Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №756/5039/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 756/5039/25

Провадження № 22-ц/824/9682/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

14 квітня 2025 року позивач звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з вказаним позовом до відповідачів.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01.05.2018 надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО». На виконання вимог Закону КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивача. Відповідачі від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Відповідачі є споживачами послуг з центрального опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , будинок під?єднаний до мереж тепло- і водопостачання, та від послуг споживачі не відмовлялись.

Відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги з центрального опалення та постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 28.02.2025 року складає 146024,41 грн., з яких: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 11186,99 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1454,31 грн., 3 % річних у розмірі 362,27 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по 31.10.2021 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 26852,88 грн., інфляційна складова боргу 3490,87 грн., 3 % річних - 869,59 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по 31.10.2021 р. послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 15604,72 грн., інфляційна складова боргу 2028,61 грн., 3 % річних - 505,34 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 р. послуги з постачання теплової енергії у розмірі 47746,44 грн., інфляційна складова боргу 5062,40 грн., 3 % річних - 1246,84 грн., пеня - 730,68 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 р. послуги з постачання гарячої води у розмірі 23362,11 грн., інфляційна складова боргу 2527,84 грн., 3 % річних - 604,60 грн., пеня - 378,23 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 1119,44 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання в розмірі 689,15 грн.; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення в розмірі 201,09 грн.

Позивач зазначив, що розрахунок заборгованості на послуги з центрального опалення і постачання гарячої води, здійснюється за тарифами, які закріплені Розпорядженням КМДА, інформація про які є загальнодоступною та загальновідомим фактом, офіційно опублікована. Крім того, відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», споживачі зобов`язані сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Отже, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідачі зобов`язані оплатити спожиті послуги з центрального опалення та постачання гарячої води.

Враховуючи викладене, позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 146 024,41 грн.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року позов задоволено частково та:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті житлово комунальні послуги в загальному розмірі 38113 грн. 95 коп., з яких: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 11186,99 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1454,31 грн., 3 % річних у розмірі 362,27 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по листопад 2019 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 16166,54 грн., інфляційна складова боргу 2300,51 грн., 3 % річних - 563,40 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по листопад 2019 р. послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5164,92 грн., інфляційна складова боргу 735,01 грн., 3 % річних - 180,00 грн.;

- стягнуто солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», що знаходиться за адресою: 01001, м. Київ, площа Івана Франка, 5 (ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з грудня 2019 р. до 28.02.2025 р. в загальному розмірі 107910 грн. 46 коп.

В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 01 березня 206 року відповідач ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, у якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим апелянт просила апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким:

1) відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_1 ;

2) позовні вимоги позивача до відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»:

- заборгованість за спожиті житлово комунальні послуги в загальному розмірі 38113 грн. 95 коп., з яких: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 11186,99 грн., інфляційна складова боргу у розмірі 1454,31 грн., 3 % річних у розмірі 362,27 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по листопад 2019 р. послуги з централізованого опалення у розмірі 16166,54 грн., інфляційна складова боргу 2300,51 грн., 3 % річних - 563,40 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 р. по листопад 2019 р. послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5164,92 грн., інфляційна складова боргу 735,01 грн., 3 % річних - 180,00 грн.;

- заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з грудня 2019 р. до 28.02.2025 р. в загальному розмірі 107910 грн. 46 коп.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 21 травня 2026 року, з`явився представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав апеляційну скаргу та просив апеляційний суд її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що КП «Київтеплоенерго» є належним виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.05.2018 на підставі виданої ліцензії та норм законодавства про житлово-комунальні послуги, а відносини між сторонами є договірними та виникли внаслідок фактичного споживання послуг за умови приєднання до публічного договору, укладеного шляхом конклюдентних дій, оскільки будинок відповідачів підключений до мереж теплопостачання і від послуг вони не відмовлялися, що породжує обов`язок їх оплати, відповідачі є споживачами та зареєстрованими/власниками житла, а тому несуть обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг у солідарному порядку, при цьому нарахована заборгованість підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача, який здійснений за чинними тарифами, затвердженими КМДА та іншими нормативними актами, доводи відповідачів щодо відсутності обов`язку сплати та неналежності нарахувань є необґрунтованими, проте вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на застосування норм матеріального права щодо позовної давності, правового режиму спадкування та моменту виникнення обов`язку у спадкоємця, у зв`язку з чим заборгованість, що виникла до відкриття спадщини, не підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 , а обов`язок зі сплати для неї виникає з грудня 2019 року, тоді як інша частина заборгованості підлягає солідарному стягненню з відповідачів як споживачів, а також суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в частині періоду, який підлягає стягненню, не пропущені позовною давністю, оскільки її перебіг був обмежений та зупинений у відповідні періоди, і підстав для повної відмови у позові чи повного задоволення вимог не встановлено.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа №757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За таких умов доведення не може вважатися належним чином здійсненим виключно шляхом зазначення певних відомостей чи припущень, оскільки це не звільняє відповідача від виконання процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх обґрунтувань.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі та не має можливості нею користуватися, а тому не повинна нести витрати, пов`язані з оплатою житлово-комунальних послуг.

Такі твердження не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не підтверджені належними і допустимими доказами у розумінні вимог цивільного процесуального законодавства. Окрім того, сам лише факт непроживання власника у належному йому житловому приміщенні не звільняє її від обов`язку нести витрати, пов`язані з утриманням належного їй майна, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

На обґрунтування своєї позиції відповідач посилалася на те, що інший відповідач - ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні спірною квартирою. При цьому апелянт зазначає про наявність між сторонами судових спорів та вказує, що ухвалою суду відкрито провадження у справі № 756/14541/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чикиш (Лахтадир) Марія Миколаївна, про визнання заповіту недійсним, визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності на спадкове майно. Також апелянт посилається на відкриття провадження у справі № 756/4130/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що сам по собі факт наявності між сторонами судових спорів щодо права власності на спадкове майно або права користування житловим приміщенням не є належним та достатнім доказом того, що ОСОБА_2 фактично створював ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою. Наявність таких спорів між сторонами може лише підтверджувати існування відповідних судових проваджень, однак не встановлюють фактів неправомірної поведінки будь-якої зі сторін та не містять висновків суду щодо наявності чи відсутності таких перешкод.

Крім того, відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчать про те, що станом на час апеляційного розгляду у вказаних справах судових рішень, якими б по суті встановлювалися обставини створення ОСОБА_1 перешкод у користуванні спірним житлом або підтверджувалася незаконність набуття нею права власності на квартиру, не ухвалено.

Відтак посилання апелянта на зазначені судові провадження ґрунтуються виключно на припущеннях та не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність у неї обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг за спірним об`єктом нерухомості.

Крім того, апелянт посилається на те, що фактично не проживала у спірній квартирі, оскільки у квітні 2022 року виїхала за межі України та відтоді до житла не поверталася. На підтвердження зазначених обставин стороною відповідача до матеріалів справи подано копії проїзних документів (квитків) щодо запланованої поїздки ОСОБА_1 з України до Іспанія.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що вказані документи також не є належним та достатнім доказом фактичного виїзду особи за межі України, оскільки містять лише відомості про бронювання та придбання квитків. Будь-яких належних доказів, які б підтверджували фактичне перетинання ОСОБА_1 державного кордону України, зокрема відомостей компетентних державних органів або інших належних документів, до суду не надано. За таких обставин подані апелянтом документи не підтверджують заявлені доводи про постійне перебування за межами України та неможливість користування спірним житлом.

Серед іншого апелянт також посилається на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі № 363/4402/21, зазначаючи, що вказаним судовим рішенням нібито встановлено факт непроживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 та факт неотримання нею відповідних житлово-комунальних послуг.

Разом із тим колегія суддів встановила, що зазначене рішення не подавалося до суду першої інстанції та було долучене стороною відповідача лише на стадії апеляційного перегляду справи.

При цьому предметом перевірки суду апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з урахуванням тих обставин та доказів, які були подані сторонами та досліджувалися судом під час розгляду справи. Відтак суд апеляційної інстанції оцінює, чи правильно суд першої інстанції встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 червня 2024 року у справі № 363/4402/21 до суду першої інстанції не подавалося, суд першої інстанції об`єктивно не міг враховувати його під час ухвалення оскаржуваного рішення та вирішував спір виключно на підставі доказів, наданих сторонами на момент розгляду справи.

Колегія суддів звертає увагу, що вказане рішення датоване 17 червня 2024 року, тоді як рішення у цій справі ухвалено 02 лютого 2026 року. Апеляційну скаргу подано 01 березня 2026 року. Таким чином, зазначений доказ існував задовго до ухвалення рішення судом першої інстанції та об`єктивно міг бути поданий відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, однак таких процесуальних дій стороною вчинено не було.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У Постанові ВС від 13.01.2021 року у справі №264/949/19 зазначається, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний суд роз`яснив, що тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356, ч. ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини справи, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положення про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Водночас апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо неможливості подання зазначеного рішення до суду першої інстанції, а також не наведено жодних об`єктивних причин, які б перешкоджали відповідачу подати цей доказ під час розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті, долученні та дослідженні в судовому засіданні нових доказів, поданих з порушенням вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України. Відповідно, перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції здійснюється виходячи з тих доказів, які були наявні у матеріалах справи та досліджувалися судом під час її розгляду.

Крім того, навіть у разі прийняття зазначеного рішення як доказу, встановлені у ньому обставини не мали б для цієї справи преюдиційного значення, оскільки склад учасників справи та предмет спору у справі № 363/4402/21 не є тотожними учасникам та предмету розгляду у даній справі, що виключає можливість застосування положень ст. 82 ЦПК України щодо обов`язковості відповідних висновків суду.

У сукупності наведені обставини свідчать про недоведеність доводів апелянта щодо неможливості проживання та користування спірною квартирою у зв`язку зі створенням їй перешкод з боку іншого відповідача - ОСОБА_2 , а тому такі доводи не можуть бути покладені в основу висновку про відсутність у неї обов`язку щодо участі в оплаті житлово-комунальних послуг за спірним житловим приміщенням.

Натомість суд першої інстанції всебічно та повно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку щодо розподілу обов`язку зі сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги між відповідачами. Судом правильно встановлено, що заборгованість, яка виникла до моменту відкриття спадщини та набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, підлягає стягненню виключно з ОСОБА_2 , який був зареєстрований у спірному житловому приміщенні та є споживачем відповідних послуг. Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що після набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно на неї, як на власника житла, покладається обов`язок щодо його утримання та оплати житлово-комунальних послуг незалежно від фактичного проживання у квартирі. Враховуючи, що ОСОБА_2 продовжував залишатися зареєстрованим у спірній квартирі, а ОСОБА_1 набула право власності на зазначене житло, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, нарахованої за період після набуття нею права власності на квартиру.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

Д.О. Таргоній