Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №420/27205/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/27205/25

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.,

повний текст судового рішення

складено 15.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 о/р НОМЕР_1 від 09.04.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності, які враховується при призначенні та розрахунку пенсії:

період роботи в 1983 році в колгоспі ім. Леніна кількістю вихододнів 43, що відповідає 1 місяцю 17 днів;

період роботи в колгоспі ім. Леніна і КСП ім. Леніна з 1991 по 2022 роки:

1991 році - 1 рік 4 місяці 16 днів замість 1 року. 1992 - 1 рік 4 місяці 16 днів замість 1 року. 1993 - 1 рік 1 місяць 15 днів замість 1 року. 1994 - 1 рік 2 місяці 21 день замість 1 року. 1995 - 1 рік 4 місяці 10 днів замість 1 року. 1996 - 1 рік 4 місяці 18 днів замість 1 року. 1997 - 1 рік 4 місяці 4 дні замість 1 року 1998 - 1 рік 5 місяців 20 днів замість 1 року. 1999 - 1 рік 4 місяці 5 днів замість 1 року. 2000 - 1 рік 1 місяць 17 днів замість 1 року. 2001 - 1 рік 6 місяців 00 днів замість 1 року. 2002 - 1 рік 4 місяці 10 днів замість 1 року;

період участь в участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 на з 14.08.2022 по 31.12.2022 р. в трикратному розмір (один місяць за три) з 02.04.2025 р. та здійснити відповідні виплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області. З 26.03.2025 Позивач отримує пенсію за віком, як учасник бойових дій, на підтвердження чого надаю відомості, які містяться в електронній пенсійній справі. Позивач 02.04.2025 через портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася з відповідною заявою про допризначення пенсії у зв`язку з наданими додатковими документами (номер звернення 894) на підтвердження чого надаються відповідні відомості, які містяться в електронній пенсійній справі Позивача.

Рішенням про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 о/р НОМЕР_1 від 09.04.2025 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було відмовлено в допризначенні пенсії у зв`язку з подачею додаткових документів. ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно не зарахувало до страхового стажу період роботи в 1983 році в колгоспі ім. Леніна кількість вихододнів 43, що відповідає 1 місяцю 17 днів; період участь в участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Від 20 серпня 2014 року № 413 на з 14.08.2022 по 31.12.2022 в трикратному розмір (1 місяць за три); та невірно розрахувало страховий стаж за період роботи в колгоспі (колгоспі ім. Леніна і КСП ім. Леніна) з 1991 по 2002 роки.

27.08.2025 від представника відповідача ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154950006193 від 09.04.2025 про відмову в проведені перерахунку пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 02.04.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням періоду проходження військової служби з 20.05.1988 по 28.05.1990.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його військовому квитку, заповнення якого здійснювалося не позивачем, а іншими особами.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувана адміністративна справа за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувана адміністративна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 року витребувані додаткові докази.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, апеляційний суд, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області і отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.03.2025 року.

02.04.2025 ОСОБА_1 звернувся на вебпортал Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою «допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами» та надав архівні довідки про підтвердження трудового стажу №22/78 та №22/79 від 13.03.2025 за період роботи з 1983-2005 в ТзОВ агрофірмі «Темп», військовий квиток НОМЕР_2 від 17.09.2022.

За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франквській області за результатами якої прийнято рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії №154950006193 від 09.04.2025 (а.с.37, надалі – спірне рішення).

У вказаному рішення зазначено, що «Роботу в колгоспі з 01.01.1983-31.12.1983 не зараховуємо, оскільки робота в колгоспі зараховується з 14 років. Всі інші періоди зараховані при призначенні пенсії.

Не зараховуємо військову службу за період з 20.05.1988-28.05.1990, оскільки в військовому квитку запис про військову службу завірений частиною, що не відповідає часовому проміжку служби та дати видачі. Необхідно надати уточнюючу довідку.

Враховуючи зазначене, в перерахунку пенсії гр. ОСОБА_1 відмовити».

Отже, законність та справедливість спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частина 3 статті 4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положенням частини 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач звертаючись із заявою від 02.04.2025 року, яка за своєю суттю є заявою про перерахунок пенсії шляхом збільшення страхового стажу. А відтак, апеляційний суд здійснює перегляд рішення суду першої інстанції за апеляційними скаргами двох сторін, з огляду на наявність у позивача права на перерахунок пенсії.

Щодо періоду з 01.01.1983 року по 31.12.1983 року колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі Порядок № 310).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пункт 8 Порядку № 310 визначає, що трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2024 року, прийнятій у справі №120/2366/21-а, аналізуючи зміст статей 56, 62 Закону №1788-XII та положень Порядку № 310 зробив висновок, що зміст наведених норм свідчить, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Як вбачається з оскаржуваного рішення Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №154950006193 від 09.04.2025 позивачу не зараховано період з 01.01.1983-31.12.1983 оскільки робота в колгоспі зараховується з 14 років та період військової службу за період з 20.05.1988-28.05.1990, оскільки в військовому квитку запис про військову службу завірений частиною, що не відповідає часовому проміжку служби та дати видачі.

Відповідно до Типового уставу колгоспу, затвердженого постановою ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР від 28.11.1969 року № 910, членами колгоспу могли бути громадяни, які досягли 16-річного віку. У деяких випадках членами колгоспу могли бути громадяни, які досягли 14-річного віку.

Працюючими в колгоспі вважалися неповнолітні діти, котрі особисто перебували в трудових відносинах з колгоспом, а не епізодично допомагали батькам. Такі особи мали бути зараховані до членів колгоспу з виконанням постійних обов`язків або отримували наряди на виконання певної роботи, їм особисто нараховувалися трудодні (вихододні). Період роботи в колгоспі малолітнім та неповнолітнім дітям, членство в колгоспі яких не підтверджено, зараховується до стажу роботи тільки за умови підтвердження цього факту архівними документами.

Одним із основних документів, якими підтверджується стаж роботи члена колгоспу, є трудова книжка колгоспника. Крім того, документами про трудовий стаж вважаються довідки правлінь колгоспів, видані на підставі відповідних архівних матеріалів, а також довідки архівних установ.

При цьому, зміст вищевказаних положень, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі:

- шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління;

- за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).

Таким чином, трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.

Отже, роботу у колгоспі у підлітковому віці (до 14 років) можливо зарахувати до страхового стажу виключно на підставі документів.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 188 КзПП УРСР, загальний мінімальний вік для прийняття на роботу становив 16 років. У виняткових випадках допускалося працевлаштування з 15 років, а учнів – з 14 років лише для легкої праці, що не шкодить навчання.

Пунктом 1 статті 15 Закону СРСР від 15.07.1964 «Про пенсії і допомогу членам колгоспів» передбачалось зарахування до стажу роботи при призначенні пенсій роботи в якості члена колгоспу.

Відповідно до Типового уставу колгоспу, прийнятого Третім Всерадянським з`їздом колгоспників і затвердженим постановою ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР від 28.11.1969 №910 членами колгоспу могли бути громадяни, які досягли 16-річного віку та виявили бажання своєю працею приймати участь у громадському господарстві колгоспу.

Протягом 1983 року позивачу було від 12 до 13 років. Таким чином, у спірний період позивач, на переконання апеляційного суду, не міг бути прийнятий у члени колгоспу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи до досягнення 14 – річного віку не можуть зараховуватися до трудового стажу як офіційна трудова діяльність.

Оскільки доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни в цій частині відсутні.

Щодо невірного зарахування періоду роботи з 1991 року по 2002 рік в колгоспі ім. Леніна і КСП ім. Леніна, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем при зверненні було надані архівні довідки №22/78 від 13.03.2025 про нарахування вихододнів за 1983 — 2005 роки та №22/79 від 13.03.2025 про реорганізацію та перейменування колгоспу ім. Леніна.

У спірному рішенні пенсійного органу зазначено, що усі інші періоди зараховані при призначенні пенсії.

Згідно вказаної вище довідки №22/78 вбачається, що річна кількість нарахованих вихододнів з 1991 по 2002 роки в ім. Леніна та КСП ім. Леніна відповідає встановленому мінімуму вихододнів. Колегія суддів зазначає, що всі періоди (крім з 01.10.1983 — 31.12.1983) зараховані позивачу при призначенні пенсії.

Отже, в цій частині спір полягає в порядку обрахунку періоду роботи в колгоспі. Як стверджує позивач, цей період підлягає зарахуванні із застосуванням певної формули. Водночас, відповідач у відзиві заперечуючи вимоги в цій частині зазначав про те, що коефіцієнт 25.4 можливо застосовувати лише при невиконанні мінімумів трудоднів.

Відповідно до п.6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю в такому порядку: загальна кількість відпрацьованих людино-днів ділиться на 25,4.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

А тому колегія суддів зазначає, що доводи позивача, про перевиконання плану вихододнів (понад норму) щодо розрахунку таких окремо, є хибними, оскільки дана формула застосовується тільки у випадках коли член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві або коли не встановлювався мінімум трудової участі. Сам факт перевиконання плату вихододнів не може збільшувати розмір страхового стажу, а відтак, зарахування пенсійним фондом період роботи позивача в колгоспі до страхового стажу відповідно до кількості вихододнів (1:1) є вірним, а доводи позивача та його апеляційної скарги, в цій частині, не ґрунтуються на нормах закону, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 з 14.08.2022 по 31.12.2022 в трикратному розмірі (один місяць за три), колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII (далі - Закону № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

При цьому, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону № 1932-XII, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону № 1932-XII, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Відповідно до п.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, - після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років.

Аналізуючи викладені норми, колегія суддів дійшла висновку, що зарахування стажу в кратності може здійснюватися особам, яким пенсія призначається за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Оскільки, позивачу призначено за віком до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», права на зарахування стажу в кратності відсутнє. А тому, в цій частині позовна заява та апеляційна скарги позивача не підлягає задоволенню.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2026 року у справі №200/8094/24.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не має права на зарахування до страхового стажу періоду участі особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Від 20 серпня 2014 р. № 413 на з 14.08.2022 по 31.12.2022 р. в трикратному розмір (1 місяць за три).

Щодо періоду військової служби у період з 20.05.1988-28.05.1990, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області було витребувано копію заяви ОСОБА_1 від 02 квітня 2025 року та доданих до неї документів на підставі яких було прийнято оскаржуване рішення №154950006193 від 09.04.2025 року.

Водночас, вказаний період вже зарахований позивачу при призначенні пенсії, що підтверджується матеріалами пенсійної справи розрахунком страхового стажу, який враховано при призначенні пенсії за віком (а.с.70-71), а відтак, і у заяві про уточнення позовних вимог позивач вірно вказав, що він не просив про зарахування цього періоду до страхового стажу.

Суд першої інстанції, зобов`язуючи зарахувати до страхового стажу періоду служби позивача не перевірив чи врахований цей період до страхового стажу під час призначення пенсії, що привело до прийняття невірного рішення.

Колегія суддів ознайомившись з даними доказами, дійшла до висновку, що позивачем не заявлялась вимога щодо зарахування до пенсійного стажу періоду військової служби з 20.05.1988 року по 28.05.1990 року, вказаний період вже зарахований до страхового періоду, а тому рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання зарахувати цей період слід скасувати. Отже, апеляційна скарга ГУ ПФУ в Івано-Франківській області підлягає частковому задоволенню, оскільки відсутні підстави для перерахунку страхового стажу.

З огляду на викладене колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог і в частині скасування рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 09.04.2025 року, а тому, рішення суду 1-ї інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до викладеного, у зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, скасування рішення суду, з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі №420/27205/25.

Ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко