Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №757/39697/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9904/2026

Справа № 757/39697/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Вовка С.В. в м. Київ 02 березня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 151124,86 грн., а саме: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19699,72 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3408,05 грн., 3 % річних у розмірі 835,48 грн., заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3983,55 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 689,15 грн., 3 % річних у розмірі 168,95 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 15134,54 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2618,28 грн., 3 % річних у розмірі 641,87 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1778,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 307,61 грн., 3 % річних у розмірі 75,41 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63460,19 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 8953,48 грн., 3 % річних у розмірі 2163,74 грн., пеню в розмірі 2632,55 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 18787,43 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2461,51 грн., 3 % річних у розмірі 585,34 грн., пеню у розмірі 712,16 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1344,02 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачем з ТЕ/ПГВ.

Відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлялася (не відключалася). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язана оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідач у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 червня 2025 року складає 101188,01 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 15134,54 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1778,08 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 63460,19 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 18787,43 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Також відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідача також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1344,02 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 19699,72 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 3983,55 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ст. 625 ЦК України щодо зобов`язання боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 19 699,72 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3 408,05 грн., три проценти річних у розмірі 835,48 грн.; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3 983,55 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 689,15 грн., три проценти річних у розмірі 168,95 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 15 134,54 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 2 618,28 грн., три проценти річних у розмірі 641,87 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1 778,08 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 307,61 грн., три проценти річних у розмірі 75,41 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 63 460,19 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 8 953,48 грн., три проценти річних у розмірі 2 163,74 грн., пеня у розмірі 2 632,55 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 18 787,43 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 2 461,51 грн., три проценти річних у розмірі 585,34 грн., пеня у розмірі 712,16 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 344,02 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3028 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові в частині вже сплачених 98353,19 грн., а також у частині нарахування інфляційних втрат, пені та 3 % річних на суму 26253,58 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що судом було порушено ст. 257 ЦК України, неправомірно стягнуто заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19699,72 грн., інфлційну складову боргу в розмірі 3408,05 грн., 3 % річних у розмірі 835,48 грн, заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 3983,55 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 689,15 грн., 3 % річних у розмірі 168,95 грн.

Судом в порушення ст. 256 ЦК України не було застосовано позовну давність, отже, стягнення боргу за послуги, надані до 2018 року, є неправомірним та порушує її права. Позивач звернувся до суду про стягнення заборгованості лише у серпні 2025 року з пропуском строку позовної давності. Оскільки про розгляд справи в суді першої інстанції вона не була належним чином повідомлена, копію позову не отримувала, про розгляд справи судом їй не було відомо, вона заявляє про застосування строків позовної давності до вимог за період з 2018 - 2020 роки, оскільки позовна давність щодо них спливла ще до введення карантинних обмежень та воєнного стану.

Також судом було неправомірно стягнуто з неї штрафні санкції, інфляційні втрати та 3 % річних, починаючи з травня 2018 року, тоді як позов було подано лише в серпні 2025 року. Стягнута судом сума відповідає розрахункам за весь період з 2018 по 2025 роки, тобто понад трирічний строк позовної давності.

Стверджувала, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є незаконним, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19)», на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби, та протягом 30 днів з дня якого відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Тобто, закон звільняє боржників від сплати неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на вказаний період, проте судом при задоволенні вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат цю вимогу враховано не було.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05 березня 2022 року № 206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не у повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 скасовано заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не у повному обсязі, крім територій, де ведуться бойові дії згідно з переліком Мінреінтеграції.

Законодавець на рівні акту постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 встановив заборону нараховувати, в тому числі, інфляційні втрати та 3 % річних, і такі положення до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 стосувались території м. Києва, а тому зазначена постанова № 206 підлягає застосуванню до врегулювання спірних правовідносин за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року.

За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних в межах заявлених вимог за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача.

Судом першої інстанції, стягнувши з неї інфляційні втрати та 3 % річних, порушено принцип права про дію закону в часі, призупиняючи дію нормативно-правового акту для триваючих правовідносин.

Також суд першої інстанції, в порушення ст. 84 ЦПК України, не вжив заходів для з`ясування всіх обставин справи, зокрема не витребував у позивача додаткових пояснень, доказів чи уточненого (деталізованого) розрахунку заборгованості, що призвело до неповного та необ`єктивного встановлення фактичних обставин справи.

Повідомляла, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом не було враховано, що відповідачем основний борг було сплачено добровільно. Так, у жовтні 2025 року до ухвалення рішення ОСОБА_1 вже було сплачено заборгованість за надані послуги на загальну суму 98353,19 грн. трьома платіжними інструкціями.

Враховуючи, що справа розглядалася в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін і їй не було відомо про розгляд справи, вона була позбавлена можливості надати докази сплати основного боргу на вказану суму. Недослідження доказів фактичної сплати боргу та не урахування даної оплати призведе до повторного стягнення вже сплачених нею коштів, що порушує її майнові права.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 26 наявна копія довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_2 .

На а. с. 19 - 25 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_2 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2025 роки.

На а. с. 6 - 18 наявні розрахунки заборгованості споживача за адресою АДРЕСА_1 : розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з гарячого водопостачання за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 30 червня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На а. с. 29 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів. На а. с. 27 - 28 знаходяться копії витягів з додатку № 1 до цього договору, згідно з якими відступлено право вимоги до ОСОБА_2 : заборгованість за послугу з централізованого опалення в розмірі 22530,14 грн. та за постачання гарячої води в розмірі 3983,55 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а. с. 5).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2004 року плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води на даний час регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ, корінці нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку.

На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу як користувачу квартири, і що на час звернення до суду з позовом, відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданим суду розрахунком.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач є споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зареєстрована за вищевказаною адресою, а отже, остання є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачем послуг з ТЕ/ПГВ.

Також суд встановив, що відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ, у встановленому чинним законодавством порядку, не відмовлялася (не відключалася). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, між позивачем та відповідачем підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язана оплатити їх вартість.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежним чином сплачує за надані їй житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком позивача, за нею утворилась заборгованість, в зв`язку з чим у відповідача, як споживача, виник обов`язок щодо оплати цих послуг, а також сплати пені, 3 % річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 151124,86 грн.

Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки вони здійснені в результаті неповного з`ясування обставин справи та за невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 187 ЦПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Згідно ч. 1, 2 ст. 191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року в справі було відкрите спрощене провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, роз`яснено відповідачу ОСОБА_1 , що вона має право подати відзив на позовну заяву не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї (а. с. 36).

Копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї направлено судом ОСОБА_1 на її адресу, проте лист повернуто до суду з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання» (а. с. 38).

За змістом висновків Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19, від 22 вересня 2021 року в справі № 465/205/17, від 28 жовтня 2021 року в справі № 465/6555/16-ц зазначено, що повернення повістки про виклик до суду з відміткою про причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи.

02 березня 2026 року, не урахувавши зазначених правових висновків Верховного Суду та не вживши заходів щодо повторного направлення зазначених документів на адресу відповідача, направлений якому лист повернуто до суду з відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання», судом першої інстанції було ухвалено рішення про задоволення позову за наявними матеріалами справи.

До апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази, а саме: копії платіжних інструкції від 09 жовтня 2025 року, згідно якої відповідачем здійснено сплату в розмірі 58353,19 грн., від 08 жовтня 2025 року на суму 10000 грн. та від 08 жовтня 2025 року на суму 30000 грн. з призначенням платежу в усіх квитанціях: «за опалення, АДРЕСА_1 », разом 98 353,19 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не була обізнана про рух справи, вона об`єктивно не могла подати до суду першої інстанції власні докази, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України є підставою для їх прийняття та оцінки апеляційним судом.

Із доказів, наявних у матеріалах справи у їх сукупності, вбачається, що після відкриття провадження в справі заборгованість за опалення була повністю погашена ОСОБА_1 , однак це не було враховано при ухваленні рішення судом першої інстанції.

Крім того, задовольняючи позов, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що є відступленою на його користь вимогою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Київтеплоенерго», звертаючись з даним позовом до суду, посилався зокрема на те, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», він набув право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 19699,72 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 3983,55 грн.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 19699,72 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 3983,55 грн., а також нараховані на ці суми штрафні санкції, суд першої інстанції не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 29 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.

Також апеляційний суд критично оцінює розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води та нарахованих на цю заборгованість штрафних санкцій не є доведеними та задоволенню не підлягали.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за житлово-комунальні послуги в розмірі 151124,86 грн. є передчасними та помилковими, рішення суду ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин справи та за невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, а також з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позов по суті, апеляційний суд виходить із того, що позивачем надавалися комунальні послуги відповідачу, і що на час звернення до суду з позовом, відповідач мала заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками. Відповідач не відмовлялася від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання або щодо неотримання нею щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.

Отже, вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення заборгованості з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, яка утворилася з 01 травня 2018 року, а також плати за абонентське обслуговування є обґрунтованими.

Також апеляційний суд враховує, що заборгованість з централізованого опалення (15134,54 грн.), постачання теплової енергії (63460,19 грн.), а також плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії (1344,02 грн.) у загальному розмірі 79928,75 грн. була повністю погашена відповідачем після відкриття провадження у справі, тому не може бути повторно стягнута на користь позивача.

Апеляційний суд приймає до уваги, що КП «Київтеплоенерго» просило стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 22 лютого 2024 року по 30 грудня 2023 року.

Апеляційним судом враховано, що 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості позивач просив стягнути за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, тобто після закінчення періоду, коли таке нарахування було законодавчо заборонено, та відхиляє необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що нараховані позивачем на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних в межах заявлених вимог за період з 24 лютого 2022 року по 29 грудня 2023 року не підлягають стягненню з відповідача, і що судом першої інстанції, стягнувши з неї інфляційні втрати та 3 % річних, порушено принцип права про дію закону в часі, призупиняючи дію нормативно-правового акту для триваючих правовідносин.

Також КП «Київтеплоенерго» просило стягнути з відповідача пеню, нараховану на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, що узгоджується з вимогами ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу; п. 45 публічних договорів КП «Київтеплоенерго» про надання послуги з постачання гарячої води та про надання послуги з постачання теплової енергії, оприлюднених на сайті КП «Київтеплоенерго».

Разом із тим, оскільки інфляційні втрати у розмірі 2618,28 грн., 8953,48 грн., 3 % річних у розмірі 641,87 грн., 2163,74 грн., пеня у розмірі 2632,55 грн., нараховані на заборгованість з централізованого опалення та постачання теплової енергії, покриваються оплатою ОСОБА_1 послуг за опалення в загальному розмірі 98353,19 грн. у жовтні 2025 року, дана складова заборгованості не підлягає стягненню на користь позивача.

За даних обставин, заборгованість ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії, а також заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії з нарахованими штрафними санкціями є повністю погашеною.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1778,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 307,61 грн., 3 % річних у розмірі 75,41 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 18787,43 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2461,51 грн., 3 % річних у розмірі 585,34 грн., пеня в розмірі 712,16 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн., всього 25391,29 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності в межах позовних вимог, обґрунтованість яких підтверджено під час апеляційного перегляду, є помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.

Враховуючи викладене та аналізуючи зміст наданих позивачем розрахунків заборгованості, апеляційний суд приходить до висновку, що трирічний строк позовної давності сплив щодо щомісячних платежів, строк сплати яких настав у період по 02 квітня 2017 року, разом із тим, заборгованість, яку КП «Київтеплоенерго» нарахував за спожиті з 01 травня 2018 року послуги, заявлені в межах позовної давності.

Таким чином, доводи відповідача про сплив позовної давності є необґрунтованими.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача: заборгованість за 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1778,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 307,61 грн., 3 % річних у розмірі 75,41 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 18787,43 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2461,51 грн., 3 % річних у розмірі 585,34 грн., пеня в розмірі 712,16 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн., всього 25391,29 грн.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн. за подання позову, а відповідачем сплачено 3633,60 грн. за подання апеляційної скарги.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 17 % (стягнуто 25391,29 грн. із заявлених до стягнення 151124,86 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 514,76 грн.

Також за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 83%, тому з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 3015,89 грн.

Шляхом взаємозарахування стягнутих сум із позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2567,74 грн. (3015,89 - 514,76 = 2501,13).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 березня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 1778,08 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 307,61 грн., 3 % річних у розмірі 75,41 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 18787,43 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2461,51 грн., 3 % річних у розмірі 585,34 грн., пеня в розмірі 712,16 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 683,75 грн., всього 25391,29 грн.

В решті позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2501,13 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.