Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №460/6626/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 28 червня 2026 р.

Справа: №460/6626/26

Суддя: Качмар Володимир Ярославович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №460/6626/26 пров. №А/857/29981/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (суддя Друзенко Н.В., м.Рівне, повний текст складено 12 травня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 07.04.2026;

зобов`язати ГУПФ здійснити нарахування та виплату пенсії з 07.04.2026 без обмеження максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що з часу набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3668-VI), він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії пенсійного органу щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є протиправними та такими, що порушують право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку у ГУПФ та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною».

Позивач є науково-педагогічним працівником, доктором сільськогосподарських наук, професором, Заслуженим працівником освіти України, дійсним членом Української академії наук та Академії економічних наук України.

Згідно з відомостями витягу з особистого кабінету позивача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України, загальний розмір призначеної пенсії на момент звернення становив 34 174,34 грн, водночас фактичний розмір пенсійної виплати складав 23 610 грн. У подальшому, у березні 2026 року, загальний розмір пенсії становив 35 137,68 грн, тоді як фактично до виплати позивачу визначено 25 950 грн.

07.04.2026 позивач звернувся до ГУПФ із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати обґрунтоване роз`яснення щодо складових та підстав визначення розміру його пенсійного забезпечення, а також здійснювати виплату пенсії у повному обсязі без обмеження максимальним розміром.

Листом від 08.04.2026 ГУПФ повідомило позивача про те, що максимальний розмір пенсійної виплати у сумі 25 950 грн встановлено відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1058-IV, а підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ , у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Таким чином, в період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Відповідно до статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, «Про наукову і науково-технічну діяльність», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Апеляційний суд зауважує, що питання застосування обмеження пенсії максимальним розміром неодноразово було предметом конституційного контролю. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 приписи статті 2 Закону №3668-VI щодо поширення обмеження максимального розміру пенсії на пенсійні виплати окремих категорій осіб визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Водночас, відповідачем не наведено і не доведено існування законодавчої підстави, яка б дозволяла обмежити призначену позивачу пенсію максимальним розміром, а також не обґрунтовано, чи застосоване обмеження не порушує право на пенсійне забезпечення позивача у належному йому розмірі.

Крім того, відповідно до статті 5 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах:

4200 гривень - особам, зазначеним у пункті 7 статті 1 цього Закону;

від 35 до 40 відсотків розміру прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, - особам, зазначеним у пунктах 1 і 6 статті 1 цього Закону;

від 23 до 35 відсотків розміру прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, - особам, зазначеним у пунктах 2-5 статті 1 цього Закону.

Розмір надбавки особам, зазначеним у пунктах 1-6 статті 1 цього Закону, визначається згідно із схемою визначення розмірів надбавок залежно від заслуг перед Україною, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, а особам, зазначеним у пункті 7 статті 1 цього Закону, - відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті. У разі якщо особа одночасно має право на надбавки з кількох підстав, передбачених статтею 1 цього Закону, встановлюється надбавка, що є більшою, у максимальному розмірі.

Таким чином, пенсія за особливі заслуги перед Україною є надбавкою до основного розміру пенсії, відтак, за відсутності законодавчої норми, що передбачає обмеження такої надбавки максимальним розміром пенсії, підстав для її зменшення відповідачем не було.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача, у тому числі надбавки за особливі заслуги, максимальним розміром.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua