Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №480/9164/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. Справа № 480/9164/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 15.04.26 по справі № 480/9164/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії № 184150005254 від 26.11.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати їй період роботи в податкових органах з 02.07.1990 по 31.07.2020 до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», провести нарахування і виплату пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.93 з урахуванням довідки про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 13.11.2025 №10К/18-28-10-02-06/ЛК, довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) від 13.11.2025 №237/РГ, довідки про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або які працювали у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд) від 13.11.2025 №11К/18-28-10-02-06/ЛК, довідки про стаж роботи у податкових органах від 13.11.2025 №13К/18-28-10-02- 06/ЛК, архівної довідки від 13.11.2025 №12К/18-28-10-02-06/ЛК, починаючи з 18.11.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

18.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу", у порядку передбаченому п. 2 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), проте рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 26.11.2025 №184150005254 позивачу відмовлено у зв`язку з відсутністю правових підстав.

На переконання позивача, рішення відповідача щодо відмови в переведенні на пенсію державного службовця є протиправним, оскільки ним дотримані всі вимоги встановлені законодавством для призначення вказаного виду пенсії.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.11.2025 року №184150005254.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в податкових органах з 02.07.1990 року по 31.07.2020 року що становить 30 років 00 місяців 30 днів до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 про переведення на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 грн 20 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що період роботи в Головному управлінні Державної податкової служби України у Сумській області з 02.07.1990 року по 31.07.2020 року на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Позивач, скористалася своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, а саме: присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців, тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивач мала стаж роботи державним службовцем з 02.07.1990 по 31.07.2020, що становить 30 років 00 місяців 30 днів, а тому цього достатньо для переведення на пенсію за віком відповідно Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ). Таким чином, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм права. Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області як отримувач пенсії відповідно до Закону № 1058-IV.

В подальшому, позивач звернулась до органів Пенсійного фонду із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію державного службовця, однак рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області №184150005254 від 26.11.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії державного службовця, у зв`язку відсутністю стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача у податкових органах на різних посадах зараховується до стажу державної служби, що дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Полтавській області не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України.

Обираючи ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача, суд вважав за необхідне вийти за межі частини заявлених позовних вимог та зобов`язати пенсійний орган, який приймав рішення про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно Закону № 1058-IV на пенсію за віком згідно Закону 889-VIII та повторно розглянути заяву, з врахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Колегія суддів зазначає, що до 01.05.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу було врегульовано положеннями Закону № 3723-XII, який визначав загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

01.05.2016 набув чинності Закон № 889-VІІ, згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІ від 16.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 889-VІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01.05.2016 (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01.05.2016), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.04.2018 № 822/254/18, від 15.12.2020 у справі № 560/2398/19, від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17, від 11.04.2023 у справі №1.380.2019.003855, від 19.12.2023 року по справі № 600/947/23-а, від 03 лютого 2025 року по справі № 260/182/24, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 24.09.2025 у справі №560/706/25.

З матеріалів справи, а саме, з копії трудової книжки НОМЕР_1 та довідки від 13.11.2025 № 13К/18-28-10-02-06/ЛК про стаж роботи у податкових органах, виданою Головним управління ДПС у Сумській області, встановлено, що позивач працювала безперервно у податкових органах з 02.07.1990 по 31.07.2020.

02.08.1994 прийняла присягу державного службовця та протягом зазначеного періоду присвоювались відповідні ранги та персональні/спеціальні звання.

Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 26.11.2025 №184150005254 встановлено, що підставою для відмови в переведенні позивача на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» є відсутність стажу державної служби.

За обґрунтуваннями відповідача, викладеними в оскаржуваному рішенні, періоди роботи позивача в податкових органах не зараховані, оскільки посадовим особам податкових органів присвоюються спецiальнi звання i вiдповiдно цi посади не належать до посад, вiднесених до категорiї посад державних службовцiв, тому позивач не має необхідного стажу державної служби.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі – Порядок №283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

У додатку до Порядку №283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Згідно з додатком до Порядку №283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про Державну податкову службу в Україні» (далі – Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частиною 7 ст. 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Згідно з ч. 8 ст. 15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 №5083-VI (далі - Закон №5083-VI), який набрав чинності 12.08.2012, доповнено ПК України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі «Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу».

Відповідно до п. 342.4 ст. 342 ПК України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Приписами п. 343.1 ст. 343 ПК України унормовано, що посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання.

Відповідно до п. 344.1 ст. 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями ст. 344 ПК України та Порядку №283.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.

У зв`язку з викладеним, доводи пенсійного органу про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, є необґрунтованими.

Беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача до стажу державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 26.11.2025 №184150005254 та наявність підстав для його скасування.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 період роботи в податкових органах з 02.07.1990 по 31.07.2020 до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2025 про переведення на пенсію державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 по справі № 480/9164/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий