Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №360/2495/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року справа №360/2495/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року (повне судове рішення складено 02 березня 2026 року) у справі № 360/2495/25 (суддя в І інстанції Свергун І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №203040025665 від 21.10.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю на день звернення необхідного стажу роботи, та необхідних документів, які підтверджують наявність загального стажу роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2025 із зарахуванням наявного трудового стажу у період її роботи з 05.07.1990 по 13.10.1997 в Первомайському електромеханічному заводі та прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 14.10.2025 з урахуванням наявного стажу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14.10.2025 вона, перебуваючи у м. Харків з 2014 року, як ВПО, звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області заяву позивачки було направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівської області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 203040025665 від 21.10.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не зараховано: період роботи з 05.07.1990 по 13.10.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , так як дата наказу на звільнення (26.03.1998) календарно не відповідає даті звільнення. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку з інформацією про період роботи, видану на підставі первинних документів.

Позивач не має можливості надати довідку або отримати копії наказів про прийняття та звільнення у зв`язку з окупацією території проросійським формуваннями з 2014 року. Окрім того, тягар ведення трудових книжок не повинен покладатись на позивача.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.10.2025 №203040025665 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.10.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 на Первомайському електромеханічному заводі ім. К. Маркса з 05.07.1990 по 13.10.1997, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що абзацом першим частини першої статті 26 Закону № 1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.

Підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії або її перерахунок є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому Порядку 22-1 особисто або через законного представника. Тобто, незалежно від наявності права особи на пенсію чи на перерахунок пенсії існує обов`язкова процедура звернення до органу, що призначає пенсії із заявою встановленого зразка.

Згідно поданих документів вік заявника 62 роки 01 місяць 03 дні. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону № 1058, становить 30 років. Страховий стаж особи становить 11 років 08 місяців 20 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачу не зараховано період з 05.07.1990 по 13.10.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дата наказу на звільнення (26.03.1998) календарно не відповідає даті звільнення. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку з інформацією про період роботи видану на підставі первинних документів.

У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з січня 2026 року по грудень 2026 року включно від 23 до 33 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років. Право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів відсутнє.

Аналізуючи вище наведені правові норми та зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції, законах України, а відтак рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 360/2495/25, є безпідставними, необгрунтованими та такими, що підлягає скасуванню.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , 14.10.2025 звернулася до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Вищевказану заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.10.2025 №203040025665 «Про відмову в призначенні пенсії» позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. В обґрунтування оскарженого рішення ГУПФУ у Львівській області послалося на те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період з 05.07.1990 по 13.10.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки дата наказу на звільнення (26.03.1998) календарно не відповідає даті звільнення. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку з інформацією про період роботи, видану на підставі первинних документів.

Трудова книжка серії НОМЕР_2 від 31.03.1981, видана на ім`я ОСОБА_1 , містить такі записи щодо спірного періоду роботи:

Первомайський електромеханічний завод ім. К. Маркса:

запис № 7 від 04.07.1990 – призначено інженером технологом відділу головного технолога;

запис № 8 від 13.10.1997 – звільнено за власним бажанням.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788), "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону № 1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Порядок звернення за призначенням пенсії, строки призначення та виплати пенсії, припинення та поновлення виплати пенсії передбачені статтями 44, 45, 49 Закону № 1058.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про неможливість зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи з 05.07.1990 по 13.10.1997, суд зазначає таке.

Як на підставу для відмови в зарахуванні до загального страхового стажу вказаних періодів роботи відповідач посилається на те, що дата наказу на звільнення (26.03.1998) календарно не відповідає даті звільнення, для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку з інформацією про період роботи, видану на підставі первинних документів.

Згідно з вимогами статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 затверджено Порядок № 637.

Відповідно до пунктів 2-3 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Судом досліджено копію трудової книжки ОСОБА_1 , з якої встановлено, що відповідно до запису № 8 позивачку звільнено з роботи за власним бажанням 13.10.1997, при цьому в графі «На підставі чого внесено запис (документ, його дата та номер)» вказано наказ № 52 від 26.03.1998.

Так, до 1993 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Ця інструкція не застосовується на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.

Наразі порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;

відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).

Відповідно до пунктів 2.8 та 2.15 Інструкції № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Разом з тим, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.

З огляду на вищевикладене, позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами.

Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та у справі №813/782/17 від 13 червня 2018 року.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Таким чином, трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Орган Пенсійного фонду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Суд зауважує, що в даному випадку записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб та печатки підприємства, при цьому невідповідність дати звільнення даті наказу про звільнення не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.

Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у органу Пенсійного фонду були відсутні підстави для незарахування до загального страхового стажу позивача періоду його роботи з 05.07.1990 по 13.10.1997 згідно записам трудової книжки серії НОМЕР_2 від 31.03.1981.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обстави окружний суд дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яким не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, було прийнято відповідачем з порушенням принципів, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо вимоги представника позивача про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву позивача із зарахуванням трудового стажу з 05.07.1990 по 13.10.1997 та прийняти рішення про призначення пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви від 14.10.2025, суд зазначає таке.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Вищенаведені положення Порядку № 22-1 свідчать про те, що розгляд документів та безпосередньо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії розглядає пенсійний орган за принципом екстериторіальності. Тобто, не за місцем проживання/реєстрації пенсіонера.

Суд зазначає, що в даному випадку ГУПФУ в Харківській області, як уповноважений орган, не перевіряв відомості щодо спірних періодів роботи ОСОБА_1 , що містяться в трудовій книжці позивача, наданої позивачем, що є обов`язковою умовою відповідно до Закону № 1058, тому суд першої інстанції обгрунтовано вважав за необхідне обрати належний спосіб захисту порушених прав, а саме визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 21.10.2025 №203040025665 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.10.2025, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 на Первомайському електромеханічному заводі ім. К. Маркса з 05.07.1990 по 13.10.1997, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року у справі № 360/2495/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 29 червня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук