Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №357/15666/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/15666/25

Провадження № 2/357/2216/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.,

позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голова правління громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» Чернишова Валентина Володимирівна про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Голова правління громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» Чернишова Валентина Володимирівна про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, обґрунтовуючи тим, що вона є членом громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» ( вул. Садова, 194 ). ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_3 також являються членами громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» та є сусідами з АДРЕСА_1 , посадили дерева на межі, не дотримуючись відстані. В районі роз`єднувача подачі напруги на трансформатор ОСОБА_3 посадив на межі горіх, гілками якого було раніше зруйновано частину даху її господарської споруди, зараз знову під загрозою дах та роз`єднувач подачі напруги на трансформатор. Раніше правління неодноразово зверталося до ОСОБА_3 щоб останній зрізав дерево горіх, але безрезультатно. Так, в другому місті ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посадив на межі дерева укупі ( два горіха і ще високе дерево). Раніше, при зверненні до ОСОБА_2 , щоб зрізав дерева, він сказав, що деревами завідує його батько. При зверненні до ОСОБА_3 , останній не відреагував, а навпаки, цинічно, висловлювався в її адресу стосовно загибелі її доньки. Раніше межі між ОСОБА_3 та нею були порівну поділені. Вона неодноразово робила зауваження ОСОБА_3 щодо розміщення туалету недалеко від межі, ближче чим дозволено, стосовно розміщення контейнерів з різним непотребом на межі, висадки кущів та дерев, в тому числі, дерева на межі, одно з яких наклонилося і гілками вирвало витяжку з льоху ( була прикручена проволокою ) щоб він їх поперебирав. Від стресу, що ОСОБА_3 радіє чужому горі і це під час війни, незаконних вимог, вона переймалася від несправедливості, дуже переживала і отримала інсульт, що підтверджується випискою з медичної картки хворого. Пізніше, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 щоб зрізав дерева, пропонувала їх пересадити, але безрезультатно. ОСОБА_2 теж нецензурними словами висловлювався в її адрес. Окрім зазначеного, ще більше 8 дерев були посаджені на межі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які необхідно видалити. ОСОБА_3 установив паркан, продовживши межу більше чим на 30 сантиметрів, тобто, самовільно захопив землю, яка належить їй. У зв`язку з крадіжкою, яка була раніше, у неї зникли документи на будинок у зв`язку з чим, їй прийшлося робити технічний паспорт на садовий будинок ( дублікат ) № НОМЕР_1 , за що нею понесені матеріальна витрати. Крім того, у зв`язку з протиправною поведінкою до неї з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посадили в недозволеному місті дерева, захватили чужу територію, висловлюють відносне неї образливі висловлювання, цим їй завдано моральної шкоди. Просила суд попередити ОСОБА_2 стосовно не усунення загрози життю, здоров`я майну та про наслідки, зобов`язати зрізати дерева, як того вимагають норми, стягнути матеріальну шкоду по відновленню до витяжки 300 грн і упущеної вигоди за 3 роки, витрати щодо виготовлення технічного паспорту у сумі 2 235 грн, юридичні послуги в сумі 3000 грн, реальні збитки та моральну шкоду в сумі 10 000 грн ( а. с. 1-14 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 ( а. с. 67 ), головуючим суддею визначено Рижко Г.О. та матеріали передані для розгляду.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України ( а. с. 72), суддею Рижко Г.О. здійснено запит стосовно зареєстрованого місця проживання відповідача.

10.11.2025 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ( а. с. 73 ), зареєстровано за вх. № 65442.

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29.05.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до розпорядженням № 293 від 24.11.2025 здійснено повторний автоматизованій розподіл справи на підставі наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.11.2025 № 115/в/г, яким судді Рижко Г.О. надана відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною ( а. с. 75 ).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2025 головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 76-77 ) та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 28 листопада 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до свого провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі на 15.01.2026 ( а. с. 81-82 ).

Протокольною ухвалою від 20.03.2026 суд закрив підготовче засідання та призначено справу до розгляду на 14.05.2026 ( а. с. 102-103 ).

14.05.2026 розгляд справи було відкладено на 18.06.2026 для повторного належного сповіщення та виклику відповідача в судове засідання ( а. с. 112-113 ), оскільки на час розгляду справи, відомості про належне сповіщення відповідача були відсутні ( а. с. 108, 110).

14.05.2026 судом отримано від позивача лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 11.10.2004 № 6978 «Про організаційно-правову форму садового товариства» ( а. с. 117, 118-119 ) та 18.05.2026 отримано в якості доказу Акт обміру земельних ділянок та встановлення межевих знаків від 20 травня, Витяг з рішення за листопад 1995 року «Про приватизацію земельних ділянок на території сільської ради», Виписку з рішення Сухоліської сільської ради від 13 листопада 2007 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» та довідку з управління земельних ресурсів у Білоцерківському районі від 10.12.2008 ( а. с. 123, 124, 125, 126 ).

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

В свою чергу, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано вищевказані докази разом з позовною заявою, не повідомляла позивач і письмово про докази, які не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин.

Крім того, не зверталася позивач до суду і з клопотанням про поважність причин неподання доказів у встановлений законом строк, не було встановлено судом додатковий строк для подання вказаних доказів, як і з боку позивача не було обґрунтовано неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Тому, вищевказані докази, які не були подані позивачем у встановлений законом строк, до розгляду судом не приймаються.

В судовому засідання 18.06.2026 позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просила вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове 18.06.2026 засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній ( а. с. 128 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.

В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України та враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17,приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання 18.06.2026 не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення, з якого вбачається, що ОСОБА_4 05.06.2026 особисто отримала повістку ( а. с. 127 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Тому, третя особа ОСОБА_4 своєчасно та завчасно була обізнана про, дату, час та місце слухання справи.

Тому, судом вирішено про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи ( відповідача та третьої особи ), оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Протокольною ухвалою від 18.06.2026 суд вирішив про розгляд справи в заочному порядку.

Після виступу в дебатах ( позивачем ), суд керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК Україниоголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 29 червня 2026 року о 17 годині 00 хвилин ).

Так, з урахуванням наданих поясненьз боку сторони позивача, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.01.1979 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить Витяг з Реєстру територіальної громади від 15.05.2025 ( а. с. 15 ).

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є членом садівничого товариства, про що свідчить членська книжка, видана 18.06.1990 ( а. с. 57-58 ).

Стороною позивача додано Технічний паспорт на садовий ( дачний ) будинок АДРЕСА_4 , виготовлено 10.01.2005, дублікат виготовлено станом на 06.08.2025, замовник ОСОБА_1 ( а. с. 59-60 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в ньому вказувала про те, що ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_3 , які є членами громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» та сусідами з вул. Садової, 193, посадили дерева на межі, не дотримуючись відстані, внедозволеному місті, захопили чужу територію, висловлюють відносне неї образливі висловлювання, чим завдалиїй шкоду.

Додано стороною позивача до позовної заяви фотографії ( а. с. 31-39, 41, 43-47 ).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. е ч. 1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Зміст поняття добросусідства розкриває ст. 103 ЗК України, згідно з вимогами якої власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Стаття 104 ЗК України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Відповідно до ст. 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Так, позивач посилалася у позові, що дерева, які посаджені на межі, посаджені відповідачем ОСОБА_2 та його батьком ОСОБА_3 , вказані особи ображали її нецензурною лайкою, від стресу, що ОСОБА_3 радіє чужому горю та незаконних його дій, вона отримала інсульт та відповідно їй ОСОБА_3 разом із відповідачем завдано моральної шкоди, водночас, позивач звертаючись до суду з даним позовом не зазначала в якості відповідача ( співвідповідача ) ОСОБА_3 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач ( ч. 1 ст. 48 ЦПК України ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Як при зверненні до суду з даним позовом так і до закінчення підготовчого провадження ( дана справа розглядається в загальному позовному провадженні ), позивач ОСОБА_1 не зверталась до суду з клопотанням про залучення до участі у цій справі співвідповідача ОСОБА_3 .

Так, звертаючись до суду з даним позовом стороною позивача не було доведено належними та допустимими доказами, що відповідач по справі ОСОБА_2 , про що зазначено у позовній заяві, теж є членом громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» та є сусідом позивача з АДРЕСА_1 .

З доданих до позову фотографій, на яких містяться зображення кущів, дерев, забору,високовольтногостовпа, будинку, встановити коли вони були зроблені та за якою адресою, не можливо.

Доданому Акту, в якому заначено пошкодження витяжки ( від погреба ) господарської будівлі, яка пошкоджена деревом, посадженим на межі, суд надає критичної оцінки, оскільки він складений та підписаний позивачем та двома особами: ОСОБА_5 ( діл. № 202 ) та ОСОБА_6 ( діл. АДРЕСА_5 ), але він не завірений Головою правління садового товариства «Білоцерківшина» ( а. с. 40 ).

До того ж, в цьому Акті не встановлено, ким саме була пошкоджена витяжка деревами, посадженими на межі, вказано сусідами ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 , сусіди ділянки № НОМЕР_2 .

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було доведено обставин, викладених у позові, що саме відповідач є сусідом позивача, саме останній посадив дерева на межі, чим завдано шкоди позивачу.

Навпаки, з тексту позовної заяви, позивачем йдеться посилання на вищевказані дії, які здійснювалися з боку ОСОБА_3 , але вказану особу з боку позивача не було залучено в якості співвідповідача.

Отже, особи, які проживають на сусідніх земельних ділянках, а тому повинні дотримуватися правил добросусідства, що передбачені ст. 103 ЗК України.

Враховуючи вказану норму земельного законодавства ( ст. 105 ЗК України ), позивач має право самостійно відрізати корені та гілки дерев, які проникли на її територію із сусідньої земельної ділянки,якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

В силу ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак суд, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позивачем не надано доказів того, що саме відповідач ОСОБА_2 є сусідом позивача, саме останній здійснив висадку дерев на межі з позивачем, як доказів тому, які саме дерева та в якій кількості перебувають на межі, які позивач вимагає відповідача зрізати, оскільки під час розгляду справи позивач вказувала на те, що три дерева вже зрізані.

Недоведеність наявності порушених прав є підставою для відмови у задоволенні позову в частині попередження відповідача та зобов`язання зрізати дерева.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 300 грн по відновленню витяжки, упущеної вигоди, витрати щодо виготовлення технічного паспорту в розмірі 2 235 грн, то вказані вимоги в цій частині є такими, що також не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Реальні збитки: витрати, які позивач зробив або змушений буде зробити для відновлення порушеного права (ремонт пошкодженого майна, купівля знищених речей, лікування). Упущена вигода: доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Так, стосовно стягнення з відповідача 300 грн по відновленню до витяжки, стороною позивача не було доведено, що саме з боку дій відповідача було пошкоджено витяжку, як і доказів тому, що по відновленню такої витяжки стороною позивача було понесено матеріальні збитки на зазначену суму.

Не було доведено та обґрунтовано з боку позивача стосовно упущеної вигоди, у зв`язку з чим, та її розміру.

Не обґрунтовано вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача 2 235 гривень, які були понесені останньої для виготовлення дублікату технічного паспорту на свій садовий ( дачний ) будинок.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, суд приходить до наступних висновків.

Цивільним кодексом України у п. 9 ч. 2 ст. 16 передбачено, що одним із судових способів захисту особистого немайнового або майнового права та інтересу особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Поняття «моральна шкода» у національному законодавстві чітко не визначено, однак у судовій практиці сформувались такі тлумачення:втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 № 752/17832/14-ц).

Варто відмітити, що компенсуватися моральна шкода має в будь-якому випадку її спричинення, оскільки право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства. Аналогічна позиція прослідковується й у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні від 22.02.2005 у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).

Немайновий характер: на відміну від майнової шкоди, яка полягає у втраті чи пошкодженні майна, моральна шкода має немайновий характер. Її не можна оцінити у грошовому еквіваленті з точністю.

Визначається розмір моральної шкоди судом з урахуванням таких факторів:

- характеру та інтенсивності пережитих страждань: суд враховує глибину та тривалість душевних переживань, фізичного болю, приниження честі та гідності, а також інші негативні наслідки, яких зазнала особа;

- вини особи, яка завдала шкоди: розмір шкоди може бути збільшений у разі умисного заподіяння шкоди або наявності грубої недбалості;

- матеріального та соціального становища потерпілого: суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення;

- інших обставин справи: суд може враховувати й інші обставини, які мають значення для справедливого вирішення справи.

Спосіб відшкодування - грошова форма, розмір якої визначається судом.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якої розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Так, обґрунтовуючи вимоги в частині завдання моральної шкоди, позивач посилалася у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала і зазнає у зв`язку з захворюванням – інсультом, душевних страждань, яких вона зазнала і зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім`ї з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які посадили в недозволеному місті дерева, та кущі, не зважали пошкоджену витяжку, захватили чужу територію, образливими словами в її адрес.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, позивач вказувала на те, що інсульт вона отримала у зв`язку від незаконних дій з боку ОСОБА_3 , водночас, як зазначено судом вище, позивач не залучала вказану особу, в якості співвідповідача.

Крім того як зазначено судом вище, стороною позивача не доведено, що саме з боку неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 , останній посадив дерева в недозволеному місці, позивачу завдано душевних страждань, тобто, не було під час розгляду справи доведена вина саме відповідача.

Тому, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та необґрунтованими.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволеннюу повному обсязі з урахуванням вищенаведеного.

Крім того, в прохальній частині позивач просила стягнути з відповідача юридичні послуги в розмірі 3000 гривень.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, доказів понесення витрат стороною позивача на юридичні послугу в сумі 3000 грн, позивачем не надано та відповідно не доведено, а також, оскільки вимоги позивача не підлягають задоволенню, тому не підлягають стягненню з відповідача юридичні послуги в сумі 3000 гривень.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При звернені до суду з вищевказаним позовом, позивачем сплачено судовий збір ( а. с. 64 ), але, оскільки позовні вимоги позивача не підлягаютьзадоволенню,враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати позивача при зверненні до суду, не підлягають відшкодуванню з відповідача та покладаються на позивача.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 78, 91, 103, 104, 105 ЗК України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 317, 319, 391, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 48, 51, 76-81, 89, 128, 131, 133, 141, 187,244, 263-265, 273, 280-289 ЦПК України,пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Голова правління громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» Чернишова Валентина Володимирівна про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_7 );

Третя особа: Голова правління громадської організації садівничого товариства «Білоцерківшина» Чернишова Валентина Володимирівна ( адреса: 09173, Київська область, Білоцерківський район, с. Сухоліси, вул. Гагаріна, 2 ).

Повний текст заочного судового рішення складено 29 червня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов