Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №480/8928/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. Справа № 480/8928/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 07.05.26 по справі № 480/8928/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 183450026556 від 23.10.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2025 року про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до стажу державної служби періоди його роботи з 01.08.1988 по 28.08.1989; 28.08.1989 по 19.06.1990; 20.06.1990 по 29.10.1992; 30.10.1992 по 31.12.1992; 01.01.1993 по 31.12.1993; 01.01.1994 по 30.04.1994; 01.05.1994 по 31.07.1995; 01.08.1995 по 25.11.1996; 26.11.1996 по 31.03.1998; 01.04.1998 по 31.01.1999; 01.02.1999 по 31.05.2000; 01.06.2000 по 01.09.2000; 04.09.2000 по 15.01.2001; 16.01.2001 по 06.05.2001; 07.05.2001 по 13.01.2002; 14.01.2002 по 18.08.2003; 19.08.2003 по 31.01.2005; 01.02.2005 по 31.08.2005; 01.09.2005 по 11.07.2006; 12.07.2006 по 10.01.2007; 11.01.2007 по 02.03.2008; 03.03.2008 по 05.10.2009; 06.10.2009 по 20.10.2010; 21.10.2010 по 31.01.2012; 01.02.2012 по 13.02.2012; 14.02.2012 по 20.02.2012; 21.02.2012 по 31.05.2013; 01.06.2013 по 23.07.2013; 24.07.2013 по 28.01.2014; 29.01.2014 по 01.12.2014; 02.12.2014 по 14.02.2016; 15.02.2016 по 10.08.2016; 11.08.2016 по 19.02.2017; 20.02.2017 по 19.08.2018; 20.08.2018 по 20.08.2019; 21.08.2019 по 31.08.2020; 01.09.2020 по 21.12.2020; 22.12.2020 по 10.05.2021; 11.05.2021 по 09.06.2022; 10.06.2022 по 19.11.2024; 20.11.2024 по 22.07.2025; 23.07.2025 по 15.10.2025 в органах державної податкової служби, та прийняти рішення по суті заяви від 16.10.2025 року з урахуванням стажу роботи у податкових органах як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.

Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 16.10.2025 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Проте рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області № 183450026556 від 23.10.2025 року позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, у зв`язку з відсутністю стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує його права.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 залучено до участі в розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Сумській області).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 23.10.2025 року № 183450026556.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1998 по 01.09.2000 та з 04.09.2000 по 15.10.2025 у податкових органах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 року щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII, з урахуванням висновків суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що згідно із записами в трудовій книжці позивач з 01.08.1988 працював в органах Державної податкової інспекції з присвоєнням спеціального звання – інспектора податкової служби 1 рангу, спеціального звання – радник податкової та митної справи 3,2, і 1 рангу. Зважаючи на те, що посадовим особам контролюючих органів згідно із статтею 343.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) присвоюються спеціальні звання і відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України " Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-ХІІ), робота на цих посадах не враховується для обчислення стажу державної служби. За даними трудової книжки позивач станом на 01.05.2016 року на посадах державного службовця не працював, тому підстав для переведення його на пенсію за віком згідно Закону № 889-VІІІ немає.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем винесено рішення №183450026556 від 23.10.2025 про відмову у перерахунку пенсії.

Як стверджує відповідач, суд першої інстанції при винесенні рішення у цій справі втрутився в дискреційні повноваження Пенсійного фонду України, не дотримався принципу законності та обґрунтованості судового рішення, що свідчить про порушення норм процесуального права, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону № 1058-IV, про що також зазначено представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , позивач працював, зокрема, з 01.08.1998 по 01.09.2000 та з 04.09.2000 по 15.10.2025 в податкових органах на посадах: головного податкового ревізора-інспектора, старшого податкового ревізора-інспектора, старшого державного податкового інспектора, старшого державного податкового ревізора-інспектора, головного державного податкового ревізора-інспектора, начальника відділу, заступника начальника інспекції, завідувача сектором, начальника управління, заступника начальника відділу.

Даний факт також підтверджується довідкою від 16.10.2025 року про стаж роботи у податкових органах, виданою Головним управлінням ДПС у Сумській області.

16.10.2025 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про державну службу".

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Черкаській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

Рішенням від 23.10.2025 року № 183450026556 ГУ ПФУ в Черкаській області було відмовлено позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію за віком згідно Закону України “Про державну службу”, у зв`язку з відсутністю стажу станом на 01.05.2016 року на посадах. віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ.

При цьому в даному рішенні зазначено, що відповідно до записів трудової книжки заявник з 01.08.1988 працював в органах Державної податкової інспекції з присвоєнням звання - інспектора податкової служби 1 рангу, спеціального звання радник податкової та митної справи 3, 2 і 1 рангу. Зважаючи на те, що посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею 343.1. ПК України присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ, робота на цих посадах не враховується для обчислення стажу державної служби. Отже, стажу державної служби ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 року немає.

Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи податкових органів, яким присвоєно спеціальні та/або персональні звання, є державними службовцями, а тому періоди роботи (служби) в податкових органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.

У зв`язку з тим, що позивач у періоди з 01.08.1998 по 01.09.2000 та з 04.09.2000 по 15.10.2025 працював у податкових органах, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави, йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та персональні/спеціальні звання, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано позивачу до стажу державної служби вище зазначений період.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Колегія суддів зазначає, що до 01.05.2016 суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу було врегульовано положеннями Закону № 3723-XII, який визначав загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

01.05.2016 набув чинності Закон № 889-VІІ, згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон № 3723-ХІІ від 16.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону № 889-VІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01.05.2016 (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01.05.2016), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною першою статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 04.04.2018 № 822/254/18, від 15.12.2020 у справі № 560/2398/19, від 18.03.2021 у справі № 500/5183/17, від 11.04.2023 у справі №1.380.2019.003855, від 19.12.2023 року по справі № 600/947/23-а, від 03 лютого 2025 року по справі № 260/182/24, від 25.07.2025 у справі №140/5363/24 та від 24.09.2025 у справі №560/706/25.

З матеріалів справи, а саме, з копії трудової книжки НОМЕР_1 та довідки від 16.10.2025 року про стаж роботи у податкових органах, виданою Головним управління ДПС у Сумській області, встановлено, що позивач працював, зокрема, з 01.08.1998 по 01.09.2000 та з 04.09.2000 по 15.10.2025 в податкових органах на посадах: головного податкового ревізора-інспектора, старшого податкового ревізора-інспектора, старшого державного податкового інспектора, старшого державного податкового ревізора-інспектора, головного державного податкового ревізора-інспектора, начальника відділу, заступника начальника інспекції, завідувача сектором, начальника управління, заступника начальника відділу (а.с. 9-15, 24-35).

20.07.1994 року позивачем було прийнято присягу державного службовця та протягом зазначеного періоду присвоювались відповідні ранги та персональні/спеціальні звання.

Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 23.10.2025 №183450026556 встановлено, що підставою для відмови в переведенні позивача на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» є відсутність стажу державної служби.

За обґрунтуваннями відповідача, викладеними в оскаржуваному рішенні, періоди роботи позивача в податкових органах не зараховані, оскільки посадовим особам податкової iнспекцiї присвоюються спецiальнi звання i вiдповiдно цi посади не належать до посад, вiднесених до категорiї посад державних службовцiв, визначених статтею 25 Закону №3723-XII, тому позивач не має необхідного стажу державної служби.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі – Порядок №283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п. 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

У додатку до Порядку №283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Згідно з додатком до Порядку №283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про Державну податкову службу в Україні» (далі – Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - ПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону №509-XII правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Частиною 7 ст. 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Згідно з ч. 8 ст. 15 Закону №509-XII посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» від 05.07.2012 №5083-VI (далі - Закон №5083-VI), який набрав чинності 12.08.2012, доповнено ПК України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі «Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу».

Відповідно до п. 342.4 ст.342 ПК України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Приписами п.343.1 ст.343 ПК України унормовано, що посадовим особам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів та державних податкових інспекцій присвоюються спеціальні звання.

Відповідно до п.344.1 ст.344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями ст. 344 ПК України та Порядку №283.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, від 18.03.2021 у справі №500/5183/17, від 19.12.2023 у справі №600/947/23-а, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України №3723-ХІІ.

У зв`язку з викладеним, доводи пенсійного органу про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, є необґрунтованими.

Беручи до уваги, що під час розгляду справи відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування спірних періодів трудової діяльності позивача до стажу державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 23.10.2025 №183450026556 та наявність підстав для його скасування.

Щодо посилання відповідача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.05.2024 у справі №500/1404/23, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки фактичні обставини справи є різними із предметом даного спору.

Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи з 01.08.1998 по 01.09.2000 та з 04.09.2000 по 15.10.2025 у податкових органах та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.10.2025 щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII, з урахуванням висновків суду.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 по справі № 480/8928/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий