Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №305/1267/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/1267/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 травня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2025 року у цивільній справі № 305/1267/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 07.04.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 4536727, відповідно до умов якого Товариство надало ОСОБА_1 грошові кошти розмірі 5 000,00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові крошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак відповідач, у свою чергу, не виконав умови кредитного договору. У зв`язку з чим у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 69 875 грн.

14.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення прав вимоги №14/11/2024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором №4536727 від 07.04.2024 року. Сума заборгованості відповідача становить 69 875 грн, з яких: 10 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 54 875 грн. заборгованість за відсотками, 5 000 грн. заборгованість за штрафом. У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати зі сплати судового збору.

Заочним рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 4536727 від 07.04.2024, у розмірі 39 975,00 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) гривень, у тому числі 10 000,00 гривень тіло кредиту, 29 975,00 гривень процентів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір частково у розмірі 1385 гривень 86 копійок.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за процентами у сумі 24 900 гривень та штрафних санкцій у розмірі 5 000 гривень відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2025 року про часткове задоволення позовних вимог у частині розміру відсотків заборгованості, яка підлягає стягненню за кредитним договором № 4536727 від 07.04.2024 у справі № 305/1267/25 та ухвалити постанову про задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4536727 від 07.04.2024 у справі № 305/1267/25 в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат щодо стягнення сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що кредитний договір №4536727 від 07.04.2024 укладено з дотриманням вимог ст. 205 ЦК України щодо форми правочину. Відповідач до укладення договору мав можливість ознайомитися з Паспортом споживчого кредиту (орієнтовна загальна вартість кредиту, реальна річна процентна ставка тощо) та Правилами кредитування, розміщеними на сайті кредитодавця. Розмір процентної ставки погоджено сторонами відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України; нарахування процентів здійснено згідно з умовами підписаного договору. Зауважує, що позичальник не заявляв вимоги про визнання умов договору недійсними з підстав їх несправедливості (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), а також не звертався до кредитодавця за роз`ясненнями незрозумілих умов чи з пропозиціями про їх зміну, що, на думку апелянта, свідчить про фактичне погодження з усіма умовами договору. Оскільки відповідач не виконав зобов`язання ні перед первісним кредитором (ТОВ «Лунеура Україна»), ні перед новим кредитором, апелянт вважає, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову помилковим. Щодо стягнення штрафних санкцій, на думку апелянта, суд першої інстанції також помилково відмовив у стягненні таких, посилаючись на п. 61 Розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (мораторій на нарахування неустойки під час воєнного стану), оскільки цей пункт виключено Законом України від 22.11.2023 №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (підпункт 13 пункту 5 Розділу I). Оскільки кредитний договір укладено 07.04.2024 - після набрання чинності цими змінами, - мораторій на дату укладення договору вже не діяв. З огляду на це, а також з урахуванням ч. 2 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі) та того, що Закон «Про споживче кредитування» є спеціальним актом щодо ЦК України, апелянт вважає висновок суду про відмову у стягненні штрафу помилковим і таким, що не врахував втрати чинності зазначеної норми.

ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4536727, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 360 днів з періодичністю сплати процентів кожні 30 днів.

Договір укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено фіксований тип процентної ставки, а стандартна процентна ставка становить 2,50 % у день у межах строку кредиту. Пунктом 1.5 договору визначено орієнтовну реальну річну процентну ставку за стандартною ставкою на дату укладення договору в розмірі 99 923,40 % річних, а орієнтовну загальну вартість кредиту — 50 000,00 грн.

Пунктом 1.2.1. Договору сторони передбачили, що, за взаємною згодою Сторін сума кредиту може бути збільшена, про що Сторонами укладається Додатковий договір. При цьому сторони погодили, що збільшення суми кредиту можливе до дати здійснення клієнтом першого платежу за Договором, відповідно до Графіку платежів (п.1.3 цього Договору). Враховуючи, зазначені вище умови Договору, 11.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено Додатковий договір до Договору № 4536727 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 07.04.2024, за умовами якого загальна сума кредиту збільшена до 10 000,00 грн. Денна процентна ставка за Додатковим договором становила 2,483 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка за стандартною ставкою — 100 121,63 % річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Додаткового договору — 99 375,00 грн.

Факт надання кредитних коштів у загальному розмірі 10 000,00 грн підтверджується відповідними платіжними документами, наявними в матеріалах справи (а.с.56, 57).

За даними поденного розрахунку заборгованості за договором № 4536727 від 07.04.2024 у період з 07.04.2024 по 14.11.2024 включно первісним кредитором було нараховано проценти (2,5%) за користування грошовими коштами сумою 54 875 грн.

14.11.2024 між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 14/11/2024, за яким право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4536727 перейшло до позивача, що підтверджується витягом з реєстру боржників на загальну суму 69 875,00 грн, з яких: 10 000,00 грн — тіло кредиту, 54 875,00 грн — відсотки, 5 000,00 грн — штрафи, пеня, прострочені відсотки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів та штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що нараховані відсотки перевищують максимальний розмір денної процентної ставки, обмежений пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а стягнення штрафних санкцій є безпідставним, оскільки пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України звільняє споживача від відповідальності за такі порушення у період дії воєнного стану.

Оскільки фактично рішення суду першої інстанції оскаржується в частині розміру заборгованості за відсотками та штрафними санкціями, апеляційний суду переглядає рішення суду першої інстанції саме в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення заборгованості за процентами.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свободи договору закріплено також у статті 3 Цивільного кодексу України як одну із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Частиною другою статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції зменшив розмір заборгованості за відсотками не з підстав недійсності чи неправомірності договору, а у зв`язку з тим, що встановлений договором розмір процентної ставки перевищує граничний розмір, визначений пунктом 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування.

Оскільки обмеження граничного розміру процентної ставки є імперативною нормою, спрямованою на захист споживача як слабшої сторони, суд першої інстанції обґрунтовано привів нараховані відсотки у відповідність до вимог закону. Таке зменшення підлягає застосуванню судом самостійно, незалежно від наявності окремої вимоги позичальника про визнання умов договору недійсними, оскільки за змістом статті 3 та частини першої статті 203 ЦК України принцип свободи договору не може реалізовуватися всупереч актам цивільного законодавства.

Відтак, доводи апеляційної скарги про обов`язковість стягнення відсотків у повному обсязі через відсутність зустрічного позову про недійсність умов договору є безпідставними та не спростовують законності оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення штрафних санкцій

Відмовляючи у стягненні штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив із пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Колегія суддів зазначає, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідних положення» Закону України «Про споживче кредитування» та пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є окремими нормами, які містяться в різних законодавчих актах, хоча й були одночасно внесені вказаними законами на підставі Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та виключено саме пункт 6-1 цього Закону. Натомість зазначений Закон № 3498-IX не вносив змін до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який залишається чинним і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Виключення однієї з цих норм законодавцем не тягне за собою автоматичного виключення або втрати чинності іншою нормою.

Оскільки кредитний договір № 4536727 укладено 07.04.2024, тобто в період дії в Україні воєнного стану, який триває й на час розгляду справи апеляційним судом, а порушення відповідачем грошового зобов`язання за вказаним договором мало місце саме в цей період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України та про звільнення відповідача від обов`язку сплати штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача (апелянта) та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381–384 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Капітал» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 08 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 29 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: