Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №260/1815/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/1815/25 пров. № А/857/27050/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Мандзія О.П.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №260/1815/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій,-

суддя у І інстанції – Ващилін Р.О.,

дата ухвалення рішення – 09.06.2025,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення – не зазначено

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення «ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десять місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення «ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона являється педагогічним працівником та після досягнення пенсійного віку в лютому 2025 року їй було призначено пенсію. Разом з тим, незважаючи на наявність достатнього спеціального страхового стажу, заявляє, що їй було відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій з мотивів відсутності певних підтверджуючих довідок. Таке рішення відповідача вважає протиправним, оскільки необхідний стаж роботи підтверджено записами трудової книжки.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №072050015922 від 25.02.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десять місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В решті позову відмовити.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема апелянт вказує на те, що Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад робота на яких дає право на пенсію за вислугу років в розділі 1 «Освіта» зазначено загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи.

Мистецькі школи зазначеним Переліком не передбачено, відповідно час роботи на посаді викладача в такій школі не дає права на отримання одноразової грошової допомоги, незалежно від того, що позивач, працюючи на зазначеній посаді, мав педагогічне навантаження.

Таким чином, станом на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, не доведено, що позивачка працювала саме в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області як отримувач пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, як вбачається з рішення №072050015922 від 20.01.2025 ОСОБА_1 призначено пенсії за віком з 27 жовтня 2024 року.

При призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком ГУ ПФУ в Закарпатській області було враховано загальний страховий стаж такої особи у розмірі 44 роки 18 днів. Вказаний обрахунок загального страхового стажу не є спірним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01 квітня 1987 року працює на посаді викладача по класу цимбал в Керецьківській дитячій музичній школі, в подальшому перейменованій на Керецьківську мистецьку школу Керецківської сільської ради Хустського району Закарпатської області.

Разом з тим, такий період трудової діяльності не був зарахованих до спеціального страхового стажу ОСОБА_1 , з огляду на що при призначенні пенсії грошова допомога в розмірі 10 місячних пенсій їй виплачена не була.

18 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

За результатами розгляду заяви рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №072050015922 від 25.02.2025 у задоволенні такої було відмовлено. Вказане рішення мотивоване відсутністю довідки про те, що Керецьківська школа мистецтв належить до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що у позивачки наявний спеціальний педагогічний стаж, її посада відноситься до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку пенсію, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена п. 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон № 1058) особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (Перелік № 909)), незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, яким визначаються умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17.

У постанові Верховного Суду від 27.11.2018 № 328/1619/17 зазначено, що синтаксичний аналіз п. 7-1 р. ХV Прикінцевих положень Закону №1058-IV та п. 5 Порядку № 191, дає підстави для висновку, що умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком. Отримання вказаної грошової допомоги визначене як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Відповідно до п. 7 Порядку №1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до матеріалів справи, позивач, отримавши право на призначення пенсії, продовжила працювати на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копією трудової книжки. Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернулась до відповідача, за наявності на вказану дату спеціального стажу роботи більше 30 років.

Верховним Судом у постанові від 16.06.2022 у справі № 200/854/19-а вказано, що основною умовою, з якою законодавець пов`язує наявність права на грошову допомогу, є факт роботи у відповідних закладах та на відповідних посадах, визначених ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», саме в день досягнення пенсійного віку.

Оскільки позивач на момент призначення їй пенсії за віком працювала на посаді, що визначена ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак вона має право на призначення та виплату спірної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

У зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення прозову шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі №260/1815/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська