Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №520/35567/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. Справа № 520/35567/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., по справі № 520/35567/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 за підпорядкуванням Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_2 )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260 за 2023, 2024 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деякім особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260 за 2023, 2024 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 р. по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 р. по 31.12.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 р. по 24.02.2024 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року, із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/35567/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260 за 2023 рік.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , адреса для листування АДРЕСА_2 (за підпорядкуванням Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260 за 2023 рік.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/35567/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;

- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 по 24.02.2024, із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 по 24.02.2024 із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.

Позивач просить ухвалити постанову, якою задовольнити вказані позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на відсутність доказів порушення прав позивача, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року та нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Позивач вказує, що ним надано до суду грошовий атестат, а відповідачем разом із відзивом було надано довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 05/2022-04/2023, довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 04.01.2025 року про виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі, а саме із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; факт виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, а саме із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, підтверджується відповідачем у відзиві на позов.

06.05.2025 до Другого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та ухвалити постанову про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/35567/24, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що за відповідними посадами осіб, які проходять військову службу, станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Відповідач вказав, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 здійснювалася відповідно до роз`яснення департаменту фінансів Міністерства України від 24.09.2018 року № 248/8294 в якому зазначено, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Додатково відповідач зазначив, що позивачем пропущений строк на звернення із позовом до суду, позивач не звільнений від сплати судового збору в даній справі.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2026 зупинено провадження у справі № 520/35567/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 по справі № 520/35567/24 - до набрання законної сили судовим рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 520/5814/24.

17.02.2026 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 520/5814/24, яка набрала законної сили.

На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2024 року ОСОБА_1 знятий зі списків особового складу, грошова матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки, передбачена наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, не виплачувалась.

З наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023 р. № 12923 про обставини отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) встановлено, що солдат ОСОБА_1 10 жовтня 2023 року отримав поранення - мінно-вибухову травму.

З довідки МСЕК серії 12ААГ № 327420 від 12.08.2024 р. встановлено, що ОСОБА_1 має 3 групу інвалідності (інвалідність встановлена на строк до 01.08.2025 р.).

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення перерахунку грошового забезпечення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 роки та ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 по 24.02.2024 роки, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовця за період з 26.02.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, суд першої інстанції дійшов висновку про те, позивачем не доведено протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .

Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII), визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Приписами частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі – Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків.

Відповідно до примітки 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.

Отже, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 1 січня 2018 року.

Зазначений висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.

При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року – 2270 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року – 2481 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року – 2684 гривень, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2024 року – 2920 гривень.

Водночас, колегія суддів зауважує, що 20.05.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».

Вказаною Постановою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14; установити, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів».

Таким чином, з 20.05.2023 у зв`язку із внесенням Постановою від 12.05.2023 № 481 змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 та Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховувалися виходячи з розміру 1762 грн та визналися шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 у справі № 320/29450/24 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24.

У зазначеній ухвалі Верховного Суду від 04.08.2025 у справі № 320/29450/24 відсутні відомості про зупинення виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24, отже, дана постанова набрала законної сили.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що Постанова № 481 була чинною з 20.05.2023 по 18.06.2025.

Однак, колегія суддів звертає увагу на наступний правовий висновок, відображений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 № 520/5814/24:

« 45. Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

46. При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

47. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі № 340/507/22).

48. Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин…

62. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 600/3516/24-а та від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/3824/25, у яких викладено правовий висновок про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) та протягом усього періоду її дії (до 18 червня 2025 року) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою № 481 та сформувати наступний:

до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн».

Отже, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням у період дії Постанови № 481 (з 20.05.2023 по 18.06.2025) підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач з 26.02.2022 перебував на військовій службі за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою № 10755 від 05.11.2023, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .

Проте, позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 01.04.2022, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 93 від 01.04.2022, відповідно до якого наказано вважати таким, що зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , призваного за мобілізацією, який прибув з Військової частини НОМЕР_4 , та призначений на посаду водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення мотопіхотного батальйону Військової частини НОМЕР_1 , вос – 790037А (2115), і вважати таким, що з 01 квітня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2820 гривень на місяць, шпк «солдат».

Із військового квитка серії НОМЕР_5 встановлено, що позивача прийнято на посаду водія Військової частини НОМЕР_1 з 08.04.2022.

24.02.2024 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 55 від 24.02.2024.

Отже, колегія суддів вказує, що позивач перебував на грошовому забезпеченні відповідача саме з 01 квітня 2022 року по 24 лютого 2024 року.

При цьому, з долучених відповідачем до відзиву на позов довідок про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 05/2022-04/2023, 05/2023 – 04/2024 (а.с. 90 - 91), довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 04.01.2025, виданої військовою частиною НОМЕР_1 встановлено, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у період з 01 квітня 2022 року по 24 лютого 2024 року здійснювалось, виходячи із прожиткового мінімуму на 01.01.2018 в розмірі 1762,00 грн, що не заперечується відповідачем.

Колегія суддів зазначає, у період з 01 квітня 2022 року по 24 лютого 2024 року існували підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (з 01.01.2022 – 2481,00 грн, з 01.01.2023 – 2684,00 грн, з 01.01.2024 – 2920,00 грн), адже з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік.

Зазначена правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 17.02.2026 у справі 520/5814/24.

Із урахуванням вказаного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем протиправної бездіяльності відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в цій частині із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

При цьому, стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі – Закон №1282-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Перелік об`єктів індексації установлений частиною першою статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

До таких об`єктів індексації в силу абзацу 4 частини першої статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).

Межі індексації визначені частиною шостою статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 3 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 – 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З аналізу положень Закону № 1282-ХІІ вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.12.2025 № 560/12915/23, від 15.11.2024 у справі № 200/11548/21, від 09.06.2022 у справі № 600/524/21-а, від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20.

При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Згідно із п.1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Отже, з наведеного слідує, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, так званої «поточної індексації» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви встановлено, що спірні правовідносини у даній справі стосуються питання нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за спірний період.

При цьому, відповідно до абзаців 3-5 пункту 5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078, до визначеної (згідно абзаців 4 та 5 пункту 5 Порядку № 1078) суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103 відсотка).

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Зокрема, Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21 зазначав, що з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

У цьому контексті Верховний Суд указав, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 особа (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що у місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має право позивач на отримання суми індексації-різниці.

Згідно з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 належить з`ясувати таке коло обставин, а саме: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Отже, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 10.10.2024 у справі № 360/1086/23.

Як було зазначено раніше, 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було підвищено розмір тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, та затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, що в силу наведених вище норм Порядку № 1078 свідчить про те, що з 01.03.2018 базовим місяцем при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення військовослужбовцям є березень 2018 року.

Як було вказано вище, позивач проходив службу та перебував на грошовому забезпеченні відповідача з 01 квітня 2022 року по 24 лютого 2024 року, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 93 від 01.04.2022, витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 55 від 24.02.2024.

Отже, позивач не проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 в лютому-березні 2018 року, почав отримувати грошове забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 лише з квітня 2022 року, що підтверджується довідками про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 05/2022-04/2023, 05/2023 – 04/2024 (а.с. 90 - 91), довідкою про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 04.01.2025, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 .

З урахуванням зазначеного колегія суддів вказує, що у квітні 2022 року (місяці початку проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_1 ) посадовий оклад позивача визначався Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018 та якою були встановлені нові розміри посадових окладів осіб рядового і начальницького складу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що індексація-різниця має виплачуватися саме з місяця підвищення посадового окладу до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Так, як зазначалося раніше, у 2023, 2024 роках відбувалися чергові підвищення посадового окладу позивача у зв`язку з підвищенням законодавцем прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно із Законами України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Вказане потягнуло за собою необхідність вирішення питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці грошового забезпечення у січні 2023, 2024 років.

Як зазначалося раніше, індексація-різниця грошового забезпечення згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 виплачується по день звільнення з військової служби або до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), що в даній справі відбулося у січні 2023 року, січні 2024 року.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Прикінцевими положеннями Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Таким чином, оскільки дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» була зупинена на 2023 рік, то підстави для проведення нарахування позивачу суми індексації грошового забезпечення, механізм розрахунку якої визначено Порядком № 1078, у 2023 році були відсутні.

Аналогічний висновок включено у постанову Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 380/5270/24.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне дослідити питання належності виплати індексації-різниці грошового забезпечення позивача з 01.01.2024 року по дату звільнення позивача зі служби (24.02.2024).

Як було зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в цій частині із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Із зазначеного слідує, що із задоволенням позовних вимог про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», у відповідача виникає обов`язок здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за вказаний період.

У свою чергу, такий перерахунок потягне за собою необхідність перегляду відповідачем питання належності виплати індексації-різниці грошового забезпечення позивача з 01.01.2024 по 24.02.2024.

Так, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 для розрахунку належних позивачеві сум індексації у 2024 році належить з`ясувати таке коло обставин, а саме: розмір підвищення доходу позивача в січні 2024 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в січні 2024 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

При цьому, як було вказано раніше, якщо розмір підвищення доходу в січні 2024 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у січні 2024 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Якщо розмір підвищення доходу в січні 2024 року (А) є більшим за суму можливої індексації, що склалася у січні 2024 року (Б), то підставидля нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби відсутні.

Із матеріалів справи встановлено, що грошове забезпечення позивача за спірний період з 01.01.2024 по 24.02.2024 відповідачем розраховувалося виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018, а саме 1762 гривні, що не заперечується сторонами у справі.

При цьому, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 у відповідача було витребувано письмові докази, зокрема, розрахунок грошового забезпечення позивача у грудні 2023 року та у січні 2024 року, виходячи з розміру складових грошового забезпечення, визначених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2684 грн.), Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028 грн.) відповідно та надати відомості про розмір грошового забезпечення позивача у грудні 2023 року та у січні 2024 року, розрахований виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 (2684 грн.), 01.01.2024 (3028 грн.), а не виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 (1762 грн.).

28.05.2026 до суду надійшли додаткові пояснення Військової частини НОМЕР_1 , у яких відповідач вказав на неможливість надати запитуваний судом розрахунок, оскільки відповідач позбавлений правової та технічної можливості надати такий розрахунок на даний час.

За таких обставин колегія суддів наголошує, що у січні 2024 року відповідачу належало з`ясувати, чи наявне у позивача право на отримання індексації-різниці грошового забезпечення у зв`язку з підвищенням його доходу у січні 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році.

При цьому, як було вказано раніше, відповідачем на даний час не проведено перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Враховуючи, що визначення права позивача на нарахування індексації-різниці за період з 01.01.2024 по дату звільнення позивача зі служби (24.02.2024) залежить від розміру нарахованого позивачу грошового забезпечення, та виходячи з того, що грошове забезпечення позивача з урахуванням прожиткового мінімуму на 2024 рік відповідачем перераховано не було, повноваження щодо обчислення грошового забезпечення належать саме відповідачу, а суд не може перебирати на себе такі повноваження, то колегія суддів вважає, що вимоги позивача про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення з 01.01.2024 по 24.02.2024 є передчасними, оскільки підлягають вирішенню після здійснення відповідачем перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

З урахуванням наведеного, колегія суддів вказує, що позовні вимоги стосовно визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року, із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в належному розмірі за період з 26.02.2022 року по 24.02.2024 року із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, задоволенню не підлягають.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з утриманням належних податків та зборів, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині, оскільки такі вимоги звернені на майбутнє, а у суду відсутні підстави вважати, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу буде здійснена без утримання належних податків та зборів.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем пропущений строк на звернення із позовом до суду, колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів вказує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №521/21851/16-а.

Відповідно до статті 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 року) встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала висновки щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України.

У зазначеній постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла наступних висновків.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22.

При цьому, статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, перебіг звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12.05.2025 року у справі № 360/324/24.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, колегія суддів доходить висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норми статті 116 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюється на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.

У ході розгляду справи колегією суддів установлено, що позивач був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 24.02.2024, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 55 від 24.02.2024.

Позивачем до матеріалів справи також долучено копію грошового атестата № 923 від 27.02.2024.

Зокрема, грошовий атестат від 27.02.2024 включає в себе інформацію про обсяг і характер виплачених позивачу сум станом на день звільнення зі служби, але не містить підпису позивача, що підтверджував би його ознайомлення з даним документом станом на певну дату.

У свою чергу, відповідачем до суду першої інстанції було надано довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення позивача за період 05/2022-04/2023, 05/2023-04/2024 (а.с. 90 - 91), довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 04.01.2025, видану Військовою частиною НОМЕР_1 , які містять відомості щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірний період з 01.04.2022 по 24.02.2024.

При цьому, до суду першої інстанції з позовом позивач звернувся 26.12.2024.

За таких обставин колегія суддів вказує, що суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць спірного періоду.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення саме на цей день, водночас грошовий атестат не містить інформацію про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення з розшифровкою за його складовими за минулі періоди служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 240/3716/25.

Як встановлено зі змісту грошового атестата № 923 від 27.02.2024, цей документ відображає суми складових грошового забезпечення позивача, фактично виплачених йому станом на дату звільнення зі служби, однак не містить жодних відомостей про нарахування та виплату грошового забезпечення з розшифровкою його складових за весь період з 01.04.2022 по 24.02.2024.

Крім цього, колегія суддів вказує, що грошовий атестат № 923 від 27.02.2024 не містить підпису позивача про його ознайомлення з ним, що унеможливлює встановлення дати, коли даний документ був вручений позивачеві.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що до відзиву на позов відповідачем було надано довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення за період 05/2022-04/2023, 05/2023-04/2024 (а.с. 90 - 91), довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 04.01.2025, видану військовою частиною НОМЕР_1 , які містять детальні відомості щодо нарахування та виплати позивачу складових грошового забезпечення у спірний період з 01.04.2022 по 24.02.2024.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за спірний період в день виключення з особового складу Військової частини НОМЕР_1 , а саме 24.02.2024, а тому відповідачем не доведено, що позивачем було пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом.

Із урахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовця позивачу за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.

Колегія суддів зазначає, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги знайшли часткове підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно з частинами 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України, підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 317 КАС України).

Керуючись ст.ст. 139, 229, 240, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/35567/24 – скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відповідного року, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.04.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», за період з 01.01.2024 по 24.02.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 у справі № 520/35567/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова