Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №314/5348/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.06.2026 Справа № 314/5348/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 314/5348/24 Головуючий у І інстанції: Капітонов Є. М.

Провадження № 22-ц/807/1125/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

У С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Д.І. – звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.06.2007 сторони уклали шлюб, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 27.09.2017 Деснянським районним у м. Києві ВДРАЦС ГТУЮ у м. Києві (актовий запис № 05 від 22.06.2007).

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають трьох неповнолітніх дітей:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Вільнянським РВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області серії НОМЕР_2 від 08.09.2017 (актовий запис № 01 від 08.01.2008),

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Вільнянським РВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області серії НОМЕР_3 від 08.09.2017 (актовий запис № 14 від 24.04.2009);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Ніцца (Франція) № 004551/2018 від 22.08.2018.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Д.І. – зазначала, що на час подання позову сторони проживають окремо, припинили шлюбні відносини, подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам та інтересам їхніх дітей.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Ігнатова Д.І. – просила суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що зареєстрований 22.06.2007 Виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 05.

Заочним рішенням від 26 березня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області задовольнив позов.

Розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.06.2007 у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 05.

Ухвалою від 13 травня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області виправив описку в рішенні від 26 березня 2025 року, зазначивши в описовій частині рішення: «Від шлюбу сторони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 »

Ухвалою від 23 вересня 2025 року Вільнянський районний суд Запорізької області скасував заочне рішення від 26 березня 2025 року за заявою ОСОБА_2 .

Рішенням від 05 березня 2026 року Вільнянський районний суд Запорізької області позов задовольнив.

Розірвав шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 22.06.2007 у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, актовий запис № 05.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Незвіського Д.Я. через підсистему «Електронний суд»подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2026 року, залишити в силі заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що хоча оскаржуване рішення суду є і правильним по суті спору, однак воно є незаконним, оскільки ухвалене внаслідок порушення процедури розгляду справи в цілому та без дотримання норм процесуального права.

Ухваленню оскаржуваного рішення передувало постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали про скасування раніше ухваленого заочного рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 березня 2025 року, яким позов також був задоволений, а шлюб сторін розірваний. Вказане судове рішення набрало законної сили та було використане ОСОБА_1 для реалізації її прав та інтересів.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Мартиненка А.В. заперечує проти доводів позивача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, зазначає, що апеляційна скарга не спростовує правильності рішення суду першої інстанції від 05.03.2026, а фактично спрямована на відновлення заочного рішення від 26.03.2025, ухваленого без реальної участі відповідача у процесі. Таким чином, фактичним предметом апеляційного оскарження є не саме право на розірвання шлюбу, а процесуальна форма та дата припинення шлюбу. Відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу та не має наміру примушувати позивача до збереження сімейних відносин. Позиція відповідача у справі полягає виключно у захисті свого права на справедливий суд; належне повідомлення; участь у процесі; подання пояснень; подання доказів, права бути заслуханим судом. Реалізація відповідачем передбаченого законом права на перегляд заочного рішення не є та не може вважатися зловживанням процесуальними правами. У первісній позовній заяві було сформовано спрощене уявлення про нібито повне та остаточне припинення сімейних відносин між сторонами. Водночас після скасування заочного рішення відповідач отримав можливість надати пояснення та докази, які свідчать про інше. На момент подання позову сторони фактично проживали разом у Франції, користувалися спільним рахунком, вели спільне господарство, підтримували сімейні та побутові відносини. Після фактичного виїзду ОСОБА_1 26.01.2025 контакти між сторонами не були припинені одномоментно. Фактичні сімейні та подружні відносини між сторонами зберігалися щонайменше до середини травня 2025 року. Діти сторін емоційно переживали ситуацію розлучення, просили батьків не руйнувати сім`ю та організовували спільні відеоконференції з родичами. Скасування заочного рішення повністю відповідало вимогам ст. 288 ЦПК України. ОСОБА_2 фактично проживав у Франції, про що ОСОБА_1 було відомо, однак вона не забезпечила реального інформування відповідача про розгляд справи. Повний текст заочного рішення відповідачу реально вручений не був. Після фактичного ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи заява про перегляд заочного рішення була подана в межах передбачених законом строків. Враховуючи вищевикладене, строк для подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення не може вважатися пропущеним без поважних причин. Саме з цих підстав ухвалою від 23.09.2025 суд першої інстанції обґрунтовано скасував заочне рішення. Повторний розгляд справи після скасування заочного рішення забезпечив значно повніше та справедливіше дослідження сімейного контексту.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Незвіського Д.Я., зокрема зазначає, що відповідач має зареєстроване місце проживання в Україні, а тому був належним чином повідомлений про розгляд відповідної цивільної справи. Саме по собі проживання учасника справи (сторони) за кордоном не може вважатись поважною причинною неотримання поштової кореспонденції, яка надсилалась судом з урахуванням інформації отриманої з єдиного демографічного реєстру. Суд першої інстанції не вирішував питання поновлення відповідачу процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а відповідач не подав разом із заявою про перегляд заочного рішення суду жодного доказу (доказів) яким (якими) обґрунтовував свої заперечення проти вимог позивача (вимог про розірвання шлюбу). Право кожного із подружжя припинити шлюб є абсолютним, гарантовано Конституцією України та Сімейним кодексом України. Скасовуючи своє заочне рішення суд першої інстанції не послався на жодний доказ, наданий відповідачем, який вважав таким, що має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки відповідач таких доказів не надавав. Мотивувальні частини обох рішень суду першої інстанції є абсолютно однаковими (ідентичними). Суть інституту процедури перегляду заочного рішення полягає у тому, аби надати відповідачу можливість переглянути справу (спір сторін) з урахуванням поданих ним доказів, які суттєво вливають або можуть вплинути на правильність вирішення спору сторін. Якщо ж таких доказів відповідачем не подано разом із заявою про перегляд заочного рішення суду, скасування такого заочного рішення є неможливим.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Незвіський Д.Я. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та залишенні в силі первісного заочного рішення.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Мартиненко А.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе. Оскільки, між сторонами відсутнє взаєморозуміння, вони не підтримують сімейних стосунків, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, а тому суд вважав, що збереження сім`ї сторін є неможливим, а шлюб підлягає розірванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 22.06.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, про що зроблено відповідний актовий запис № 05, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від цього шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають трьох неповнолітніх дітей:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Вільнянським РВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області серії НОМЕР_2 від 08.09.2017 (актовий запис № 01 від 08.01.2008),

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим повторно Вільнянським РВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області серії НОМЕР_3 від 08.09.2017 (актовий запис № 14 від 24.04.2009);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану м. Ніцца (Франція) № 004551/2018 від 22.08.2018.

Сторони разом не проживають, спільного господарства не ведуть, подружніх відносин не підтримують.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Установивши, що між сторонами відсутнє взаєморозуміння, вони не підтримують сімейних стосунків, разом не проживають, спільного господарства не ведуть, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що збереження сім`ї сторін є неможливим, а шлюб підлягає розірванню.

Глава 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України).

Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.

Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК України).

Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.

У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (стаття 284 ЦПК України).

Тобто, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.

Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК України).

Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого судом першої інстанції заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження (частина третя статті 287 ЦПК України).

Слід також зважати на те, що вимога добросовісності є загальною для усі суб`єктів права, у тому числі - для усіх суб`єктів цивільних правовідносин, включаючи правовідносини сімейні. Ця вимога ґрунтується на приписах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними (пункт і статті З ЦК). Тобто такі дії мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначені норми цивільного права постають як загальні принципи, які є, по суті нормами прямої дії. У свою чергу, порушення учасником правовідносин вимог добросовісності під час здійснення своїх суб`єктивних прав має наслідком відмову у їх захисті та сприянні у їх реалізації. Зазначене стосується і процесуальних прав, зловживати якими неприпустиме (статті 2, 44 ЦПК України).

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з датою ухвалення рішення про розірвання шлюбу і не стосуються розгляду справи по суті, тобто, позивач звернулася з апеляційною скаргою не з метою виправлення правового результату вирішення спору, а фактично з метою відновлення первісного заочного рішення, що перебуває проза межами компетенції апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з ухвалою про скасування заочного рішення від 26.03.2025 в цій справі, однак вони не впливають на правовий результат вирішення спору, вирішення питання про скасування заочного рішення процесуальний закон наділяє суд першої інстанції, який його ухвалив.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що сама по собі відсутність в ухвалі про перегляд заочного рішення зазначення про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення не може бути підставою для скасування рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2026 року, яке відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення спору чи підставою обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Незвіського Д.Я. слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича – залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 26 червня 2026 року.

Головуючий

Судді