Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №758/10811/20 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року місто Київ

справа № 758/10811/20

апеляційне провадження № 22-ц/824/4083/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Захарчука С.С., у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни, третя особа - гаражний кооператив «Вікторія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2020 року Київська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса КМНО Запорожець І.Г. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зобов`язання вчинити дії.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом КМНО Запорожець І.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2016 № 32330146, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 .

Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала.

Дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності стала довідка, серія та номер № 150, видана 06.10.2016, видавник: ГК «Вікторія»; виписка з протоколу, серія та номер: № 2, виданий 05.06.1990, видавник Голова правління ГК «Вікторія», інформаційна довідка, серія та номер: ГЖ2016 № 1897, виданий 29.04.2016, видавник КМБТІ, довідка. Серія та номер 88, виданий 27.05.2016, видавник Голова правління ГК «Вікторія», довідка, серія та номер 34, виданий 15.06.2011, видавник Голова правління ГК «Вікторія», довідка, серія та номер 21, виданий 10.03.2016, видавник Голова правління ГК «Вікторія».

Разом з тим, нотаріусом не здійснено обов`язковий запит до державний органів відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тому, позивач вважає, що рішення приватного нотаріуса Запорожець І.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32330146 від 11.11.2016 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Разом з тим, Київська міська рада рішення щодо передачі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність чи користування не приймала.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 17.10.2019 № 05703-19400 щодо надання інформації за ким зареєстровано право власності на гаражні бокси, розташовані на АДРЕСА_1 .

Листом Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.10.2019 № 062/14-14547 (И-2019) повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг за адресою в АДРЕСА_1 не буда проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Вікторія».

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.01.2020 № 057031-135 щодо надання інформації чи отримували власники гаражних боксів дозвільні документи на будівництво об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 .

Листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.01.2020 № 073-1066 повідомлено, що Департаментом за адресою АДРЕСА_1 будь-які дозвільні документи, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражних боксів) не видавалося та не реєструвалося.

Отже, в діях ОСОБА_1 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Посилаючись на наведене, позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець І.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11.11.2016 № 32330146 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005 за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1082531280385 за ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 23,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Київська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності м. Києва жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво об`єкта нерухомого майна ані ОСОБА_1 , ані будь-якій іншій особі у власність чи в користування не приймала. Оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 , не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна, таке майно підлягає знесенню, а рішення про державну реєстрацію нерухомого майна - скасуванню.

Вказує, що у дані справі приватний нотаріус порушила права територіальної громади м. Києва, зареєструвавши право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці, яка належить позивачу, без належної перевірки наданих відповідачем документів, а тому вимога про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса та звільнення земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомого майна є належною та ефективною вимогою, задоволення якої призведе до поновлення порушених прав позивача щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Крім того, належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є вимога про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав.

Також зазначає, що наявність обставин, які підтверджують те, що державний реєстратор вчинив реєстраційну дію, свідомо та умисно порушуючи певні норми законодавства, при цьому він був обізнаний про те, що вона вчиняє їх всуперкеч положенням нормативно-правових актів, свідчить про наявність предявлення позовної вимоги до такої особи, оскільки він в такий спосіб може порушувати певні права юридичної чи фізичної особи. Внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на обєкт нерухомого майна за ОСОБА_1 за відсутністю повного пакету документів, передбаченого законодавством, зареєстровано право власнсоті на обєкт самочинного будівництва, який знаходиться на земельній ділянці, яка належить Київській міській раді, чим порушено права територіальної громади міста Києва.

Посилається на те, що ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на підставі неналежних документів, та, відповідно, з порушенням порядку реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно. Крім того, матеріали справи не містять документів, які підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Звертає увагу на те, що гараж на вказаній земельній ділянці був побудований ще до створення гаражного автокооперативу «Вікторія», а відтак, Закон СРСР від 26 травня 1988 року №8998-11 «Про кооперацію в СРСР» не може бути застосований до Гаражного кооперативу «Вікторія». Також зазначає, що у гаражного автокооперативу «Вікторія» відсутнє право на користування земельною ділянкою. Посилання у судовому рішенні на те, що гаражному автокооперативу «Вікторія» було відведено вищевказану земельну ділянку, і як наслідок, останнє має право на користування земельною ділянкою є абсолютно безпідставними, необґрунтованими та не підтверджені будь-якими належними доказами. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення гаражного кооперативу «Вікторія» до Київської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_1 .

Наголошує на тому, що Верховним Судом в постанові від 01 лютого 2023 року у справі №204/1053/20 вказано, що коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема і самочинного будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Пересунько О.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права при ухвалення рішення.

В судовому засіданні представник Київської міської ради - Воєводіна А.О. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_1 та його представник адвокат - Пересунько О.В. в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, про причини неявки суду не повідомили.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Пересунько О.В. про зупинення провадження, колегія суддів дійшла висновку, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки:

зупинення провадження у справі на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України є правом суду, а не його обов'язоком;

суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду, а також прийняття ними справи до свого провадження;

докази перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об`єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду, а також прийняття ними справи до свого провадження відсутні.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Запорожець І.Г. не є належним відповідачем у справі, оскільки спір виник у позивача з ОСОБА_1 , за яким зареєстровано право власності на гараж, тому у позові до приватного нотаріуса слід відмовити саме з цієї підстави.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, а тому правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_1 про зобов`язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 23,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан, немає.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.09.2020 гараж № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі «Вікторія», за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 23,2 кв.м. на праві власності зареєстрований за ОСОБА_1 дата реєстрації - 08.11.2016.

Право власності було зареєстроване на підставі: довідки, серія та номер № 150, видана 06.10.2016, видавник: ГК «Вікторія»; виписки з протоколу, серія та номер: № 2, виданий 05.06.1990, видавник Голова правління ГК «Вікторія», інформаційної довідки, серія та номер: ГЖ2016 № 1897, виданий 29.04.2016, видавник КМБТІ, довідки, серія та номер 88, виданий 27.05.2016, видавник Голова правління ГК «Вікторія», довідки, серія та номер 34, виданий 15.06.2011, видавник Голова правління ГК «Вікторія», довідки, серія та номер 21, виданий 10.03.2016, видавник Голова правління ГК «Вікторія».

Відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва останній не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з листом КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 29.10.2019 згідно з даними реєстрових книг КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_1 проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_2 , р. НОМЕР_3 в ГБК «Вікторія» за фізичною особою.

31.01.2020 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

У ході вказаного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 342/9830 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом-схемою.

На даний час процес оформлення вказаної земельної ділянки не завершений та вона перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Відповідно до довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 06.10.2016 № 150 ОСОБА_1 є членом гаражного автокооперативу «Вікторія» з 05.06.1990. Сума пайового внеску у розмірі 1 500 грн. за гаражний бокс станом на 2015 рік сплачена.

Відповідно до довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» від 27.05.2016 № 88 ОСОБА_1 є членом гаражного автокооперативу «Вікторія» і власником гаражного боксу № НОМЕР_1 ряд НОМЕР_4 згідно рішення загальних зборів № 2 від 05.06.1990.

Відповідно до довідок гаражного автокооперативу «Вікторія» від 15.06.2011 № 34 та від 10.03.2016 № 21 ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 ряд НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, гаражний бокс побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 20.12.1988 та є членом гаражного кооперативу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 статті 317 ЦК України).

В ч.ч. 1 та 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 9 ЗК України розпорядження землями комунальної власності у місті Києві, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування віднесено до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

В ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За положеннями ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з положеннями ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За обставинами справи, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №16/890 від 25 вересня 2003 року, проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на спірній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження №20-0050-07 від 31 січня 2020 року.

За положеннями ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно ч.1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї з трьох зазначених у ч.1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з ч. 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до ч.7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Відповідно до ч.1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Земельна ділянка, на якій розташований гараж пл. 23,2 кв.м., та який згідно технічної документації ідентифікується як гараж (бокс) № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_4 , по АДРЕСА_1, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на те, що гаражний автокооператив «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 . Створено кооператив для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки і вказаний автокооператив набув право користування зазначеною земельною ділянкою на підставі рішення виконкому Київської міської ради №985 від 03 жовтня 1986 року. Рішенням виконкому Київської міської ради №316 від 31 березня 1988 року було відведено земельну ділянку та зобов`язано забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки та здачу в експлуатацію зблокованих одно- та двоповерхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць. На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 31 березня 1988 року №316 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці по АДРЕСА_1 у м. Києві до 500. Розпорядженням Київського міського голови від 03 серпня 2001 року №969-г було погоджено місце розташування автостоянки та приєднано об`єкт до інженерних мереж.

Відповідач вважає, що рішенням Київської міської ради №342/9830 від 23 жовтня 2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 було змінено цільове призначення: для експлуатації та обслуговування гаражів і автостоянок, чим було визнано факт існування вже збудованих гаражів.

Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Гаражний автокооператив «Вікторія» не є правонаступником організації, якій надавалась в користування земельна ділянка в 1986 році для організації відкритої стоянки та будівництва зблокованих кооперативних гаражів.

При цьому, довідка гаражного кооперативу не може бути належним доказом щодо здачі об`єкта будівництва в експлуатацію. У вказаній довідці Гаражного автокооперативу «Вікторія» інформації, що гараж побудований у 1988 році, коли за твердженням відповідача законодавство взагалі не регулювало питання виділення земельної ділянки під гаражно-будівельні кооперативи, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, окрім довідки самого Гаражного автокооперативу «Вікторія», на підтвердження будівництва гаражу до 1988 року.

Земельна ділянка, на якій розташований Гаражний автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельних ресурсів КМДА під кадастровим номером №8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 548 кв.м.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки №20-0050-07 від 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого встановлено, що земельна ділянка площею 1,4548 га (обліковий код: 91:066:0005) згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; Київська міська рада не приймала рішень за поданням Департаменту земельних ресурсів щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

З урахуванням наведених вище норм ЗК України розпорядження Київського міського голови від 03 серпня 2001 №969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів» та рішення Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року №342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки», у розумінні норм діючого законодавства не є рішеннями про передачу конкретної земельної ділянки у користування чи у власність гаражному автокооперативу «Вікторія».

Договори оренди земельної ділянки між позивачем та гаражним автокооперативом «Вікторія» також не укладалися.

Отже, спірна земельна ділянка, на якій був збудований гараж, не була відведена відповідачу ОСОБА_1 відповідно до порядку, встановленого законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, а тому він не може на законних підставах набути право власності на відповідний об`єкт будівництва відповідно до вимог ч.ч. 1 та 2 статті 376 ЦК України.

При цьому, здійснюючи державну реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_1 на підставі довідки ГК «Вікторія» про виплату паю приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Запорожець І.Г. не перевірила наявність у ГК «Вікторія» прав на земельну ділянку, на якій знаходиться гараж, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що у відповідача у встановленому законом порядку виникло право користування або право власності на земельні ділянку.

За таких обставин, з урахуванням закріпленого ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України принципу цілісності земельної ділянки та споруди або будівлі, на якій вона знаходиться, реєстрація права власності за ОСОБА_1 на гараж (бокс) № НОМЕР_1 , ряд НОМЕР_4 , по АДРЕСА_1 , є порушенням права власності на земельну ділянку територіальної громади м. Києва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Про право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати, як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації пава власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості, що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою. Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не факту державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації його права власності додаткові юридичні обмеження.

Отже здійснення самочинного будівництва порушує права Київської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій побудований спірний об`єкт.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і незакріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положень законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Водночас колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 137, 138 постанови від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22, який підтримано Верховним Судом у постанові від 21 травня 2025 року у справі №759/12152/19, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

У той же час, відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі суд першої інстанції не надав належної оцінки та застосував формальний підхід до позовної вимоги Київської міської ради щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 23,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Верховний Суд у своїх постановах щодо способу захисту порушеного права зауважував, що суд, розглядаючи справу, повинен насамперед з`ясувати мету, яку ставить перед собою позивач. Іноді формулювання позовної вимоги може бути нечітким, але якщо зважати на мотиви звернення до суду, то стає зрозуміло, якого результату особа хоче досягти.

Зі змісту позовної заяви встановлюється, що метою звернення Київської міської ради до суду з даним позовом є саме знесення об`єкта самочинного будівництва.

Отже, прагнення позивача у цій справі повернути спірну земельну ділянку, зобов`язавши ОСОБА_1 привести її у придатний для використання стан саме шляхом знесення самочинного будівництва, не викликає сумніву, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права іншого не передбачає.

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 колегія суддів враховує, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 оглянувши документи, які стали підставою для державної реєстрації спірного гаражу, мав проявити розумну обачність та перевірити наявність речових прав у гаражного кооперативу на земельну ділянку на якій розташовано об`єкт нерухомості, та, за необхідності, отримавши правову допомогу, мав би врахувати ці обставини при набутті у власність будинку.

Оскільки, судом встановлено, що за відповідачем ОСОБА_1 з порушенням вимог закону зареєстровано право власності на спірний гараж та він займає земельну ділянку, на якій цей гараж розташований безпідставно, обґрунтованими є вимоги позивача про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 23,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , код ділянки 91:066:0005, з приведенням її у придатний для використання стан.

В той же час, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець І.Г., виходячи з наступного.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, провадження № 12-31гс22, пункт 8.10).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, провадження № 61-11144св22; від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, провадження № 61-6922св23; від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21, провадження № 61-6090св23).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що Об`єднана палата відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них.

У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) зазначено, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить залишити без змін.

У справі, яка переглядається, встановлено, що зміст і характер відносин між учасниками справи свідчать, що спір виник між Київською міською радою як позивачем та ОСОБА_1 як відповідачем, а тому суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса у зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог Київської міської ради, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Згідно усталеної практики Верховного Суду, вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (див., зокрема, постанови від 29 вересня 2020 року у справі №648/533/16-ц, від 09 серпня 2023 року у справі №922/1832/19).

Оскільки різновидом негаторного позову є позовні вимоги про знесення самочинного будівництва, до вимог Київської міської ради строки позовної давності не застосовуються.

Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права при ухваленні рішення суду частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 5 255,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року в частині позовних вимог Київської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити такі позовні вимоги.

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 23,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , код ділянки 91:066:0005, привівши її у придатний для використання стан.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 вересня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПО НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) на користь Київської міської ради (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 255,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанович складено 29 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: