Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №570/1674/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1674/25

Номер провадження 2/570/135/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань Захарук Г.Л.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Хвеся В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним, визнання припиненим договору про спільну діяльність, визначення заборгованості за договором про спільну діяльність у розмірі 2150 євро, -

в с т а н о в и в :

Покликаючись на те, що розписка про отримання коштів від 13.05.2021 є удаваним правочином, була укладена для приховування договору про спільну діяльність, яка включала в себе придбання за кордоном автомобілів, їх ремонту та продажу, позивач просить суд ухвалити рішення, яким визнати удаваним договір позики від 13.05.2021 – договором про спільну діяльність; визнати припиненим договір про спільну діяльність від 13.05.2021; визначити заборгованість за договором про спільну діяльність у розмірі 2150 євро; стягнути понесені судові витрати.

Судові засідання призначалися (з урахуванням підготовчих судових засідань): 16.05.2025, 17.06.2025, 02.09.2025, 28.10.2025, 28.11.2025, 13.01.2026, 10.03.2026, 05.05.2026, 08.06.2026, 25.06.2026.

Надходили клопотання про відкладення справи, про долучення письмових доказів.

В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив суду про обставини, що описані вище. Додав, що не вважає договір від 13.05.2021 договором позики. Щодо розписки від 13 травня 2021 року, то за нею відповідач не одержував жодних грошових коштів від ОСОБА_2 , від їх повернення не ухилявся, повертав їх по мірі надходження від продажу автомобілів. Натомість її було укладено з метою фіксування вкладених позивачем грошових коштів у спільну діяльність, тобто була підписана з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили насправді, - договору про спільну діяльність. Таким чином вказана у розписці сума 22 750 євро є сумою вкладених позивачем коштів у спільно придбані автомобілі. На підтвердження того, що між сторонами був укладений договір про спільну діяльність, долучає фотокопії рукописних записів. Також долучив інвойс від 30 березня 2021 року, за якими ОСОБА_4 придбав автомобіль марки Toyota моделі Prius для ведення спільної діяльності на суму 2119, 50 євро з додаванням відсотків, який було сплачено, на загальну суму 2 150 євро.Зважаючи на наведене просить задоволити заявлений ним позов з підстав, що викладені в позовній заяві.

Представник позивача на розгляд справи вчергове не з`явився. Позивач не заперечує щодо розгляду справи без участі його представника.

В судовому засіданні відповідач позов не визнав. Пояснив суду, що між сторонами був укладений договір позики, який не виконувався позивачем. Через це відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, і судом було ухвалене рішення про задоволення позову. Вважає цей позов безпідставним. Просить відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача позов не визнав. Зазначає, що позивач намагається відтермінувати виконання рішення суду про стягнення з нього боргу, тому й звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з даним позовом. На даний час постановою Рівненського апеляційного суду від 19.08.2025 залишено в силі рішення Рівненського міського суду від 28.02.2025 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за договором позики від 13.05.2021. Тому у задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Обставини, встановлені при розгляді справи, позиція сторін.

13 травня 2021 року ОСОБА_3 склав письмову розписку у тому, що ним отримано від ОСОБА_2 гроші в сумі 22 750 євро. Зобов`язався повернути отриману суму коштів до 13 травня 2022 року. В нижній частині тексту розписки, після вказівки про дату, підпис, прізвище та ініціали позичальника, містяться рукописні записи «18.09.2021 року віддав 4500 євро» і «18.09.2021 р. віддав 4000 євро».

У грудні 2023 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з нього заборгованість за договором позики від 13 травня 2021 року у сумі 14 250 євро та трьох процентів річних від простроченої заборгованості за 1 рік 8 місяців у сумі 715 євро, а всього 14 965 євро.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 14 250 євро заборгованості за договором позики, 715 євро - три проценти річних і 6 230 гривень судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19.08.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката Крутня Івана Володимировича залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2025 року – без змін.

Тобто залишено в силі рішення Рівненського міського суду від 28.02.2025 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за договором позики від 13.05.2021, три проценти річних і 6 230 гривень судового збору.

Позивач зазначає, що доводи відповідача є безпідставними, йому заборгували грошові кошти за договором позики, тому просить задоволити позов.

Відповідач зазначає, що договір позики не був укладений, а був укладений договір про спільну діяльність, і за договором про спільну діяльність існує заборгованість перед позивачем у розмірі 2150 євро.

Як встановлено постановою Рівненського апеляційного суду від 19.08.2025 у справі 569/25366/23:

«13 травня 2021 року ОСОБА_3 склав письмову розписку у тому, що ним отримано від ОСОБА_2 гроші в сумі 22 750 євро. Зобов`язався повернути отриману суму коштів до 13 травня 2022 року. В нижній частині тексту розписки, після вказівки про дату, підпис, прізвище та ініціали позичальника, містяться рукописні записи «18.09.2021 року віддав 4500 євро» і «18.09.2021 р. віддав 4000 євро».

В подальшому, 17 жовтня 2022 року, ОСОБА_4 звернувся до Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області із заявою про те, що у липні 2020 року ОСОБА_3 під приводом пригону автомобіля із-за кордону, шляхом обману заволодів грошовими коштами в сумі 22 750 євро, які належать потерпілому, чим завдав майнової шкоди. Того ж дня до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та відкрито кримінальне провадження №12022181010001974 за ч. 4 ст. 190 КК України.

22 грудня 2023 року позивач надіслав ОСОБА_3 письмову пропозицію про врегулювання досудового спору, у якій просив в термін до 27 грудня 2023 року провести з ним розрахунок з повернення в добровільному порядку боргу в сумі 14 250 євро.

Вважаючи, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором йому не було повернуто усієї суми позики в обумовлений сторонами термін, у грудні 2023 року в суд звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості і суми трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, а разом 14 965 євро.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності і обґрунтованості вимог позивача, оскільки сукупністю представлених доказів підтверджується факт укладення 13 травня 2021 року між сторонами договору позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_5 22 750 євро із зобов`язанням їх повернути до 13 травня 2022 року.

Оскільки частину позики – 8 500 євро позичальником було повернуто на користь позикодавця, тому решта грошових коштів – 14 250 євро, яка не була повернута, підлягала стягненню із відповідача ОСОБА_4 з метою захисту його порушених суб`єктивних цивільних прав у судовому порядку. При цьому стягнуто також і суму трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання, що склало 715 євро.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов повністю.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду, адже між сторонами виникли та існують правовідносини з приводу спільної діяльності, що регулюються нормами ст.ст. 1130, 1131, 1134 ЦК України, то з ними не можна погодитися.

В оскаржуваному рішенні містяться висновки на спростування зазначених тверджень, які заявлялися і в засіданні суду попередньої інстанції. Так, на підтвердження своїх заперечень проти позову ОСОБА_3 подано копію записів, де стверджує про спільну діяльність сторін. Разом з тим ці записи не підтверджують факту укладення договору про спільну діяльність, оскільки не містять відомостей, що дозволяють зробити висновок, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 домовились про це для досягнення певної мети з їх обопільною участю у тій чи іншій формі, їх права та обов`язки, розмір вкладу кожного з них та порядок розподілу прибутків та збитків від такої діяльності.

Також не заслуговують на увагу і показання відповідача, які дані ним у судовому засіданні як свідка. При цьому враховується, що, сплативши 8 500 євро у рахунок повернення частини позики, ОСОБА_3 визнав наявність боргу і своїх зобов`язань за договором позики, які ним виконано у повному обсязі не було.

Отже, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, а судове рішення не може ґрунтуватися на показаннях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Цим обставинам суд уже дав детальну і вичерпну оцінку».

Тобто доводи відповідача у цій справі були аналогічними його позиції в іншій справі - №569/25366/23.

Положення законодавства, висновки суду.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Наведені приписи дають підстави стверджувати, що суд не може виходити за межі вимог, викладених у позові, оскільки це порушує принципи диспозитивності судового процесу. Тобто, суд обмежений предметом та підставами пред`явленого позову та може вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких сторони звернулися до суду.

У ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані докази оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи законні інтереси.

При розгляді справи встановлено, що між сторонами був укладений договір позики, який не був виконаний боржником у повному обсязі.

Договір від 13.05.2021 не є удаваним правочином, який був укладений для приховування договору про спільну діяльність.

При розгляді справи не було встановлено, що права позивача були порушені, тому позов не підлягає до задоволення.

Судові витрати

За змістом ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За положеннями ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позову, то судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики удаваним, визнання припиненим договору про спільну діяльність, визначення заборгованості за договором про спільну діяльність у розмірі 2150 євро - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_2 ).

Суддя Красовський О.О.