Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №761/36111/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/36111/24 Головуючий у суді І інстанції: Савчук Ю.Н.

провадження №22-ц/824/9913/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Рейнарт І.М., Музичко С.Г.,

секретар судового засідання: Янчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1000 000 грн. моральної шкоди та 338 477,55 грн. інфляційних втрат та 3% річних.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 761/24136/15-ц було зобов`язано ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» зарахувати кошти на поточний рахунок позивача та виплатити суму вкладу. У зв`язку із прийняттям НБУ рішення щодо віднесення банку до неплатоспроможних та введення процедури тимчасової адміністрації та ліквідації, повноваження органів управління банком перейшли до Фонду. Однак виконання рішення суду за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів було неможливим у зв`язку із протиправною бездіяльністю відповідача, чим завдано позивачу моральної шкоди. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано на суму заборгованості за вкладом 3% річних та інфляційні втрати в розмірі 338 477,55 грн.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що спірні правовідносини мають договірний, а не деліктний характер, а тому моральну шкоду не може бути стягнуто на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України. Окрім того, на обґрунтування таких висновків суд першої інстанції посилається на постанови Верховного Суду, ухвалені у справах з істотно іншими предметами та підставами позовів, в інших спірних правовідносинах та з істотно іншими фактичними обставинами справи. Таким чином, наведені судом у мотивувальній частині оскаржуваного рішення посилання на правові висновки Верховного Суду - є нерелевантними до обставин цієї справи.

Зазначав, що відповідач перешкоджав виконанню рішення суду у справі №761/24136/15-ц тривало і безперервно весь час з моменту ухвалення цього рішення.

Позивач наголошує, що в силу деліктного характеру спірних правовідносин, протиправною поведінкою відповідача із заподіяння шкоди є не само по собі невиконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц банком (який перебуває під контролем та управлінням Фонду), а саме перешкоджання виконанню цього рішення самим Фондом. Таким чином, на переконання скаржника, суд першої інстанції помилково ототожнив невиконання судового рішення, яке є за своєю правовою природою пасивною бездіяльністю банку-боржника з перешкоджанням виконанню судового рішення, яке є активною дією відповідача, яка є очевидно протиправною та має наслідком заподіяння шкоди позивачу.

Вважає висновок суду про те, що шкода, спричинена позивачу перешкоджанням виконанню судового рішення, заподіяна не відповідачем, а боржником за цим рішенням (неплатоспроможним банком), - є хибним і по суті зводиться до перекладання формальної відповідальності за заподіяну шкоду на недієздатного суб`єкта (неплатоспроможний банк), який перебуває під повним та винятковим управлінням та контролем відповідача. Судом не враховано, що відповідач виступає у спірних деліктних правовідносинах не як боржник за судовим рішенням, а як адміністратор та ліквідатор боржника, а також як заподіювач шкоди, спричиненої невиконанням та перешкоджанням виконанню цього судового рішення.

14 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - адвоката Павликівського В.І., в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що встановлений спеціальним Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обсяг гарантій включає виплату кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, у тому числі відсотки, на день початку процедури ліквідації банку (частина шоста статті 26 Закону), проте проведення Фондом на користь вкладників інших виплат спеціальним Законом не передбачено. Ні під час дії тимчасової адміністрації, ні під час ліквідації у банку не виникає жодних обов`язків щодо сплати будь-яких санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами, оскільки це заборонено Законом в порядку якого ліквідується Банк. Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати), трьох відсотків річних від простроченої суми грошового зобов`язання відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що у позовній заяві позивачем зазначено, що тривале порушення відповідачем прав позивача призвело до погіршення стану здоров`я- інвалідності внаслідок перенесеного інфаркту. Однак суд першої інстанції вважав вказані аргументи такими, що не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки не доводять, що порушення мали наслідки, які досягли рівня страждань чи приниження.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Положеннями ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини.

У п.8 Прикінцевих і перехідних положень Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з п.16 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1,2, 3, 5 ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

У пункті 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Згідно з ч.5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Також Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідаційна процедура банку вважається завершеною з моменту затвердження ліквідаційного балансу, а банк ліквідованим - з моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 761/24136/15-ц, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг- задоволено частково. Зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» зарахувати кошти у розмірі 8970,35 доларів США на поточний рахунок позивача; зобов`язати відповідача виплатити позивачеві вклад за договором від 20.11.2014 № 51-в-17/367026 у сумі еквівалента 8970,35 доларів США у гривні за курсом НБУ на день 13.06.2015, а саме - у розмірі 195 272,86 грн; ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_5 відсотки за договором вкладу від 20.11.2014 №51-в-17/367026 за ставкою 9% річних за строк з дня, наступного за днем витребування 19.02.2015 до дня прийняття рішення про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних 23.06.2015, а саме у розмірі 274,93 долари США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом становить 6045,12 грн; зобов`язано ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» виплатити ОСОБА_5 майнову відповідальність за порушення грошового зобов`язання за договором вкладу від 20.11.2014 № 51-в-17/367026 за ставкою 3% річних у розмірі 91,64 долари США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом становить 2015 грн 07 коп.. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач стверджував, що внаслідок протиправної поведінки відповідача щодо невиконання судового рішення йому спричинено майнову та моральну шкоду.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20.01.2017 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива» про захист прав споживача фінансових послуг, встановивши спосіб і порядок виконання судового рішення за положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме шляхом: зарахування коштів у розмірі 8970,35 доларів США на поточний рахунок ОСОБА_4 в неплатоспроможному банку Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Фінансова ініціатива»; виплатити ОСОБА_5 гарантовану суму відшкодування коштів за договором вкладу від 20.11.2014 № 51-в-17/367026 за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15.11.2022 року замінено сторону боржника у виконавчому провадженні №50498043 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року з виконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц з Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» на Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до вказаної ухвали суду на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 №121 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», згідно з яким з 24.06.2015 року запроваджено в банку тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 21.05.2019 №352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.05.2019 №1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку», розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно.

20 вересня 2021 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення №960 «Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива», яким затверджено ліквідаційний баланс та звіт про виконання ліквідаційної процедури ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива».

17 лютого 2022 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення №119 «Про деякі питання ліквідації ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива», яким в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» відкликано повноваження ліквідатора.

З моменту набрання чинності вказаним рішенням, ліквідація Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» здійснюється безпосередньо Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського Олександра Олександровича щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №50498043 з виконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц; зобов`язано державного виконавця невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення суду в цивільній справі №761/24136/15-ц.

Постановою державного виконавця Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року виконавче провадження №50498043 закінчено без виконання.

За наслідками касаційного перегляду справи, постановою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження №50498043 за виконавчим листом від 14 березня 2016 року Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/24136/15-ц.

Зобов`язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення суду у справі №761/24136/15-ц.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевського Олександра Олександровича від 24 квітня 2020 року виконавче провадження №50498043 відновлено.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Лісовенка Володимира Антоновича, що виразилася у невчиненні усіх необхідних та передбачених законом виконавчих дій у виконавчому провадженні №50498043, спрямованих на примусове виконання рішення суду в цивільній справі №761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року.

Виконавчий лист від 14 березня 2016 року на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі №761/24136/15-ц (з урахуванням ухвали від 20 січня 2017 року про зміну способу та порядку виконання рішення), з 17 березня 2016 року, як свідчать матеріали справи, перебуває на виконанні в Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №50498043.

11.09.2024 року позивачу на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі №761/24136/15-ц було виплачено відповідачем 200 000 грн гарантованого відшкодування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі № 826/11415/16 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 826/11415/16 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 826/11415/16 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року залишено в силі. Постановою Верховного Суду від 31 липня 2018 року скасовано вказані рішення, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року №408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до категорії неплатоспроможних» передано на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2018 у справі №826/11415/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 та постановою Верховного Суду від 17.06.2020 постанову Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних» - визнано протиправною та скасовано. Крім цього, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 у справі №910/26664/15 за позовом Perusta Constructions LTD (Перуста Констракшонс ЛТД) було задоволено заяву про забезпечення позову, а саме заборонено членам виконавчої дирекції Фонду гарантування вносити пропозицію до Національного банку України та приймати рішення про ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Вказана ухвала про забезпечення позову була скасована лише 15.05.2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/26664/15.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ці вимоги не ґрунтуються на вказаних вище вимогах закону та не підлягають задоволенню.

Переглядаючи оскаржуване позивача рішення суду першої інстанції, суд апеляйційної інстанції враховує, що у постанові від 04 травня 2022 у справі № 600/794/20 Верховний Суд дійшов таких висновків: «У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України». (пункти37,38 постанови).

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У свою чергою, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем Фондом гарантування вкладів фізичних осіб договірні відносини відсутні, оскільки свої обов`язки відповідач здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом.

У постановах від 15 травня 2018 року у справі №761/31569/16-ц , від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20-а, від 21 лютого 2024 року у справі №203/4419/17 Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що протиправна поведінка відповідача полягала в тривалому перешкоджанні виконання рішення суду майнового характеру і призвела до багаторічної затримки у виконанні цього рішення, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у даних правовідносинах колегія суддів вважає відсутнім цивільно-правове порушення з боку відповідача, яке мало би складатися з протиправної поведінки, з огляду на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Переглядаючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі № 761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами є спеціальними, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування.

Водночас у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 року у справі № 826/18130/16, від 21 лютого 2024 року у справі №203/4419/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивачем не було доведено порушення його прав відповідачем, розмір моральної шкоди не обґрунтований належними і допустимими доказами, при цьому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування, то вимоги про відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «24» червня 2026 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді І.М. Рейнарт

С.Г. Музичко