Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №489/3144/24 — Миколаївський апеляційний суд

29.06.26

22-ц/812/1368/26

Провадження № 22-ц/812/1368/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 червня 2026 року м. Миколаїв

справа № 489/3144/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 20 квітня 2026 року суддею Микульшиною Г.А. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що 17.01.2022 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» було укладено договір позики № 74448612, за яким позичальник отримав 18 000 грн кредитних коштів шляхом їх перерахування на належний йому банківський картковий рахунок. У зв`язку з невиконанням позичальником договірних зобов`язань виникла заборгованість у сумі 23 684, 27 грн, з яких 18 000 грн за тілом кредиту та 5 684, 27 грн за відсотками.

У подальшому між ТОВ «Фінансова компанія «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14/06/21, згідно якого останнє отримало право вимоги до відповідача.

21.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 23774-02/2022, за яким позичальник отримав 4 100 грн кредитних коштів зі сплатою відсотків за їх використання. У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість в розмірі 12 823 грн, з яких 4 100 грн за основною сумою боргу та 8 723 грн за відсотками.

08.12.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 08122022, за яким останнє отримало право вимоги до відповідача.

21.02.2022 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» було укладено кредитний договір № 3319411894/769125, за яким позичальник отримав 3 000 грн кредитних коштів шляхом їх перерахування на належний йому банківський картковий рахунок. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника шляхом одноразового ідентифікатора. У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору виникла заборгованість у розмірі 9 444 грн, з яких 3 000 грн за основною сумою боргу та 6 444 грн за відсотками.

12.08.2022 між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 12082022, згідно якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» отримало право вимоги до відповідача.

13.12.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 61925, за яким останній отримав 4 000 грн кредитних коштів на умовах строковості, зворотності та платності. У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 2 300 грн.

05.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 05012024, у відповідності до умов якого позивач отримав право вимоги до відповідача.

Посилаючись на зазначене вище, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило стягнути з ОСОБА_1 48 251,27 грн заборгованості за кредитними договорами.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.06.2024 задоволено клопотання відповідача та зупинено провадження у справі до припинення його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.03.2026 провадження у справі поновлено у зв`язку з отриманням від Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про те, що відповідач проходить військову службу у складі Збройних Сил України за контрактом.

Узагальнені доводи інших учасників

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце слухання справи, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2026 року позов задоволено частково.

З ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» стягнуто:

-за договором позики № 74448612 від 17.01.2022 станом на 31.03.2024 у

розмірі 23 684,27 грн, а саме: 18 000 грн за основною сумою боргу та 5 684,27 грн за відсотками;

- за кредитним договором № 23774-02/2022 від 21.02.2022 станом на 31.03.2024 у розмірі 12 823 грн, а саме: 4 100 грн за основною сумою боргу та 8 723 грн за відсотками;

- за кредитним договором № 3319411894/769125 від 21.02.2022 станом на 31.03.2024 в розмірі 9 444 грн, а саме: 3 000 грн за основною сумою боргу та 6444 грн за відсотками.

- за кредитним договором № 61925 від 13.12.2021 станом на 31.03.2024 в розмірі 2 300 грн за основною сумою боргу.

Також з відповідача на користь позивача стягнуто 3 028 грн судових витрат.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що він не був повідомлений судом про відновлення провадження у справі, що позбавило його можливості надати суду докази, якими він обґрунтовує невизнання позову.

Крім того, зазначав, що він є військовослужбовцем, тому нарахування відсотків за кредитними договорами є незаконним, оскільки на нього поширюється дія пункту 15 статті 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також апелянт посилався на те, що розрахунок заборгованості не є первинним банківським документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані позивачем у позовній заяві, а отже не є належним доказом існування заборгованості.

Крім зазначеного вище, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт звернення позивача до позичальника про дострокове погашення заборгованості за кредитом.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скарга представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилався на те, що відповідач є зареєстрованим користувачем підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, а відтак добровільно погодився на електронний спосіб взаємодії із судом та отримання процесуальних документів через офіційний електронний кабінет. Ухвала про поновлення провадження у справі від 05 березня 2026 року була доставлена до електронного кабінету відповідача та на вказану ним електронну пошту 08 березня 2026 року. Отже, твердження відповідача про порушення його процесуальних прав є необґрунтованими та спростовуються наявними у справі доказами.

Щодо пільги відповідача як військовослужбовця стосовно нарахованих процентів, то відповідно до роз`яснень Національного Банку України, для звільнення військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом відповідно до вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі позичальники мають надати до Банку документи, що підтверджують їх призов під час мобілізації та проходження військової служби та відповідають переліку документів, зазначеним в листі Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142. Оскільки відповідач не повідомляв первісних кредиторів про те, що він є військовослужбовцем та що на нього поширюється норми ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за кредитними зобов`язаннями нараховані правомірно.

Заперечуючи проти позову та маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до своєї банківської інформації, відповідач ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на спростування факту перерахунку кредитних коштів на його рахунок. Також відповідачем не надано доказів того, що вказаний у договорі картковий рахунок йому не належить.

Також, не погоджуючись з розміром нарахованих процентів за користування кредитом, учасник справи мав право подати до суду власний розрахунок або, згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, висновок експерта, складений на його замовлення. Однак таким своїм правом відповідач не скористався.

Натомість докази, що були надані позивачем є належними, допустимими та достатніми для підтвердження виникнення кредитних зобов`язань, їх обсягу та розміру заборгованості відповідача.

2.Мотивувальна частина

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 29 червня 2026 року, датою ухвалення рішення є 29 червня 2026 року.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Доводи апеляційної скарги про щодо невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору є юридично неспроможними оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 17.01.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 74448612, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Згідно п. 2.1, 2.2, 2.3 договору сума позики – 18 000,00 грн., строк позики – 30 днів, процентна ставка (базова) 1,99 % (фіксована) на день.

У відповідності до п. 12 договору цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого останній отримав право вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 23 684,27 грн.

21.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 23774-02/2022 за яким останній отримав 4 100 грн кредитних коштів на умовах строковості, зворотності, платності, та зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Мета отримання кредиту: на особисті потреби. Кредит надається строком на 30 днів - до 22.03.2022. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 456,26 % річних від уми кредиту в розрахунку 1,25 % на добу (п. 1.2, 1.3 договору).

У відповідності до п. 6.1 договору він складений та підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до правил ЗУ «Про електронну комерцію».

08.12.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу № 08122022, відповідно до умов якого останній отримав право вимоги до відповідача, згідно Витягу з Реєстру боржників - в сумі 12 823 грн.

21.02.2022 між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту № 3319411894/769125, згідно якого товариство надало клієнту фінансовий кредит в межах суми 3 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надається строком на 30 днів - до 22.03.2022. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% річних від суми кредиту в розрахунку 2,5 % на добу. Тип процентної ставки – фіксована. Кредит надавався клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

У відповідності до п. 6.1 договору він підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором за правилами, визначеними ЗУ «Про електронну комерцію».

12.08.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 12082022, за умовами якого та згідно Витягу з Реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 9 444 грн.

13.12.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 61925, відповідно до умов якого товариство надало клієнту фінансовий кредит в розмірі 4 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його використання. Кредит надано строком на 18 днів - до 30.12.2021. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 1 277,5 % річних від суми кредиту з розрахунку 3,5 % на добу. Тип процентної ставки – фіксована. Договір складений та підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до правил, встановлених ЗУ «Про електронну комерцію». У подальшому сторони домовлялись про продовження строку дії договору, укладаючи відповідні додаткові угоди (а.с. 53-56).

05.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 05012024, у відповідності до умов якого та згідно Витягу з Реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 2 300 грн.

Позиція апеляційного суду

Правовідносини даного правочину регулюються ЦК України, Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг", Законом України "Про споживче кредитування", Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).

Отже, договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено договір про надання фінансових послуг (включно, мікропозики) укладається виключно в письмовій формі:

• у паперовому вигляді;

• у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг";

• шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/ або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

• в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до положень статей 5, 15 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Суб`єкти електронного документообігу, які здійснюють його на договірних засадах, самостійно визначають режим доступу до електронних документів, що містять конфіденційну інформацію, встановлюють для них систему (способи) захисту.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" (далі – Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною договору позики, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Так, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, з огляду на положення вищевказаного законодавства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позичені кошти надавались ОСОБА_1 в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позикодавця, шляхом використання електронного цифрового підпису відповідача.

При цьому, маючи безперешкодний доступ до своєї банківської інформації, відповідач ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів того, що кошти за кредитними договорами на його рахунки не надходили, або що зазначена у договорах кредитна картка йому не належить.

Також є безпідставним довід апеляційної скарги про безпідставне нарахування процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з поширенням на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Отже, умовами договорів між сторонами погоджена стандартна процентна ставка та знижена процентна ставка, які протягом строку дії договорів не змінювалися.

Пункти 6 та 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності (сплати штрафу, пені) за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування, в період дії воєнного стану.

Близький за змістом правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, від 12.04.2017 у справі №913/869/14.

За наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що вимога позивача погасити проценти та тіло кредиту за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями штрафом, пеною), а тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку дії воєнного стану, визначені п. 6 та п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання щодо сплати суми боргу, а також процентів річних від простроченої суми.

Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідачу, як залученому до оборони Вітчизни від агресора військовослужбовцю, гарантується не нарахування процентів за користування кредитом, а також позасудове врегулювання спору із позичальником, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України "Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Статтю 14 цього Закону було доповнено підпунктом 3 пункту 4 частини п`ятнадцятої відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20 травня 2014 року № 1275-VІІ.

Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України "Про "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей". У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

З матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_1 було надано довідку військової частини НОМЕР_1 про належність захищеної категорії та копію посвідчення офіцера.

До апеляційної скарги відповідачем додано також довідку про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. З указаної довідки вбачається, що ОСОБА_1 дійсно брав участь у зазначених вище заходах у період з 27.02.2022 року по 27.02.2022 року (один день).

Отже, матеріали справи не містять доказів призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації.

Також відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу надання ним первинному кредитору та/або вторинному кредитору документів, перелік яких встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо обов`язку відповідача погасити заборгованість перед новим кредитором у тому числі за відсотками, нарахованими за кредитними договорами.

Також колегія суддів вважає правомірним відновлення судом першої інстанції провадження у справі.

Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України мають своєю метою захист процесуальних прав учасника цивільного процесу, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Вони покликані забезпечити об`єктивний розгляд справи (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21).

При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Сторона у справі може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.

У постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/19628/17 та в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі № 461/5209/19, від 17.01.2023 у справі № 501/1699/17, від 09.05.2023 у справі № 296/5671/21, висловлено позицію щодо застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, відповідно до якої підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні за змістом висновки викладені у судових рішеннях Верховного суду від 14 грудня 2022 року у справі №757/52540/16-ц та від 17 січня 2023 року №501/1699/17.

Таким чином, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, у матеріалах цивільної справи мають бути докази не лише перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а й докази того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, приймають участь у виконанні бойових завдань.

Оскільки матеріали справи не містили доказів підтвердження переведення військової частини на воєнний стан, суд першої інстанції обґрунтовано відновив провадження у справі.

Неспроможними є і доводи апелянта про те, що він не був повідомлений судом про відновлення провадження та про слухання справи, що перешкодило йому у наданні певних доказів.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про відкриття провадження, копія позовної заяви та доданих до неї документів були направлені електронного повідомлення особі, яка є користувачем електронного кабінету ЄСІТС та на електронну адресу, зазначену в позовній заяві.

Крім того, копії зазначених документів були направлені відповідачу на поштову адресу. Однак судова кореспонденція повернута до суду відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин, відповідно до пунктів1, 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_1 вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Отже зазначена обставина не може бути підставою для скасування судового рішення.

Крім цього неспроможним є і довід апелянта про неможливість надання суду певних доказів з підстав неповідомлення про розгляд справи судом першої інстанції. Так, подаючи до апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, відповідач надав суду докази проходження служби, однак жодного доказу щодо позову про стягнення заборгованості не надав.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції, відповідно до положень статті 375 ЦПК України - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повну постанову складено 29 червня 2026 року