Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №480/4193/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 р. Справа № 480/4193/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 28.04.26 по справі № 480/4193/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" (далі - відповідач, ДУ "РВК (№56)"), в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» щодо обчислення з 01.01.2020 по 19.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;

- зобов`язати Державну установу «Роменська виправна колонія (№ 56)» здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 19.07.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в період з 01.01.2020 по 19.07.2022 було неправильно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військовим званням.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 позов ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено.

Визнано протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» щодо обчислення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 19.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язано Державну установу «Роменська виправна колонія (№ 56)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 19.07.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, звання, тривалості, інтенсивності та умов служби. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 20 даного Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 28.03.2018 №925/5 (далі - Порядок №925/5) грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення (допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Таким чином, звернувшись до суду 21 травня 2025 року позивачем пропущений трьохрічний термін для звернення за перерахунком та виплатою грошового забезпечення з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки.

Відповідач, звертає увагу, що розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України, а не законами про Державний бюджет чи іншими нормативними актами. Це виключає можливість самостійного застосування установою виконання покарань інших розрахункових величин, ніж ті, що визначені урядовою постановою.

Головним актом, що регулює грошове забезпечення, є Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704). Вона має спеціальний характер і є обов`язковою для виконання органами Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 704 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103)), а також постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (далі - Постанова № 481) і наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII (далі - Закон № 2246-VIII), становив 1762,00 грн. Ця норма залишалася незмінною з 2018 року по сьогоднішній день. Будь-яке відхилення від цього показника, наприклад, використання прожиткового мінімуму 2 102,00 грн (на 01.01.2020), 2 270 грн (на 01.01.2021), 2 481,00 грн (на 01.01.2022), передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, без належних змін до Постанови № 704 є порушенням законодавства і перевищенням повноважень.

Таким чином, при нарахуванні грошового забезпечення застосовувалася саме розрахункова величина, визначена зазначеною постановою, що є обов`язковою для виконання установою.

При винесенні спірного рішення, судом не взято до уваги пункт 4 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», пункт 4 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», де встановлено, що норми частини п`ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", що визначають умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплату праці працівників кримінально-виконавчої служби застосовуються у порядку та розмірах, що встановлені Кабінетом Міністрів України з урахуванням наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів, а також не взято до уваги ст. 22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», якою встановлено, що у 2022 році для всіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів розмір заробітної плати (грошового забезпечення) може змінюватися виключно в межах бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті.

Тому відповідач вважає, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 18.07.2022 року діяв у межах своїх повноважень, на підставі діючого законодавства і дії відповідача щодо нарахування та виплати посадового окладу, окладу за військовим званням інших складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, матеріальної допомоги для оздоровлення, визначених з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 відповідають вимогам пункту 4 Постанови №704 та є правомірними.

Також, на думку відповідача, позивачем пропущений місячний строк звернення до суду.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у ДУ "РВК (№56)" на посаді заступника начальника установи з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення.

Наказом начальника ДУ "РВК (№56)" від 28.03.2024 № 40/ОС-24 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України, 29.03.2024.

Вважаючи, що під час проходження служби у ДУ "РВК (№56)" позивачу невірно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання, останній звернувся до відповідача з відповідною заявою, але отримав відмову.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 19.07.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято Постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі №380/13603/21 вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Крім того, Верховний Суд врахував, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі №520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи.

Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Колегія суддів звертає увагу, що статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.

Враховуючи те, що положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у спірний період з 29.01.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у період з 01.01.2022 по 18.07.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Також, колегія суддів враховує, що виплата грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

З викладеного слідує, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є необґрунтованими.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що лише з 29.01.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та безпідставно зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 28.01.2020 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

За цим, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, є частково обґрунтованими.

Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, зробив помилкові висновки.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі №480/4193/25, частково прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо обчислення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 28.01.2020 посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 28.01.2020 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилання апелянта на доручення державного секретаря Міністерства юстиції України, якими передбачено нарахування грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби у 2020-2022 рр., виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762,00 грн, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, положення як п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, так і доручень державного секретаря Міністерства юстиції України, є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, зокрема Законам №294-ІХ, № 1082-ІХ та №1928-IX, згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Таку правову позицію висловлювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду, такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.09.2024 у справі № 420/9330/20 колегія суддів вважає помилковим, оскільки правовідносини у вказаній справі не є тотожними справі, що розглядається.

Так, у справі № 420/9330/20 спірним було питання наявності у позивача права на отримання грошового забезпечення, обрахованого із використанням мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму.

Натомість, у справі, що розглядається спірним є питання застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб при обчисленні грошового забезпечення позивача за спірний період.

Щодо застосування до спірних правовідносин під час перевірки дотримання позивачем строків звернення до суду, норм п. 20 Порядку № 925/5, колегія суддів зазначає, що пріоритетним є застосування норм Закону, в даному випадку норм спеціального права - Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2020 по 18.07.2022.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Водночас у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір, застосуванню підлягають приписи КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Постановою від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, Верховний Суд дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин).

Так, спірний період у цій справі триває до 18.07.2022, тобто охоплює період, який регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Відтак, визначений ст. 233 КЗпП України строк позивачем дотримано, а доводи відповідача про його пропуск, свого підтвердження не знайшли.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 480/4193/25 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» щодо обчислення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 28.01.2020 посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 та зобов`язання Державну установу «Роменська виправна колонія (№ 56)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 28.01.2020 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі №480/4193/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий