Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №755/621/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/7627/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Галагана В. І.,

від 23 січня 2026 року

у цивільній справі № 755/621/26 Дніпровського районного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

В листопаді 2025 року Товариство звернулось в суд з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач, ТОВ «Діджи Фінанс», подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що ним разом із позовною заявою було долучено платіжну інструкцію № 13735 від 26.11.2025 про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн, що повністю відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір». Звертає увагу на те, що у графі «Призначення платежу» вказаного документа чітко зазначено: «101 42649746; Судовий збір, за позовом ТОВ «Діджи Фінанс», Дніпровський районний суд міста Києва, КД: 713981». На думку апелянта, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на стягненні заборгованості за кредитним договором № 713981, зазначена інформація дозволяла суду однозначно ідентифікувати цей платіж та співвіднести його з конкретною позовною заявою. Позивач наголошує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку зазначати в платіжному документі анкетні дані відповідача ОСОБА_1 чи суть позовних вимог. Скаржник вказує на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів того, що платіжна інструкція № 13735 від 26.11.2025 використовувалася товариством при поданні інших позовів до цього ж суду. Апелянт підкреслює, що повторна сплата судового збору за обставин, коли фінансове зобов`язання вже виконано належним чином, покладає на нього неправомірний та зайвий фінансовий тягар. Товариство посилається на Інструкцію користувача Електронного суду, зазначаючи, що додані відомості про платіж забезпечують автоматичну перевірку його зарахування на відповідний рахунок суду. Скаржник акцентує увагу на релевантній практиці Верховного Суду, згідно з якою обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається саме на суд, а не на сторону процесу. На думку позивача, суд першої інстанції мав об`єктивну можливість самостійно перевірити зарахування коштів до спеціального фонду Державного бюджету України, а відмова прийняти документ є виявом надмірного формалізму. Апелянт стверджує, що оскаржуване судове рішення обмежує його гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на доступ до правосуддя.

Скаржник також надає попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу Адвокатського бюро «Анастасії Міньковської» у розмірі 4 000,00 грн, яка включає аналіз законодавства, вивчення документів та складання скарги.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже розгляд даної справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 23 січня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету та на електрону адресу позивача та його представника, та поштовим відправленням, що направлялось відповідачу, та повернулось із зазначенням причини повернення «за закінченим терміном зберігання».

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліки, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 15 січня 2026 року. Встановивши, що долучена платіжна інструкція № 13735 від 26 листопада 2025 року не містить відомостей про те, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір, суд дійшов висновку про неможливість ідентифікації цього платежу саме за позовом до ОСОБА_1 . Суд зазначив, що реквізит «Призначення платежу» має заповнюватися платником відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Спираючись на роз`яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та практику Верховного Суду, суд вказав, що платіжні документи повинні містити чіткі відомості про конкретну позовну заяву чи дію, яка оплачується. Суд першої інстанції зауважив, що хоча зарахування коштів за платіжною інструкцією до бюджету не викликає сумніву, матеріали справи не містять даних про зарахування цих коштів саме за позовом до ОСОБА_1 , а не за іншими позовами товариства. Констатувавши, що позивач у заяві про усунення недоліків від 19 січня 2026 року лише послався на дотримання норм закону і не надав належного платіжного документа із виправленим призначенням платежу, суд дійшов висновку про невиконання вимог ухвали від 15 січня 2026 року. З огляду на неотримання належних доказів сплати збору, суд на підставі процесуальних норм визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу, роз`яснивши право повторного звернення.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на суд не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг та сплати судового збору. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та мають зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Обмеження не повинні застосовуватися у спосіб, що порушує саму сутність права на доступ до суду або є виявом надмірного процесуального формалізму.

Механізм перевірки сплати судових витрат чітко регламентований чинним законодавством України. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв чи скарг перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається безпосередньо на суд, який має процесуальну та технічну можливість отримати відповідне підтвердження через автоматизовані системи або з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування вказаного фонду (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 440/18837/23). Неподання стороною додаткових документів чи оригіналів платіжних доручень за наявності відомостей про здійснення платежу не може бути безумовною підставою для повернення заяви, оскільки суд зобов`язаний самостійно переконатися у відсутності зарахування коштів перед вжиттям радикальних процесуальних заходів (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 524/11220/21).

Колегія суддів зазначає, що призначення платежу у наданій платіжній інструкції («101 42649746; Судовий збір, за позовом ТОВ «Діджи Фінанс», Дніпровський районний суд міста Києва, КД: 713981») містить повне найменування позивача, правильну назву судової установи, код платника та унікальний номер кредитного договору. Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» обґрунтовані саме неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором № 713981, зазначених ідентифікуючих ознак було абсолютно достатньо для співвіднесення платежу з конкретним позовом. Відмова суду першої інстанції визнати цей документ належним доказом через відсутність у тексті призначення прізвища, ім`я та по батькові відповідача ОСОБА_1 є проявом надмірного формалізму, що нівелює сутність права на доступ до правосуддя. Чинне законодавство України не містить імперативних приписів щодо обов`язкового зазначення в платіжних документах усіх анкетних даних відповідачів за умови, що інші реквізити дозволяють чітко встановити правову природу та призначення платежу.

Окремо колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що платіжна інструкція була сформована позивачем до фактичного подання позову та присвоєння судовій справі унікального номера, що повністю узгоджується зі звичайною діловою, банківською та юридичною практикою. Ідентифікація платежу через номер кредитного договору, який є матеріально-правовою підставою позову, є достатнім критерієм для суду, щоб здійснити перевірку зарахування коштів до державного бюджету. Відтак, висновки суду першої інстанції про невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху є помилковими.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції не приймає остаточного рішення по суті спору, а лише скасовує процесуальну ухвалу, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі, та направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на даному етапі немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов