Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №420/137/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/137/26

Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2026 року позивачка звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.09.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (за віком), з 18.09.2025 року, включивши при цьому до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди: з 21.10.1980 року по 04.06.1981 року; з 26.06.1981 року по 31.08.1981 року; з 01.09.1981 року по 18.07.1983 року; з 01.08.1983 року по 01.06.1994 року; з 13.01.2006 року по 16.08.2006 року; з 18.10.2006 року по 26.06.2007 року; з 01.10.2009 року по 30.04.2010 року; з 01.05.2010 року по 31.07.2012 року; з 01.08.2012 року по 15.01.2013 року; з 16.01.2013 року по 31.12.2025 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 допомоги в одержанні інформації/документів для призначення пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.09.2025 №263040009721 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1063,46 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в частині задоволених позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що згідно з Порядком № 2 період роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994 може бути враховано лише для визначення права на пенсію у разі підтвердження цього періоду країною, де його набуто, та легалізації в установленому порядку підтвердних документів. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що з урахування вищенаведеного виключається належне підтвердження страхового стажу, за поданими документами до заяви про призначення пенсії за віком. При цьому, обов`язок в наданні достатнього пакету документів законодавець покладає на позивача, а Головне управління не наділено повноваженнями у підтвердженні страхового стажу, а лише у відповідності до п. 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи та виявляє їх неточності та розбіжності. Крім того, апелянт зазначає, що задоволення наведених вище позовних вимог свідчитиме про вихід суду за межі завдань адміністративного судочинства та повноважень при прийнятті судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки просить апеляційну скаргу залишити без задоволення; рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзиву на апеляційну скаргу другим відповідачем до суду не надано.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , 18.09.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

25.09.2025 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 263040009721 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058, за відсутністю страхового стажу 22 роки.

У рішенні зазначено, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.

Вік заявниці 63 роки.

Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить від 22 до 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року становить від 15 до 24 років.

Страховий стаж заявниці становить 17 років 1 місяць 1 день.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи на території Киргизської РСР з 21.10.1980 по 04.06.1981 та з 26.06.1981 по 31.08.1981 згідно трудової книжки від 11.11.1980 серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні документи про неотримання в Республіці Киргизстан пенсійних виплат за зазначений період;

- період навчання на території Киргизської РСР з 01.09.1981 по 18.07.1983 згідно диплому від 18.07.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутні документи про неотримання в Республіці Киргизстан пенсійних виплат за зазначений період;

- період роботи на території Киргизської РСР з 01.08.1983 по 31.12.1991 згідно трудової книжки від 12.08.1983 серії НОМЕР_3 , оскільки відсутні документи про неотримання в Республіці Киргизстан пенсійних виплат за зазначений період;

- період роботи на території Республіці Киргизстан з 01.01.1992 по 01.06.1994 згідно трудової книжки від 12.08.1983 серії НОМЕР_3 , у зв`язку із припиненням з 19.06.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

У відповідності із положеннями Порядку №1 та Порядку № 2, затверджених постановою № 562, до управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві скеровано лист про необхідність направлення запиту до Міністерств закордонних справ України з метою передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення цією країною пенсійних виплат за періоди роботи та періоду навчання на території Киргизської РСР: з 21.10.1980 по 04.06.1981, з 26.06.1981 по 31.08.1981, з 01.09.1981 по 18.07.1983 та з 01.08.1983 по 31.12.1991 та підтвердження права на зарахування до страхового стажу по законодавству Республіки Киргизстан періоду роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994.

Питання зарахування зазначених періодів роботи, набутих до 01.01.1992 буде вирішено у відповідності із абзацом 6 пункту 4 Порядку №1, затвердженого постановою № 562 (протягом 45 днів з дати надсилання запиту до іншої держави).

Згідно з Порядком № 2 період роботи з 01.01.1992 по 01.06.1994 може бути враховано лише для визначення права на пенсію у разі підтвердження цього періоду країною, де його набуто, та легалізації в установленому порядку підтвердних документів.

Зазначено, що за наявними документами заявниця має право на пенсійну виплату з 18.09.2027 року (а.с. 18-19).

Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.09.2025 №263040009721 протиправним та таким, що належить до скасування.

При цьому, суд звертає увагу, що вимоги позивача стосуються також зарахування трудової діяльності починаючи з 13.01.2006 по 16.08.2006, з 18.10.2006 по 26.06.2007, з 01.10.2009 по 30.04.2010, з 01.05.2010 по 31.07.2012, з 01.08.2012 по 15.01.2013, з 16.01.2013 по 31.12.2025, однак у спірному рішенні ГУ ПФУ в Одеській області відсутні відомості про зарахування чи відмову у зарахуванні, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані періоди трудової діяльності позивача не є спірними.

Беручи до уваги, що конституційне право на соціальний захист включає право на пенсійне забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.09.2025 №263040009721 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, та наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання допомоги в одержанні інформації/документів для призначення пенсії, суд першої інстанції зазначив, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року, покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню, з підстав її необґрунтованості.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційної скарги та в цій частині погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Згідно з ч.4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно з ч.3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Що стосується підстав для відмови у призначенні пенсії за віком позивачу, які зазначені в оскаржуваному рішенні № 263040009721 від 25.09.2025 р. колегія суддів зазначає.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством

Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Станом на час початку ведення трудової книжки позивачки порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції №162 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню). Записи проводяться арабськими цифрами (число та місяць двозначними).

За змістом абзаців першого-третього пункту 2.13 Інструкції №162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.

Згідно із пунктами 2.25, 2.26 Інструкції №162 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у Документ сформований в системі «Електронний суд» 04.06.2025 8 графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1.Інструкції № 162).

Зазначена Інструкція в Україні не застосовується з прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п. 2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення -у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., y графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктами 2.11. та 2.12. Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі – Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судами встановлено, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 заповнену 11.11.1980 р. позивачка:

- 21.10.1980 прийнята комплектувальницею 2 розряду (наказ №1310 від 17.10.1980);

- 15.12.1980 переведена (комплектувальницею) комірницею (наказ №2573 від 18.12.1980); - 04.06.1981 звільнена за власним бажанням (наказ №473 від 04.06.1981);

- 26.06.1981 прийнята швачкою - надомницею ІІ розряду (наказ №55 від 29.06.1981)

- 21.09.1981 звільнена за власним бажанням (наказ №78 від 21.09.1981).

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 заповнену 12.08.1983 позивачка:

- 01.08.1983 зарахована кравчинею верхнього жіночого одягу 5 розряду (наказ №66 від 01.08.1983);

- 01.06.1994 звільнена за власним бажанням (наказ №21 від 01.06.1994).

Також, в матеріалах справи наявна копія диплому НОМЕР_2 про навчання позивачки з 01.09.1981 р. по 18.07.1983 р. в технічному училищі на території Киргизської РСР.

Колегія суддів звертає увагу, що автентичність записів у трудових книжках позивачки у спірні періоди відповідачем не оспорюється. Трудові книжки позивачки містять усі належним чином внесені записи її роботу у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі № 620/3530/22.

Колегія суддів звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Отже, у даному конкретному випадку доводи суб`єкта владних повноважень про відсутність заяви про неотримання пенсії у Республіці Киргизстан як підстава для відмові у призначенні пенсії не можуть бути кваліфіковані судами у якості належної підстави вчинення правомірного управлінського волевиявлення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії.

В даному випадку доводи пенсійного органу суперечать принципу верховенства права, оскільки право позивача на пенсійні виплати не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

З огляду на зазначене, доказів, які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 25.09.2025 №263040009721 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький