Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №480/10594/23 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року Справа № 480/10594/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10594/23 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що проходив військову службу у НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України. На день звільнення з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, зокрема, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Просить зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 02.10.2023 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення вимог заперечив та зазначив, що в повному обсязі провів розрахунок з позивачем при звільненні.

Також, відповідач подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки на день звільнення він не набув права на таку допомогу через відсутність необхідної вислуги 10 років.

Суд, перевіривши матеріали справи, встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у відповідача.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2017 № 95-ОС припинено контракт та звільнено позивача з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.06.2017 № 113-ОС, позивача виключено зі списків особового складу загону та з усіх видів забезпечення.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення позивача за 2017 рік початок військової служби позивача - 05.10.2012, дата звільнення - 14.06.2017, тобто на дату звільнення його вислуга становила 4 роки 8 місяців 10 днів

Також з особистої картки грошового забезпечення за 2017 рік вбачається, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою № 889.

Разом з тим, особиста картка грошового забезпечення за 2017 рік не містить відомостей про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, було передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а саме підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На момент звільнення позивача структура та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначалися, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Пунктом 1 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, грошове забезпечення військовослужбовця є системою основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових виплат, які нараховуються і виплачуються відповідно до закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів.

Разом з тим, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби є окремою виплатою, право на яку виникає не в кожному випадку звільнення військовослужбовця, а лише за наявності визначених законом умов.

Так, відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічне регулювання містилось у пункті 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Вказаною нормою було передбачено, що у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Таким чином, для вирішення питання про правомірність ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні суд першочергово має встановити наявність у позивача самого права на отримання такої допомоги, а вже після цього - склад грошового забезпечення, з якого вона підлягала б обчисленню.

Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2017 № 95-ОС позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

Згідно з особистою карткою грошового забезпечення позивача за 2017 рік початок військової служби позивача - 05.10.2012, дата звільнення - 14.06.2017, тобто на дату звільнення його вислуга становила 4 роки 8 місяців 10 днів, що є менше 10 років.

Крім того, особиста картка грошового забезпечення позивача за 2017 рік не містить відомостей про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Як було зазначено судом вище, позивач обґрунтовує позов тим, що при звільненні з військової служби йому була виплачена одноразова грошова допомога, однак без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Водночас під час розгляду справи судом встановлено, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби позивачу фактично не нараховувалась та не виплачувалась. Більше того, на дату звільнення позивач не мав необхідної вислуги 10 років і більше, а тому не набув права на отримання такої допомоги.

За таких обставин доводи позивача щодо необхідності врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, при обчисленні одноразової грошової допомоги не є визначальними для вирішення спору, оскільки питання складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога, може вирішуватися лише за умови наявності у військовослужбовця права на її отримання.

Іншими словами, у межах цієї справи відсутні підстави для переходу до питання правильності розрахунку одноразової грошової допомоги, оскільки позивач не довів факту набуття права на таку виплату, а матеріали справи, навпаки, підтверджують відсутність необхідної для цього вислуги років, а відповідно, і відсутність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах