Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №362/4012/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9013/2026

Справа № 362/4012/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, ухвалене у складі судді Марчука О.Л. в м. Васильків 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсаційну вартість частки в праві спільної сумісної власності на транспортний засіб BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску в розмірі 440750 грн., а також понесені судові витрати.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 18 вересня 2008 року уклала шлюб із ОСОБА_1 , від шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , 2012 року народження. Влітку 2024 року відповідач ОСОБА_1 повідомив її, що йде із сім`ї до іншої жінки і не має наміру зберегти шлюб. З цього періоду часу почались перемовини щодо врегулювання поділу подружнього майна та визначення місця проживання спільної дитини. Подружжям за час спільного проживання було набуте майно: квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 , накопичена та заощаджена сума грошових коштів в розмірі 458150 грн., що становить 11000 доларів США, автомобіль BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 .

25 листопада 2024 року було укладено договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Марчук Т.С., з урахуванням того майна, яке станом на день укладення договору перебувало у спільній власності подружжя, оскільки під час укладення договору позивачу ОСОБА_3 стало відомо, що автомобіль BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , придбаний за спільні кошти подружжя, з метою його виводу зі спільного майна було відчужено відповідачем без згоди дружини, в зв`язку з чим даний автомобіль не було вказано в договорі про поділ подружнього майна.

Згідно відповіді РСЦ МВС України в Київській області, транспортний засіб BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_1 , 12 жовтня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу № 3246/2024/4933539 перереєстровано на ім`я ОСОБА_4 , тобто на матір відповідача.

Згідно звіту про оцінку майна від 28 травня 2025 року, ринкова вартість транспортного засобу BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 складає 881500 грн.

Позивачу стало відомо, що 23 грудня 2024 року відповідач подав позов про розірвання шлюбу, з позову слідує, що спільне господарство не ведеться впродовж тривалого часу. З урахуванням вищевказаного можливо дійти висновку про укладення договору відчуження спірного автомобіля 12 жовтня 2024 року без згоди позивача та не в інтересах сім`ї.

Вказувала, що оскільки автомобіль є неподільним майном та на час розгляду справи вже не є власністю подружжя, суд може визнати ідеальну частку у цьому майні та задовольнити вимоги про стягнення компенсації, оскільки кошти від продажу автомобіля не були використані на потреби сім`ї, що також підтверджується змістом позовної заяви ОСОБА_1 у справі про розірвання шлюбу.

Вважала, що оскільки спільне майно (транспортний засіб) було відчужено відповідачем без її згоди, в період часу, коли подружжя проживало окремо та не мало спільного господарства, на момент укладення договору про поділ спільного майна подружжя автомобіль не перебував у власності відповідача та не міг бути об`єктом поділу, а кошти від продажу автомобіля не були витрачені в інтересах сім`ї, то у позивача є всі підстави просити суд стягнути з відповідача компенсаційну вартість автомобіля в сумі 440750 грн.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості частини автомобіля BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 440750 грн., а також судовий збір 3526 грн.

Відповідач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано той факт, що з метою досудового врегулювання сімейних правовідносин в частині поділу спільного майна подружжя у повному обсязі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійшли спільної згоди стосовно укладення нотаріально посвідченого договору про поділ майна подружжя, який було укладено 25 листопада 2024 року, який у відповідності до вимог сімейного законодавства мав на меті у досудовому порядку врегулювати механізм поділу спільного майна подружжя в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 даного договору сторони за взаємною згодою даним договором здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність. З вищевказаного пункту чітко випливає, що його дія поширюється на поділ усього майна, набутого сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до п. 3 даного договору, «за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто у спільну сумісну власність наступне майно: ... » За таких обставин судом першої інстанції не було взято до уваги, що сфера впливу договору поширюється не лише на те майно, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя на момент його підписання, а на майно, яке сторонами було набуто під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, факт невключення сторонами у перелік спільно набутого сумісного майна подружжя, який міститься у тексті договору від 25 листопада 2024 року, автомобіля BMW, свідчить про факт відсутності у позивача будь-яких претензій стосовно його поділу на момент підписання договору.

Вказував, що факт укладення договору про поділ майна апріорі свідчить про факт вирішення питання поділу майна подружжя у повному обсязі, що виключає у подальшому можливість звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя чи стягнення компенсації у зв`язку зі здійсненням такого поділу.

Вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що договір про поділ майна не охопив питання стосовно поділу автомобіля, є хибним. Позивач зазначила, що про факт вибуття автомобіля із складу спільного сумісного майна подружжя дізналася під час укладення договору, а не після його підписання. Таким чином позивач, достеменно знаючи про факт відчуження автомобіля до підписання договору про поділ майна подружжя, за умови наявності у неї будь-яких додаткових претензій до відповідача стосовно вказаного автомобіля, мала об`єктивну змогу врахувати вказану обставину і сформулювати окремий пункт стосовно компенсації його вартості у договору про поділ майна подружжя.

Стверджував, що питання компенсації за частину автомобіля було вирішено в повному обсязі шляхом передачі позивачеві у власність грошових коштів у розмірі 458150 грн. Зазначений факт закріплено п. 6.2.2 даного договору.

Виключно за умови виконання пункту договору в частині одержання у власність вказаної суми, позивач гарантувала ОСОБА_1 відсутність у майбутньому будь-яких претензій на вказаний автомобіль.

Отже, факт укладення договору про поділ майна подружжя взагалі виключає можливість будь-якого спору в частині поділу майна подружжя.

Зазначав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем двічі заявлялось письмове клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, однак судом проігноровано ці вимоги.

Наводив зміст ст. 19 ЦПК України, вказував, що дана справа повинна слухатися в порядку загального позовного провадження, з огляду на складність справи. Позивач заперечує факт отримання 11000 доларів США, переданих їй під час нотаріального посвідчення договору поділу майна від 05 листопада 2024 року, який стосувався саме цього автомобіля BMW, що раніше був реалізований відповідачем матері. Спір стосується тлумачення положень договору, доведення факту виконання відповідачем своїх зобов`язань у натурі, і має елементи диспозитивності та оцінки доказів.

Посилався на необхідність дослідження відповідних доказів, у тому числі нотаріально посвідченого договору, показань сторін, свідків, зокрема нотаріуса та осіб, які були присутні під час укладення договору та чи/або брали участь у його підготовці, а також дослідження ціни продажу автомобіля та обґрунтованості суми компенсації.

Посилався на значення справи для відповідача, оскільки предметом спору є велика грошова сума, а також питання збереження правової визначеності у відносинах між колишнім подружжям, є необхідність дотримання принципу змагальності, забезпечення права на ефективний захист. При чому сума позову значно перевищує розмір 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є підставою для розгляду справи у загальному позовному провадженні.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наводила фактичні обставини справи, звертала увагу, що поділу підлягає те майно подружжя, на яке наявні правовстановлюючі документи на момент підписання договору, а отже, оскільки спірний автомобіль не перебував у власності подружжя, то він і не міг бути предметом даного договору, а тому позивач змушена була звернутись до суду щодо відновлення свого порушеного права.

Наводила власні спростування твердження відповідача, що під час укладення договору питання компенсації на частку спірного автомобіля було вирішено в повному обсязі.

Повідомляла, що грошові кошти у розмірі 458150 грн. були накопичені за час шлюбу, є спільними коштами подружжя і сторонами було узгоджено і підписано договір, за яким ОСОБА_3 набуває права особистої приватної власності на грошові кошти в розмірі 458150 грн. Таке рішення сторонами було прийнято добровільно та усвідомлено, з урахуванням того, що неповнолітня донька сторін залишається проживати з матір`ю. А отже, вищенаведені кошти не є грошовими коштами, отриманими позивачем як компенсація за половину вартості автомобіля, як наполягає відповідач, крім того, будь-яких доказів, які б посвідчували даний факт, відповідачем не надано.

Звертала увагу, що відповідач, достеменно знаючи, що автомобіль є спільною власністю подружжя, умисно 12 жовтня 2024 року на підставі договору купівлі-продажу перереєстровував транспортний засіб BMW на свою матір без згоди дружини та навіть не повідомивши про це.

Вказувала, що оскільки на цей час сторони не жили однією сім`єю та не вели спільного господарства, то ці дії відповідача можна охарактеризувати як недобросовісні та вчинені з метою штучного зменшення обсягу спільного майна подружжя та отримання ним додаткової матеріальної вигоди.

Наводила власні спростування аргументів відповідача, що суд першої інстанції порушив його процесуальні права, не задовольнивши заяву про розгляд даної справи в загальному позовному провадженні та не допитавши свідків.

Вважала, що такі твердження відповідача не заслуговують на увагу, оскільки є певне коло обставин, які не можуть підтверджуватись свідченнями свідків, а тільки письмовими доказами, зокрема факт передачі коштів однією сторони іншій.

Щодо підстав розгляду судом даної справи в порядку загального провадження, звертала увагу, що відповідач не був позбавлений можливості здійснювати свої процесуальні права, здійснюючи розгляд в спрощеному (письмовому) провадженні.

Повідомляла про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат в розмірі 20000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи з ОСОБА_1 на її користь 440750 грн., суд першої інстанції виходив із того, що автомобіль BMW 320D д.н.з. НОМЕР_1 є майном, набутим подружжям за час шлюбу, і в силу статті 60 СК України належав сторонам на праві спільної сумісної власності, був відчужений відповідачем без згоди дружини 12 жовтня 2024 року до укладення сторонами договору про поділ майна подружжя від 25 листопада 2024 року, в зв`язку з чим суд вважав за можливе захистити майнові права позивача шляхом присудження їй грошової компенсації за належну їй 1/2 частину автомобіля.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що 18 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб (а. с. 15) та є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16). В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про розірвання шлюбу (а. с. 21 - 24).

15 січня 2022 року було придбано транспортний засіб BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а. с. 25).

Листом Територіального сервісного центру № 3246 РСЦ ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях від 24 грудня 2024 року повідомлено, що транспортний засіб BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_1 , перереєстроване на ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2024 року № 3246/2024/4933539 (а. с. 30).

Згідно п. 3 договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2024 року № 3246/2024/4933539, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 700000 грн. (а. с. 84 - 85).

Згідно звіту про оцінку майна, складеного ТОВ «СВМ Бізнес Груп», ринкова вартість транспортного засобу BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 станом на дату оцінки 28 травня 2025 року становить 881500 грн. (а. с. 53).

25 листопада 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Фастівського районного нотаріального округу Київської області Марчук О.М. та зареєстрований за № 1416, за умовами п. 1 якого сторони за взаємною згодою даним договором здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність (а. с. 17 - 20).

Згідно п. 3 договору за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто в спільну сумісну власність наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , квартиру АДРЕСА_2 , накопичена та заощаджена сума грошових коштів в розмірі 458150 грн., що за середнім комерційним курсом, погодженим сторонами на день укладення, підписання й нотаріального посвідчення даного договору становить еквівалент 11000 доларів США.

Згідно п. 6, 7 договору за домовленістю сторін у результаті укладення даного договору в особисту приватну власність кожної з них переходить наступне майно: ОСОБА_1 набуває право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 набуває право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , грошові кошти у розмірі 458150 грн., що становить еквівалент 11000 доларів США. За погодженням сторін, спільне сумісне нерухоме майно подружжя, яке є предметом даного договору, сторони оцінюють в суму: квартиру АДРЕСА_1 - 2 175 983 грн., квартиру АДРЕСА_2 - 2 164 445 грн.

Згідно п. 8 договору, майно, не зазначене попередньо та не зафіксоване в тексті даного договору, за взаємною згодою сторін поділу не підлягає.

Згідно п. 9 договору у цьому договорі сторони на власний розсуд, розуміючи зміст і значення своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого тиску зі сторони, відповідно до ст. 70 СК України відійшли від рівності часток при розподілі майна. Доплата за цим договором не здійснювалась. Сторони підтверджують той факт, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Згідно п. 9.1 договору сторони своїми підписами на даному договорі стверджують той факт, що не мають по відношенню одне до одного будь-яких претензій, у тому числі й майнового/фінансового характеру.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16 (провадження № 61-19420св18)).

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22), постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року в справі № 711/3988/21 (провадження № 61-11094св23), від 28 серпня 2024 року в справі № 753/2234/21 (провадження № 61-17140св23), що свідчить про незмінність правової позиції.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно ч. 2 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судом першої інстанції враховано, що укладений між сторонами договір від 25 листопада 2024 року про поділ майна не включає набутий ними за час перебування у шлюбі автомобіль BMW 320D д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки до дати укладення договору відповідач здійснив відчуження автомобіля за договором від 12 жовтня 2024 року, що підтверджується листом ТСЦ № 3246 РСЦ ГСЦ МВС України в Київській та Чернігівській областях від 24 грудня 2024 року.

Водночас, судом першої інстанції встановлено і сторонами у справі не заперечувалося, що автомобіль BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 , був придбаний 15 січня 2022 року за спільні кошти подружжя і вважався спільним майном подружжя.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виснував, що оскільки у пункті 8 вказаного договору чітко і беззастережно закріплено, що майно, не зазначене попередньо та не зафіксоване в тексті даного договору, за взаємною згодою сторін поділу не підлягає, і оскільки спірний автомобіль був відчужений відповідачем до укладення договору про поділ майна, то зазначений транспортний засіб має бути поділений між сторонами в судовому порядку шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації вартості її частки в спільному сумісному майні подружжя.

Доводи апеляційної скарги, що сфера впливу договору поширюється не лише на те майно, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя на момент його підписання, а на майно, яке сторонами було набуто під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на те, що як обставини придбання транспортного засобу у шлюбі, так і факт його відчуження відповідачем не заперечувались, разом із тим, договір про поділ майна від 25 листопада 2024 року не містить жодних відомостей про набуття сторонами за час перебування у шлюбі автомобіля марки BMW 320D д.н.з. НОМЕР_1 , а також положень про його поділ або будь-яких розрахунків стосовно вказаного автомобіля, отже, питання про поділ даного майна сторонами вирішене не було.

За даних обставин, є хибними доводи відповідача в апеляційній скарзі, що факт укладення договору про поділ майна апріорі свідчить про факт вирішення питання поділу майна подружжя у повному обсязі, що виключає у подальшому можливість звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя чи стягнення компенсації у зв`язку зі здійсненням такого поділу.

Доводи апеляційної скарги, що позивач, достеменно знаючи про факт відчуження автомобіля до підписання договору про поділ майна подружжя, за умови наявності у неї будь-яких додаткових претензій до відповідача стосовно вказаного автомобіля, мала об`єктивну змогу врахувати вказану обставину і сформулювати окремий пункт стосовно компенсації його вартості у договорі про поділ майна подружжя, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що сторони не були позбавлені можливості укласти договір про поділ майна з урахуванням того майна, яке станом на день укладення договору перебувало у спільній власності подружжя, та відносно поділу якого змогли дійти згоди, що і було ними зроблено.

Враховуючи відсутність в договорі про поділ майна від 25 листопада 2024 року відомостей про придбання автомобіля і умов про здійснення розрахунків між сторонами внаслідок його відчуження, суд першої інстанції також вмотивовано відхилив заперечення відповідача відносно отримання позивачем від відповідача грошової компенсації за даний автомобіль в розмірі 458 150 грн. в межах зазначеного договору.

Перевіряючи доводи і заперечення представників сторін щодо грошових коштів в сумі 458 150 грн., суд першої інстанції встановив з п. 3.3. укладеного між сторонами договору про поділ майна, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуте в спільну сумісну власність наступне майно: «3.3. Накопичена та заощаджена сума грошових коштів у розмірі 458 150 гривень 00 копійок, що за середнім комерційним курсом, погодженим сторонами на день укладання, підписання й нотаріального посвідчення даного договору (1 долар США = 41 гривень 65 копійок), становить еквівалент 11 000 доларів США 00 центів».

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що вказана сума грошових коштів є накопиченими і заощадженими спільними грошовими коштами подружжя та за п. 6.2.2. даного договору позивач набула на них право особистої приватної власності, а тому ці грошові кошти не є грошовими коштами, отриманими позивачем як компенсацію за половину вартості автомобіля, як стверджував відповідач.

Відповідно до вимог частини другої стаття 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відхиляючи заперечення відповідача відносно отримання позивачем 11000 доларів США як компенсації половини вартості спірного автомобіля та необхідності допиту нотаріуса, свідків і тлумачення укладеного між сторонами договору щодо вказаної компенсації, суд першої інстанції критично оцінив такі доводи, з чим погоджується апеляційний суд, оскільки на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 під час розгляду справи не надано суду належних і допустимих доказів цього факту, і оскільки доводи сторони відповідача про отримання позивачем 11000 доларів США як компенсації половини вартості спірного автомобіля, тобто здійснення фінансових взаєморозрахунків, не може підтверджуватись показаннями свідків, оскільки має бути підтверджене документально.

Повторно посилаючись на те, що питання компенсації за частину автомобіля було вирішено в повному обсязі шляхом передачі позивачеві у власність грошових коштів у розмірі 458150 грн., і зазначений факт закріплено п. 6.2.2 даного договору, ОСОБА_1 не аргументував належним чином ці обставини, яким судом першої інстанції було надано належну і всебічну оцінку.

Доводи відповідача у апеляційній скарзі, що факт невключення сторонами у перелік спільно набутого сумісного майна подружжя, який міститься у тексті договору від 25 листопада 2024 року, автомобіля BMW, свідчить про факт відсутності у позивача будь-яких претензій стосовно його поділу на момент підписання договору, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.

Отже, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що поділ майна подружжя слід здійснити згідно із нормами частин першої та другої статті 70 СК України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) сформувала правовий висновок, у якому конкретизувала висновок про застосування норм права при поділі майна подружжя, зазначивши, що у разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, слід визначити ринкову вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого (аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18). Таким чином, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (п. 115 постанови).

Аналогічних правових висновків дотримувався в подальшому Верховний Суд, зокрема, в постанові від 23 липня 2024 року у справі № 752/9168/20, від 25 лютого 2026 року у справі № 331/4484/23, від 06 травня 2026 року у справі № 359/10742/21 та інших.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про задоволення позову, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля BMW 320D XDRIVE GT 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 440750 грн., яка визначена станом на час розгляду справи згідно звіту про оцінку майна від 28 травня 2025 року.

Апеляційний суд враховує, що заперечень проти розміру грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля апеляційна скарга не містить.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем двічі заявлялось письмове клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, однак судом проігноровано ці вимоги, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно ч. 4 ст. 277 ЦПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Так, 07 серпня 2025 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, у якій відповідач, посилаючись на положення ч. 4 ст. 277 ЦПК України, яка передбачає можливість зміни порядку розгляду справи судом у разі необхідності повного з`ясування обставин, збору додаткових доказів та заслуховування сторін, просив змінити порядок розгляду справи на загальне позовне провадження. При цьому ОСОБА_1 посилався на складність справи, необхідність дослідження письмових доказів, значення справи для відповідача, наявність зустрічних вимог, які готуються до подання, введення в оману позивачем сторін.

В зв`язку з тим, що не розпочався процесуальний строк, відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії, відповідач не набув права на вчинення такої процесуальної дії як подання заяви проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду (а. с. 89).

19 серпня 2025 року до Васильківського міськрайонного суду Київської області надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Дяченка В.В. про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, подана з аналогічних підстав.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 вересня 2025 року в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю, і оскільки розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін не суперечить нормам статей 274, 277 ЦПК України (а. с. 120).

Отже, враховуючи, що категорія справи про поділ майна подружжя не передбачає її обов`язкового розгляду в порядку загального судового провадження, а ціна позову не перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції, залишаючи без задоволення заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та зазначивши, що відповідач не позбавлений та має право надати пояснення, доводи і міркування у письмовому вигляді та заявити будь-які клопотання, не припустився порушень норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.