Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №560/9982/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/9982/25

Головуючий у 1-й інстанції: Печений Є.В.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

29 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 01.10.2020 грошового забезпечення, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток одноразову грошову допомогу при звільненні, тощо) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01.01.2020 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 01.10.2020 грошове забезпечення, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію за невикористані дні відпусток одноразову грошову допомогу при звільненні, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивачу без урахування зазначеного розміру є протиправними.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд ухвалив рішення щодо неналежного відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , тоді як належним відповідачем у справі є Військова частина НОМЕР_2 , яка у спірний період мала власне фінансове господарство та здійснювала нарахування грошового забезпечення особовому складу. Вказує, що позивач у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 29.01.2020 по 01.10.2020 не служив, грошове забезпечення не отримував, а проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , де і знаходився на фінансовому забезпеченні. Також апелянт зазначає, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 не поновило дію пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, оскільки за загальним правилом визнання акта таким, що втратив чинність, або його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність. Посилається на правову позицію Конституційного Суду України щодо повноважень Кабінету Міністрів України у сфері визначення розмірів грошового забезпечення, принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету, а також на складну фінансову ситуацію в країні в умовах воєнного стану та відступ України від зобов`язань за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою від 18.05.2026 апеляційний суд витребував у Міністерства оборони України та у Військової частини НОМЕР_1 письмову інформацію та її документальне підтвердження про зарахування / перебування Військової частини НОМЕР_2 на грошовому (фінансовому) забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 (зокрема, але не виключно відомості мають стосуватись в тому числі і періоду з 29.01.2020 по 01.10.2020).

Відповідач та Міністерство оборони України подали до суду документи на виконання вимог ухвали.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу на посаді водія-електрика радіолокаційної станції окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_2 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28.09.2020 № 60-рс ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), а згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.10.2020 № 210 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою начальника фінансово-економічної служби — головного бухгалтера Військової частини НОМЕР_1 , за період з 29.01.2020 по 23.02.2022 Військова частина НОМЕР_2 мала відкритий особовий рахунок у фінансово-економічному управлінні Повітряних Сил Збройних Сил України, отримувала фінансування та самостійно виплачувала грошове забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих підрозділів. За період з 01.0.2023 по теперішній час Військова частина НОМЕР_2 має відкритий особовий рахунок в фінасово-економічному управлінні Повітряних Сил Збройних Сил України, отримує фінансування та самостійно виплачує грошове забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих підрозділів.

Відповідно до розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11.04.2022 № 350/147/1/63БГ, за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 Військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

На звернення позивача із заявою про проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення та всіх належних сум при звільненні за період з 29.01.2020 по 01.10.2020 Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.

Не погоджуючись із такими діями Військової частини НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Першочергово визначаючись щодо доводів апеляційної скарги про неналежного відповідача.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції ухвалив рішення щодо неналежного відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , оскільки позивач у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка мала власне фінансове господарство та самостійно здійснювала нарахування грошового забезпечення особовому складу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час апеляційного провадження колегією суддів з власної ініціативи було витребувано додаткові докази щодо перебування Військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 у спірний період (ухвала від 18.05.2026).

З наданої довідки начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера Військової частини НОМЕР_1 встановлено, що за період з 29.01.2020 по 23.02.2022 Військова частина НОМЕР_2 мала відкритий особовий рахунок у фінансово-економічному управлінні Повітряних Сил Збройних Сил України, отримувала фінансування та самостійно виплачувала грошове забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 та підпорядкованих підрозділів. Лише з 24.02.2022 Військова частина НОМЕР_2 була зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 на підставі розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 11.04.2022 № 350/147/1/63БГ.

Таким чином, у спірний період з 29.01.2020 по 01.10.2020 Військова частина НОМЕР_2 не перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , а мала власне фінансове господарство, самостійно отримувала фінансування та здійснювала виплату грошового забезпечення своєму особовому складу, у тому числі позивачу.

Зазначене підтверджується також витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 210 від 01.10.2020, в якому ОСОБА_1 зазначений як «водій-електрик радіолокаційної станції окремого радіолокаційного взводу Військової частини НОМЕР_2 », тобто позивач обіймав посаду саме у Військовій частині НОМЕР_2 , а не у Військовій частині НОМЕР_1 .

При цьому той факт, що накази про звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу видавалися командиром Військової частини НОМЕР_1 , пояснюється підпорядкованістю Військової частини НОМЕР_2 Військовій частині НОМЕР_1 та відповідними повноваженнями командира вищестоящої військової частини щодо кадрових питань. Однак це не свідчить, що Військова частина НОМЕР_1 здійснювала фінансове забезпечення особового складу Військової частини НОМЕР_2 у спірний період.

Відповідно до положень пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Оскільки у спірний період Військова частина НОМЕР_2 мала власний кошторис, самостійно отримувала фінансування та здійснювала виплату грошового забезпечення своєму особовому складу, саме Військова частина НОМЕР_2 є тим суб`єктом, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу і, відповідно, є належним відповідачем у цьому спорі.

Суд першої інстанції, встановивши, що «позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 », дійшов помилкового висновку, який не відповідає фактичним обставинам справи, адже позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка у спірний період самостійно здійснювала його фінансове забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 48 КАС України відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами, якщо спір з такою особою віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Належним відповідачем у справах про перерахунок грошового забезпечення є та військова частина, яка безпосередньо здійснювала нарахування та виплату такого забезпечення військовослужбовцю у спірний період. Оскільки у період з 29.01.2020 по 01.10.2020 нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювала Військова частина НОМЕР_2 , яка мала власне фінансове господарство, Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у цій справі.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача». Зазначена правова позиція є застосовною і до адміністративного судочинства з урахуванням аналогічного правового регулювання інституту заміни неналежного відповідача у КАС України.

Визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином питання щодо того, яка саме військова частина здійснювала фінансове забезпечення позивача у спірний період, не витребував відповідних доказів та дійшов передчасного висновку про те, що Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у цій справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині неналежного відповідача є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, зокрема додатковими доказами, витребуваними судом апеляційної інстанції.

Оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , яка у спірний період з 29.01.2020 по 01.10.2020 не здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивача, підстави для задоволення позовних вимог до цього відповідача відсутні.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову з підстав пред`явлення його до неналежного відповідача не позбавляє позивача права звернутися з відповідним позовом до належного відповідача - Військової частини НОМЕР_2 .

Щодо інших доводів апеляційної скарги стосовно правової колізії, пов`язаної зі скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, принципів збалансованості бюджету, відступу України від зобов`язань за Конвенцією в умовах воєнного стану тощо, колегія суддів зазначає, що з огляду на встановлення підстави для відмови у позові у зв`язку з пред`явленням його до неналежного відповідача, зазначені доводи не потребують окремої оцінки у цій справі, оскільки не впливають на результат вирішення спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.02.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.