Постанова від 04 грудня 2025 р. у справі №939/1744/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження 33/824/4051/2025 Категорія: ч. 4 ст. 172-11 КУпАП

ЄУН: 939/1744/25 Суддя у І інстанції: Герасименко М.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 грудня 2025 року м. Київ

Суддя Київського апеляційного суду Васильєва М.А.

за участю:

особи, яка складала протокол про

адміністративне правопорушення, ОСОБА_1

особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Бородянського районного суду Київської області від 4 липня 2025 року, якою

ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Яготина Київської області, громадянина України, військовослужбовця Збройних Сил України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у тому, що 5 травня 2025 року близько 08.40 год. військовослужбовець Збройних Сил України механік ІНФОРМАЦІЯ_2 солдат ОСОБА_2 в умовах особливого періоду самовільно залишив розташування підрозділу військової частини (в межах територіальної юрисдикції Бородянського районного суду Київської області), і самостійно повернувся в частину 5 травня 2025 року о 14 год.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилаючись на положення ст. 245, 252, 268 КУпАП, апелянт вважає оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_2 зазначає, що під час розгляду справи він заявляв клопотання про виклик свідків, які могли підтвердити обставини його ( ОСОБА_2 ) вибуття з ППД, зокрема, чергового ППД, який дозволив вийти та зробив відповідний запис у журналі. Ці свідчення, на переконання апелянта, є ключовими для встановлення наявності або відсутності в його діях складу «самовільного» залишення військової частини. Разом з тим, суд проігнорував це клопотання, посилаючись на пояснення військової частини про те, що свідки, нібито, перебували в зоні бойових дій, проте ця інформація не відповідала дійсності, оскільки зазначені свідки на момент розгляду справи перебували на ППД. Відмова у задоволенні клопотання про допит свідків, які могли надати суттєву інформацію щодо обставин події, на переконання апелянта, є грубим порушенням його права на захист, передбаченого ст. 268 КУпАП, яка гарантує особі право подавати докази та заявляти клопотання.

ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про самовільне залишення ним військової частини, спираючись на відсутність письмового погодження командира на рапорті, проте суд не дослідив процедуру фактичного вибуття військовослужбовців з ППД та його ( ОСОБА_2 ) пояснення щодо цього, а саме у частині того, що він 5 травня 2025 року вибув з ППД «ІНФОРМАЦІЯ_3» з дозволу чергового підрозділу (або частини), який здійснив відповідний запис у журналі вибуття//прибуття. ОСОБА_2 зазначає, що діяв відповідно до встановленого у частині Порядку вибуття військовослужбовців, що регулюється Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, у тому числі положеннями ст.ст. 219, 220 цього Статуту, а саме: подав рапорт, і, оскільки не отримав відмови, а черговий здійснив його випуск з території ППД та зафіксував це у відповідному журналі, він мав усі підстави вважати, що його вибуття є погодженим та законним.

Той факт, як вказує апелянт, що черговий випустив його з ППД, свідчить про надання дозволу уповноваженою на той момент особою на вибуття з його з території військової частини. Суд першої інстанції не дослідив записи у журналі вибуття//прибуття та не допитав чергового, який здійснював випуск, що є критичним недоліком у встановленні фактичних обставин. Якщо військовослужбовець залишає частину з дозволу уповноваженої особи (чергового) та з фіксацією у відповідних документах, його дії не можуть кваліфікуватися як самовільне залишення.

ОСОБА_2 звертає увагу, що склад правопорушення за ст. 172-11 КУпАП вимагає наявності умислу на самовільне залишення місця служби, проте, метою його вибуття 5 травня 2025 року було відвідування Бородянського районного суду для ознайомлення з матеріалами судової справи, стороною якої він є. Він не мав наміру самовільно залишати частину, та його дії були спрямовані на реалізацію конституційного права на доступ до правосуддя та права знайомитися з матеріалами справи, що передбачено положеннями ст. 268 КУпАП. Зазначає, що заздалегідь 4 травня 2025 року подав рапорт з проханням надати дозвіл саме для цієї мети. В умовах тривалого конфлікту з керівництвом та неотримання письмової відмови у поєднанні з дозволом чергового на вихід, він ( ОСОБА_2 ) діяв з метою захисту своїх прав, а не з метою ухилення від військової служби. Зазначає, що був відсутній лише близько 5 годин і повернувся того ж дня о 14 год. Ці обставини, на переконання апелянта, свідчать про відсутність у нього умислу на ухилення від служби чи самовільне залишення частини.

ОСОБА_2 зауважує, що адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-11 КУпАП, характеризується умисною або необережною формою вини. Самовільність передбачає, що особа усвідомлює незаконність залишення місця служби без належного дозволу. Разом з тим, як наголошує апелянт, враховуючи, що він подав рапорт, не отримав відмови та був випущений черговим з ППД, у нього був відсутній умисел на самовільне залишення частини, оскільки добросовісно вважав, що діє правомірно. Разом з тим, суд першої інстанції не надав оцінки його доводам щодо відсутності у нього умислу на вчинення інкримінованого йому правопорушення.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови формально підійшов до розгляду справи та поклався виключно на матеріали службового розслідування та рапорти посадових осіб військової частини ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які, на переконання апелянта, є зацікавленими особами, особливо враховуючи його ( ОСОБА_2 ) свідчення про наявний конфлікт з керівництвом. При цьому, як зазначає апелянт, його пояснення та клопотання про витребування об`єктивних доказів, як-то журнал вибуття та виклик незацікавлених свідків (чергового) були проігноровані.

Як наголошує апелянт, судом першої інстанції були порушені його права на захист, не було повно та всебічно з`ясовано всі обставини справи, зокрема, не допитано ключових свідків та не надано оцінки факту дозволу на вихід з боку чергового ППД, що свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 на підтримку поданої апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_1 , дослідивши наявні у справі, а також додатково долучені під час апеляційного розгляду докази, перевіривши доводи апеляційної скарги слід дійти такого висновку.

Згідно з положеннями ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у

ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Місцевим судом не у повній мірі враховані наведені положення вищезазначених норм закону.

Визнаючи ОСОБА_2 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, суд першої інстанції:

- опитав ОСОБА_2 , який вину не визнав, та пояснив, що 4 травня 2025 року він звернувся до командира військової частини з рапортом про надання йому дозволу на вибуття з ППД 5 травня 2025 року до Бородянського районного суду для ознайомлення з матеріалами справи; вранці 5 травня 2025 року вибув із ППД «…» і поїхав до суду, в той же день, приблизно о 14-й годині, він повернувся до ВЧ. У нього із керівництвом є тривалий конфлікт, у нього наявні усі не погоджені керівництвом рапорти, а тому, оскільки йому на руки не видали непогоджений рапорт, то вважав, що такий було погоджено, черговий його випустив, а відтак рапорт було погоджено;

- дослідив письмові докази:

- рапорт солдата ОСОБА_2 від 4 травня 2025 року, за змістом якого солдат ОСОБА_2 звернувся до командира військової частини з рапортом про надання йому дозволу на вибуття з ППД … 5 травня 2025 року, який не був погоджений командиром військової частини, про що свідчить відповідна відмітка в рапорті;

- витяги з наказів № 204 від 5 травня 2025 року та № 181 від 6 травня 2025 року, за змістом яких за фактом самовільного залишення військової частини було призначено службове розслідування, за результатами якого солдата ОСОБА_2 було визнано таким, що 5 травня 2025 року самовільно залишив військову частину та був незаконно відсутній за місцем несення служби протягом п`яти годин.

- акт службового розслідування заступника командира ІНФОРМАЦІЯ_4 військової частини ОСОБА_1 від 5 червня 2025 року;

- рапорти головного сержанта ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини ОСОБА_3 від 5 травня 2025 року; в доповідях командира військової частини ОСОБА_5 від 6 травня 2025 року за № 4277 і № 4278 за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_2 ; письмові пояснення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 6 травня 2025 року; інші матеріалах справи.

Посилаючись на положення Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», Закон України '»Про оборону України» № 1932- XII від 06 грудня 1991 року (зі змінами), Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст. 172-11 КУпАП, місцевий суд, визнав доведеною винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.172-11 КУпАП, як самовільне залишення військової частини в умовах особливого періоду.

Однак, апеляційний суд не може погодитись з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 172-11 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за:

- самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб (частина 1),

- діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення (частина 2),

- самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб (частина 3),

- діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану (частина 4).

Відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення, складеного уповноваженою особою, - ОСОБА_1 , солдат ОСОБА_2 , діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби, в порушення своїх статутних обов`язків, самовільно залишив військову частину, тобто вчинив військове адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 172-11 КУпАП (ас. 1-3).

Апеляційний суд звертає увагу, що правова кваліфікація дій ОСОБА_2 , викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідає диспозиції ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, на що не звернув уваги суд першої інстанції, оскільки 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України № 64/22 від 24 лютого 2022 року в Україні із 05.30 год. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжений до теперішнього часу, а за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП передбачена відповідальність вчинення передбачених вказаною нормою діянь, вчинених в умовах особливого період, крім воєнного стану.

Окрім того, з матеріалів судового провадження встановлено, що 4 травня 2025 року солдат ОСОБА_6 звернувся до командира військової частини з рапортом, в якому, вказавши, що у провадженні Бородянського районного суду Київської області знаходиться справа про адміністративне правопорушення стосовно нього, що розгляд справи призначений на 8 травня 2025 року, просив надати дозвіл на вибуття з ППД «…» 5 травня 2025 року в смт. Бородянка у приміщення суду для ознайомлення з матеріалами справи (ас. 30).

Згідно з Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 531 від 6 серпня 2024 року, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:

подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;

недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;

наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром

Згідно з додатком 1 до вказаного Порядку у ньому визначені Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, поданого у паперовій формі:

- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника) військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника) військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

Проте, рапорт солдата ОСОБА_2 , наявний у матеріалах справи, на якому стоїть штамп «Не погоджено командир ВЧ та номер військової частини», не містить реєстрації службою діловодства частини, обґрунтування такої відмови, прізвища особи, яка поставила цей штамп та підпис, а також дату постановлення такого штампу.

Разом з тим, згідно з наданим витягом з Журналу обліку вибуття/прибуття особового складу, під № 4 зроблений запис: «солдат ОСОБА_2 , вказаний номер роти, дата та час вибуття - 5 травня 2025 року о 05.30, з графи «підпис» неможливо зробити однозначний висновок про наявність або відсутність у цій графі підпису особи, а також у графі «підпис чергового» - підпис відсутній, як і відсутній підпис чергового ще по більшій кількості осіб, які зазначені, як такі, що вибули. Дані про час повернення ОСОБА_2 у вказаному витягу відсутні.

Таким чином, з матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 встановлено, що 5 травня 2025 року о 05.30 год., а не 08.40 год. як зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення та у змісті оскаржуваної постанови, ОСОБА_2 вибув з території військової частини, куди, за матеріалами справи про адміністративне правопорушення, повернувся у цей же день приблизно о 14 год.

Факт вибуття ОСОБА_2 та повернення його до частини 5 травня 2025 року не заперечується жодним з учасників апеляційного розгляду.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 , підтримавши доводи апеляційної скарги, додатково вказав про те, що у нього з командиром частини склався тривалий конфлікт, і на даний час це вже 9-й епізод. Він ( ОСОБА_2 ) звернувся до командира частини з рапортом, в якому просив надати дозвіл на вибуття з військової частини для ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення щодо нього ( ОСОБА_2 ). Відмови він не отримав, а тому 5 травня 2025 року при вибутті з території частини черговий по ППД, записавши його дані у відповідному Журналі, без будь-яких застережень, зауважень випустив з території частини. У разі наявності відмови у задоволенні рапорту черговий частини мав відреагувати згідно з законом. За таких обставин, за відсутності повідомлення його про непогодження рапорту, він вважав, що його рапорт погоджений у зв`язку з чим його і випустили, а, відтак, у нього не було самовільного залишення військової частини.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, пояснив, що справді ОСОБА_2 звернувся з рапортом, що хоче ознайомитись з матеріалами справи, але це не значить, що він може у будь-який час це робити. За півроку у ОСОБА_2 таких 9 випадків залишення самовільно частини. 5 травня 2025 року дозволу командира не було. ОСОБА_2 написав рапорт, але не подав жодного документа, що йому треба в суд. Черговий його не випускав. Як ОСОБА_2 вийшов, він не знає. Паркана у них немає. Вийти за ППД не є проблемою. Він ( ОСОБА_1 ) не пам`ятає про якийсь запис в журналі на ППД про ОСОБА_2 у цей день. Необхідно з`ясувати, де цей Журнал знаходиться. Запису в Журналі не було, то журнал і не досліджувався. Він ОСОБА_2 надавав протокол і матеріали, але ОСОБА_2 , прочитавши, не захотів нічого підписувати та брати матеріали.

Після дослідження витягу з Журналу ОСОБА_1 пояснив, що він не мав такого витягу. У матеріалах справи є рапорт ОСОБА_2 , який не погоджений. Як ОСОБА_2 випустив черговий, не знає.

Підставою для складання протоколу було службове розслідування на підставі рапорту ОСОБА_3 , що солдат самовільно залишив військову частину. Рапорт погоджує або не погоджує командир частини. Питання в СЗЧ ОСОБА_2 , а не у правильності написання рапорту. Зараз не завжди всі знаходяться на одному ППД, у зв`язку з чим і виникають складності реєстрації та погодження чи непогодження рапортів. Окрім того, ОСОБА_2 не може безпосередньо писати до командира військової частини, а спочатку повинен писати до командира роти. Процедура написання рапорту і його реєстрації вже порушена самим ОСОБА_2 .

На той момент головним був ст.сержант, який є командиром для сержантського складу. Не обов`язково, що черговий, яким був ОСОБА_4 , писав рапорт. Черговий сам не справляється, є помічник, і, можливо, помічник запис учинив в журналі. Журнал знаходиться у помічника чергового. Запису в Журналі він не бачив. Якщо є запис в Журналі, то значить когось ввели в оману. На скільки йому відомо, ОСОБА_3 доводив до ОСОБА_2 про те, що йому відмовлено у задоволенні рапорту.

Відповідно до вказаного вище Порядку, дійсно, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

З метою перевірки доводів апеляційної скарги та пояснень сторін, в судове засідання викликався свідок ОСОБА_4 . Однак, його участь військової частиною забезпечена не була.

Окрім того, після направлення за клопотанням ОСОБА_1 останньому копії витягу з Журналу обліку вибуття/прибуття особового складу у подальших судових засіданнях перестав брати участь в судовому засіданні як ОСОБА_1 , так і будь-яка уповноважена особа з військової частини.

Згідно з матеріалами справи військовою частиною долучені документи, які свідчать про проведення службового розслідування за даним фактом та які містять у тому числі пояснення ОСОБА_4 . Разом з тим, обставини, викладені у поясненнях ОСОБА_4 суперечать даним Журналу обліку вибуття/прибуття особового складу щодо часу вибуття ОСОБА_2 з території військової частини, що ставить під сумнів достовірність обставин, викладених у таких поясненнях. Усунути суперечності та встановити інші обставини по справі шляхом опитування вказаної особи апеляційний суд позбавлений можливості у зв`язку з неявкою та незабезпеченням вказаного свідка військовою частиною.

З огляду на те, що обставини події, зазначені у поясненнях інших осіб, ґрунтуються на поясненнях ОСОБА_4 , перевірити які апеляційний суд позбавлений об`єктивної можливості, за встановлених обставин висновки, складені за результатами службового розслідування, не можуть бути визнані беззаперечним доказом доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.

З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, відсутність у матеріалах справи беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, апеляційний суд доходить висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні вказаного правопорушення, у зв`язку з чим постанова суду підлягає до скасування.

Разом з тим, нормами КУпАП не передбачено закриття провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому провадження у справі щодо ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії, підлягає до закриття на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 даного складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП, суддя апеляційного суду,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Бородянського районного суду Київської області від 4 липня 2025 року, якою ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП - скасувати, провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду М.А. Васильєва