Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №285/5300/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/5300/25

провадження у справі №2/0285/492/26

22 червня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.В.,

представника позивача Мельничук Н.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Стриївської сільської ради Звягельського району Житомирської області в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

УСТАНОВИВ:

Орган опіки та піклування звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з них аліменти на користь дітей.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що сім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебуває на обліку, як така, що опинилась у складних життєвих обставинах, з лютого 2023 року у Стриївській сільській раді. Діти відповідачів перебувають на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах служби у справах дітей Стриївської сільської ради згідно наказу ССД від 26 травня 2021 року №5.

Згідно з характеристики Стриївської сільської ради від 05.09.2025 року №3- 95 ОСОБА_3 проживає без реєстрації у АДРЕСА_1 , разом зі співмешканцем ОСОБА_4 (батьком дітей).

Батьки ніде не працювали, займались тимчасовими заробіткамии. ОСОБА_5 з липня 2025 року проходить службу в ЗСУ. Батьки зловживають спиртними напоями. Вихованням дітей не займаються, діти знаходяться без нагляду дорослих.

Згідно з актів обстеження від 14.01.2025, 01.04.2025, 28.07.2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у АДРЕСА_1 , під час візиту комісії санітарний стан жилого приміщення був незадовільний. У будинку немає світла. Продукти харчування в обмеженій кількості. Місце для сну та вільного дозвілля дітей відсутнє. Чистої постільної білизни за останній час в наявності не було.

Батьки останнім часом почали систематично вживати алкогольні напої, ніде офіційно не працювали, постійного та стабільного доходу не мають. Діти навчаються у КНЗ «Довбиська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» на цілобовому утриманні. У вихідні дні діти проживають у рідної тітки (по матері) у селі Рудня.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила задовольнити. Посилалась на те, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків. Заходи впливу з боку органу опіки та піклування не дали результатів.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась повторно. Причини неявки суду не повідомила. Будь-яких заяв не подала.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні 09.04.2026 проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 з липня 2025 року. Намагається створити належні умови для проживання сім`ї. З дітьми спілкується та не ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Відповідач ОСОБА_3 втратила зір, тому не здатна доглядати дітей та не може з`явитись у судове засідання.

У судові засідання 14.05.2026 та 22.06.2026 відповідач ОСОБА_4 не з`явився. Причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні 09.04.2026 судом з`ясовано думку дітей щодо предмета спору.

Кот ОСОБА_6 повідомила своє негативне ставлення до батьків, яке пояснила тим, що вони вживають алкогольні напої. З пояснень дитини вбачається, що вона неповністю усвідомлює значення рішення суду в даній справі.

ОСОБА_7 повідомив своє бажання проживати з батьками та заперечував проти позбавлення їх батьківських прав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших.

Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 єбатьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 10, 11).

Згідно Наказу Служби у справах дітей Стриївської сільської ради від 26.05.2021 №5 діти відповідачів взяті на облік дітей, які опинились у складних життєвих обставинах (а.с. 3).

З 01.09.2025 ОСОБА_8 та Тетяна навчаються у КНЗ «Довбиська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат» Житомирської обласної ради (а.с. 4).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що є сестрою відповідача ОСОБА_3 . Стосунки між ними свідок охарактеризувала як неприязні. Підтвердила факт регулярного проживання у її будинку племінників та відсутність належної матеріальної допомоги з боку їх батьків (відповідачів).

Рішенням Виконавчого комітету Стриївської сільської ради від 27.08.2025 №198 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8, 9)

Суд визнає такий висновок органу опіки та піклування помилковим та передчасним, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи, дослідженим доказам, не забезпечує захист прав та інтересів дітей.

Судом установлено, що відповідач ОСОБА_4 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 . Дана обставина істотно обмежує можливості відповідача у спілкуванні з дітьми.

У судовому засіданні ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог. Посилався на своє бажання зберегти зв`язок з дітьми.

За наявності об`єктивних перешкод участі батька у вихованні дітей, відсутні підстави для висновку про його ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Вирішуючи спір у частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 , Суд позбавлений можливості врахувати стан її здоров`я та оцінити вплив наявного захворювання на її можливість виконувати батьківські обов`язки.

Згідно пояснень представника Позивача, Відповідача ОСОБА_4 та з показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що на теперішній час відповідач ОСОБА_3 втратила зір та обмежена у можливості до пересування та самообслуговування. Будь-які медичні висновки з цього питання Суду не надано.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що існують об`єктивні перешкоди для виконання відповідачами батьківських обов`язків. Підстави для позбавлення відповідачів батьківських прав відсутні.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

На підставі вищевикладеного, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Попередити ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційна скарга не була подана. У випадку оскарження - рішення набирає законної сили за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.06.2026.

Суддя А.В. Помогаєв