Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №947/2460/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 947/2460/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 червня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Собослоя Г.Г., Мацунича М.В.

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Закарпатської обласної прокуратури на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2025 року у складі судді Бобрушко В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкода, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльністю, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-

встановив :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Закарпатської обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкода, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльністю, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов мотивовано тим, що 19 червня 2013 року, о 10 годині ОСОБА_1 було затримано співробітниками ГУНП в Закарпатської області та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12013070160000924, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

В подальшому, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2013 року (справа №307/2348/13-к) його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначено йому покарання у вигляді трьох років та шість місяців позбавлення полі. Міру запобіжного заходу за вироком суду у вигляді тримання під вартою йому було продовжено та строк відбуття покарання враховано з 10 год. 00 хв.19 червня 2013 року.

14 лютого 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Закарпатської області його скарга на вирок Тячівського районного суду від 31 жовтня 2013 року задоволена частково, вирок скасовано та кримінальне провадження відносно нього закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було скасовано та звільнено його з під-варти негайно в залі суду.

Підставою для закриття провадження та скасування вироку суд апеляційної інстанції зазначив, що було порушено його право на захист та недоведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, не встановлені достатні докази для доведення винуватості і вичерпні можливості їх отримати.

19 червня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга прокурора залишена без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2014 року залишено без змін.

Таким чином, позивач зазначає, що є всі підстави для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду, у зв?язку з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, незаконним триманням під вартою з 10 год. 00 хв. 19 червня 2013 року по 14 лютого 2014 року (сім місяців 26 днів тримання під вартою = 240 днів). Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом, тримання під вартою, страждання які були перенесені позивачем, шкода здоров`ю впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та тривалість перебування під слідством і судом, тримання під вартою, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди має становити 1000000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди позивач посилається на те, що він перебував незаконно під вартою та слідством і судом 240 днів та втратив заробіток. Визначаючи розмір втраченого позивачем заробітку, у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, незаконним триманням під вартою слід виходити саме із суми не нарахованої середньомісячної заробітної плати. яка на кінець 2013 року та в 2014 році складала 3685 гривень України із загальних джерел. Тому, розмір стягнення матеріальної шкоди складає 884400 гривень

За вказаних обставин позивач просив стягнути в солідарному порядку з Головного управління національної поліції в Закарпатської області Міністерства внутрішніх справ України та Закарпатської обласної прокуратури на користь позивача шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України матеріальну шкоду в розмірі 88 4400 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000000 грн.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2025 року заявлений позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державне казначейство України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 200000 (двісті тисяч) гривень завданої моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час навчання в школі ОСОБА_1 було арештовано, тому він не зміг отримати повну середню освіту, що вважає поважною причиною для обґрунтованості застосування положень ч.3 п.9 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку. Також апелянт зазначає, що є суб`єктом підприємницької діяльності, а тому має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді втраченого доходу, як мінімум по мінімальній заробітній платі за кожен місяць, що складає – 64 000 грн. за вісім місяців. Стосовно розміру моральної шкоди ОСОБА_1 зауважує, що така повинна бути у більшому розмірі ніж визначено в оскаржуваному рішенні, оскільки йому завдана шкода тривалим утриманням під вартою та перебуванням під слідством, що негативно вплинуло на його здоров`я.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

Від Закарпатської обласної прокуратури надійшло письмове пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.

В апеляційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю та здійснити розподіл судових витрат на користь Закарпатської обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та визначаючи розмір морального відшкодування у розмірі 200000,00 грн., суд першої інстанції не обґрунтував підставність його застосування. На даний час відсутні нормативно сформульовані критерії та загальний метод оцінки розміру компенсації моральної шкоди. У зв`язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру. Так, відповідно до ст. 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Таким чином, з урахуванням вказаної правової норми, вірним є алгоритм розрахунку періоду стягнення моральної шкоди: «за кожен місяць перебування під слідством чи судом». Однак, як вбачається з тексту рішення, судом не наведено детальний розрахунок постановленої до стягнення суми моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн. Не зрозумілим є з якого періоду перебування під слідством та судом виходив суд, яку розрахункову величину мінімальної заробітної плати стосовно судом та яку кратність. Вказує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі 686/23731/15-ц, від 22.04.2019 у справі № 236/893/17, а також у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19, від 03.03.2021 у справі 638/509/19, від 01.03.2023 у справі № 751/4400/21 викладено правовий висновок про те, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Законодавцем відповідно до ч.2 ст.8 Закону України №4059-ІХ визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз.9 ст. 7 цього Закону, а саме 1600 грн. Така ж норма містилася і в Законі України «Про державний бюджет на 2024 рік», а тому суд при обрахунку розмірі моральної шкоди повинен був застосувати розрахункову величину в розмірі 1600грн.

Відзив на апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури не надходив.

В судовому засіданні представник Закарпатської обласної прокуратури Ярош Р.І., представник Головне управління Національної поліції в Закарпатській області Олексій В.В. підтримали подану апеляційну скаргу прокуратури, просять її задовольнити, апеляційну скаргу позивача просять відхилити.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з Витягу з ЄРДР за номером кримінального провадження 12013070160000924 та додатку до нього вбачається, що позивачу ОСОБА_1 4 червня 2013 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України (а.с.221-222).

31 жовтня 2013 року вироком Тячівського районного суду Закарпатської області (справа №307/2348/13-к) визнано винним позивача ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України ОСОБА_1 за сукупністю з вироком Тячівського районного суду від 12 лютого 2013 року частково приєднано не відбуту частину покарання у виді шість місяців позбавлення волі до покарання призначеного за цим вироком і остаточно до відбування ОСОБА_1 призначено три роки і шість місяців позбавлення волі, строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 вирішено рахувати з 10 год. 00 хв. 19 червня 2013 року, з моменту його затримання (а.с.10-12).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2013 року скасовано, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 185 КК України було закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, звільнено ОСОБА_1 з-під варти в залі суду негайно (а.с.13 -20).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 19 червня 2014 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 лютого 2014 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.21-23).

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Згідно із п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (надалі Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

Пунктом 2 ч.1 ст. 2 цього Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п.5 ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Згідно зі ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз даної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8 000,00 грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням вищенаведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, позивач має право на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з п. 14 ч.1 ст.3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У ч.1ст. 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 532 КПК України, вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції, з врахуванням наведеного, правильно встановлено, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 04 червня 2013 року до 14 лютого 2014 року, тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до постановлення Закарпатським апеляційним судом ухвали про закриття кримінального провадження.

Позивач у період з 19 червня 2013 року по 14 лютого 2014 року утримувався під вартою.

Доводи апеляційної скарги відповідача - Закарпатської обласної прокуратури прокурора у цій частині є безпідставними і не заслуговують на увагу.

Безпідставними є також посилання Закарпатської обласної прокуратури у апеляційній скарзі на положення ч.2 ст.8 Закону №4059-ІХ, який визначив розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1600 грн., оскільки такі суперечать ст. 13 Закону, якою імперативно визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, і такий є мінімальним розміром для визначення моральної шкоди.

Відповідний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 757/47970/16-ц.

Таким чином суд першої інстанції правильно встановив період перебування позивача під слідством та судом, а також, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який на момент розгляду справи судом відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» становить 8000грн.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово указував, що, визначаючи розмір відшкодування, необхідно керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Указане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка, разом із іншим, зазначила, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, судом першої інстанції враховано обставини кримінального провадження, у межах якого було обвинувачено та в подальшому виправдано ОСОБА_1 , а також те, що позивач близько 8 місяців перебував під вартою та був ізольований від суспільства, за весь цей час позивач переніс значні моральні та душевні страждання, психологічний стрес, було порушено нормальні життєві зв?язки позивача та його життєвий уклад, він був обмежений у здійсненні своїх прав і свобод, порушено його нормальні стосунки з оточуючими людьми, в тому числі членами родини, позивач змушений був змінювати звичайний спосіб життя та доклади значних зусиль для організації свого життя та захисту і відновлення своїх порушених прав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, і з таким погоджується колегія суддів, що розмір відшкодування моральної шкоди позивачу у даному випадку слід визначити у сумі 200 000грн., а тому обґрунтовано у цій частині задовольнив заявлений позов відповідача.

Визначений судом розмір моральної шкоди не носить ознак безпідставного і надмірного збагачення, відповідає характеру і глибині перенесених позивачем фізичних та душевних страждань, істотності вимушеності змін у життєвих і соціальних стосунках позивача і ґрунтується на засадах верховенства права, розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги позивача та Закарпатської обласної прокуратури щодо неправильності визначення судом першої інстанції розміру моральної шкоди вищевказаних висновків суду не спростовують, ґрунтуються на помилковому тлумаченні вищенаведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, а тому не заслуговують на увагу.

Безпідставними та необґрунтованими є доводи апеляційної скарги позивача щодо неправомірності відхилення судом першої інстанції вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 884400 гривень

Відповідно п.1 ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Згідно із ст.4 Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6. ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачем, відповідно до ст.ст.13,81 ЦПК України не подано жодних належних та допустимих доказів заподіяння йому матеріальної шкоди у вигляді втраченого ним заробітку, у зв`язку з його незаконним кримінальним переслідуванням, а тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у вимогах про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 884400 гривень.

Доданий позивачем до апеляційної скарги витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань про те, що він зареєстрований ФОП, судом апеляційної інстанції не може бути взяти до уваги і враховано, оскільки такий не був поданий, як доказ, разом з позовною заявою у суді першої інстанції. Більше того, з його змісту вбачається, що позивач зареєстрований як ФОП 14.06.2022 року, і на момент його кримінального переслідування (червень 2013р. - лютий 2014р.) не був зареєстрований як ФОП.

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно частково задовольнив заявлений позов.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 19 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: