Постанова від 05 травня 2026 р. у справі №759/24735/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4265/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року м. Київ

Справа № 759/24735/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , яка подана представником Малюком Олександром Олександровичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Журибеди О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 про відшкодування збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів - військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, третя особа військова частина НОМЕР_1 , в якій просила стягнути з військової частини НОМЕР_2 на свою користь матеріальні збитки у розмірі 73 469,18 грн., компенсацію витрат на послуги суб`єкта оціночної діяльності в розмірі 4000 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Позов мотивовано тим, що 30 червня 2023 року водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Toyota Hiace», н.з. НОМЕР_3 , на якому на час ДТП були встановлені реєстраційні знаки НОМЕР_4 , рухався проїзною частиною по пр-ту Академіка Палладіна у м. Києві в напрямку вул. Берковецької зі сторони станції метро «Академістечко». Поблизу супермаркету «Епіцентр» водій, діючи необережно та порушуючи правила дорожнього руху, при зміні смуги руху не переконався в безпечності свого маневру, внаслідок чого допустив зіткнення.

Внаслідок ДТП транспортному засобу «Mercedes-Benz C220», р.н. НОМЕР_5 , який належить позивачу, було завдано механічних пошкоджень.

Факт вини водія ОСОБА_2 , кулеметника першого стрілецького відділення третього стрілецького взводу другої стрілецької роти, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , встановлений вироком суду від 11.03.2024 року у справі № 759/20428/23, який набрав законної сили.

27.06.2023 року до МТСБ України було направлено повідомлення про ДТП. 14.08.2023 року отримано офіційну відповідь від МТСБ України, у якій зазначено наступне: «відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», автомобіль «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_5 , не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 Закону 1961-IV, оскільки на момент ДТП він не був забезпечений чинним договором страхування». З наведені мотивів МТСБ України відмовило у проведенні регламентної виплати з фонду захисту потерпілих.

Згідно зі звітом №19698/1, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Mersedes-Benz C220, р.н. НОМЕР_5 , пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 30.06.2023 року станом на дату ДТП становить 73 469,18 грн. Вартість послуг зі складання звіту становить 4000 грн. Позивачем до в/ч та Міністерства оборони України направлялась вимоги, проте вони залишились без реагування.

Окрім того позивач, вказує, що їй доводиться докладати моральних, фізичних, інтелектуальних зусиль, витрачати власний час та енергію, звертатись до фахівців для отримання повного, належного страхового відшкодування. Разом з тим, весь цей час постійно супроводжується душевними стражданнями, психологічною напругою, хвилюванням.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 73 469 грн 18 коп., моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. витрат по сплаті судового збору та 4000 грн. витрат на проведення оцінки вартості відновлювального ремонту, що разом складає 5211 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник третьої особи - військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_7. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довела наявність вини і причинно-наслідкового зв`язку, оскільки ухвалений у кримінальній справі № 759/20428/23 вирок суду не є беззаперечним доказом вини військовослужбовця ОСОБА_2 у пошкодженні саме автомобіля позивача. Дорожньо-транспортна пригода була масовою, за участю шести транспортних засобів, проте безпосереднього зіткнення машини військової частини «Toyota Hiace» з автомобілем позивача «Mercedes-Benz C220» не було: «Mercedes» зіткнувся з автомобілем «Honda CRV». Крім цього, у вироку не встановлено ступінь вини кожного з учасників ланцюгової дорожньо-транспортної пригоди та не зафіксовано конкретні ушкодження автомобіля «Mercedes-Benz».

Апелянт зазначає, що звіт про оцінку майна від 20.04.2024 складений через 10 місяців після ДТП, тоді як подія сталася 30.06.2023. Викладені у звіті відомості про те, що дорожньо-транспортна пригода нібито сталася 19.10.2023 не відповідає фактичній даті події. Більше того, скаржник стверджує, що звіт безпідставно вимагає повної заміни бампера, вартістю понад 31 000 грн, хоча, на думку скаржника, позивач могла обмежитися ремонтом, що суттєво би вплинуло на суму збитків у бік зменшення.

Апелянт стверджує, що матеріали справи не містять схеми дорожньо-транспортної пригоди з переліком видимих пошкоджень, зафіксованих безпосередньо на місці пригоди.

Третя особа звертає увагу, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, адже ОСОБА_2 , вина якого встановлена судовим рішенням, є учасником бойових дій, тож згідно зі ст. 13 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, завдана такими особами, має відшкодовуватися Моторним (транспортним) страховим бюро України, а не військовою частиною. Позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тієї підстави, що у неї відсутній страховий поліс, однак обов`язок з виплати страхового відшкодування покладається саме на МТСБ України, який має бути належним відповідачем.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача 4000 грн за послуги оцінювача, оскільки згідно з квитанцією оплату здійснив ОСОБА_3 , а не сама позивач. Крім цього, призначення платежу в квитанції вказано як «поповнення рахунку», що не підтверджує оплату саме за договором про проведення оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що у вироку суду від 11.03.2024 встановлено вину водія ОСОБА_2 та механізм аварії, що є обставиною, яка не підлягає доказуванню згідно зі ст. 82 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про відсутність «прямого удару» позивач вважає безпідставними, оскільки саме неправомірні дії водія військової частини стали першопричиною «ланцюгової реакції», яка призвела до пошкодження авто «Mercedes-Benz».

Позивач вказує, що скаржник фактично визнає встановлені вироком суду обставини, адже сам посилається на них.

Крім цього, позивач зазначає, що суб`єкт оціночної діяльності використав базу цін на запчастини, що були актуальні станом на 16.06.2023, тобто за 14 днів до дорожньо-транспортної пригоди, що є найбільш об`єктивним показником. Вибір між ремонтом та заміною деталей був зроблений автоматизованою системою «Audatex» на основі заводських стандартів, а не суб`єктивно оцінювачем, що вказує на об`єктивність результатів оцінки. У свою чергу, військова частина не надала власного розрахунку збитків і не просила про проведення судової експертизи в суді першої інстанції, щоб спростувати достовірність та належність наданих доказів позивачем.

Стосовно відмови МТСБ України у регламентній виплаті, то позивач вказує на те, що у здійсненні такої виплати їй було відмовлено через відсутність у неї власного страхового полісу, тоді як за ст. 1172 і 1187 ЦК України за загальними правилами обов`язок з відшкодування збитків, завданих джерелом підвищеної небезпеки покладається саме на власника джерела підвищеної небезпеки, в даному випадку - на військову частину.

Позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги стосовно недоведеності фактичного понесення витрат на оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності, оскільки факт оплати третьою особою - родичем ОСОБА_4 - в інтересах позивача є належним виконанням зобов`язання, збіг суми, особи отримувача оцінювача ОСОБА_5 та дати підтверджує, що це була оплата саме за підготовку звіту для цієї справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Міністерства оборони України - ОСОБА_8. просив відмовити в задоволенні позову у зв`язку з його пред`явленням до Міністерства як до неналежного відповідача.

Відзив мотивовано тим, що шкоду завдав військовослужбовець частини НОМЕР_2 , яка не входить до складу апарату Міністерства або безпосередньо підпорядкованих йому частин. Натомість, згідно зі структурою ЗС України, військова частина НОМЕР_2 підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , яка, своєю чергою, входить до складу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, Міністерство не несе прямої відповідальності за дії водія.

Відповідач також наголошує, що автомобіль «Toyota Hiace» був отриманий військовою частиною НОМЕР_2 як гуманітарна допомога від Благодійного фонду «Все для перемоги» ще у 2022 році та поставлений на облік саме цією частиною. Наказом військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2023 автомобіль був закріплений за старшим механіком-водієм ОСОБА_6 , а не за винуватцем ДТП ОСОБА_2 . При цьому службове розслідування за фактом ДТП у військовій частині не призначалося.

Відповідач звертає увагу, що у військової частини НОМЕР_2 відсутні власні рахунки, за підпорядкуванням вона є структурним підрозділом військової частини НОМЕР_1 . А оскільки підрозділ НОМЕР_2 не є юридичною особою та не має власних рахунків, він перебуває на повному фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . У разі стягнення коштів, розрахунок має проводити саме військова частина НОМЕР_1 як розпорядник коштів, яка згодом може стягнути шкоду з винної особи в порядку регресу.

Представник Міністерства оборони посилається на положення ст.1172 ЦК України, згідно з якою шкоду відшкодовує юридична особа, працівником (військовослужбовцем) якої вона була завдана під час виконання службових обов`язків. Стаття 1187 ЦК України: відповідальність несе володілець джерела підвищеної небезпеки на відповідній правовій підставі. Зважаючи на те, що таким володільцем є саме військова частина, а не Міністерство як орган державного управління, то позов пред`явлено до неналежного відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача Міністерства оборони - ОСОБА_8. та представник третьої особи - військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_7. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 і представник військової частини НОМЕР_2 не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників відповідача та третьої особи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу слід задовольнити з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки шкоду автомобілю позивача завдано військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який під час дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом, належним на праві оперативного управління військовій частині НОМЕР_2 , шкода, відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України, підлягала відшкодуванню саме власником транспортного засобу, а не безпосереднім винуватцем.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

Як встановлено з матеріалів справи, вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11.03.2024 у кримінальній справі № 759/20428/23 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 415 КК України та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

Згідно з вироком суду 30 червня 2023 року приблизно об 11:50 год., керуючи автомобілем «Toyota Hiace», реєстраційний номер НОМЕР_6 , та рухаючись проїзною частиною пр-ту Академіка Палладіна у м. Києві зі сторони станції метро «Академмістечко» у напрямку вул. Берковецької, поблизу будівлі супермаркету «Епіцентр», що по вул. Берковецька, буд. 6А, діючи необережно з кримінальною протиправною недбалістю, усупереч вимогам підпункту «б» пункту 2.3, а також пунктів 10.1 та 10.3 ПДР, не правильно відреагувавши на зміну дорожньої обстановки, змінюючи напрямок руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого при перестроюванні допустив зіткнення з автобусом «I-VAN», р.н. НОМЕР_7 , після чого втратив контроль над рухом керованого ним транспортного засобу і допустив подальші послідовні зіткнення з автопоїздом у складі сідлового тягача «КАМАЗ» 54112, р.н. НОМЕР_8 , з напівпричепом KRONE SPD24, р.н. НОМЕР_9 , та автомобілями «Honda CRV», р.н. НОМЕР_10 , і «Mercedes-Benz Sprinter», р.н. НОМЕР_11 . Крім цього, зіткнення з автомобілем «Honda CRV», р.н. НОМЕР_10 , призвело до перекидання останнього і зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz С220», р.н. НОМЕР_5 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 , транспортний засіб «Mersedes-Benz C220», д.н.з. НОМЕР_5 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 .

З витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.04.2023 року «Про використання автомобільної техніки військової частини НОМЕР_2 », легковий автомобіль універсал «Toyota Hiace», 2006 року випуску, VIN НОМЕР_13 , військовий номерний знак НОМЕР_3 закріплено за старшим механіком-водієм третього механізованого взводу відділення ОСОБА_6 .

Транспортний засіб Toyota Hiace, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_13 , військовий номерний знак НОМЕР_3 був прийнятий на підставі акту прийому-передачі Гуманітарної допомоги України в особі в/ч НОМЕР_2 від 15.12.2022 року №75 та поставлений на баланс в/ч НОМЕР_2 .

Згідно з відповіддю військової частини НОМЕР_2 від 22.02.2025 року № 1722/1318 службове розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 30 червня 2023 року на пр-т. Академіка Палладіна у м. Києві, учасником якої був військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_2 , не призначалося.

14.08.2023 року позивач отримала відповідь від МТСБ України, відповідно до якої, позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль, який належить позивачу «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_5 , не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 Закону 1961-ІV, оскільки на момент ДТП він не був забезпечений чинним договором страхування.

Згідно зі звітом №19698/1, вартість відновлювалнього ремонту транспортного засобу «Merscedes-Benz С220», р.н. НОМЕР_5 , пошкодженого внаслідок ДТП, що сталася 30.06.2023 року, станом на дату ДТП, становить 73469,18 грн.; вартість послуг суб`єкта оціночної діяльності становить 4000 грн.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою і другою статті 1187 ЦК України регламентовано, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30 червня 2023 року водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Toyota Hiace», н.з. НОМЕР_3 , на якому на час ДТП були встановлені реєстраційні знаки НОМЕР_4 , рухався проїзною частиною по пр-ту Академіка Палладіна у м. Києві в напрямку вул. Берковецької зі сторони станції метро «Академістечко». Поблизу супермаркету «Епіцентр» водій, діючи необережно та порушуючи правила дорожнього руху, при зміні смуги руху не переконався в безпечності свого маневру, внаслідок чого допустив зіткнення з автобусом «I-VAN», р.н. НОМЕР_7 , після чого втратив контроль над рухом керованого ним транспортного засобу і допустив подальші послідовні зіткнення з автопоїздом у складі сідлового тягача «КАМАЗ» 54112, р.н. НОМЕР_8 , з напівпричепом KRONE SPD24, р.н. НОМЕР_9 , та автомобілями «Honda CRV», р.н. НОМЕР_10 , і «Mercedes-Benz Sprinter», р.н. НОМЕР_11 . Крім цього, зіткнення з автомобілем «Honda CRV», р.н. НОМЕР_10 , призвело до перекидання останнього і зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz С220», р.н. НОМЕР_5 .

Внаслідок ДТП транспортному засобу «Mercedes-Benz C220», р.н. НОМЕР_5 , який належить позивачу, було завдано механічних пошкоджень.

Вина ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді встановлена обвинувальним вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року у справі № 759/20428/23.

Транспортний засіб Toyota Hiace, 2006 року випуску, VIN НОМЕР_13 , військовий номерний знак НОМЕР_3 був прийнятий на підставі акту прийому-передачі Гуманітарної допомоги України в особі в/ч НОМЕР_2 від 15.12.2022 року №75 та поставлений на баланс в/ч НОМЕР_2 .

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 , яка на увійшла до складу військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу Міністерства оборони України від 30.07.2025 № 20/нод/дск «Про завершення проведення додаткових організаційних заходів у військовій частині НОМЕР_1 в 2025 році» (т. 2 а.с. 100), тоді як оскаржуване судове рішення було ухвалене 22 серпня 2025 року (т. 1 а.с. 237), через місяць після завершення процедури об`єднання зазначених військових частин.

Як у відзиві на позовну заяву, так і в запереченні на відповідь на відзив, поданих представником Міністерства оборони України через систему «Електронний суд» 17 червня 2025 року та 16 липня 2025 року відповідно ( а.с. 150, 176 - 180, т. 1), представник Міністерства оборони повідомив суд, що військова частина НОМЕР_2 - це структурний підрозділ військової частини НОМЕР_1 , яка є юридичною особою та має власні рахунки. Також представник відповідача наголошував, що військова частина НОМЕР_2 не є юридичною особою, не має власних фінансових рахунків та перебуває на повному забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 4 ст. 91 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Відповідно до ч. 1 , 2 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи ( висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц .

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 , від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 .

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 .

З довідки з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.03.2022 № 188/22 вбачається, що 28 березня 2019 року до Єдиного державного реєстру внесено відомості про військову частину НОМЕР_1 за кодом НОМЕР_14 , правовий статус - юридична особа (т. 1 а.с. 204).

Підтвердження тієї обставини, що військова частина НОМЕР_2 є юридичною особою, матеріали справи не містять.

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 30.07.2025 № 20/нод/дск «Про завершення проведення додаткових організаційних заходів у військовій частині НОМЕР_1 в 2025 році» (т. 2 а.с. 100), було завершено організаційні заходи з переформування військових частин, згідно з якими військова частина, зокрема, НОМЕР_2 увійшла до складу військової частини НОМЕР_1 .

Таким чином, належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про відшкодування збитків унаслідок дорожньо-транспортної пригоди є військова частина НОМЕР_1 , а тому позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відмови в його задоволенні.

З матеріалів справи встановлено, що представник Міністерства оборони неодноразово ( 17 червня 2025 року та 16 липня 2025 року) наголошував, що військова частина НОМЕР_2 - це структурний підрозділ військової частини НОМЕР_1 , яка є юридичною особою та має власні рахунки, тоді як військова частина НОМЕР_2 не є юридичною особою, тому не може бути належним відповідачем.

Проте позивач заперечувала вказані обставини у заяві від 27 травня 2025 року, та своїм правом заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним не скористалася, відповідних клопотань не заявила.

Враховуючи ту обставину, що позивачем було зазначено у переліку відповідачів Міністерство оборони України, проте будь-яких позовних вимог до нього заявлено не було, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішував питання щодо належності чи неналежності відповідача - Міністерства оборони України. Натомість позивач рішення суду в цій частині не оскаржувала.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Розгляд справи за відсутності належного відповідача позбавляє колегію суддів можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.

Оскільки розгляд вказаної справи було здійснено без залучення до участі у справі належного відповідача - військової частини НОМЕР_1 , то вирішення даного спору є передчасним.

Відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення до участі у справі інших осіб у якості відповідачів, а суд першої інстанції дане питання не вирішив, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, в апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 вказує на те, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, а тому належним відповідачем у справі є Моторне (транспортне) страхове бюро України.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи позивач зверталася до МТСБ України стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та у відповідь Бюро повідомило, що підстави для регламентної виплати відсутні, оскільки відповідно до підпункту «а» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБ України відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Однак, транспортний засіб «Mercedes-Benz» з номерним знаком НОМЕР_5 не відповідає вимогам п. 1.7. ст. 1 Закону та не є забезпеченим, у зв`язку з чим МТСБ України ухвалило рішення про відмову в регламентній виплаті.

Колегія суддів зазначає, що диспозиція пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що МТСБ України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; або особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

Пункт 13.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян, з-поміж іншого, учасників бойових дій, та передбачає, що відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБ України в порядку, визначеному цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що стаття 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає дві окремі підстави для регламентної виплати МТСБ України: якщо шкоду завдано власником транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого не застрахована, крім випадку, якщо шкоду завдано транспортним засобом, що не є забезпечений в розумінні пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», або якщо шкоду завдано учасником бойових дій.

З огляду на те, що матеріали цієї справи не містять доказів, на основі яких можна встановити, чи дійсно ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій, відповідний висновок буде передчасним.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги з позивача підлягають стягненню на користь третьої особи витрати зі сплати судового збору в розмірі 1453 грн. 44 коп. на підставі частини першої статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , яка подана представником Малюком Олександром Олександровичем, - задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, третя особа - Військова частина НОМЕР_1 про відшкодування збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1453 грн. 44 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.