Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №240/5478/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5478/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

29 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .

Позивачка має доньку ОСОБА_3 від попереднього шлюбу з гр. ОСОБА_4 , яка постійно мешкає зі своєю матір`ю і після укладення останньою шлюбу із ОСОБА_2 виховувалась у тому числі і вітчимом та перебувала на його повному утриманні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув під час бойових дій на території Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 11.08.2022 Бердичівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бердичівському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), та сповіщенням сім`ї №25 виданим 10.08.2022 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_1 19.02.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення її дитині ОСОБА_5 пенсії в разі втрати годувальника, яким є ОСОБА_2 .

Розглянувши зазначене звернення, ГУ ПФУ в Житомирській області відмовило позивачу у призначенні пенсії у разі втрати годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_5 у зв`язку з призначенням аліментів від її батька - ОСОБА_4 , що суперечить вимогам статті 34 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні пенсії по втраті годувальника на її неповнолітню дитину, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом (ч.1 ст.1 Закону №1788-XII).

Статтею 2 наведеного Закону встановлено наступні види державних пенсій, а саме: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.1 Закону №1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Спірним питанням даної справи є саме наявність у позивача права на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника.

Матеріалами справи підтверджується, що 19.02.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за померлого годувальника ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 .

За результатами розгляду заяви позивачки, 19.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області вручено повідомлення про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за померлого годувальника ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 .

В обґрунтування відмови в призначенні пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідач, посилаючись на положення встановлено ст.36 Закону №1058-IV, в оскаржуваному повідомленні зазначив, що з поданих заявницею документів, а саме: розрахунку Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області щодо заборгованості зі сплати аліментів від 28.12.2023 ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 ( ОСОБА_1 ) підтверджено факт нарахування аліментів на неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки, позивач має право на отримання заборгованості по аліментах, які можуть бути виплачені в будь-який момент від ОСОБА_4 - батька неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , що підтверджується наданим до позову розрахунком заборгованості, то і відсутні підстави для призначення пенсії по втраті годувальника за загиблого ОСОБА_2 . Також відповідачем зазначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини до досягнення дитиною повноліття.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника встановлено ст.36 Закону №1058-IV.

Так, ч.1 наведеної статті Закону визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму ОСОБА_7 (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

За змістом ч.2 ст.36 Закону №1058-IV члени сім`ї, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника є: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Згідно з ч.3 ст.36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми (ч.4 ст.36 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.5 ст.36 Закону №1058-IV пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

За приписами ч.6 та 7 ст.36 Закону №1058-IV неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення цього Закону, що стосуються сім`ї померлого, відповідно поширюються і на сім`ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Таким чином, ст.36 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого, дітям померлого годувальника, усиновленим дітям, пасинку або падчерці, які були на його утриманні.

Зазначена стаття визначає умови, за яких членам сім`ї, зазначеним в її другій частині, призначається пенсія у зв`язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати усиновленими дітьми, пасинками та падчерками, неповнолітніми дітьми, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Аналогічні положення містять приписи ч.1 ст.37 Закону №1788-XII згідно яких, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно з ч.1 ст.37 Закону №1788-XII непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (ч.1 ст.38 Закону №1788-XII).

Право на пенсію в разі втрати годувальника пасинка і падчерки врегульовано ч.2 ст.41 Закону №1788-XII, відповідно до якої пасинок і падчерка, якщо вони не одержували аліментів від батьків, мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми.

Батьками ОСОБА_5 є мати - ОСОБА_1 та біологічний батько ОСОБА_4 (а.с.20), з якого на підставі рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 22.09.2011 у справі №2/0606/414/2011 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 30.08.2011 (а.с.24).

Проте, з означеного часу ОСОБА_4 рішення суду про стягнення аліментів не виконує, внаслідок чого у нього станом на лютий 2024 року виникла заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 300902,45 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 21.02.2024, складеним державним виконавцем Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, з якого вбачається, що боржником, яким є ОСОБА_4 , з моменту ухвалення рішення суду взагалі не сплачувались грошові кошти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ані в грошовому, ані в натуральному вираженні (а.с.22-23).

Саме ця обставина слугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_5 за результатом розгляду якої ухвалено рішення Києво-Святошинським районним судом Київської області від 23.05.2023 у справі №369/109/23, яким ОСОБА_4 позбавлено батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини - ОСОБА_8 , і цим же рішенням суду прізвище дитини змінено з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » (а.с.25-27).

Судом встановлено, що до заяви про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за померлого годувальника на утримання ОСОБА_5 позивачем, серед іншого, було додано наступні документи, а саме: розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 21.02.2024, винесений державним виконавцем Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2, з якого вбачається, що боржником, яким є ОСОБА_4 , з моменту ухвалення рішення суду взагалі не сплачувались грошові кошти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини, ані в грошовому, ані в натуральному вираженні (а.с.22-23).

Дослідженням розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню ВП НОМЕР_2, виданим державним виконавцем Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) встановлено, що борг біологічного батька ОСОБА_4 станом на 21.02.2024 становить 300902,45 грн.

Згідно інформації розміщеної в Автоматизованій системі виконавчого провадження, у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2 боржником є ОСОБА_4 , а стягувачем - ОСОБА_1 .

Зі змісту свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 від 11.08.2022 встановлено, що чоловік ОСОБА_1 та сповіщення сім`ї №25 від 10.08.2022 загинув під час бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя він забезпечував повне утримання дитини позивачки від попереднього шлюбу падчерки - ОСОБА_5 , яка проживала з відчимом та матір`ю однією родиною.

Розглядаючи цей спір, суд враховує, що згідно до ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Визначення поняття сім`ї та її членів закріплено в Сімейному кодексі України.

Відповідно до ст.3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.260 Сімейного кодексу України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.268 Сімейного кодексу України).

У пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03.06.1999 №5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Враховуючи наведені норми матеріального справа та встановлені у справі обставини, суд приходить до переконання, що відсутність усиновлення померлим вітчимом дитини не є підставою для відмови у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, оскільки визначальним у цьому випадку є факт перебування падчерки на утриманні померлого та неотримання аліментів від рідного батька.

Таким чином, суд погоджується з позицією позивачки, що ОСОБА_5 є падчеркою померлого, не отримувала аліментів від рідного батька та перебувала на повному утриманні свого вітчима - ОСОБА_2 , який був для неї єдиним годувальником. Відтак, зі смертю вітчима дитина втратила джерело засобів до існування.

Під час розгляду справи по суті, відповідач не надав до суду належні та допустимі докази, які б спростовували перебування ОСОБА_5 на утриманні померлого годувальника - вітчима ОСОБА_2 .

Частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності

Згідно з п.п. 2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Суд зазначає, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати перебування неповнолітньої ОСОБА_5 на утриманні померлого годувальника - вітчима ОСОБА_2 .

Під час судового розгляду справи відповідачем також не спростовано наявність у біологічного батька ОСОБА_4 заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_5 у розмірі 300902,45 грн станом на 21.02.2024.

При цьому суд окремо враховує, що відповідно до ч.1 та 5 ст.36 Закону №1058-IV дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Суд дійшов висновку, що заявницею (матір`ю неповнолітньої ОСОБА_5 ) не порушено положень ч.2 ст.34, 39 Закону №2262-ХІІ при зверненні із заявою про призначення пенсії, оскільки неповнолітня донька позивачки ОСОБА_5 не отримувала аліментів від біологічного батька, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 21.02.2024 (а.с.22-23) та у подальшому слугувало підставою для позбавлення останнього батьківських прав (а.с.25-28).

Доводи ГУ ПФУ в Житомирській області стосовно того, що заборгованість по аліментах може бути виплачена є припущенням пенсійного органу, та не може спростовувати того факту, що ОСОБА_11 не отримувала жодного платежу, тому має право на призначення пенсії по втраті годувальника на свою неповнолітню доньку ОСОБА_5 , оскільки вимоги частини 2 статті 34 Закону №2262-ХІІ заявницею повністю виконані.

З огляду на наведене, суд вважає, що дії пенсійного органу що полягали у відмові в призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, вчинені пенсійним органом без урахування всіх обставин у справі, що мають значення для прийняття відповідного рішення та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, тому є протиправними.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_5 пенсію у зв`язку з втратою годувальника з дня звернення із заявою (19.02.2024), суд зазначає наступне.

Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та (або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у п.7 ч.1 ст.2 Закону №2073-IX дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Судом встановлено, що позивачкою виконано всі передбачені законом умови для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до частини 2 статті 34 Закону №2262-ХІІ, надано повний пакет документів, а викладені пенсійним органом у оскаржуваному повідомленні 19.03.2024 (а.с.21) підстави для відмови у призначенні пенсії визнані судом протиправними.

Щодо дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

Згідно з ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. З матеріалів справи встановлено, що із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за померлого годувальника ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 позивачка звернулась 19.02.2024.

Таким чином, належним способом захисту прав позивачки буде зобов`язання відповідача призначити її неповнолітній доньці ОСОБА_5 пенсію у зв`язку із втратою годувальника з дати звернення за її призначенням 19.02.2024.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Боровицький О. А.

Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.