Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №560/18952/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18952/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

29 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Центр "Інновації та технології" до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство "Центр "Інновації та технології звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.10.2025 № 23045/2201-0702 на загальну суму 650 872,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оспорюваним рішенням контролюючим органом визначено грошові зобов`язання з податку на додану вартість у зв`язку з висновками про безпідставне формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Авантаж Укрбуд", ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" та ТОВ "Інтелект Профбуд", з якими позивач не погоджується, оскільки господарські операції фактично відбулися, роботи були виконані, прийняті та використані у власній господарській діяльності, що підтверджується договорами підряду, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також іншими первинними документами бухгалтерського обліку.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.02.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 02.10.2025 року № 23045/2201-0702 на загальну суму 650 872,50 грн.

Стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 763,09 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами, а відповідач не довів фактичної відсутності виконання робіт, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою отримання неправомірної податкової вигоди, обмежившись посиланням на дані інформаційно-аналітичних баз та аналітичні висновки щодо діяльності контрагентів.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.02.2026 року у справі № 560/18952/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: формально оцінив первинні документи, не дослідивши виявлені суперечності та невідповідності в оформленні договорів підряду (розбіжність між зазначеною у вступній частині договору особою та фактичним підписантом), відсутність виконавчої та технічної документації, недоліки локального кошторису; не надав належної правової оцінки обставинам щодо ризиковості контрагентів позивача - ТОВ "Авантаж Укрбуд", ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" та ТОВ "Інтелект Профбуд", які визнані такими, що відповідають критеріям ризиковості платника податку; не врахував відсутність у контрагентів достатніх трудових та матеріально-технічних ресурсів для виконання задекларованих обсягів будівельних робіт, зокрема невідповідність між кількістю людино-годин, зазначених в актах КБ-2в, та кількістю штатних працівників за даними форми 4-ДФ, відсутність виробничих, офісних та складських приміщень, відсутність виплат субпідрядникам. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 804/4134/18, від 29.07.2021 у справі № 826/14264/13-а, від 10.11.2022 у справі № 640/11120/21, від 20.11.2018 у справі № 815/2995/17.

Дочірнє підприємство "Центр "Інновації та технології" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві позивач зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено реальність господарських операцій, підтверджену повним пакетом первинних документів; ризиковість контрагентів встановлена після виконання операцій та не має зворотної дії; позивач не зобов`язаний перевіряти контрагентів на майбутні ризики та не несе відповідальності за їх податкову поведінку; недоліки в оформленні окремих реквізитів первинних документів не є підставою для невизнання податкового кредиту; відповідач не довів відсутність операцій, фіктивність документів, узгодженість дій сторін, обмежившись аналітичними даними без прямих доказів.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Дочірнє підприємство "Центр "Інновації та технології" (код ЄДРПОУ 30145503) зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області та є платником податку на додану вартість.

Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "Центр "Інновації та технології" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій за листопад 2018 року із ТОВ "Авантаж Укрбуд" (код ЄДРПОУ 41710971), за квітень 2019 року із ТОВ "Інтелект Профбуд" (код ЄДРПОУ 42628113), за грудень 2019 року із ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" (код ЄДРПОУ 41690479).

За результатами перевірки складено акт від 22.08.2025 № 17504/22-01-07-02-05/30145503, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. "а" п. 198.1, абзаців першого та другого п. 198.2, п. 198.3, абзацу третього п. 198.6 ст. 198, абзацу другого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого, за висновками перевірки, занижено податок на додану вартість на загальну суму 623 993,00 грн, у тому числі: за листопад 2018 року -103 295,00 грн, за квітень 2019 року -128 661,00 грн, за грудень 2019 року -392 037,00 грн.

Під час перевірки використовувались дані інформаційно-аналітичних систем Державної податкової служби, зокрема: АРМ "Митниця", ІКС "Податковий блок", Єдиний реєстр податкових накладних (АС "Архів електронної звітності"), Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту на рівні контрагентів, ІТС "Єдине вікно подання електронної звітності".

У ході перевірки встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. "а" п. 198.1, абзаців першого та другого п. 198.2, п. 198.3, абзацу третього п. 198.6 ст. 198, абзацу другого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого, за висновками перевірки, занижено податок на додану вартість на загальну суму 623 993,00 грн, у тому числі: за листопад 2018 року – 103 295,00 грн, за квітень 2019 року – 128 661,00 грн, за грудень 2019 року – 392 037,00 грн.

Перевіркою встановлено, що ДП "Центр "Інновації та технології" сформовано податковий кредит за рахунок господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Щодо взаємовідносин із ТОВ "Авантаж Укрбуд" перевіркою встановлено, що відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за листопад 2018 року зазначено 8486,46 люд.-год., що при кількості робочих днів у листопаді 2018 року та 8-годинному робочому дні потребує залучення 48 працівників. Водночас згідно Звіту про суми нарахованої заробітної плати (форма 4-ДФ) (місячна) ТОВ "Авантаж Укрбуд" за листопад 2018 року від 10.12.2018 № 9272689672 облікова кількість штатних працівників становила 11 осіб, загальна сума нарахованої заробітної плати - 6072,75 грн. Згідно Повідомлення про прийняття працівника на роботу від 29.11.2018 № 9266580492 датою початку роботи прийнятих працівників визначено 30.11.2018. Рішенням від 04.02.2020 № 22559 ТОВ "Авантаж Укрбуд" визначено таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку.

Також перевіркою встановлено, що за даними Єдиного реєстру податкових накладних у листопаді 2018 року на адресу ТОВ "Авантаж Укрбуд" зареєстровано податкові накладні з номенклатурою "Будівельні роботи" від ТОВ "СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП" (ПН 41163865). Відповідно до форми 4-ДФ ТОВ "СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП" за листопад 2018 року від 10.02.2018 №9272655834 облікова кількість штатних працівників становила 1 особа. Рішенням від 04.02.2020 № 40785 ТОВ "СПЕЦ-АЛЬЯНС ГРУП" визначено таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку.

Щодо взаємовідносин із ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" перевіркою встановлено, що відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за грудень 2019 року зазначено 20690,57 люд.-год., що потребує залучення 123– 124 працівників. Водночас згідно форми 4-ДФ ТОВ "Будівельна компанія Санвест" за грудень 2019 року від 20.01.2020 №9332175476 облікова кількість штатних працівників становила 4 особи. Рішенням від 10.07.2020 № 57999 ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" визначено таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" анульовано 16.06.2022.

ДП "Центр "Інновації та технології" подало заперечення від 12.09.2025 № 499 на акт перевірки. Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області розглянуто заперечення та надано відповідь від 29.09.2025 № 14829/6/22-01-07-02-12.

02.10.2025 на підставі акта перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечень платника винесено податкове повідомлення-рішення № 23045/2201-0702, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 520 698,00 грн та застосовано штрафні санкції у сумі 130 174,50 грн, загалом на суму 650 872,50 грн.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим суб`єктом владних повноважень, платник звернувся до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - К України, в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (пункт 22.1 статті 22 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 98.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову акладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У пункті 198.6 статті 196 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - кон України № 996-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України № 996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України № 996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо ця подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України № 996-XIV, зазначена обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.4, 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 8, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 № 168/704 (далі - оложення № 88, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 16.03.2021 у справі № 580/2490/19, від 06.07.2023 у справі № 340/2444/19.

З урахуванням зазначеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди за результатами здійснення господарських операцій.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виснувала наступне: "наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами" (пункт 63 Постанови).

"Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції" (пункт 64 Постанови).

"Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними" (пункт 65 Постанови).

"При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача" (пункт 66 Постанови).

"У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи" (пункт 67 Постанови).

Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 160/5256/19 наголосив, що сама по собі наявність у контролюючого органу інформації про ризиковість контрагента або про відсутність у нього достатніх трудових чи матеріальних ресурсів не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, якщо фактичне виконання робіт (постачання товарів, надання послуг) підтверджується належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 340/2444/19, у якій суд зазначив, що аналітичні висновки податкового органу щодо діяльності контрагентів не можуть підміняти собою доказів відсутності реального руху активів.

У постанові від 14.03.2024 у справі № 520/10121/21 Верховний Суд підкреслив, що відсутність у контрагента власних трудових ресурсів або основних засобів не виключає можливості виконання ним господарських зобов`язань із залученням субпідрядників чи на підставі договорів оренди, а тому сама по собі така обставина не свідчить про фіктивність операцій. Контролюючий орган повинен довести не формальні недоліки в діяльності контрагента, а саме відсутність фактичного виконання конкретних робіт чи постачання товарів у межах спірних правовідносин.

У постанові від 18.04.2024 у справі № 640/3156/20 Верховний Суд зазначив, що податкові наслідки для платника податків можуть наставати лише за умови встановлення його обізнаності або узгодженості дій з недобросовісним контрагентом з метою одержання неправомірної податкової вигоди. Відсутність такого доведення виключає можливість покладення негативних наслідків порушень контрагента на добросовісного платника.

Аналогічний підхід підтримано у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 420/18745/23, в якій суд касаційної інстанції вказав, що для висновку про нереальність господарських операцій контролюючий орган має надати докази, які безпосередньо спростовують факт виконання робіт (надання послуг), а не лише вказують на недоліки в діяльності контрагента чи на його податкову поведінку в інших правовідносинах.

Також у постанові від 11.09.2025 у справі № 300/4123/24 Верховний Суд наголосив, що співставлення кількості людино-годин, зазначених в актах виконаних робіт, із кількістю штатних працівників контрагента за даними податкової звітності саме по собі не є достатнім доказом нереальності операцій, якщо не досліджено питання можливості залучення субпідрядних організацій, працівників за цивільно-правовими договорами або інших ресурсів.

Водночас Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 640/11120/21, на яку посилається апелянт, зазначив, що "такі обставини, як наявність податкової інформації про відсутність у контрагентів необхідних ресурсів та можливостей для здійснення господарських операцій, недобросовісність контрагентів у ланцюгу постачання тощо не є беззаперечною підставою вважати господарські операції безтоварними. Однак, у своїй сукупності та у сукупності з іншими встановленими у кожній конкретній справі обставинами, такі обставини можуть ставити під обґрунтований сумнів реальність відповідних господарських операцій". Тобто, навіть за позицією, на яку посилається апелянт, зазначені обставини самі по собі не є безумовною підставою для висновку про нереальність операцій, а мають оцінюватися у сукупності з іншими доказами.

Застосовуючи наведені правові позиції до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає таке.

Як вірно встановив суд першої інстанції спір у цій справі зводиться до встановлення наявності або відсутності реального характеру господарських операцій між Дочірнім підприємством "Центр "Інновації та технології" та його контрагентами - ТОВ "Авантаж Укрбуд", ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" і ТОВ "Інтелект Профбуд", а відтак правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідними звітними періодами.

В свою чергу підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 02.10.2025 № 23045/2201-0702 стало посилання контролюючого органу на нереальність господарських операцій, що, на думку відповідача, підтверджується відсутністю у контрагентів достатніх трудових та матеріально-технічних ресурсів, їх віднесенням до переліку ризикових платників податків, а також окремими недоліками в оформленні документів.

Судом першої інстанції встановлено, що за спірними операціями позивачем укладено договори підряду, складено та підписано акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідки форми КБ-3, податкові накладні, які були своєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також інші первинні документи бухгалтерського обліку. Вказані документи містять усі обов`язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону № 996-XIV, та дають можливість ідентифікувати сторони операцій, їх зміст, обсяг і вартість.

Щодо доводів апелянта про формальну оцінку документів судом першої інстанції, зокрема розбіжність між зазначеною у вступній частині договору особою ( ОСОБА_1 ) та фактичним підписантом (Шевченко О.В.), колегія суддів зазначає, що, як встановлено судом першої інстанції, Шевченко О.В. на момент підписання договорів була офіційно призначена керівником ТОВ "Авантаж Укрбуд" та мала повноваження на підписання господарських договорів від імені товариства. Зазначена розбіжність у вступній частині договору є неістотним недоліком у розумінні частини другої статті 9 Закону № 996-XIV, який не перешкоджає ідентифікації сторін операції та не впливає на дійсність договору, оскільки договір підписано уповноваженою особою.

Щодо доводів апелянта про недоліки локального кошторису (відсутність печаток, підписів, реквізитів відповідальних осіб), колегія суддів зазначає, що локальний кошторис є плановим документом, який визначає очікувану вартість майбутніх робіт, і не є первинним документом у розумінні Закону № 996-XIV. Його недоліки не можуть бути самостійною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами - актами КБ-2в, довідками КБ-3, податковими накладними.

Надаючи оцінку аргументам апеляційної скарги про ризиковість контрагентів позивача, колегія суддів зазначає, що рішення про відповідність ТОВ "Авантаж Укрбуд" критеріям ризиковості прийнято 04.02.2020 (№ 22559), ТОВ "Інтелект Профбуд" - 04.02.2020 (№ 22695), ТОВ "Будівельна компанія "Санвест" - 10.07.2020 (№ 57999), тобто значно пізніше здійснення спірних господарських операцій (листопад 2018, квітень 2019, грудень 2019 років відповідно). На момент укладення договорів та виконання робіт зазначені контрагенти мали статус активних платників ПДВ, а їхні податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних без блокувань. В свою чергу, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, сама по собі наявність податкової інформації про ризиковість контрагента не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій з конкретним платником.

Щодо доводів апелянта про відсутність у контрагентів достатніх трудових та матеріально-технічних ресурсів, колегія суддів зазначає, що невідповідність між кількістю людино-годин, зазначених в актах КБ-2в, та кількістю штатних працівників контрагентів за даними форми 4-ДФ, а також відсутність у контрагентів власних виробничих, офісних та складських приміщень, самі по собі не є достатнім доказом нереальності операцій.

З усталеною правовою позицією Верховного Суду відсутність у контрагента власних трудових ресурсів або основних засобів не виключає можливості виконання ним господарських зобов`язань із залученням субпідрядників чи на підставі договорів оренди. Контролюючий орган повинен довести саме відсутність фактичного виконання конкретних робіт у межах спірних правовідносин, а не обмежуватися констатацією формальних недоліків у діяльності контрагента.

Відповідачем не надано доказів того, що роботи фактично не виконувалися, об`єкти будівництва не існують або не містять результатів спірних робіт, що акти приймання-передачі є підробленими, або що позивач не використовував результати робіт у власній господарській діяльності.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях (зокрема у постанові від 09.04.2025 у справі № 320/7062/24) про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС “Податковий блок” та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.

Щодо посилань апелянта на відсутність виконавчої та технічної документації, графіків виконання робіт, колегія суддів зазначає, що ненадання окремих видів документації під час перевірки, за наявності належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують фактичне виконання та прийняття робіт, не може бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. У цій справі відповідач не надав належних, допустимих і достатніх доказів у розумінні статей 72– 74 КАС України, які б беззаперечно підтверджували відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій, недостовірність первинних документів або узгодженість дій позивача з контрагентами з метою отримання неправомірної податкової вигоди. Висновки відповідача ґрунтуються переважно на аналітичних даних інформаційно-аналітичних баз ДПС та мають характер припущень.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що аналіз наданих доказів у їх сукупності свідчить про фактичне здійснення спірних господарських операцій, їх відповідність економічному змісту укладених договорів, наявність належним чином оформлених первинних документів та відсутність доведених обставин, які б свідчили про обізнаність позивача щодо можливих порушень контрагентів або про узгодженість дій між ними. Оспорюване податкове повідомлення-рішення прийняте без належного правового та фактичного обґрунтування, з порушенням принципу індивідуальної відповідальності платника податків.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.