Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №200/566/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року справа №200/566/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Матвійчук Наталії Євгеніївни на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року (повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року) у справі № 200/566/26 (суддя в І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію), грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, підйомну допомогу виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 (з урахуванням виплачених сум);

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди АТО/ООС, передбаченої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 №188, індексації-різниці при обчисленні розміру грошової компенсації щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги;

- зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, підйомну допомогу урахуванням сум винагороди АТО/ООС, індексації-різниці, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на неправомірну бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.08.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020. Вважає, що відповідач повинен здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію) за період з 29.01.2020 по 20.08.2020 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум. Також вважає, що відповідач повинен здійснити перерахунок і виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та підйомної допомоги виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, з урахуванням винагороди АТО/ООС та індексації-різниці.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні, підйомної допомоги) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 20.08.2020 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію), грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні, підйомну допомогу виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди АТО/ООС та індексації-різниці при обчисленні розміру грошової компенсації щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні і підйомної допомоги.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразову грошову допомогу при звільненні і підйомну допомогу з урахуванням сум винагороди АТО/ООС та індексації-різниці, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2026 позивач не погоджується в частині відмови у зобов`язанні відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати грошового забезпечення, а також в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення на користь позивача 9500 грн замість понесених 19 000 грн.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого 15.06.2001.

Відповідно до довідки відповідача від 19.09.2025 № 08/3614 ОСОБА_1 у період з 20.03.2019 по 20.08.2020 проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 . З 20.08.2020 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із закінченням строку контракту.

З архівної відомості щодо грошового забезпечення позивача за 2019 рік 2020 рік випливає, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_2 у період 29.01.2020 по 20.08.2020 становив 1762,00 грн. Також позивачу у спірний період виплачувалася винагорода АТО/ООС, у квітні 2019 року і в липні 2020 року позивачу нараховувалася підйомна допомога.

З розрахункового листа за серпень 2020 року випливає, що позивачу виплачувалася грошова компенсація відпустки (УБД), одноразова грошова допомога при звільненні.

Також судом установлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 200/6736/25, яке набрало законної сили, задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації, зобов`язання вчинити певні дії. Зокрема визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення з 20.03.2019 до 20.08.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення з 01.03.2018 до 20.08.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці в розмірі 4463,15 (чотири тисячі чотириста шістдесят три гривні п`ятнадцять копійок) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням раніше виплачених сум.

Також суд зазначає, що відповідач не спростовує тієї обставини, що грошова компенсація щорічної відпустки учасника бойових дій, одноразова грошова допомога при звільненні і підйомна допомога були нараховані позивачу без урахування сум винагороди АТО/ООС та індексації-різниці.

Спірні правовідносини виникли щодо належного розміру грошового забезпечення позивача, а також щодо наявності підстав для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Слід зазначити, що ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2026 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача.

Отже, рішення місцевого суду оскаржено лише стороною позивача. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення відповідачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій в задоволенні частки позовних вимог відмовлено. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Відтак, предметом апеляційного перегляду є рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.04.2026 в частині відмови у зобов`язанні відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати грошового забезпечення, а також в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення на користь позивача 9500 грн замість понесених 19 000 грн.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19 та від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Ураховуючи, що на момент розгляду цієї справи відповідачем не нараховані та не виплачені позивачу спірні суми, заявлені позовні вимоги в цій частині є передчасним.

Наведене відповідає численним висновкам Верховного Суду, зокрема, які викладені в постанові від 19 червня 2025 року у справі № 580/11000/23.

У постанові від 14 травня 2025 року у справі № 160/672/24 Верховний Суд також зазначив наступне: «основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основні суми доходу, нараховані на виконання судових рішення у справах № 160/8048/21, № 160/11698/21, № 160/19094/22, не виплачені позивачеві, що не заперечується сторонами.

Оскільки, суми не виплачені, а компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 здійснюється в день виплати основної суми доходу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.11.2022 у справі № 674/22/17, від 24.07.2024 у справі № 520/2674/2020 від 31.07.2024 у справі № 480/1704/19, в яких зазначено, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходів пов`язана з виплатою основної суми доходу».

Отже, позивач передчасно заявив позовні вимоги про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів внаслідок порушення строків виплати спірних сум грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частки позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Позовна заява та відповідь на відзив підписані адвокатом Матвійчук Наталією Євгеніївною.

До позовної заяви додано ордер серія АН № 1777916 на надання правничої допомоги позивачу.

Відповідно до п. 1.1 договору № 11/25 від 20.08.2025 про надання правничої допомоги, який укладено між позивачем і адвокатом Матвійчук Н.Є., у порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, в тому числі у справі щодо стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди та ін., а клієнт зобов`язується оплатити надані юридичні послуги.

Згідно з п. 4.4 вказаного договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до пунктів 1 і 2 додаткової угоди б/н від 23.01.2026 до договору від 20.08.2025 №11/25 передбачено, що адвокат приймає на зобов`язання з надання Клієнту юридичних послуг щодо визнання неправомірними дій/бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , стягнення в судовому порядку заборгованості з виплати грошового забезпечення.

Гонорар адвоката за надані юридичні послуги складає 19 000,00 (дев`ятнадцять тисяч) гривень.

9 березня 2026 року складно акт наданих послуг до договору № 11/25 від 20.08.2025 на загальну вартість 19 000,00 грн

Також до суду надана копія платіжної інструкції від 10.03.2026 щодо сплати позивачем на користь ОСОБА_3 19000,00 грн за юридичні послуги в цій справі.

Відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною 1 і п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-7 ст. 134 КАС України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не надав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 зазначив, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права . Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

У відповідності до ч. 1 і ч. 9 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 9500,00 грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги представника позивача відмовлено, відсутні підстави для відшкодування їй витрат на правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача Матвійчук Наталії Євгеніївни – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 200/566/26 – залишити без змін.

Повне судове рішення – 29 червня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів І. В. Сіваченко

А. А. Блохін

І. В. Пивовар