 саме по собі не свідчить про встановлення судом незаконності дій посадових осіб цього органу, оскільки постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі № 759/19469/23 та від 05.03.2025 у справі № 759/11691/24 протиправність дій посадових осіб ТЦК та СП окремо не встановлювалася. Окрім цього, відповідач вказав на відсутність належних і допустимих доказів заподіяння позивачці моральної шкоди. На думку Казначейства, подані медичні документи лише підтверджують проходження окремих медичних обстежень у липні-серпні 2023 року та липні-серпні 2024 року, однак не свідчать про погіршення стану здоров`я саме внаслідок оскаржуваних дій чи про проходження лікування на час звернення до суду. Також відповідач зазначив, що письмові пояснення близьких осіб позивачки не можуть вважатися об`єктивними доказами моральних страждань через їх заінтересованість у результаті розгляду справи. Крім того, представник Казначейства вважав заявлений до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн необґрунтованим, таким, що не підтверджений належними доказами та не відповідає принципам розумності і справедливості. З урахуванням наведеного Державна казначейська служба України просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

12.06.2025 року до суду надійшла відповідь позивачки на відзив Державної казначейської служби України, у якій остання заперечила доводи відзиву та просила врахувати її пояснення при вирішенні спору. У відповіді на відзив позивачка зазначила, що не погоджується з доводами Державної казначейської служби України щодо її неналежності як відповідача у справі. На її думку, саме Казначейство є належним відповідачем, оскільки здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету України на підставі судових рішень про відшкодування шкоди, завданої державою. На підтвердження цієї позиції позивачка послалася на положення Положення про Державну казначейську службу України, а також на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 18.02.2021 у справі № 758/8728/16-ц, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц та від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц. Крім того, позивачка зазначила, що посилання Державної казначейської служби України на постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 757/6203/21-ц та від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц є безпідставними, оскільки у зазначених справах предметом касаційного перегляду було визначення розміру моральної шкоди, а не питання належності відповідача. Також позивачка не погодилася із твердженнями відповідача про недоведеність моральної шкоди. Вона зазначила, що право на її відшкодування гарантується статтями 3, 56 Конституції України, статтями 16, 23, 1167, 1173 ЦК України, а також практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. На підтвердження своїх доводів позивачка послалася, зокрема, на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, постанову Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 757/53996/17, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та «Антоненков та інші проти України» (заява № 14183/02). Позивачка наголосила, що незаконне притягнення її до адміністративної відповідальності спричинило моральні страждання, а сама лише констатація порушення її прав не є достатнім способом ефективного захисту. На її думку, належним способом поновлення порушених прав є відшкодування моральної шкоди за рахунок держави. З урахуванням наведеного позивачка просила суд відхилити доводи Державної казначейської служби України, позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів через Державну казначейську службу України моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

10.03.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення третьої особи - Міністерства оборони України. У поданих поясненнях Міністерство оборони України зазначило, що не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. На думку третьої особи, підставою позову позивачка визначає незаконність дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо притягнення її до адміністративної відповідальності, у зв`язку з чим просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів Державною казначейською службою України моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн. Посилаючись на положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175, частини четвертої статті 12 та частини першої статті 15 ЦПК України, Міністерство оборони України зазначило, що позивачка самостійно визначила предмет, підстави позову та коло відповідачів, однак обраний нею спосіб захисту є безпідставним. Також третя особа послалася на положення статей 1167 та 1173 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, відшкодовується державою лише за наявності визначених законом підстав. При цьому Міністерство оборони України зазначило, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а відтак, на думку третьої особи, відсутні правові підстави для покладення на державу обов`язку з відшкодування моральної шкоди за правилами статті 1173 ЦК України. З огляду на наведене Міністерство оборони України просило суд врахувати подані пояснення при розгляді справи, у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та здійснити розгляд справи за відсутності його представника.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

У судове засідання представники відповідачів та третьої особи не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши докази наявні у матеріалах справи, позицію сторін та надані пояснення, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 833 позивачку ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу. У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 759/19469/23 зазначену постанову було скасовано.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 452 позивачку повторно притягнуто до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 759/11691/24 зазначену постанову визнано протиправною та скасовано.

Посилаючись на наведені обставини, позивачка зазначає, що незаконне притягнення її до адміністративної відповідальності спричинило їй моральні страждання, які полягали у переживаннях, нервовому напруженні, приниженні честі та гідності, погіршенні психоемоційного стану та необхідності звернення за медичною допомогою. На підтвердження цих обставин до позовної заяви додано копії судових рішень адміністративних судів, медичну документацію, результати обстежень, направлення на консультації лікарів, а також письмові пояснення близьких осіб.

Вважаючи, що моральна шкода була завдана незаконними діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка, посилаючись на положення статей 3, 56 Конституції України, статей 16, 23, 1167, 1173 ЦК України, а також практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на її користь 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі статтями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадової чи службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Суд бере до уваги доводи позивачки про те, що скасування постанов про притягнення її до адміністративної відповідальності могло викликати негативні переживання, пов`язані з необхідністю захисту своїх прав у судовому порядку, зверненням до державних органів та оскарженням прийнятих щодо неї рішень.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд виходить із того, що у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб, належним відповідачем є держава Україна.

Так, у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідний орган державної влади, зазвичай той, діями якого завдано шкоду. При цьому залучення чи незалучення Державної казначейської служби України або її територіального органу до участі у справі не впливає на правильність визначення належного відповідача, оскільки відповідачем є саме держава, а не Казначейство.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17, а також у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19.

Як встановлено судом, позивачка звернулася з позовом до Державної казначейської служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявивши вимогу про стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку. Разом із тим, держава Україна як належний відповідач до участі у справі не залучена.

Клопотання про заміну неналежного відповідача належним відповідачем або про залучення держави Україна як відповідача позивачкою не заявлялося.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 23, 1173, 1174 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження : на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 20.05.2026.

Суддя О. М. Соколов