Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №300/474/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року Справа № 300/474/26 пров. № А/857/19434/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М., Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року (головуючий суддя Скільський І.І., м. Івано-Франківськ) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

Короткий зміст позовних вимог

До Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2026 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), із застосуванням понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, з обмеженням її граничного розміру;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2026 року без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність та виходячи з основного розміру пенсії 80% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум та врахуванням судового рішення у справі № 300/3051/25, а також виплати пенсії без поділу на частини, тобто в повному обсязі без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено частково адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати з 01.01.2026 пенсії ОСОБА_1 з обмеженням максимальним розміром та із застосуванням на підставі статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 за №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану"; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 за №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану", з урахуванням проведених платежів.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції керувався нормами статей 46, 64 Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ), Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX (далі – Закон № 4695-IX), постановою Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» від 30.12.2025 №1778 (далі – Постанова № 1778), рішеннями Конституційного Суду України та практикою Верховного Суду щодо вирішення спорів про обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. З огляду на зміст статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), а також численних указів Президента України про продовження строку дії режиму воєнного стану, суд дійшов висновку, що встановлені статтею 46 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не обмежені на час воєнного стану. Суд першої інстанції також виснував, що до Закону №2262-ХІІ, який є спеціальним, не внесено будь-яких змін, що передбачали б обмеження розміру пенсійної виплати, що перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, в т.ч. шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, тому дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» і постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану». Отже, відповідач протиправно з 01.01.2026 знизив розмір пенсії позивача, зменшивши суму до виплати з 57263,19 грн. до 34790,32 грн.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання здійснити з 01.01.2026 нарахування та виплату пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення, з врахуванням судового рішення у справі №300/3051/25 з мотивів їх передчасності, оскільки згідно розрахунку та протоколу за пенсійною справою №0902003208 (СБУ) від 01.01.2026 (а.с.24), нарахування та виплата пенсії позивачу проводиться з врахуванням судового рішення у справі №300/3051/25 із розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення, при цьому, відповідач ще не здійснював перерахунок пенсії на виконання рішення суду у цій справі, а тому і відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині порушені.

Суд також відмовив у задоволенні позовних вимог щодо виплати пенсії без поділу на частини, в повному обсязі без застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» мотивуючи свою відмову тим, що постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 станом на день розгляду справи є чинною, а тому є обов`язковою до застосуванню відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Позивач, ОСОБА_1 , оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги стосовно зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2026 року без поділу на частини, тобто в повному обсязі без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо здійснення щомісячної виплати пенсії без застосування постанови КМУ № 821. Апелянт вважає, що суд безпідставно виходив виключно з чинності зазначеної постанови та не перевірив її відповідність Конституції України і законам України. При цьому апелянт наголошує, що спір в цій частині стосується порядку здійснення поточної щомісячної виплати пенсії після її перерахунку на виконання рішення суду у справі №300/3051/25, а застосування відповідачем Постанови №821 при здійсненні виплат на виконання згаданого рішення призводить до поділу пенсії на частини та неналежного виконання зазначеного судового рішення.

Відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, оскаржив рішення суду першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині, що стосується задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що: 1) позивачу правомірно здійснили з 01.01.2026 перерахунок пенсії із застосуванням до нарахованого розміру пенсії коефіцієнтів при її виплаті відповідно до вимог статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови №1778 (на 2026 рік у період дії воєнного стану), що є чинними, неконституційними не визнавалися; 2) прийняття Постанови № 1778 на виконання вимог статті 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2026 рік” обумовлено введеним на території України воєнного стану та фінансовими труднощами, які постали перед державою, тому законних підстав очікувати застосування до позивача іншого регулювання, ніж передбачено вищезазначеними актами, та у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 19 Конституції України, не було. Відтак, докази порушення прав позивача, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, відсутні.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення в частині задоволених позовних вимог, прийняте з дотриманням норм законодавства, на підставі повно встановлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги, на його переконання, є безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін. Позивач також подав клопотання про врахування судової практики (вх.№ 31673/26 від 23.04.26; вх.№ 35626/26 від 06.05.26; вх.№ 44661/26 від 09.06.2026), у яких просить врахувати актуальну судову практику щодо неправомірності Постанови КМУ № 821 та Постанови №1778.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ).

06.02.2026 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провело перерахунок пенсії позивача, відобразивши в розпорядженні про перерахунок пенсії таке:

«Підсумок пенсії (з надбавками): 57263,19 грн. Пониження суми 57263,19 згідно ПКМУ № 1778 від 30.12.2025 (Підсумок пенсії) 34790,32 грн.». З 01.01.2026 – 34790,32 грн., а також вказало підставу перерахунку: «РІШЕННЯ СУДУ».

На звернення позивача від 02.01.2026, відповідач листом від 26.01.2026 за № 1866-71/Б-02/8-0900/26 повідомив ОСОБА_1 , що загальний розмір пенсії позивача з 01.01.2026 становить 57263,19 грн, однак, оскільки у матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, то розмір пенсійної виплати з 01.01.2026 обчислено із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 за №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» та рішень суду, які ухвалені на користь позивача, в сумі 34790,32 грн (а.с. 21-23).

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються в т.ч. вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 15.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025, № 40/2026 від 12.01.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ передбачено таке:

- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;

- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX встановлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до законів України […] «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», прийнятої відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», постановлено, що у період воєнного стану у 2026 році:

1) пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Законів України […] «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів (0,5, 0,4, 0,3, 0,2, 0,1) до відповідних сум перевищення;

2) коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) певних категорій осіб, визначених пунктом 2 Постанови №1778, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Позиція суду апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, виходить із такого:

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що зменшення відповідачем з 01.01.2026 розмірів пенсії позивача внаслідок застосування понижуючих коефіцієнтів, визначених Урядом в Постанові №1778, що суперечить статті 1-1 Закону №2262-ХІІ, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом № 2262-ХІІ.

Аргументи позивача на обґрунтування вимог апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди щодо способу та порядку виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі № 300/3051/25, яке набрало законної сили, шляхом застосування Постанови № 821 при перерахунку пенсії позивача на виконання цього рішення.

Аргументи відповідача на обґрунтування вимог апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки пункт 2 Постанови № 1778 не поширюється на позивача, то його пенсійна виплата, обчислена з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів відповідно до пункту 1 Постанови № 1778, відповідає вимогам чинного законодавства.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів правильно, сторонами визнаються.

Отже, спірним у цій справі є правомірність застосування з 01.01.2026 щодо суми пенсійної виплати позивача понижуючих коефіцієнтів на підставі Постанови №1778, а також правомірність застосування Постанови №821 при виплаті перерахованої на виконання судових рішень пенсії позивача. Вирішуючи ці питання, колегія суддів окремо оцінює доводи кожної з апеляційних скарг.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо правомірності застосування з 01.01.2026 понижуючих коефіцієнтів на підставі Постанови №1778 колегія суддів зазначає таке:

І. З огляду на норму пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» відсутність згадки про статтю 46 Конституції України у визначеному Указом №64/2022 переліку статей Конституції України, за якими можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина на час воєнного стану, свідчить про помилковість аргументів апелянта щодо відповідності Конституції України Постанови №1778 в частині запровадження понижуючих коефіцієнтів до розмірів вже нарахованих розмірів пенсійних виплат за Законом №2262-ХІІ.

ІІ. Вирішуючи питання щодо обрання норми права, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує підхід, наведений в рішенні Конституційного Суду України 18 червня 2020 року №5-р(II)/2020, справа № 3-189/2018(1819/18), який поділяє та вважає за доцільне в цьому рішенні навести такі цитати (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20#Text):

“Особливу роль у системі інституційного забезпечення “верховенства права” (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.

Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим” (lex posterior derogat priori) – “закон спеціальний має перевагу над загальним” (lex specialis derogat generali) – “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим” (lex posterior generalis non derogat priori speciali).

Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.”.

Досліджуючи спірні правовідносини, що виникли між позивачем та органом ПФУ, колегія суддів дійшла таких висновків:

- спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим законом, є Закон № 2262-ХІІ;

- спеціальним законом чітко та недвозначно визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону, тобто до Закону № 2262-ХІІ;

- запровадження статтею 30 Закону № 4695-IX можливості застосування до обчислення пенсій коефіцієнтів, а також запровадження на цій підставі Урядом понижуючих коефіцієнтів шляхом прийняття Постанови №1778 для зменшення в 2026 році пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, застосування яких територіальними органами ПФУ призводить до істотно зменшення розміру цих пенсій, безсумнівно охоплюється поняттям «зміна умов і норм пенсійного забезпечення» в розумінні частини четвертої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ;

- Закон № 4695-IX не є законом про внесення змін до Закону № 2262-ХІІ;

- ані Законом № 4695-IX, ані будь-яким іншим законом в Закон № 2262-ХІІ не вносилися зміни щодо запровадження в 2026 році саме понижуючих коефіцієнтів, спрямованих на зменшення розміру пенсій, призначених на підставі цього закону.

З огляду на наведені мотиви суд дійшов висновку, що стаття 30 Закону № 4695-IX (загальний закон, регулює питання бюджетної політики на 2026 рік) не регулює спірні правовідносини в силу прямої вказівки статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ (спеціальний закон з питань пенсійного забезпечення окремої категорії осіб). Відповідно, Постанова № 1778 як підзаконний нормативно – правовий акт, що прийнятий урядом на реалізацію статті 30 Закону № 4695-IX, за своїм змістом (запровадження та визначення розміру понижуючих коефіцієнтів до пенсії) змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, що отримують пенсію на підставі Закону №2262-ХІІ, без внесення змін до цього закону, що прямо суперечить нормі спеціального закону – статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

Суд при вирішенні цього спору керується частиною третьою статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. З огляду на це суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зменшення відповідачем з 01.01.2026 розміру пенсії позивача внаслідок застосування понижуючих коефіцієнтів, визначених Урядом в Постанові № 1778, суперечить статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом № 2262-ХІІ.

ІІІ. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржені дії відповідача за своєю суттю/змістом є нічим іншим, як обмеженням максимального розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ. Порівняно з минулими календарними періодами (2016-2024 рр.) змінився тільки спосіб запровадження такого обмеження - якщо раніше органи ПФУ обмежували визначений відповідно до Закону № 2262-ХІІ розмір пенсії шляхом припинення виплати суми, що перевищувала розмір десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, то починаючи з 01.01.2025 (аналогічно і з 01.01.2026, як у цій справі) ця сума перевищення (залежно від її розміру) виплачується із застосуванням коефіцієнтів (0,5; 0,4; 0,3; 0,2; 0,1), тобто 50%, 40%, 30%, 20%, 10% відповідних сум перевищення.

Верховний Суд у складі різних колегій суддів Судової палати з розгляд справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду тричі відмовив у відкритті провадження зразковій справі (ухвали №520/909/25 від 06.02.2025, №440/532/25 від 26.02.2025, №200/116/25 від 25.02.2025) та, серед іншого, мотивував ці судові рішення такими висновками щодо (1) доцільності вирішення зразкової справи та (2) можливості застосування до спірних правовідносин Постанови №1:

1) доцільність ухвалення зразкового рішення у певній категорії типових спорів має виводитися передусім через призму завдання Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII). Тобто «доцільність» є дещо ширшою категорією, аніж «кількість» однотипних спорів, які потребують однакового підходу до їх вирішення, тож не може визначатися виключно кількісним показником справ, які у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України мають ознаки типових, тому механізм ухвалення зразкового рішення не потрібно використовувати лише як спосіб зменшити навантаження на суди першої інстанції. Основним орієнтиром для застосування цього механізму має бути необхідність усунення (вирішення) проблеми неоднакового чи суперечливого застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права у справах, спори у яких виникли за аналогічних обставин справи та однакового правового регулювання спірних відносин. Тобто має існувати чітко окреслена проблема чи складність у правозастосуванні (зумовлена, зокрема, невизначеністю чи суперечливістю законодавчого регулювання певних суспільних відносин) на прикладі типових справ, кількість яких у поєднанні з необхідністю узгодження підходів до їх вирішення і визначатиме доцільність ухвалення зразкового рішення в певній категорії спорів;

2) наголосив, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього закону. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд наголошував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262, є протиправним.

Отже, Верховний Суд не бачить в цій категорії спорів ані чітко окресленої проблеми, ані складності у правозастосуванні (зумовленої, зокрема, невизначеністю чи суперечливістю законодавчого регулювання певних суспільних відносин), а також наголошує, що касаційний суд займає чітку та недвозначну позицію щодо застосування частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ та Постанови №1 – як таку, що суперечить висновкам та рішенням Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності будь-якого обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. Наведені висновки Верховного Суду колегія суддів враховує при вирішенні цього спору з огляду на подібність правової природи спірних правовідносин. Хоча предметом оцінки Верховного Суду була Постанова №1, водночас механізм правового регулювання, запроваджений Постановою № 1778, є ідентичним за своєю суттю, оскільки також передбачає застосування понижуючих коефіцієнтів до частини пенсійної виплати, що перевищує визначений розмір 10 ПМ. Таким чином, в обох випадках йдеться не про особливості обчислення пенсії чи визначення права на її призначення, а про запровадження механізму зменшення фактичного розміру пенсійної виплати особам, пенсії яких призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, без внесення змін до цього закону. Відтак, правові висновки Верховного Суду щодо недопустимості обмеження розміру таких пенсій та необхідності застосування Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 є релевантними і для оцінки правомірності застосування Постанови № 1778.

Більше того, відповідно до змісту наведених ухвал, Верховний Суд не розглядає спори щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, як такі, що породжують нову або невирішену проблему правозастосування, а виходить із наявності вже сформованої правової позиції щодо недопустимості будь-яких форм обмеження розміру таких пенсій. Аргументи апелянта за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду, які є обов`язковими для врахування як судами, так і суб`єктами владних повноважень, тому суд їх відхиляє.

Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору в частині застосування понижуючих коефіцієнтів належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду та рішенням Конституційного Суду України та Верховного суду щодо неконституційності та протиправності будь-якого обмеження розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ. З огляду на це суд першої інстанції в цій частині дійшов правильного висновку про протиправність зменшення розміру пенсії позивача на підставі Постанови № 1778 шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів. Такі дії відповідача є протиправними та призводить до порушення законних інтересів особи, за захистом яких вона звернулася до суду.

Отже, апеляційна скарга ГУ ПФУ в Івано-Франківській області задоволенню не підлягає, а рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії без поділу на частини та без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, колегія суддів керується такими мотивами:

єдиним мотивом, з якого виходив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, була чинність Постанови №821 станом на день розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обов`язковість її застосування відповідачем. Надаючи оцінку вказаним аргументам колегія суддів не погоджується з мотивами суду першої інстанції, покладеними в основу відмови у задоволенні позовних вимог щодо здійснення виплати пенсії без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 з огляду на те, що сам по собі факт чинності нормативно-правового акта не виключає обов`язку адміністративного суду перевірити чи регулює такий акт спірні правовідносини та чи підлягає він застосуванню у конкретному спорі. Тому мотиви, які навів суд першої інстанції, не можуть бути визнані достатніми для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Відповідно до матеріалів справи, наведені позивачем аргументи на обґрунтування позовних вимог в цій частині фактично зводяться до незгоди зі способом та порядком виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі №300/3051/25, яке набрало законної сили, та, відповідно, є обов`язковим до виконання. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до оспорювання порядку виконання судового рішення в іншій справі (№300/3051/25) та незгоди із застосуванням відповідачем механізму його виконання, передбаченого Постановою №821.

Відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В адміністративному судочинстві конституційна засада обов`язковості судового рішення, що забезпечується в т.ч. судовим контролем за його виконанням, реалізована в КАС України кількома процесуальними інститутами, а саме:

1) звернення про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 287 «Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця» КАС України, тобто врегульовано процедуру оскарження в судовому порядку рішень/дій/бездіяльності виконавця, що здійснює примусове виконання судового рішення;

2) нормами Розділу IV «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» передбачено такі шляхи:

- звернення про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 «Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України;

- звернення про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 «Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду» КАС України;

- звернення про встановлення способу і порядку виконання судового рішення в порядку стаття 378 КАС України - якщо між сторонами немає порозуміння щодо того, в який спосіб має бути виконане рішення суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має обширний та цілком достатній процесуальний інструментарій, що дозволяє йому добиватися належного виконання рішення суду в адміністративній справі №300/3051/25 на стадії судового контролю за виконанням цього рішення суду. Водночас звернення з новим позовом не може використовуватися як спосіб оскарження порядку виконання судового рішення, ухваленого в іншому провадженні. Іншими словами, КАС України не передбачає можливості подавати новий позов про спонукання відповідача виконати рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснювати виплату перерахованої на виконання рішення суду пенсії без застосування в процесі виплати положень постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 не підлягають задоволенню, оскільки фактично стосуються порядку виконання рішення суду у справі №300/3051/25 та не утворюють самостійного предмета спору в межах цієї справи. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог є правильним по суті, однак його мотивувальна частина підлягає зміні, а редакції цієї постанови апеляційного суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою статті 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підсумовуючи наведені мотиви, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Івано-Франківській області задоволенню не підлягає. У свою чергу, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню - шляхом зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування Постанови № 821, без зміни висновку суду про відмову в задоволенні цих вимог по суті.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. У цій справі апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, оскільки висновок суду щодо часткового задоволення позову залишається незмінним. Часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 полягає виключно у зміні мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та не призводить до зміни результату вирішення спору чи обсягу задоволених позовних вимог. За таких обставин понесені сторонами судові витрати у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку покладаються на осіб, які їх понесли.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 300/474/26 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування відповідачем Постанови № 821 в процесі виплати перерахованої на виконання судового рішення пенсії позивача. В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 300/474/26 - залишити без змін.

Понесені сторонами судові витрати у зв`язку з переглядом справи в апеляційному порядку покладаються судом на осіб, які їх понесли.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддя Р. М. Москаль

судді Т. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 26.06.26